Початок Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Ще 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву № 21 «Барбаросса» (від імені німецького імператора XII ст., який бесславно загинув під час Третього хрестового походу). Відповідно до цього плану війна повинна була тривати 1,5-2 місяці і за цей час війська мали вийти на рубіж Архангельськ-Волга-Астрахань. Фашистська армія налічувала на той час 190 дивізій, з них 157 німецьких, 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з Німеччиною ви­ступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Загальна чи­сельність Червоної Армії складала понад 5 млн людей. У західних прикордонних округах зосереджувалось 170 дивізій та 2 бригади, які мали 2,9 млн людей, 9,2 тис. танків, 8,5 тис. літаків і 468 тис. гармат і мінометів.

Український напрям за планом «Барбаросса» був одним з най­головніших. Ставилося завдання оволодіти розвиненою економічною базою України, її багатими сировинними та паливними ресурсами, щоб послабити військово-промисловий потенціал СРСР і зміцнити власний, створити вигідний плацдарм для подальшої війни і пере­моги над СРСР. Саме тому найбільша частина німецьких сил — група армій «Південь» (57 дивізій і 13 бригад) — мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару у напрямку на Київ, зайняти переправи, підготувавши наступ далі на схід. В Укра­їні німецьким військам протистояли два фронти: Швденно-Захід-ний (командуючий — генерал М. П. Кирпонос); Південний (коман­дуючий — генерал І. В. Тюленєв). З сухопутними військами взаємодіяли моряки Чорноморського флоту (командуючий — адмі­рал П. С. Октябрьський), Дунайська і Пінська військові флотилії. У прикордонних боях, незважаючи на мужність радянських вої­нів, Червона армія зазнала поразки. За перші три тижні війни вона втратила 850 тис. людей, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі втрати були у 10 разів меншими.

30 червня 1941 р. німецькі війська увійшли у Львів. Разом з ними увійшли частини ОУН. Цього ж дня представники українсь­ких національних політичних сил на чолі з ОУН прийняли «Акт відновлення Української держави”, а також декрет, за яким Я. Стецька було призначено головою уряду — Українського державного правління (з 26 міністрів). Українська держава оголошувалась со­юзницею Німеччини. Але Німеччина зреагувала на Акт відновлен­ня Української держави негативно. С. Бандера і Я. Отецько були інтерновані.

5 липня 1941 р. радянський уряд України прийняв рішення про евакуацію промислових і сільськогосподарських об'єктів, населен­ня України. У ході евакуації, переважно в Росію та Казахстан, було вивезено 550 великих заводів, 3,5 млн населення. В армію мобілізували 2 млн жителів республіки (з них 200 тис. доброволь­ців), 2 млн людей створювали оборонні споруди. На 1 листопада 1941 р. від населення України у фонд оборони надійшло близько 1 млрд крб, багато коштовностей.

73 дні тривала героїчна оборона Одеси. Тут загарбники втрати­ли 200 тис. людей. Проте швидко, незважаючи на опір Червоної Армії, німцям вдалося захопити більшу частину території Украї­ни, взяти у полон у районі Києва 650 тис. солдатів і офіцерів.

25 жовтня 1941 р. німецькі війська захопили Харків. До кінця 1941 р. німці контролювали територію, де до війни проживало 80 млн людей (42 % населення СРСР). Крім того, у полон потрапи­ло 3,8 млн радянських військових (з них 1,3 млн українців).

Причини поразок Червоної Армії у початковий період війни:

1) репресії командного складу Червоної Армії, знищення мар­шалів і генералів (40 тис. командирів), на зміну яким прийш­ли недостатньо досвідчені (з них лише 7 % офіцерів мали вищу освіту);

2) прорахунки Сталіна в оцінюванні военно-політичної ситуації та терміну нападу Німеччини на СРСР;

3) неправильна воєнна доктрина СРСР, коли планувалося вою­вати на «чужій території» і «малою кров'ю», війська не на­вчалися оборони і відходу;

4) СРСР не встиг повністю переозброїтись, нові кордони не були захищені укріпленнями;

5) Німеччина ще задовго до нападу на СРСР перевела свою еко­номіку на військовий лад, на неї працювала вся Європа;

6) німецькі війська мали досвід ведення сучасної війни, якого вони набули у Європі;

7) були допущені прорахунки у визначенні напрямку головного удару Німеччини (головним вважався Південно-Західний, тоді як німці зосередили головні сили на Західному).

Велику Вітчизняну війну можна розділити на такі періоди:

1. 22 червня 1941р. - 18 листопада 1942 р. — початковий;

2. 18 листопада 1942 р. — кінець 1943 р. — рік корінного пере­лому;

3. 1944 р.- 8 травня 1945 р. — час завершальних операцій. Весною 1942 р. після перемоги під Москвою радянські війська

спробували здійснити наступ на території України у районі Харко­ва, але внаслідок прорахунків командування зазнали поразки. У полон потрапили 240 тис. солдатів. 22 липня 1942 р. Червона Армія залишила м. Свердловськ Луганської області. Таким чином, вся Україна була окупована ворогом.

Дата добавления: 2014-10-15