Правовий статус вільних економічних зон

Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, право­вих. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

1) спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405);

2) концесії (глава 40, статті 406-410);

3) виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

4) прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

5) санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст.413;

6) спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

7) території пріоритетного розвитку (ст. 415);

8) режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - ВЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту ВЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

- залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

- активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

- впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

- розвитку інфраструктури ринку;

- поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

- прискорення соціально-економічного розвитку України.

О. В. Буткевич, систематизувавши положення чинного законодавства про ВЕЗ, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні ВЕЗ:

економічні: 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої базі, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпортозамінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всім суб'єктам господарювання ВЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, - задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених та висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Визначення поняття та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон та їх класифікація міститься у відповідних актах законодавства. Крім того, доктринальне визначення БЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців (в т. ч. правознавців), які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В. М. Коссак, О. С. Семерак, О. В. Буткевич та ін.).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст. 401), ВЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте, зазначимо, це визначення надміру лаконічне і не віддзеркалює основних ознак ВЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначенням ВЕЗ, запропонованим О. В. Буткевич¹: ВЕЗ - це законодавча визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавча встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань.

Характерними ознаками ВЕЗ є:

• територіальна обмеженість ВЕЗ;

• строковість ВЕЗ;

• юридична підстава запровадження ВЕЗ на певній території - спеціальний закон про конкретну ВЕЗ;

• мета створення ВЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

• спеціальний суб'єктний склад ВЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у ВЕЗ є органи управління ВЕЗ та суб'єкти господарювання ВЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

• спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання ВЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

• здійснення управління ВЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види ВЕЗ. Проте в актах законодавства про режим ВЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, в ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік ВЕЗ (відповідно до цієї статті на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих ВЕЗ).

Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», ВЕЗ можуть бути таких типів:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих ВЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є ВЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні ВЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів (наприклад, технопарки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів», створені відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»);

туристсько-рекреаційні зони - ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в т. ч. із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, ВЕЗ, створена Законом України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»);

банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України; в чистому вигляді на території України ВЕЗ такого типу не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77;

зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; ВЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»).

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - економічна зона «Сиваш»).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в т. ч. іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту. Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більш як на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менш як 250 тисячам доларів США, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менш як 250 тисячам доларів США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно із законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау. За оцінкою О. М. Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створюються відповідно до українського законодавства, притаманні усі характерні ознаки БЕЗ і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів БЕЗ.

Дата добавления: 2014-10-17