Тема 4. Регіон в системі територіального поділу праці

1. Нові концепції регіону

2. Типологізація регіонів

3. Поняття про територіальний поділ праці

4. Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів

1. Нові концепції регіону

Під регіоном розуміється будь-яка частина національної економіки, що відрізняється від національної економіки характером економічних операцій і місцем у територіальному розподілі праці, а саме:

· регіон не має національних меж;

· у регіоні не здійснюються деякі види економічної діяльності, властиві тільки національній економіці (витрати на оборону, немає національного банку, національної грошової системи і т.д.).

У теорії регіональної економіки останнім часом з'явилися нові концепції, які в цивілізованих країнах відображають сучасні тенденції посилення регіоналізму - прагнення регіонів до політичної та економічної самостійності.

У світовій регіональній науці найбільш поширені чотири парадигми регіонів:

1. Регіон як квазідержава. Це відносно уособлена підсистема держави і національної економіки. У більшості країн регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, що раніше належали центру. Об'єктом дослідження в цьому випадку є удосконалення механізму взаємодії загальнодержавної і регіональної влад, форм міжрегіональних економічних відносин.

2. Регіон як квазікорпорація. За цією якістю регіон є великим суб'єктом власності (регіональної і муніципальної) та економічної діяльності. Регіону треба управляти своєю власністю, вступати у відносини з іншими регіонами і країнами. Він має захищати власну торговельну марку, боротися за вищий інвестиційний і підприємницький рейтинги, за трансферти та економічні пільги тощо. Тобто регіон є учасником конкурентної боротьби на ринках товарів, капіталу, праці і взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.

3. Регіон як ринок. Такий підхід до регіону акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків товарів, послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань тощо.

4. Регіон як соціум. У цьому аспекті на перший план виступають інтереси різних груп населення у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, охорони навколишнього середовища та проблем розселення.

2. Типологізація регіонів.

Побудова типологій (чи типологічних угруповань) регіонів є важливим як для системного опису і діагностики соціально-економічного стану регіонів, так і для здійснення завдань державної регіональної політики. Методи, механізми і заходи економічної політики повинні враховувати особливості типів регіонів, які виділяються з урахуванням економічних, соціальних, природних, геополітичних та інших істотних умов.

До критеріїв класифікації регіонів належать такі ознаки:

· єдність і цілісність регіону;

· спільність і єдність економіки;

· комплексність господарства;

· рівень економічного розвитку;

· темпи економічного розвитку;

· тип територіальної структури господарства;

· спеціалізація галузей економіки, їх рівень;

· концентрація виробництва;

· щільність населення;

· демографічний потенціал регіону;

· можливості виходу на ринок з використанням наявних ресурсів, таких як праця, земля і капітал;

· керованість, тобто наявність політико-адміністративних органів управління.

Згідно ознак класифікації визначають такі регіони:

1. депресивні - регіони, що колись мали відносно високі темпи розвитку, а тепер з року в рік не можуть підвищити показники економічного зростання;

2. стагнуючі, тобто такі, що знаходяться у приреченому стані. Економіка таких регіонів має дуже незначні, або "нульові" темпи зростання;

3. піонерні або регіони нового освоєння. Це перспективні регіони. їх економіка молода, приваблива для вкладення інвестицій;

4. програмні регіони - це регіони, на які розповсюджуються цільові програми розвитку. Такі регіони можуть бути створені з частин інших регіонів;

5. унікальні регіони - пов'язані або з реалізацією великих новобудов, або характеризуються дуже низьким рівнем розвитку. Такі регіони називають або проблемними або проектними.

3. Поняття про територіальний поділ праці.

Територіальний поділ праці (ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці.

У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).

Виділяють шість різновидів ТПП:

1. Генеральний - між країнами й великими економічними районами.

2. Внутрішньорайонний - між промисловими вузлами й містами. Найчастіше в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому - його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.

3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Економічний центр може давати кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз'єднані (ловіння риби - переробка - консервування, копчення, соління).

5 Фазовий - одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.

6. Епізодичний - райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

4. Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів.

В процесі територіального поділу праці формуються різноманітні населені пункти, цілі економічні райони внаслідок виробничої і невиробничої діяльності.

На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Основою характеристики регіональної спеціалізації є високий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва в регіоні, активна участь у загальнодержавному поділі праці. Найбільш спеціалізованим районом України є Донецький.

В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Територіальні схеми розміщення і розвитку продуктивних сил певних районів являють собою прогнозні, науково обґрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так І визначення напрямів перспективного розвитку. При цьому обґрунтовуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Дата добавления: 2014-10-15