Визначення критичного виробництва (точки беззбитковості), коефіцієнтів маржинального прибутку та безпеки виробництва

Аналітичні аспекти співвідношення змінних і постійних витрат

Застосований на практиці поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні дає можливість нормалізувати їхню загальну суму за певний період у такому вигляді:

N – обсяг виробництва в натуральному вимірі;

Спост. – постійні витрати на розрахунковий період.

Відповідно загальні витрати на одиницю продукції (Сзм.о.) розраховуються за формулою

Ця формула підтверджує об’єктивно існуючу закономірність: зі збільшенням обсягу виробництва собівартість одиниці продукції знижуються за рахунок постійних витрат.

Рис. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва

На рисунку показано лінійні функції динаміки витрат і виторгу від продажу продукції (Ц * N). За умови заданої (що склалася) величини постійних витрат (Спост.) виробництво продукції до певного критичного обсягу (Nкр) є збитковим – заштрихована площа 1. Зі збільшенням обсягу виробництва частина постійних витрат знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного рівня випуску виробів (Nкр) виробництво стає прибутковим – площа 2.

де Vкр – критичний обсяг випуску продукції у вартісному виразі;

де В – річний обсяг виробництва та реалізації продукції(виторг);

Цей коефіцієнт можна обчислювати на базі вартісного виміру виробництва.

3. Сукупні витрати та собівартість продукції (послуг)

Кошторис виробництва – це підрахунок сукупних витрат підприємства, що пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, віднесено їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Це означає, що суми кошторису виробництва та собівартості загального обсягу продукції кількісно не збігаються. Кошторис виробництва складається за економічними елементами.

Матеріальні витрати	Як елемент кошторису виробництва містять витрати на: сировину та основні матеріали, що становлять матеріальну субстанцію продукції; вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо); покупні напівфабрикати (штамповки, відливків, поковки та ін.); виробничі послуги сторонніх підприємств та організацій, необхідні для виготовлення продукції; допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, форми, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (канцелярські товари, утримування будівель тощо); паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами; пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.). Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрати, які не є складовими інших елементів кошторису(плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.) Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.
Заробітна плата	Включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.
Відрахування на соціальні потреби	Містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел фінансування.
Амортизація основних фондів	У вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів.
Інші витрати	Включають ті з них, які за змістом не можна відвести до відповідних елементів. До них належать: оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, оренда плата за окремі об’єкти основних фондів та ін.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною величиною залишків незавершеного виробництва. Вона визначається на підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни залишків витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх платежів.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється з допомогою коригування собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції. Для цього користуються формулою

де Ср – собівартість реалізованої продукції;

Стп, Стк – собівартість залишків товарної продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

4. Собівартість окремих виробів

Калькулювання – це процес обчислення собівартості окремих виробів.

3. аналізу собівартості однакових виробів на різних підприємствах;

4. визначення ефективності організаційно-технічних заходів.

· установлення об’єкта калькування та вибір калькуляційних одиниць;

· визначення калькуляційних статей витрат і методики їхнього обчислення.

Об’єкти калькулювання – це та продукція чи робота (послуга), собівартістю яких обчислюється. Головним об’єктом калькулювання є готові вироби, що реалізуються на ринку.

Калькуляційна одиниця – одиниця кількісного вимірювання об’єкта калькулювання (наприклад, один автомобіль, одна тонна вугляр, одна кіловат-година електроенергії).

Можлива номенклатура калькуляційних статей: