Держава, яка направляє до іншої держави своє дипломатичне представництво називається акредитуючою, а держава яка приймає таке представництво – приймаючою чи державою перебування

Дипломатичні представництва.

Дипломатія як специфічна форма діяльності держав відома з найдавніших часів. Відтоді відбувалося становлення міжнародно-правових норм про дипломатичні зносини - дипломатичного права. Протягом тисячоліть ці норми залишалися винятково звичаєво-правовими. З XIX ст. держави почали робити спроби їх договірно-правового закріплення. Зокрема, Віденським (1815) й Аахенським (1818) протоколами були закріплені ранги дипломатичних представників. Статус дипломатичних агентів був закріплений Гаванською конвенцією про дипломатичних чиновників 1928 р. З укладенням у 1961 р. Віденської конвенції про дипломатичні зносини дипломатичне право стало однією з найповніше кодифікованих галузей міжнародного права. Норми дипломатичного права містяться також у договорах про встановлення дипломатичних відносин між державами.

Установлення дипломатичного представництва відбувається, як правило, після визнання de jure і за взаємною згодою держав установити дипломатичні стосунки й обмінятися дипломатичними представниками. Однак на практиці обмін дипломатичними представництвами може відбуватися не відразу після встановлення дипломатичних відносин і затягуватися на десятиліття. Іноді держави хоча і приймають рішення про обмін дипломатичними представництвами, в інтересах економії їх не створюють, а використовують для цих цілей своє представництво в іншій державі. Якщо ж дипломатичні відносини за якихось причини не встановлені, але держави мають взаємні інтереси, іноді можуть бути створені «групи зв'язку», «відділи інтересів» і подібні їм органи, що є сурогатами дипломатичних представництв.

Обмін дипломатичними представництвами між державами можливий у вигляді посольств чи дипломатичних місій.

Дипломатичне представництво – це орган зовнішніх відносин держави, який знаходиться на території іншої держави для здійснення дипломатичних зносин з нею. Дипломатичне представництво це родове поняття, оскільки фактично міжнародна практика визнає два види дипломатичних представництв: посольства та місії.

Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов’язково до складу дипломатичного представництва входять: голова дипломатичного представництва, члени дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу (радник, секретар, аташе встановлених рангів), члени адміністративно-технічного персоналу (референти-перекладачі, технічні секретарі, стенографістки, канцелярський персонал, шифрувальник, бухгалтерські працівники), члени обслуговуючого персоналу (шофери, прибиральниця, кухарі, вахтери).

До функцій дипломатичного представництва відносяться:

- представництво акредитуючої держави в державі перебування

- захист в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян в межах МП

- ведення переговорів із урядом країни перебування

- з’ясування всіма законними засобами умов та подій в державі перебування та повідомлення про них уряду акредитуючої держави.

- заохочення дружніх стосунків між акредитуючою державою та державою перебування та розвиток їх взаємовідносин.

Дипломатичні представництва можуть також виконувати консульські функції, для чого в них створюються консульські відділи.

Дата добавления: 2014-10-17