Особливості ДРЕ у вітчизняній економіці на сучасному етапі

Раціональна економічна політика не може бути універсальною, оскільки повинна відповідати рівню економічного і соціального розвитку країни. Міри, ефективні в розвинутих країнах, не обов'язково виявляться такими в країнах, що розвиваються, чи країнах з перехідною економікою, оскільки ефективність ДРЕ залежить від економічних, культурних, інституціональних особливостей країни. На різних етапах соціально-економічного розвитку й в залежності від інституціонального і культурного середовища ефективними виявляються різні методи й інструменти ДРЕ. Проте, досвід розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки ведучих країн світу важливий для української економіки не просто як досвід функціонування економічної системи, що досягла високих соціально-економічних результатів, але і як досвід створення і використання економічних механізмів, що привели до таких результатів – особливо механізму взаємодії держави і ринку, потреба в який існує в сучасній вітчизняній економіці.

Так як ринкова система відносин є основою формування всіх інших відносин змішаної економіки, ключовим елементом перетворень в Україні стало створення ринкової системи відносин. Виділяються три основних напрямки становлення ринку:

§ лібералізація економіки: лібералізація цін, ліквідація державної монополії на здійснення господарської діяльності; надання можливостей для здійснення підприємницької діяльності; скасування централізованого розподілу ресурсів;

§ структурні перетворення, тобто зміни структури економіки, насамперед, через перетворення відносин власності (приватизація);

§ інституціональні перетворення – створення умов для дії ринкової системи шляхом створення правових інститутів, формування системи нових організацій і установ ринкового типу, нової системи керування народним господарством і т. інш. Дослідження фахівців Світового банку, проведене по 94 країнах, показало, що економічні результати діяльності окремих країн обумовлені не стільки економічною політикою і накопиченим людським капіталом, скільки якістю інституціональної системи. Слабке інституціональне середовище сприяє посиленню сваволі з боку державних органів.

Перехідні процеси в економіці супроводжуються спадом виробництва, безробіттям, дестабілізацією економіки, що виражається в дисбалансі сукупного попиту та пропозиції, високій інфляції, значному дефіциті держбюджету, нестійкому валютному курсі й інших негативних моментах. Процеси відбудови в економіці і створення умов для довгострокового економічного росту вже в якісно нових умовах потребують проведення стабілізаційної і структурної політики держави. Стабілізаційна політика в перехідній економіці спрямована на відновлення потенційного чи близького до нього обсягу випуску і відповідного йому рівня зайнятості, зниження інфляції, ліквідацію надмірного бюджетного дефіциту, стабілізацію валютного курсу. Найважливішим показником і критерієм стабілізації є подолання високої інфляції.

У дослідженнях з теорії перехідної економіки неодноразово висловлювалася ідея про те, що держава в процесі ринкової трансформації повинне не «зменшиться», а стати іншою. Механічне «зменшення» може привести до втрати державою тих функцій, що необхідні і визнаються всіма теоретиками і практиками ДРЕ, наприклад, підтримка порядку і законності, як в економічної, так і в інших сферах.

Проте на початковому етапі реформ передбачалося, що роль держави буде дуже обмеженою. Можливо, такі погляди були наслідком некритичного сприйняття ідей Вашингтонського консенсусу. Відповідно до концепції Вашингтонського консенсусу для успішної економічної діяльності потрібні лібералізація торгівлі, макроекономічна стабілізація і ринкове ціноутворення. Як тільки уряд вирішить ці проблеми, тобто «піде з дороги», приватні ринки ефективно розподілять ресурси і будуть успішно стимулювати економічний ріст. Безумовно, усе назване необхідно для нормального функціонування ринків, але таку стратегію держави в економічній сфері не можна вважати комплексною. Важливі не стільки дерегулювання і лібералізація, скільки створення механізму регулювання, що забезпечує ефективне функціонування ринку. Для забезпечення роботи ринків потрібно щось більше, ніж низька інфляція; для цього потрібні «діюче фінансове регулювання, політика, спрямована на підтримку конкуренції, заходи для стимулювання передачі технологій і посилення «прозорості» ринків...забезпечення стійкості розвитку, скорочення диференціації доходів, зміцнення демократичних основ» [8, с.4–5]. Політика Вашингтонського консенсусу, навпроти, ґрунтувалася на запереченні активної ролі держави: масштаби держави (частка витрат держави до ВВП) повинні бути мінімальними, а втручання в економіку гранично обмеженим.

Але в країнах з ефективними економіками сфера діяльності держави досить широка, отже, проблема полягає не в тім, чи повинна держава брати участь в економічному житті, а в тім, яким чином це потрібно робити, тому важливі не стільки масштаби держави, скільки напрямки і методи її діяльності. Історичні традиції вітчизняної економіки, тобто залежність від траєкторії попереднього розвитку і недостатня сформованість ринкових відносин, об'єктивно сприяють більшій ролі держави в економіці. За період ринкової трансформації зроблений величезний крок уперед – створені багато елементів ринкової системи, але з іншого боку такий ринок недосконалий, у країні відсутні численні інститути, що опосередковують різноманітні зв'язки між економічними суб'єктами, між ринком, державою і суспільством, тобто інституціональне середовище, що робить економіку соціальною і стійкою. Ще не виникло ефективних механізмів взаємодії і розмежування функцій між ринком і державою. Подібна ситуація обумовлена тим, що держава зберігає риси, що визначали її положення в АКС і в силу історичної інерції збережені в перехідній економіці. Це сприяє тому, що в процесі ринкової трансформації існує тенденція повернення держави до властивих їй раніше адміністративних методів впливу на економіку, що у свою чергу гальмує проведення реформ.

Процес формування відносин між державою і ринком, заснованих на подоланні антагонізму і плідній взаємодії досить тривалий і вимагає зусиль у розвитку інститутів демократії, цивільного суспільства, закріплення в суспільній свідомості нових стереотипів поведінки суспільства і держави. Тому що реформи, здійснювані в країні, були ініційовані державою, то ведуча роль у формуванні нових взаємин між державою й економікою також повинна належати державі. Найважливішими кроками в цьому напрямку будуть:

§ неухильне дотримання державою власних законів і зобов'язань, насамперед у бюджетній і фінансовій сферах;

§ розвиток конкуренції. Відповідно до фундаментальних постулатів економічної теорії ринкова економіка буде ефективною тільки при наявності приватної власності і конкурентних ринків. Але на практиці акцент робиться майже винятково на створення інституту приватної власності. При відсутності конкуренції створення приватної монополії приведе, швидше за все, до росту цін для споживачів і відсутності стимулів для інновацій. У процесі приватизації монополій виявилося, що складно запобігти корупції, рентні доходи, що виникають при приватизації, сприяють тому, що підприємці бажають одержувати контроль над приватизованими об'єктами, а не інвестувати в створення нових фірм. Політика сприяння конкуренції зменшує рентні доходи і підсилює стимули до інновацій. Не менш важливе значення має, і послідовність проведених мір: приватизації і конкурентної політики. Приватизація монополії може сформувати економічні інтереси, що згодом послаблять можливості проведення конкурентної політики. У нашій країні реформи концентрувалися на формуванні недержавного сектора, і не розглядалося питання у якім середовищі функціонують недержавні компанії, у підсумку конкурентне середовище не було сформовано, а наслідком цього стали високі ціни і повільна структурна перебудова економіки;

§ діяльність держави, у тому числі й в економічній сфері більш ефективна, коли держава прагне задовольняти потреби своїх громадян, роблячи їх співпричетними до державної економічної політики. Тому необхідно формування інституту соціального партнерства. У розвинутих країнах соціальне партнерство – один з основних елементів організації соціально-економічних систем.

Перехідний стан вітчизняної економіки дозволяє використовувати найбільш вдалі приклади взаємодії держави й економіки, з урахуванням універсальних тенденцій світового розвитку, і особливостей історичного, економічного, інституціонального розвитку України.

Література

1. Господарський кодекс України. –К.: Велес, 2004. – 164с.

2. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К., 2002. – Розділ 1.

3. Економічна теорія: Підручник/за ред. Базілевіча В.Д. Київ, 2001. – Глава 19.

4. Кредисов В. Государство и рынок: необходимость взаимодействия в переходной экономике // Экономика Украины. – 2002. – № 2.-С.50-57.

5. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник. – К., 2000. – Тема 1–3.

6. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опит // Вопросы экономики. – 1998 – №8. – С. 71–84.

7. Полтерович В., Попов В. Эволюция теории экономической политики // Вопросы экономики. – 2006. – №7. – с.4–23.

8. Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к пост-Вашингтонскому консенсусу // Вопросы экономики. – 1998. – №8. – С. 4–34.

9. Чистов С.М. Державне регулювання економіки: Навч.- метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – Тема 1.

10. Ясин Е. Государство и экономика на этапе модернизации // Вопросы экономики. – 2006. – № 4. – С.4–30.

Тема 14. Макроекономічна рівновага

1. Сукупний попит

1. Сукупна пропозиція

3. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага

4.Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги

5.Взаємозв’язок витрат і доходу. «Хрест» Кейнса

Дата добавления: 2014-10-17