Міжнародні протоки та міжнародні канали

Континентальний шельф та виключна економічна зона.

Континентальний шельф визначається як морське дно і надра підводних районів, що простираються за межі його територіального моря вздовж природного продовження сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають правового статусу вод, які його покривають, у водах, котрі покривають континентальний шельф, здійснюються всі свободи відкритого моря, в тому числі свобода прокладення кабелів та трубопроводів на самому шельфі. На континентальному шельфі існують 2 види режимів: в межах 200-мильної зони, та за її межами. На шельфі в межах 200-мильної зони прибережна держава має право самостійно визначати обсяг прав, що надаються іноземній державі і зокрема забороняти здійснення будь-якого науково-дослідницького проекту. Але прибережна держава має робити відрахування або внески у зв’язку із розробленням неживих ресурсів континентального шельфу за межами 200 миль.

Виключна економічна зона являє собою район, який знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього, і який підпадає під особливий правовий режим, згідно з яким права та юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями.

За своєю природою ВЕЗ – це міжнародна територія загального користування але з особливим правовим режимом. Специфіка цього режиму обумовлена поєднанням прав та обов’язків прибережної держави та всіх інших держав. Прибережна держава при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків у ВЕЗ повинна належним чином враховувати права та обов’язки інших держав, а останні – прибережної держави.

Прибережна держава у ВЕЗ має:

- суверенні права у сфері розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як у водах, що покривають морське дно, так і на морському дні і у його надрах;

- юрисдикцію стосовно створення і використання штучних островів, установок і споруд;

- юрисдикцію стосовно морських наукових досліджень;

- юрисдикцію стосовно захисту і збереження морського середовища.

Прибережна держава здійснюючи свої суверенні права на розвідку, експлуатацію, зберігання живих ресурсів та управління ними у ВЕЗ може приймати такі міри, включаючи огляд, інспекцію, арешт та судовий розгляд, які можуть бути необхідними для забезпечення законів та правил прийнятих у відповідності із Конвенцією 1982р.

Протоками вважають природні морські протоки, що з'єднують частини світового океану. Протока може бути розташована на території або однієї (Босфор, Дарданелли), або двох держав (Гібралтар, Ла-Манш). Якщо протока знаходиться на міжнародних морських або повітряних шляхах, для неї може бути встановлений міжнародно-правовий режим користування. Такий режим можуть визначати міжнародні договірно-правові або звичаєво-правові норми.

За загальним правилом у міжнародних протоках визнається принцип свободи судноплавства і повітряних польотів (Гібралтар, Ла-Манш, Магелланова протока). У Конвенції з морського права вказано, що всі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу, який становить собою здійснення свободи судноплавства і польоту з метою безперервного та швидкого транзиту через протоку між однією частиною відкритого моря або виключної економічної зони та іншою частиною відкритого моря або виключної економічної зони. При здійсненні проходу через протоку судна та літальні апарати мають утримуватися від будь-якої діяльності, окрім тієї, яка притаманна звичайному порядку безперервного та швидкого транзиту. Прибережні держави вправі встановлювати правила судноплавства у протоці, навантаження та розвантаження, приймати норми про охорону вод від забруднення, заборону риболовства й ін. На прибережній державі лежить обов'язок вживати заходи для забезпечення безпеки судноплавства у протоці.

Міжнародним правом можуть бути встановлені обмеження свободи судноплавства через протоку. Для цього необхідне укладання спеціальної міжнародної угоди. Такі угоди укладені, наприклад, щодо чорноморських (Конвенція про режим проток 1936 р.)1 і балтійських проток (Копенгагенський трактат 1857 p.).

Морськими каналами називають штучні водні шляхи, що з'єднують частини світового океану. Канал зазвичай розташований на території однієї держави та знаходиться під її суверенітетом. Тому базовими у встановленні режиму користування морськими каналами є національні закони. Однак будівництво міжнародних морських каналів початково служить полегшенню міжнародного судноплавства, тому для них крім національного може бути встановлений і міжнародно-правовий режим користування: по Суецькому каналу; по Панамському каналу; по Нільському каналу; по Сайменському каналу.

За загальним правилом у каналах визнається свобода торгового судноплавства, а зона каналу підлягає демілітаризації та нейтралізації. Держави-власниці каналів встановлюють правила судноплавства по каналу, запроваджують необхідні збори, а також мають право встановлювати правила перевезення небезпечних вантажів (Суецький канал), судноплавства іноземних військових суден (Нільський канал, Корінфський канал, Сайменський канал), загальні обмеження з метою забезпечення експлуатації каналу (Нільський канал) або в інтересах власної безпеки (Сайменський канал). За домовленістю між заінтересованими державами можуть бути визначені взаємні обов'язки з підтримання каналу в робочому стані (Сайменський канал).

Дата добавления: 2014-10-17