Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина

6 січня 1919 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України Україну було проголошено Українською Соціаліс­тичною Радянською Республікою (УСРР). 25 січня 1919 р. у Хар­кові цей уряд декларував необхідність об'єднання УСРР з Росією на засадах соціалістичної федерації.

До травня 1919 р. Червона армія взяла під свій контроль майже всю територію України у межах колишньої Російської імперії. Закріпити свою владу більшовики змогли, прийнявши першу ра­дянської Конституцію України.

ПІ Всеукраїнський з'їзд Рад (березень 1919 р.) схвалив Консти­туцію УСРР, обрав ЦВК Рад України (89 комуністів і 10 українсь­ких есерів, голова ЦВК – Г. І. Петровський), сформував уряд – Раду Народних Комісарів.

В Конституції відзначалося, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату, основним завданням якої с перехід від буржуазного ладу до соціалізму. Вищим органом державної влади був з'їзд Рад, а між з'їздами ВУЦВК. Раднарком міг видавати закони. Місцевими органами влади були міські та сільські Ради робітничих, селянсь­ких та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їхні виконкоми.

Як і у Росії, в Україні почала проводитись політика так званого „воєнного комунізму”. Це була певна система політичних та еко­номічних заходів, спрямованих на впровадження нового ладу, зміцнення радянської влади. При цьому слід відзначити, що впро­вадження деяких заходів було пов'язане з тим, що йшло гостре протиборство у війні і економіка була зруйнована. Політика «воєн­ного комунізму» включала у себе:

1) націоналізацію не тільки великої, але й середньої і дрібної промисловості, тобто практичну ліквідацію приватної влас­ності на засоби виробництва. Це робилося для того, щоб по­збавити суперників більшовиків економічних важелів впли­ву, зосередивши їх у себе. На практиці це часто призводило до мілітаризації виробництва і ліквідації матеріальних сти­мулів до праці;

2) введення продовольчої розкладки. У період війни продовольче питання стало центральним – треба було годувати величезні армії. Більшовики вирішували це за допомогою фактично без­коштовної (гроші знецінилися) реквізиції сільськогосподарських продуктів, насамперед зерна. Селянам залишали лише по ЗО фунтів на місяць на їжу і на посів. Приватна торгівля хлібом суворо заборонялася і каралась;

3) в організації сільського господарства більшовики перейшли до спроб замінити приватне одноосібне господарство усу­спільненим (радгоспи, комуни). 1919 р. в Україні було ство­рено 1256 радгоспів і понад 500 комун, але в цих господарст­вах панувала зрівнялівка, праця була погано організована, і більшість з них скоро розпались;

4) вводилася загальна трудова повинність. Усі громадяни від 15 до 50 років повинні були працювати. Фактично це була мілітаризація праці (створювались і «трудові армії»), яка да­вала змогу більшовикам за допомогою репресивних методів вирішувати значні виробничі завдання;

5) карткова ситема розподілу продуктів у містах. Розміри про­довольчого пайка визначались за «класовою ознакою», тобто робітники отримували більше, ніж службовці. Проте і для робітників пайок був незначним — 300-400 г хліба на добу;

6) оскільки гроші знецінилися, то деякі комунальні послуги фактично були безкоштовними;

7) у політичній сфері «воєнний комунізм» виявився у запрова­дженні «диктатури пролетаріату», яка насправді була дикта­турою комуністичної партії із застосуванням масових репресій проти «класових ворогів», до числа яких часто потрапляли зовсім безвинні люди.

Таким чином, політика «воєнного комунізму» означала відмову від товарно-грошових, ринкових відносин в економіці і встанов­лення відкритої військової диктатури у політичній сфері. Така політика не могла не викликати невдоволення у більшості насе­лення України. До літа майже все українське село охопило по­встання проти більшовиків. Від них відійшли війська, очолювані Махном і Григор'євим. Не допомагали і жорстокі репресії.

В цей час (червень 1919 р.) у наступ на Україну рушили війська генерала Денікіна. Вони прагнули відновити дореволюційні по­рядки, «єдиную и неделимую Россию», повернути фабрики, заво­ди і землю капіталістам і поміщикам, ліквідувати національний рух. Назву «Україна» було заборонено, її замінили назвою «Юг России», «Малороссия». Не дозволялося навіть розмовляти українською мовою та видавати нею книги й газети. Були закриті національні школи, Академія наук. Територія України поділялася на три області: Харківську, Київську та Новоросійську (з центром в Одесі), якими управляли генерали-намісники. Дєнікінщина була терористичною диктатурою антинародного і антиукраїнського спрямування. Денікін відмовився розглядати пропозиції Петлю­ри про об'єднання у боротьбі з більшовиками і навіть віддав на­каз напасти на петлюрівські війська. Він переконував Антанту не надавати українським військам матеріальної допомоги і не ви­знавати Україну як державу. У зв'язку з цим 24 вересня 1919 р. Директорія, президент ЗУНР

Є. Петрушевич підписали декларацію, в якій закликали українській народ боротися з ворогом – армією Денікіна.

Режим Денікіна викликав впертий опір з боку українського на­селення. У повстансько-партизанському русі взяло участь понад 100 тис. людей. Армія Денікіна змушена була відступати. 6 листо­пада 1919 р. радянські війська взяли Чернігів, 16 грудня — Київ, 7 лютого 1920 р. — Одесу. Таким чином, радянська влада втретє повернулася в Україну.

Дата добавления: 2014-10-15