Зовнішньополітична діяльність УРСР та завершення процесу формування державної території

План

Тема 10. Становище України у повоєнний період: 1946-1953 рр.

Хронологія визволення міст України

Визволення території України. Наслідки Другої світової війни для українського народу.

Визволення України почалося після перемоги радянських військ у Сталінградській битві (листопад 1942 – лютий 1943 р.). Кінець грудня 1942 р. – початок визволення території України від німецьких загарбників. Першим населеним пунктом, звільненим від окупантів, було село Півдівка Луганської області: 18 грудня 1942 р. Масове визволення земель України розпочалося в ході Курської битви: 5 липня – 23 серпня 1943 р.

Місто	Дата
Донбас	23 серпня 1943 р.
Харків	28 серпня 1943 р.
Донецьк	8 вересня 1943 р.
Суми	20 вересня 1943 р.
Чернігів	21 вересня 1943 р.
Полтава	23 вересня 1943 р.
Київ	6 листопада 1943 р.
Нікополь	8 лютого 1944 р.
Кривий Ріг	22 лютого 1944 р.
Херсон	13 березня 1944 р.
Вінниця	20 березня 1944 р.
Проскурів	25 березня 1944 р.
Одеса	10 квітня 1944 р.
Львів, Станіслав	27 липня 1944 р.
Дрогобич	6 серпня 1944 р.
Самбор, Борислав	7 серпня 1944 р.

Влітку 1944 р. становище Німеччини значно погіршилося. 6 червня 1944 року американо-англійські війська відкрили в Європі „другий фронт”, в результаті чого було відтягнуто на захід 60 німецьких дивізій. 20-29 серпня 1944 р. у ході Яссько-Кишинівської операції ІІ і ІІІ Українськими фронтами визволено Ізмаїльську область УРСР та Молдавську РСР. Останній населений пункт УРСР (у її довоєнних межах) – село Лавочне Дрогобицької області визволено 8 жовтня 1944 року.

Територія Закарпатської України, яка до війни не входила до складу СРСР, була звільнена від окупантів військами ІУ Українського фронту 28 жовтня 1944 року. 28 жовтня 1944 року - дата остаточного визволення України від німецько-фашистських загарбників. Щороку 28 жовтня Україна відзначається як День визволення.

2 травня 1945 р. штурмом взято столицю Німеччини – Берлін, а 8 травня завершилася Велика Вітчизняна війна. 9 травня було оголошено перемогу. Визволення України стало важливим етапом Другої світової війни, частиною загального процесу розгрому фашистської Німеччини.

Наслідки цієї війни – величезні економічні, культурні та людські втрати українського народу. На території України зруйновано та спалено 714 міст та містечок, понад 28 тис. сіл, 647 тис. житлових будинків, 18 тис. медичних закладів, 16150 підприємств, 27910 колгоспи, 872 радгоспів, 1300 МТС. Тільки прямі збитки становили 285 млрд. крб. – 100 млрд. доларів (загальні прямі збитки СРСР – 679 млрд. крб.). За неповними даними людські втрати населення УРСР становили від 7 до 8 млн. чоловік: на фронтах війни загинуло 3 млн., близько 5 млн. жертв – цивільне населення.

1. Зовнішньополітична діяльність УРСР та завершення процесу формування державної території

2. Відбудова і розвиток народного господарства в УРСР у післявоєнний період

3. Соціально-економічні перетворення в західноукраїнських землях та Українському Подунав’ї після Другої світової війни

Основні поняття: радянізація, депортація, репресії, „план Маршалла”, ООН, ЮНЕСКО, суб’єкт міжнародного права

Наслідки Другої світової війни призвели до зміни статусу України: значно зріс міжнародний авторитет та вплив УРСР. Важливістю відзначається той факт, що Українська Радянська Соціалістична республіка „повернулася” на арену міждержавних відносин як суб’єкт міжнародного права. 4 березня 1944 року Верховною Радою УРСР прийнято закон про створення Наркомата закордонних справ республіки (з 1946 року – Міністерство закордонних справ).

Значимою подією міждерджавних відносин після Другої світової війни стає створення Організації Об’єднаних Націй (ООН). 26 червня 1945 року на конференції Обєднаних Націй у Сан-Франциско делегація України разом з 50 іншими делегаціями країн-засновниць, підписала Статут нової міжнародної організації. Це відбулося за наполягання і під особистим контролем Й.Сталіна, оскільки він був зацікавлений, щоб до ООН увійшли всі радянські республіки, що давало б СРСР більше голосів при голосуванні важливих питань тогочасся. Та навіть така обмежена діяльність української дипломатії мала одну незаперечну перевагу: час від часу вона нагадувала, що на карті світу є держава Україна. Членство України в ООН (разом з СРСР та Білоруською РСР) справляло роль акцента на окремішності УРСР.

Восени 1945 року підготовча комісія ООН розробила порядок денний Першої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Першим віце головою підготовчої комісії обрано народного комісара закордонних справ УРСР Д.Мануїльського. Він же став головою Першого комітету з політичних питань і безпеки Першої сесії Генеральної Асамблеї ООН (Лондон, січень 1946р.)

Будучи членом ООН, УРСР увійшла до ряду спеціалізованих організацій і агенцій ООН. Українські дипломати працювали в Комісії з прав людини ООН, Міжнародній організації праці (МОП), Організації об’єднаних націй з питань освіти, науки та культури ЮНЕСКО.

ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури) – міжурядова організація, спеціалізована установа ООН. Існує з 1946 року. Мета - сприяння миру і міжнародній безпеці шляхом розвитку співробітництва між державами в галузі освіти, науки і культури. Об’єднує 188 країн. Штабквартира у Парижі..

1946 року за участі УРСР засновано Всесвітню організацію охорони здоров’я.

У 1946-1947 рр. делегація УРСР брала участь у роботі Паризької мирної конференції з питань роззброєння та підписання мирних договорів із колишніми союзниками нацистської Німеччини. 1948 рік - участь у Дунайській конференції, результатом якої стало забезпечення режиму торгового судноплавства на Дунаї та захист прав придунайських країн.

УРСР мала своє представництво у Всесвітній Раді Миру. У вересні 1951 року у Києві відбулася Перша українська республіканська конференція прихильників миру. Загалом, у 50-ті роки УРСР взяла участь у роботі 20 міжнародних організацій, підписала більше 60-ті міжнародних угод і конвенцій.

Отже, незважаючи на обмежений характер міжнародної діяльності в тодішніх умовах, членство та співпраця УРСР у світових організаціях сприяли піднесенню її авторитету у світі.

Найбільш важливим історичним наслідком Другої світової війни було завершення процесу об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України постало ще під час роботи Тегеранської (1943р.) та Кримської (1945р.) конференцій. Радянське керівництво, спираючись на переваги, здобуті в результаті перемоги у Другій світовій війні, рішуче домагалося встановлення кордону по так званій „лінії Керзона”, що гарантувало обєднання українських земель у складі УРСР і юридично закріплювало входження до УРСР західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі від 1939 року.

У зв’язку з цим підписано цілий ряд договорів із сусідніми з УРСР державами про врегулювання післявоєнних кордонів:

· 29 червня 1945 року – з Чехословаччиною про входження Закарпатської України до складу УРСР;

· 16 серпня 1945 року підписано радянсько-польський договір про державний кордон, за яким: а) лінія кордону пролягала на 5-6 км. від „лінії Керзона” на користь Польщі; б) до Польщі додатково переходила 17-кілометрова територія в районі населенних пунктів Немирів – Ялувка і навіть 30-кілометрова ділянка в районі р.Солонія і м.Крилів (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя)*;

· 10 лютого 1947 року підписано радянсько-румунський договір, у відповідності до якого Румунія визнала лінію кордону затверджену у червні-липні 1940 року;

· у 1954 році Президія Верховної ради СРСР прийняла постанову про передачу Кримської області зі складу Російської РСР до УРСР, рішення якої аргументовано спільністю економіки, територіальною близькістю, тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом і УРСР.

Висновок. У 50-ті роки ХХ ст. завершився процес збирання українських земель і формування державної території, відбулося юридичне визнання кордонів УРСР світовим співтовариством.

Дата добавления: 2014-10-15