Міжнародне становище і зовнішня політика України

За радянської доби Україна мала міжнародні відносини 1921-1922 рр. (Так, наприклад, разом з Росією уклала 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір з Польщею). Після утворення СРСР Укра­їна втратила право на державні відносини із зовнішнім світом, хоча з 1945 р. була співзасновником ООН. У ті часи вона змушена була йти ідентичним з СРСР зовнішньополітичним курсом.

Шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Вже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Лит­ва, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.

25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала оста­точний розпад СРСР, і дістання гарантій нерозповсюдження ядер­ної зброї, Україну визнали США. Протягом грудня 1991 р., що став місяцем визнання України, її незалежність визнали загалом 68 держав, а 1992 р. — ще 64.

Основні завдання української зовнішньої політики:

1) вибір пріоритетів зовнішньополітичного і стратегічних парт­нерів;

2) встановлення дипломатичних відносин з 132 державами, які визнали Україну; утворення власного дипломатичного корпу­су, розгортання мережі посольств;

3) активне проведення зовнішньоекономічної діяльності;

4) вирішення проблеми ядерної зброї.

Уряд України і Верховна Рада одразу ж заявили, що зовнішня політика України має відкритий характер і здійснюється на основі принципів взаємодопомоги, рівноправності та невтручання у внутрішні справи інших країн. Вона не висуває жодних тери­торіальних претензій до інших країн і не визнає жодних претензій до себе. Засади її зовнішньої політики ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Гельсінського заключного акту (1975), Паризької хартії для Нової Європи (1990). У липні 1993 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи зовнішньої політики України», в яких визначено на­ціональні інтереси і завдання держави у зовнішньополітичній сфері: забезпечення стабільності міжнародного становища України, вхо­дження господарства країни до світової економічної системи, захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном та ін.

За межами нашої держави нині мешкають близько 12 млн осіб, з них у Росії — 4,3 млн, Казахстані — 900 тис, Молдавії - 600 тис. У країнах «далекого зарубіжжя» теж мешкає значний загал укра­їнців: у США — 1,2 млн, Канаді — 750 тис, Аргентіні — 160 тис, Франції — 25 тис, Польщі — 500 тис

Одним з найважливіших напрямів української зовнішньої політики є відносини з тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз об'єднуються у СНД. Вони ґрунтуються на спільній ба­гатовіковій історії, міжетнічних зв'язках, економічних взаємозв'яз­ках і певній взаємозалежності, яка виникла і багато в чому ще існує у рамках колишнього єдиного народногосподарського комплексу.

Україна розглядає СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій та переговорів, що повинно доповнювати міжнародні відносини і сприяти вирішенню проблем, які виникли після розпа­ду СРСР. Водночас Україна виступає проти створення наддержав­них інститутів у рамках СНД, які здатні перетворити її на об'єднан­ня на конфедеративних чи навіть федеративних засадах. Деякі політичні сили Росії болюче сприйняли незалежність України, ви­ступають за відновлення «Великої Росії», проводять курс на розпа­лювання шовіністичних настроїв серед росіян. На території України проживає близько 11 млн росіян, які відчули себе некомфортно, раптово опинившись у ролі національної меншини.

У зв'язку з цим відносини між Росією і Україною є досить скла­дними. Російське керівництво намагається використати інститути СНД для відтворення принаймні конфедеретивних зв'язків, коор­динації політичної, військової та економічної сфер.

З самого початку існування незалежної України російські парла­ментарі почали дискусії щодо територіальної приналежності Кри­му. Вони доводили, що Акт 1954 р. про передачу півострова до скла­ду України є неконституційним. У липні 1993 р. російський парламент прийняв безпрецедентне рішення про надання Севасто­полю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації. Восени 1996 р. мер Москви Ю. Лужков заявив, що Росія може вирішити цю проблему силою. Україна вихо­дить з принципу непорушності кордонів, декларованих Гельсінським заключним актом 1975 р. Рада Безпеки ООН ще у тому ж 1993 р. визнала безпідставними територіальні претензії Росії щодо Криму.

Україна чимало зробила для забезпечення переселення в Крим 250 тис кримських татар. У лютому 1992 р. була відновлена Авто­номна Республіка Крим.

Кримська проблема тісно пов'язана з проблемою Чорноморсько­го Флоту. До цього часу Севастополь є головною базою російського Чорноморського флоту (300 кораблів і 70 тис. людей екіпажу). 1992р. була досягнута домовленість про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на 5-річний термін.

30-31 травня 1997 р. під час візиту президента Росії Б. Єльцина до Києва був підписаний широкомасштабний політичний договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Сторони зобов'язалися будувати свої відносини на основі територіа­льної цілістності, непорушності кордонів. Урегульовано проблему Севастополя і Чорноморського флоту. Основні бухти Севастополя передаються в оренду Росії на 20 років за 2,5 млрд доларів.

Ще однією важливою зовнішньоекономічною проблемою Украї­ни була ядерна. Після розпаду СРСР Україна стала третьою ядер­ною державою. Ще 1990 р. у Декларації про державний суверенітет вказувалося, що Україна бажає стати неядерною державою. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, в якій проголошувалося, що Україна відмовляється від ядерної зброї, не має військових супротивників, а її Збройні сили призначені лише для гарантування національної безпеки. 16 листопада 1994 р. Вер­ховна Рада ухвалила рішення про приєднання України згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р. у Будапешті президенти Росії та США і прем'єр-міністр Великої Британії надали Україні такі гарантії. Влітку 1996 р. ядерне само­озброєння України було завершене — останні ядерні боєголовки були вивезені з території України, а їхні пускові шахти поблизу м. Первомайська Миколаївської області — підірвані.

Демонструючи своє миролюбство, Україна пішла на значне ско­рочення своїх Збройних сил. Якщо 1991 р. чисельність армії на її території сягала 726 тис. осіб, то наприкінці 1995 р. — 450 тис, а до 2005 р. має скоротитись до 220 тис.

Україна розширює і активізує свою участь у різних міжнародних організаціях. Ще 1990 р. вона стала членом Наради з безпеки і Співробітництва в Європі (з 1 січня 1995 р. — Організація з безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ). У листопаді 1995 р. Україну при­йнято (до речі, раніше, ніж Росією) до такої впливової організації, як Рада Європи. Країни-члени Ради Європи утворюють єдине поле захи­сту прав людини, сприяють економічній інтеграції та гуманітарним зв'язкам (наприклад, взаємному визнанню вузівських дипломів).

Важливе значення мають відносини між Україною і Європейсь­ким Союзом (ЄС) — організацією, яка має на меті створення політичного та валютного союзу західноєвропейських країн. 1994 р. підписано угоду про співробітництво між Україною і ЄС_, що відкриває шлях до асоційованого членства нашої країни у цій організації, дає простір для розвитку торгівельно-економічних зв'язків. Підписано угоди про збільшення вдвічі експорту української сталі у країни ЄС, про надання Україні 1995-1996 рр. фінансової допомоги розміром 85 млн екю.

Важливе значення для економіки України має співробітництво з Міжнародним Валютним Фондом. 1994 р. МВФ прийняв рішення про надання позики Україні у розмірі 740 млн доларів. Усього іноземні інвестиції надходять в Україну з 83 країн світу.

Розвиваються відносини України з НАТО. 1994 р. керівництво цієї організації ініціювало програму «Партнерство заради миру», яка створює можливості для співробітництва з країнами — ко­лишніми учасниками Варшавського договору. Україна першою з держав СНД приєдналася до цієї програми (лютий 1994 р.). Оголо­сивши себе позаблоковою державою, Україна опиняється у складній ситуації своєрідного буфера між НАТО з одного боку і Росією з іншого. 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО, яке передбачає розширення співробітництва — проведення спіль­них миротворчих акцій, маневрів, використання науково-технічних досягнень НАТО. У серпні 1997 р. на Чорному морі було проведено спільні маневри з НАТО «sea – breath – 97». 2002 р. уряд України ого­лосив про свій намір у майбутньому вступити до цієї організації.

Відносини з Польщею 1997 р. поліпшено підписанням документа «До порозуміння і єднання», який повинен поставити крапку в нега­тивних аспектах українсько-польських відносин, що склалися істо­рично. Підписано цього ж року угоду з Румунією, яка врегулює тери­торіальні проблеми двох країн (щодо острова Зміїний у Чорному морі).

Після приходу до влади у США адміністрації Б. Клінтона знач­но поліпшились американо-українські відносини. Неодноразово відбувались зустрічі українського і американського президентів, обмін військовими делегаціями, проводились спільні військові на­вчання. 11-12 травня 1995 р. Україну з офіційним візитом відві­дав президент США Б. Клінтон, Наприкінці

1997 р. відбувся політ американського космічного корабля за участю першого космонавта незалежної України Леоніда Коденюка.

У вересні 1997 р. міністр закордонних справ України Г. Удовен­ко був обраним головуючим 52-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН шляхом акламації (без голосування), що свідчить про зростання міжнародного авторитету України.

Підприємства України здійснюють зовнішньоторгівельні операції з партнерами більш як 164 країн світу. Найбільші імпортні надхо­дження йдуть з Росії, ФРН,Туркменистану, США, Польщі, але структура експорту залишається в основному сировинною. Украї­на експортує продукцію тваринництва, жири та масла, вугілля, прокат чорних металів. За 1997 р. інвестиції іноземних держав в економіку України склали 500 млн доларів, а за роки незалежнос­ті в цілому — 2 млрд доларів США.

Важливим досягненням української зовнішньої політики стало обрання України 1999 р. непостійним членом Ради Безпеки ООН.

За роки незалежності Україна досягла значних успіхів у зовнішньополітичній діяльності. її визнали більш як 130 країн світу, налагоджені тісні зв'язки і відносини з різними впливовими міжнародними організаціями. Проте є ще чимало невирішенних зовнішньополітичних і економічних проблем.

Дата добавления: 2014-10-15