Грошово-кредитне регулювання економіки. Грошово-кредитна (монетарна) політика – заходи, які здійснюються Центральним банком щодо регулювання грошового ринку з метою стабілізації економіки

Грошово-кредитна (монетарна) політика – заходи, які здійснюються Центральним банком щодо регулювання грошового ринку з метою стабілізації економіки.

Мета грошво-кредитної політики – досягнення на національному. ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності. Політика “дорогих” грошей проводиться Центральним банком у період буму й спрямована на зниження ділової активності з метою боротьби з інфляцією.

Політика “дешевих” грошей – монетарна політика, спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової активності. Ця політика полягає у збільшенні пропозиції грошей. Вона проводиться в період спаду в економіці як захід боротьби з безробіттям.

У своїй діяльності центральний банк для регулювання грошової маси застосовує такі інструменти (методи): 1) операції на відкритому ринку; 2) змінення норми обов’язкових резервів; 3) змінення облікової ставки.

1. Операції на відкритому ринку - це купівля центральним

банком у населення, фірм, банків або продаж їм державних цінних паперів (облігацій), з метою зміни величини або структури грошових ресурсів комерційних банків, а отже, пропозиції грошей.

Якщо Центральний банк продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, нефінансових фірм і населення зосереджуються цінні папери, а в Центральному банку – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних. банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого процентна ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться, отже ВВП зменшиться..

2. Змінення норми обов’язкових резервів є основним інструментом

(методом) регулювання кредитної емісії (кількості безготівкових грошей), найжорсткішим інструментом грошово-кредитної політики.

Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Центральний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення процентної ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

3. Змінення облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань в

економіці. Облікова ставка – це процент, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам.

Центральний банк може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну облікову ставку). Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує процентну ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Центральний. банк скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає.

До інструментів стримувальної політики належать: продаж Центральним банком державних цінних паперів; підвищення норми обов’язкових резервів; підвищення облікової ставки.

До інструментів стимулювальної політики належать: купівля Центральним банком державних цінних паперів; зниження норми обов’язкових резервів; зниження облікової ставки.

Дата добавления: 2014-10-15