Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад

Різною була й тактика партій в революції. Більшовики та есе­ри виступали за збройне повстання як основний засіб пирішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншови­ки, кадети, лідери українських національних партій виступали за парламентський шлях через вибори до Державної Думи. Чорносо­тенні партії виступали за беззаперечне збереження існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін.

Головні події революції в Україні:

1) січень-березень 1905 р. страйки робітників – 177 страйків, 170 тис. учасників;

2) повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);

3) загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. – 120 тис. учасників);

4) створення профспілок (3 листопада 1905 р.; 1907 р. – 280 організацій);

5) селянські виступи (за 1905 р. – 4 тис. у 7 тис. сіл);

6) повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін. На чолі з лейтенантом Шмідтом – листопад 1905 р.);

7) повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським – листопад 1905 р.;

8) грудневе збройне повстання 1905 р. (в Донбасі).

У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам вла­ди – Радиробітничих депутатів. В Україні вони діяли у Катери­нославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.

Зростання громадської активності і організованості спричинило створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залі­зничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р. в Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань.

В ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти великоде­ржавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно корис­туватися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває українська преса. 1905-1907 рр. виходило уже 24 україномовних газети і журнали.

Поряд з політичними партіями у цей час виникають і культур­но-освітні організації – «Просвіти», які керувались демократич­ними і ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцю­бинський, Б. Грінченко, Панас Мирний, Леся Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладан­ням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а у Харківському – історії літератури українською мовою.

Українське питання обговорювалося і у Державних Думах. Ви­бори до І Думи відбулися весною 1906 р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів – 36 людей. У Думі сформу­валася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депу­татів. Основною її вимогою було надання автономії Україні. Вибо­ри до ІІ Думи відбулися у січні 1907 р. Знову від України обрали 102 депутати, і знову була створена «Українська думська грома­да». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська грома­да» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи допустити українсь­ку мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови і історії в університетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний укра­їнський історик М. Грушевський, який спеціально для цього пере­їхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Укра-инский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крімтого, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.

Дата добавления: 2014-10-15