Формування української національної держави

Військові перемоги Б. Хмельницького призвели до суттєвих змін у політичному становищі в Україні. На звільненій території лікві­довувались органи державної влади Речі Посполитої і почала утворюватись нова політична система, формувалась українська на­ціональна держава. Піднесення національно-визвольного руху, за­вдання ведення тривалої і широкомасштабної війни, необхідність управління великою масою людей, значний розмір звільненої те­риторії і міжнародні справи — все це вимагало створення нового ефективного військрво-адміністративного апарату, здатного орга­нізувати повсталих і досягти поставленої мети.

Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запо­розької Січі. Формування української держави відбувалося в умовах війни, тому для виконання державних функцій використовувалась перевірена на практиці військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. Правове оформлення українська держав­ність здобула у Зборівському (1649) та Білоцерківському (1651) договорах Б. Хмельницького з Польщею. Українське виселення визнавало саме ці органи публічної влади, створені Б. Хмель­ницьким.

Вся територія оголошувалася власністю Війська Запорозького. Населення розділялося на декілька станів, що мали своє, самовря­дування, але всі разом підпорядковувалися гетьманському уряду: селяни (виконували господарську повинність, тобто були підданними власника землі, але мали свою управу і свій суд — так званий копний суд); міщани, що розділялися на тих, хто мав магдебурзь­ке право, (отже, мав свій магістрат і суд), і тих, що не мали (знахо­дилися під козацькою, тобто державною юрисдикцією); духівницт­во, що мало власне самоврядування і суд, і шляхта, що, у принципі, злилася зі старшинським козацьким прошарком. Влада належала військовому стану — козакам, що у мирний час ставали хлібороба­ми і землевласниками, іноді займалися промислами, отже, входи­ли в територіальні одиниці (сотня, полк), кожна з яких мала своє самоврядування і суд, але строго підпорядковувалася вищому ор­гану. Вся система була виборною: селяни обирали своїх старших і членів копкого суду, так саме робили міщани і козаки. Духівниц­тво також обиралося, зокрема, священники приходів. Обиралися сотники, полковники і гетьман, але генеральна старшина форму­валася гетьманом. Посполитий (селянин або міщанин) міг перейти, у козаки і навпаки, козаки в посполиті.

Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центра­льне місце у системі органів нової влади посідав гетьман, яким з 1648 р. був Б. Хмельницький. Йому належала вища військова, законодавча, виконавча і судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала вирішувати військова рада, в якій могло брати участь все військо. Проте вона збиралася рідко. У зв'язку з тим, що чисельність війська досягла 200 тис, у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які знаходилися поряд, — інші полки надсилали своїх представників.

Більш дієвим і постійним органом влади була рада генеральної старшини. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар; пізніше — також генеральні хорунжий, бунчужний і під­скарбій. Старшинська рада могла бути вузькою або більш широ­кою: генеральної старшини, генеральної старшини з полковника­ми, ще ширше — із сотниками. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхіднос­ті вирішити складні питання.

Вся територія України поділялась на полки, кількість яких за­лежно від обставин змінювалась (1648 р. — 40, 1649 р. — 16, 1650 р. — 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові й адміністрати­вні функції здійснювала також полкова старшина: полковий пи­сар, обозний, суддя, осаул тощо. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У полку могло бути до 20 сотень. Сотні поділялись на курені (по 20-30 козаків у кож­ному) на чолі з курінним отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магдебургське право, — магістри на чолі з війтами, ратуші.

Полково-сотенний устрій української держави був унікальним явищем в світовому державному будівництві, притаманним лише Україні. Особливістю його було те, що він означав здійснення не лише військової влади, але й адміністративної і судової. Другою особливістю була виборність органів влади, значна роль колегіаль­них установ, чого не було тоді в Європі. Державний лад України того часу був прогресивнішим, ніж у інших країнах.

Успіхи у Визвольній війні спричинили суттєві зміни у соціаль­но- економічній ситуації в Україні. Вигнання польської шляхти фа­ктично означало і позбавлення її землеволодіння, — тому земля переходила в руки селян і козаків. Значно зміцнила свої економі­чні позиції козацька старшина. Зміни відбулися і в соціальній струк­турі українського суспільства. Вплив козацтва як соціального ста­ну, його чисельність значно зросли. Вільніше стали себе почувати селяни і міщани, хоча багаторічні безперервні бої, розруха, людсь­кі та матеріальні втрати виснажували народ.

Уряд Б. Хмельницького для утримання свого апарату та інших потреб ввів систему податків, яка складалася з трьох основних ча­стин: подимне (від кожного «диму» — хати); стація — на війська; оренда — податок на різні промисли (млини, ґуральні тощо). Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показенщина. Податки збиралися лише з міщан та селян. Козаки (та час­тина населення, яка знаходилася у збройних силах) звільнялися від податків. За деякими даними (на жовтень 1650 р.)- Б. Хмель­ницький отримав 5 млн злотих прибутку. Б. Хмельницький робив спроби ввести в Україні свою грошову систему.

Напередодні і ході Національної революції було сформульовано де­кілька концепцій можливого державно-політичного устрою України:

1) концепція «ягеллонського легітимізму», тобто збереження України в складі Польщі, але на правах автономії;

2) москвофільська — орієнтація на Москву, московський проте­кторат над Україною;

3) протурецька — орієнтація на Туреччину, її протекторат над Україною;

4) утворення незалежної Української козацької держави.

У політичному розвитку України йшла боротьба двох основних тенденцій: демократично-охлакратичної та монархічної (гетьман­ської). Автором і головним прибічником ідеї українського монар­хізму був сам Б. Хмельницький, який прагнув до самодержавної влади в Україні.

Нова українська держава створювалась на основі ідеології укра­їнської козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво. Вже 1649 р. Б. Хмельницький вису­ває ідею створення незалежної, соборної (об'єднаної) козацької України в етнічних межах. Він справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Державу Б. Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. 1650 р. її територія сягала 200 тис. кв. км, а населення — 1,5 млн людей. Проте слід відзначити, що територія України не була стабільною внаслідок майже перманентної війни.

Б. Хмельницький проводив активну зовнішню політику. Він ро­зумів, що сама Україна навряд чи зможе звільнитися від польсько­го панування, тому уже з 1648 р. цілеспрямовано шукав союзни­ків. Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіх найважливіших битвах з польським військом (правда, їхня роль у цьому, як показано вище, була неод­нозначною). Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу її участь у війні проти Польщі. Султан пропонував пере­йти в його підданство, але Хмельницький не погодився. Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Валахією, Мол­давією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царст­вом. Було встановлено дипломатичні зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією. Це свідчить про те, що Україна стає суб'єктом міжнародних відносин, суб'єктом міжнародного права.

Велику зацікавленість виявив Б. Хмельницький до молдавсь­ких справ, здійснивши на її територію декілька походів. У серпні 1650 р. українські і татарські війська вступили до Молдавії і захопили її столицю Ясси, оскільки господар (князь) Молдавії Василь Лупул підтримував зв'язки з польськими магнатами. Лупул зму­шений був відмовитися від союзу з Польщею, сплатити перемож­цям контрибуцію і пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Хмельницького Тимоша. Таким чином, Хмельницький забезпечив свій тил і на деякий час отримав нового союзника.

1653 р. відбувся новий молдавський похід, який очолив Тиміш Хмельницький. Його здійснили на прохання В. Лупула, на якого інапали сусіди. Спочатку Тиміш діяв успішно і повернув престол і своєму тестеві, але потім зазнав поразки і помер від рани 6 вересня 1653 р. Цей факт мав суттєве значення для подальшого розгортан­ня подій в Україні.

Дата добавления: 2014-10-15