Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації

Питання взаємовпливу культур різною типу як проблема теорії культури була поставлена ще культурною антропологією початку XX ст. Значний внесок у її розробку належить представникам британської та північноамериканської антропологічних шкіл першої половини XX ст., які, осмисливши поняття “культурного обміну”, запропонували для означення процесів безпосереднього і тривалого контакту різних культурних груп, у результаті якого зазнають змін культурні парадигми обох цих груп, термін “ аккультурація”.

Аккультурація широко досліджувалася на матеріалі різних культурних форм і різних видів соціальної організації. Методологічному обґрунтуванню аккультурації були присвячені, наприклад, праці провідного представника американської культурантропології Дж. Гершковича. Він досліджував аккультурацію на матеріалі культурних процесів у ПівденноАфриканській Республіці, які являли собою приклад взаємодії європейських цивілізаційних форм з африканським традиційним способом життя.

Світогляд, що відповідає еволюціоністській культурологічній парадигмі (див. тему 6), завжди, як правило, виходив з розмежування “примітивних” і “розвинутих” культур. Свого часу, особливо від епохи Великих географічних відкриттів, представники європейських країн – місіонери, службовці та чиновники були щиро переконані в справедливості й навіть благочинності своїх дій, спрямованих на підвищення “цивілізованості” аборигенів. Вважалося, що, викорінюючи “примітивні” вірування, ритуали, звичаї та традиції і намагаючись замінити їх “істинною” релігією, “прогресивними” соціальними відносинами і т.п., долучаючи туземців до результатів досягнень сучасної (європейської) науки та технології, європейці тим самим об’єктивно сприяють прогресові культури тубільних народів.

Малося на увазі, що всі народи з огляду на загальні закони культурної еволюції все одно йдуть тим самим шляхом розвитку, що і європейці, але встигли пройти ним менше. Тому такий культурний вплив розумівся як “підтягування” “відсталих” народів і країн.

З руйнацією колоніальної системи постала проблема подальшого розвитку колишніх колоній. Оскільки владні верхівки цих країн часто вже були представлені людьми, що дістали європейську освіту і тією чи іншою мірою засвоїли європейські культурні цінності (принаймні прийняли їх хоча б на зовнішньому, “ритуальному” рівні), то вибір шляху розвитку нерідко робився на користь способу життя західної цивілізації. Процеси, що відбувалися в культурі країн, які отримали політичну незалежність і прагнули набути сучасних рис, згодом дістали назву модернізації, а їх наукове обґрунтування, відповідно, – теорії модернізації.

Перш ніж звернутися безпосередньо до висвітлення суті теорії модернізації, слід зауважити, що в даній культурологічній концепції досить значне місце належить поняттям “традиційне” і “сучасне”, які розглядались нами в темі 11. Треба сказати, що поняття традиційності і сучасності в останні десятиліття XX ст. взагалі набули надзвичайної популярності, в тому числі й за межами спеціальнонаукового культурологічного контексту. Соціолог і політолог Семюель Гантінгтон зазначає, що вже на початку 70х років XX ст. такі категорії суспільного життя, як олігархія, диктатура і демократія, лібералізм і консерватизм, тоталітаризм і конституціоналізм, соціалізм, комунізм і капіталізм, націоналізм і інтернаціоналізм, почали поступатися категоріям “традиційність” і “сучасність”, які вийшли на передній план теоретичного мислення.

Як уже говорилося, прихильники ідеї односпрямованого, монолінеарного розвитку загальнолюдської культури, тобто ідеї, пов’язаної з поняттям прогресу і сформованої в межах еволюціоністської культурологічної парадигми, дотримуються точки зору, згідно з якою еволюція і, відповідно, модернізація (“осучаснення”) “відсталих” або традиційних культур є закономірним і невідворотним процесом, якому не можна завадити.

Висвітлення різних теоретичних аспектів процесів модернізації й узагальнення практичного досвіду різних країн і регіонів на цьому шляху можна знайти у працях таких дослідників, як Е. Етціоні, П. Бергер, Ш. Айзенштадт та ін.

Узагальнюючи позиції найбільш авторитетних науковців, що позитивно ставляться до ідеї модернізації, директор центру стратегічних досліджень при Гарвардському університеті С. Гантінгтон виокремив дев’ять параметрівхарактеристик модернізаційного процесу, які визнають майже всі дослідники.

1. Модернізація – революційний процес, оскільки він передбачає кардинальні культурні зміни, радикальну і тотальну заміну всіх інститутів, систем, структур суспільства та трансформацію людського життя.

2. Модернізація – комплексний процес, який не зводиться до якогось одного аспекту, однієї сторони, одного виміру життя, а охоплює суспільство повністю.

3. Модернізація – системний процес, оскільки зміни одного чинника, одного фрагмента системи зумовлюють зміни в інших чинниках і фрагментах, у результаті чого відбуваються цілісні й системні перетворення.

4. Модернізація – глобальний процес. Розпочавшись у Європі, вона набула тепер глобального масштабу. Колись усі країни мали традиційну культуру, нині ж усі вони або вже стали країнами сучасної культури, або перебувають у процесі руху до культурної сучасності.

5. Модернізація – тривалий процес. Хоча вона й революційна за масштабами змін, але не робиться одномоментно. Темпи модернізації сьогодні помітно зростають, проте вона все ж таки потребує часу, сумірного з життям кількох поколінь.

6. Модернізація – стадійний процес. Усі культури, модернізуючись, повинні пройти одні й ті самі стадії. Скільки кожному суспільству залишилося йти шляхом модернізації, залежить від того, на якій стадії воно перебувало, коли модернізація розпочалася.

7. Модернізація – гомогенізувальний процес. Традиційних суспільств багато, і всі вони різні. Власне, об’єднує їх тільки те, що вони не сучасні. Сучасні ж суспільства в основних своїх структурах і виявах однакові.

8. Модернізація – необоротний процес. На її шляху можливі уповільнення темпів, зупинки та навіть часткові відступи. Проте це тільки особливості процесу. Головне ж полягає в тому, що, розпочавшись, модернізація не може не завершитись успіхом.

9. Модернізація – прогресивний процес. Хоча на її шляху може бути багато зла і страждань, але в кінцевому підсумку все це окупиться, оскільки в модернізованому сучасному суспільстві незмірно вищим є культурне і матеріальне благополуччя людини.

Для розуміння специфіки модернізації корисно звернутися до систематизації аккультураційних процесів, запропонованої культурантропологом Ф. Боком. Досліджуючи сутність “культурного шоку”, який виникає у людини, що потрапляє в нове для неї культурне середовище, він виділяв п’ять варіантів розв’язання такого конфлікту двох культур на рівні індивідуальної свідомості: геттоїзація, асиміляція, часткова асиміляція, проміжний спосіб та культурна колонізація. З незначними застереженнями запропонована Ф. Боком систематизація в основному може бути використана і для характеристики процесів, які виникають при безпосередньому контакті двох культур і в більш значних, ніж індивідуальна свідомість, масштабах:

Геттоїзація. Відбувається в тих випадках, коли більш “сильна” культура, тобто культура, представники якої мають реальну владу над ситуацією, не йде на контакт зі “слабшою” культурою, або представники “слабшої” культури через ті чи інші причини намагаються або змушені уникати контактів з панівною культурою (тут можна використати також такі терміни, як “домінантна культура” і “субкультура”). В таких випадках поруч, а то й майже на одній території існують дві окремі культури, представники яких майже не спілкуються між собою. Приклади – негритянські гетто або резервації індіанців у Північній Америці.

Доволі замкнуті райони в сучасних великих західних містах заселені представниками інших (неєвропейських) культур: так звані китайські, індійські, арабські квартали. Наприклад, район Кройцберг у Берліні – своєрідне турецьке гетто, де більшість населення турки; вулиці мають типовий турецький вигляд; реклама, преса, оголошення – майже виключно турецькою мовою; існують представництва турецьких політичних партій; ресторани, банки і т. д. – все турецьке. Як стверджує Л. Іонін, у Кройцберзі можна прожити все життя, не сказавши ані слова німецькою мовою. До речі, в подібних іншокультурних районах Торонто (Канада) дуже часто знімаються фільми, події яких відбуваються за сценарієм в індійських, китайських, таїландських та інших азійських містах. Слід зазначити також, що геттоїзації можуть бути піддані представники як місцевої культури (якот американські індіанці), так і прибулої.

Часткова асиміляція. Варіант, коли представники непанівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері – найчастіше це робота або навчання, але зберігають власну культурну традицію в родинних зв’язках, віросповіданні.

Асиміляція. Представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Слід зазначити, що повна асиміляція далеко не завжди відбувається легко і швидко, оскільки на заваді може стати як недостатня пластичність, здатність до пристосування самих асимільованих (опанування нової мови і т.п.), так і спротив панівного культурного середовища. Такий спротив панівної культури спостерігається, наприклад, у багатьох західноєвропейських країнах щодо емігрантів з інших регіонів.

Культурний обмін (у Ф. Бока – “проміжний спосіб”). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли поруч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Історія все ж таки знала такі випадки. Така ситуація, наприклад, виникла, коли після Варфоломіївської ночі до Німеччини масово переселилися французькі гугеноти і на тлі релігійної спільності дістали там доброзичлику підтримку і допомогу.

В той час було багато зроблено з обох сторін для зближення і взаєморозуміння між французькою і німецькою культурою.

Культурна колонізація. Ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т.п. Культурну колонізацію не слід плутати з колонізацією політичною. Тут не йдеться про захоплення влади, а відбувається добровільне, принаймні зовні (свідоме або несвідоме), прийняття носіями однієї культури інших, чужих культурних норм і традицій. Під час політичної (насильницької, владної) колонізації частіше відбувається геттоїзація або часткова асиміляція місцевого населення, яке негативно ставиться до загарбників. Для культурної ж колонізації характернішою є, наприклад, допомога менш розвинутим країнам, тобто своєрідне “захоплення” інформаційного простору, формування в ментальності носіїв місцевої культури уявлення про норми, традиції, символіку і т. д. колонізуючої культури як про “модне”, “сучасне”, “прогресивне”. Сам механізм культурної колонізації у вигляді допомоги вибудовується приблизно таким чином. Уявімо, що розвинута західна країна споруджує промисловий об’єкт для потреб якоїсь економічно слаборозвинутої країни. В такому разі спонсори проекту завозять не тільки свою технологічну документацію, матеріали тощо, а й, хоча б частково, представників своєї культури, які демонструють місцевому населенню свою манеру (власне культурну традицію) працювати, спілкуватись, одягатись, харчуватись, відпочивати тощо. Причому місцеве населення за аналогією сприйняття як прогресивного і значущого самого будівництва починає позитивно (як загалом дещо сучасне, прогресивне) оцінювати і культурні норми прибульців. Виникає своєрідний асоціативний зв’язок між вищим рівнем життя і певною культурною традицією. Іншими словами, представники тієї культури, яка надає допомогу, сприймаються як більш заможні, більш освічені тощо, тобто взагалі більш успішні люди, і тому вони (власне, їхня культура) стають об’єктом наслідування для представників автохтонної культури.

Фактично те саме відбувається і під час поширення інформації: кінофільмів, у яких зображено “краще” життя, музики, різноманітних культурних проектів – усього, що так чи інакше здатне змінювати стереотипи масової та індивідуальної поведінки.

Порівнявши основні положення теорії модернізації з наведеними варіантами міжкультурних контактів, можна побачити, що культурна модернізація є дуже близькою до варіанта культурної колонізації, бо також передбачає перенесення, поширення норм і стереотипів однієї культури на простір іншої.

Дуже близьким до поняття модернізації є термін “глобалізація” (“глобалізм”). Щоправда, останній має більш виразне інформаційноекономічне контекстуальне забарвлення.

Слід також зазначити, що країни пострадянського простору і, навіть ширше, більшість колишніх соціалістичних країн не є традиційними суспільствами в сенсі застосування цього поняття до африканських та азійських країн. Проте в багатьох з них також активно дискутується проблема засвоєння цінностей, стандартів і норм західної культури, а звідси – актуалізуються й основні положення концепції модернізації. Стосовно до колишніх соціалістичних країн теорія модернізації використовується в дещо зміненому та розширеному варіанті й найчастіше іменується теорією системної трансформації суспільства (або соціокультурної трансформації).

Дата добавления: 2014-10-15