Фінансові документи

Страхові документи

Страхові документи виписуються при відвантаженні товару на умовах СІФ (CIF) або СІП (CIP). До страхових документів належать страхові поліси та страхові сертифікати. Ці документи видаються страховими компаніями і свідчать про наявність договору про страхування.

Імпортери, як правило, страхують товари на свою користь або на користь інших осіб, які отримують вантаж. Коли страхування входить в обов’язки експортера, договір зі страховою компанією укладається на користь імпортера або третьої особи. Якщо останній покупець невідомий, то страховий поліс може виписуватись на пред’явника.

У заяві про укладення договору страхування повинні вказуватись такі відомості:

· точна назва вантажу, вид упакування, кількість місць та маса вантажу;

· номери та дати коносаментів або інших перевізних документів;

· вид транспорту;

· спосіб відправлення вантажу (у трюмі або на палубі, купою або поодинці і т. п.);

· пункти відправлення, перевантаження та призначення вантажу;

· вартість вантажу (страхова сума);

· вид страхової відповідальності (умови страхування).

Договір страхування вважається укладеним з моменту, коли прийняття страхування підтверджено страховою компанією у письмовому вигляді. На вимогу страховика страхувальник зобов’язаний видати йому страхові документи (поліс або сертифікат).

Страхові документи не повинні бути датовані пізніше дати відвантаження. Страхові поліси, як правило, виписуються у валюті платежу. Мінімальна сума, на яку страхується товар, дорівнює 110% вартості СІФ відповідних товарів.

Основні реквізити страхового документа мають відповідати даним інших документів, а саме: назві товару, даті відвантаження, номеру транспортного документа, назві одержувача вантажу, експортера тощо.

Крім одного з основних видів ризику — ризику часткової або повної втрати, у страховому документі можуть бути вказані і додаткові ризики, які пов’язуються з форс-мажорними обставинами.

Страхові поліси, так само як і коносаменти, бувають іменні, ордерні або на пред’явника і можуть передаватися за допомогою простих або іменних індосаментів.

До фінансових документів відносять чеки та векселі (прості та переказні). У міжнародному платіжному обороті найширше використання мають векселі.

З метою уніфікації вексельного законодавства та усунення колізій вексельних законів відбулося кілька міжнародних конференцій, останню було проведено у Женеві у 1930 р. У результаті її роботи прийнято три вексельні конвенції. Проте не всі країни приєдналися до даної конвенції (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Розмежування країн за їх належністю до певних систем вексельного права

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне та беззаперечне боргове зобов’язання. Існують два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель — це боргове зобов’язання імпортера здійснити платіж.

Переказний вексель(тратта) — письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи — векселедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем), переказного векселя — три особи — трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої видано вексель).

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його форма та вигляд регламентуються певною системою міжнародного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблені вексельні формуляри. Інколи векселі виписуються і не на спеціальних бланках, проте вони повинні містити певний перелік обов’язкових реквізитів.

До обов’язкових реквізитів простого векселя належать:

· назва «вексель»;

· проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити певну суму коштів;

· строк платежу;

· місце платежу;

· найменування отримувача коштів;

· місце і дата складання векселя;

· підпис векселедавця.

Обов’язковими реквізитами перевідного векселя є:

· назва «вексель»;

· безумовний наказ сплатити певну суму коштів;

· назва платника (трасата);

· строк платежу;

· місце платежу;

· назва отримувача коштів (ремітента);

· місце і дата складання векселя;

· підпис векселедавця (трасанта).

Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізитів простого чи перевідного векселя, цей документ не матиме сили тратти чи простого векселя за винятком кількох випадків, а саме:

· за відсутності вказівки на місце платежу, місце позначене біля найменування платника і є місцем платежу векселя;

· за відсутності вказівки на місце видачі векселя, місцем видачі є місце, вказане поряд з іменем векселедавця;

· вексель, у якому не вказаний строк платежу, є векселем, який підлягає оплаті за пред’явленням.

У міжнародних розрахунках, найчастіше використовуються акцептовані векселі. Акцепт векселя — це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за векселем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа і підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов’язання трасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.

Доміциляція векселів — призначення за векселем особливого місця платежу, що відрізняється від місцезнаходження платника за векселем

Гарантією за простими векселями і траттами є їх авалювання. Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов’язань за векселем. Він здійснюється на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші — алонжі і підписується авалістом.

Основною перевагою розрахунків з використанням авальованих векселів є те, що підприємство отримує товар не вилучаючи власні кошти з обороту.

Авалювання векселів банком значно підвищує ліквідність таких векселів та їх ринкову вартість і дає змогу власнику авальованого векселя, у разі потреби у грошових коштах, звернутися до банку-аваліста з пропозицією про врахування векселя та отримати грошові кошти раніше дати погашення векселя. При цьому процедура прийняття рішення щодо врахування векселя буде значно швидшою, а відсотки нижче ніж за отримання кредиту.

Векселі є оборотними фінансовими документами. Їх передання здійснюється шляхом передавального напису — індосаменту. Такий напис здійснюється на зворотному боці векселя і підписується індосантом

Векселі, які виписані і підлягають оплаті в одній країні, називаються внутрішніми. Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, є іноземними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значення має вексельний курс. Під вексельним курсом розуміють ціну іноземного векселя у національній валюті. При котируванні короткострокових вексельних курсів за основу береться курс «спот», при котируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс «форвард».

Поряд з комерційними векселями широку сферу обігу мають і банківські векселі. Банківський вексель — це тратта, яку виставляють банки на своїх іноземних кореспондентів. Імпортери, купуючи ці векселі у національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов’язання.

Приклад. На практиці це виглядає приблизно так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1 млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель. А, після опротестування, подає господарський позов і за це змушений заплатити держмито у розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн. Господарський суд виніс рішення: Б повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А в якості держмита. Б спокійно сприймає цю новину і кладе рішення суду до своєї шухляди. Виявляється, що Б уже значний час знаходиться на безнадійній картотеці. А починає процедуру банрутства, і тут виявляється, що кілька процентів власності Б належить державі, а значить і процедура банкрутства неможлива.

На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад — Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

Використання чеків у міжнародних розрахунках регулюється одноманітним чековим законом, який було прийнято у 1931 р. на Женевській конференції. Він визначає форму, реквізити, умови подання до оплати, індосамент чека та ін.

Чек — це безумовний наказ чекодавця банку-платнику чи іншій кредитній установі оплатити за пред’явленням певну суму чекодержателю чи за його наказом за рахунок наявних у банку (депонованих) коштів чекодавця. Для клієнтів зі стійким фінансовим становищем банк за наявності відповідної угоди може видати чек без депонування коштів. Такі чеки називаються безвалютними, їх використання дуже обмежене.

Розрізняють чеки фірмові та банківські. Фірмовий чек — це чек, який виписується фірмою на отримувача коштів і виставляється на свій банк. Банківський чек — це чек, який виписується банком на банки-кореспонденти. Оплата за таким чеком здійснюється за рахунок коштів на кореспондентських рахунках банку.

Залежно від характеру використання чека і умов передання виділяють кілька видів чеків (рис. 2.2). Чек може передаватися однією особою іншій через індосамент, який здійснюється на зворотному боці чека. Індосамент засвідчує передання права за чеком і передбачає відповідальність особи, що здійснила індосамент, — індосанту перед держателями чека.

Рис. 2.2. Види чеків.

Іменний чек — це чек, який виписується на користь певної особи. Передання чека проводиться за допомогою передавального напису з поміткою «не наказу», завірену нотаріально.

Ордерний чек — це чек, який виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Передання чека здійснюється шляхом індосаменту (інколи з поміткою «наказу»).

Чек на пред’явника — це чек, який виписується на будь-яку особу і може передаватися як з індосаментом, так і без індосаменту.

Як гарантія платежу за чеком використовується аваль. За законодавством США дозволяється й акцепт векселя. Аваль на чеку здійснюється на лицьовому боці написом: «вважати за аваль» чи «як аваліст».

У разі відмови від платежу за чеком держатель чека зобов’язаний заявити протест у встановлений строк. Відмова від оплати чека має бути підтверджена нотаріальним протестом або підписом банку на чеку про відмову здійснити платіж. У разі такої відмови держатель чека має право вимагати оплати від чекодавця, індосантів, авалістів тощо.

Дата добавления: 2014-10-17