Закон самозбереження

Закон найменших

Закон найменших проявляється в тому, що структурна стійкість цілого визначається його найменшою частковою стійкістю. Цей загальноорганізаційний
закон відноситься до будь-яких видів цілісних утворень у природі і суспільстві. Наочним прикладом його прояву є елементарний ланцюг, що складається з ланок неоднаковою міцності, - вона порветься там, де знаходиться найслабша ланка. Логічний ланцюжок доказів при ухваленні управлінського рішення руйнується, якщо хоча б одна з її ланок не витримує ударів критики. Організація чудово працює, поки будь-яка її ланка на відміну від інших не перестає отримувати і переробляти інформацію, необхідну для успішного бізнесу. Так, закон найменших відносних опорів визначає, зокрема, долю соціальних систем, їх збереження, їх часткове або повне руйнування через різноманітність і складність дій.

Закон самозбереження означає, що будь-яка реальна організована система прагне зберегти себе як цілісне утворення. Найважливішою умовою збереження системи є забезпечення її рівноважного функціонування. Рівноважний стан організації передбачає безперервну підтримку ентропії (Ентропі́я – поворот, перетворення, небезпечна зміна чого-небудь) системи на низькому рівні, безперервну протидію чинникам, які мають руйнівний порядок.

Теоретичною основою для аналізу загального стану організації є закон самозбереження - кожна матеріальна система (організація, колектив, родина) прагне зберегти себе (вижити) і використовує для досягнення цього весь свій потенціал (ресурс).

З функціонуванням, ростом і розвитком організації пов'язана проблема статичної та динамічної рівноваги. Підприємство знаходиться в статичній рівновазі, якщо його структура з часом не змінюється. Організація проводить відповідні заходи, щоб пристосуватися до навколишнього середовища. Такий вид рівноваги отримав назву гомеостатичної. При динамічній рівновазі структура організації змінюється, з'являються нові підрозділи, а іноді і новий бізнес. Організація не лише пристосовується до вимог середовища, але і дає їй нову інформацію, новий імпульс для розвитку. У даному випадку рівновага є морфогенетичною.

Розрізняють три типи стійкості організації: зовнішній, внутрішній, успадкований. Перший досягається завдяки зовнішньому управлінню, тобто Державному впливу на фактори зовнішнього середовища - ринкові, географічні та ін. В умовах планової системи господарювання стійкість виробничо-економічних структур досягалася переважно за рахунок зовнішніх факторів, тобто будь-які дестабілізаційні процеси гасилися ззовні. Механізми приведення системи в стабільний стан могли бути самими різними: додаткова економічна підтримка, коригування планів і т.п. Отже, існувала проблема стійкості організації, хоча вона і переміщувати на більш високий рівень (галузевої, регіональний, державний). Стійкість організації забезпечувалася знищенням будь-яких несанкціонованих відхилень у системі завдяки включенню механізмів державного управління економікою.

У нинішніх умовах потрібні, крім зовнішніх, внутрішні механізми забезпечення стійкості організації. Мова йде про функціонування систем, що самоорганізуються, коли управління організацією відбувається на основі аналізу її дій у рамках даного навколишнього середовища. Внутрішня стійкість організації визначається її своєчасним і раціональним реагуванням на зміни зовнішнього середовища. Теоретичні аспекти поняття внутрішньої стійкої рівноваги організації на практиці зазвичай проявляються в оцінці фінансової стійкості, яка визначається в першу чергу збалансованістю грошових потоків.

Стійкість організації досягається, нарешті, за рахунок «успадкованого управління», тобто формування, збереження і розвитку її внутрішньої міцності, внутрішнього потенціалу. Дійсна ж стійкість системи залежить не тільки від кількості сконцентрованих в ній активностей, але і від способу їх поєднання, характеру їх організаційного зв'язку. Тому говорять про структурну стійкість, яка завжди може бути виражена кількісно. Так, порівнюючи дві різні соціально-економічні системи, можна виявити, що одна з них за своєю будовою більш пристосована до навколишнього середовища, ніж інша, тобто структурно більш стійка. Наприклад, економічна криза, руйнуючи безліч найбільш слабких або найменш доцільних організацій, для інших організацій обертається скороченням обсягу робіт. У результаті з завершенням кризи економічні системи можуть виявитися «оздоровлення». При цьому очевидні і негативні моменти кризи: зростання безробіття, крах підприємств і т. п. Тому говорять про відносний характер динамічної стійкості.

Сумарна стійкість системи визначається як складний результат стійкості різних її частин по відношенню до спрямованим на них впливів. При цьому, як відомо, стійкість системи залежить від найменших відносних опорів всіх її частин у всякий момент. Це показує взаємозв'язок законів організації.

Дата добавления: 2014-10-15