Міжнародні відносини та зовнішня політика за М. Горбачова

Сфера міжнародних відносин та зовнішньої політики за М.Горбачова була чи не єдиною ділянкою життя тогочасного радянського суспільства, де "нове політичне мислення", "гласність" та "перебудова" не залишилися деклараціями, а принесли вагомі результати.

М. Горбачов розумів, що без подолання міжнародної ізоляції, в якій майже безперервно перебував радянський тоталітарно-комуністичний режим, надій на його реформування практично не може бути. Для досягнення цього потрібні були реальні кроки з боку Москви. І низку таких кроків у напрямку порозуміння зі світовою спільнотою СРСР вимушений був зробити.

Вперше було заявлено про те, що пріоритет повинен бути за загальнолюдськими, а не якими-небудь іншими цінностями. СРСР відмовляється розглядати мирне співіснування як специфічну форму класової боротьби. Нові тактичні й стратегічні установки з'явилися в поглядах СРСР на проблеми глобальної безпеки та роззброєння. У відносинах з соціалістичними країнами наголос став робитися на безумовній самостійності, повній рівноправності, невтручанні у внутрішні справи.

У зазначений період в Європі розгортаються серйозні геополітичні процеси, котрі наочно демонструють характер і напрямок змін у тогочасній системі міжнародних відносин. У стані глибокої кризи опинилися комуністичні режими в країнах так званого соціалістичного табору. Польща стає першою з держав, де комуністи програють демократичні вибори і втрачають владу. Розпадається Варшавський Договір. Офіційно про це було заявлено в лютому 1991 р. Припинила своє існування Рада Економічної Взаємодопомоги.

За таких умов радянське керівництво вже не могло практикувати ті засоби й методи зовнішньої політики, які вживалися протягом майже всього існування імперії.

Певні позитивні зміни сталися і в здійсненні зовнішньополітичних повноважень республік СРСР. Постала можливість самостійного, без зазирання на Москву, прийняття окремих рішень з питань міждержавних відносин. Відчутні зрушення, пов'язані насамперед з відстоюванням українських національних інтересів, сталися в роботі Міністерства закордонних справ УРСР.

25 квітня 1990 р. колегія міністерства розглянула питання «Про участь МЗС УРСР в розробці концепції діяльності УРСР на міжнародній арені». У прийнятому рішенні підкреслювалося, що в основу концепції має бути покладений новий розподіл обов'язків між загальносоюзними та республіканськими зовнішньополітичними відомствами, аби республіка мала більше можливостей у сфері розбудови двосторонніх відносин, насамперед із державами Центральної та Східної Європи. До цього слід додати, що на той період у представництвах УРСР в міжнародних організаціях, посольствах і консульствах, секретаріатах міжнародних організацій працювали 96 осіб.

Нові можливості для більш широкої реалізації національних інтересів у сфері міжнародних відносин з'явилися після того як 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У Х розділі цього важливого документу — «Міжнародні відносини» — наголошувалося на тому, що зовнішня політика України є демократичною і миролюбною. Декларація визначала основні напрями та пріоритети зовнішньої політики України. Спираючись на цей документ, республіка активізувала свою зовнішньополітичну присутність. Особливо це торкнулося розбудови двосторонніх дипломатичних відносин, розширення участі українських дипломатів у міжнародних організаціях. На кінець 1990 р. УРСР була учасником 172 міжнародних угод і 15 міжнародних організацій та понад 60 їхніх органів. Крім того, республіка приєдналася до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, стала учасником угоди між урядами СРСР, БРСР, УРСР і МА-ГАТЕ про проведення міжнародних досліджень наслідків аварії на ЧАЕС.

У 1990 р. подіями значної ваги стали двосторонні договори та угоди з Російською Федерацією, Угорською Республікою та Республікою Польща. Це були перші двосторонні угоди, укладені Україною після 1945 р. Почалася практика підготовки і затвердження урядом України своїх директив делегації УРСР для участі в роботі міжнародних організацій. Новою була і практика підготовки заяв уряду УРСР із міжнародних питань (агресія Іраку проти Кувейту; об'єднання Німеччини; Паризька зустріч у верхах тощо). Вперше за всю історію діяльності УРСР в ООН делегація республіки використала перебування на 45-й сесії Генеральної Асамблеї для налагодження двосторонніх відносин.

Таким чином, розглядуваний період став другим після 1944—1949 рр. періодом зрослої зовнішньополітичної активності України як складової Радянського Союзу. УРСР зробила низку важливих кроків на шляху розширення своїх зовнішньополітичних повноважень, зміцнення свого міжнародного авторитету. Разом із тим республіка, як і раніше, не мала власної зовнішньої політики і не була повноправним суб'єктом міжнародних відносин. Демократичні, національне свідомі сили українського суспільства, політичні партії та рухи дедалі більшою мірою усвідомлювали це і працювали для того, щоб наблизити час здобуття української державності.

Дата добавления: 2014-10-15