Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель

У 1772 р. Росія, Прусія та Австро-Угорщина здійснили перший поділ Речі Посполитої, за яким Галичина разом з частиною Малої Польщі була захоплена Австрією, до Прусії відійшло Помор’я (без Гданська й Торуня) та частина Куявії та Великої Польщі, до Росії – Східна Білорусія та Латгалія. Сейм 1773-1775 рр. погодився з цим розподілом. Росія й Прусія вмотивовували свої дії турботою про права дисидентів – відповідно православних та лютеран. Австрія свої права на Галичину пояснювала в спеціальному меморіалі укладеному в 1771 році під назвою “Вивід прав Угорської корони до Червоної Русі і до Поділля, так само як Чеської корони – до князівств Освецима й Затора”. У цьому меморіалі Австрія доводила свої права на всі землі, які належали Угорщині або Чехії, бо Угорщина та Чехія належали Габсбургам.

На українських землях, які увійшли до складу Австро-Угорської імперії була проведена адміністративна реорганізація. До 1786 р. польські закони на цих землях були замінені австрійськими, шляхетські асамблеї ліквідовані. В імперії була впроваджена так звана Асамблея станів, до якої входили шляхта й духовенство. Цей орган мав право звертатися з петиціями до імператора.

Галичина була поділена адміністративно на 18 регіонів, прилучена Буковина утворила 19-й. Ці регіони очолювались урядниками, які мали власну канцелярію. Усі справи в канцеляріях проводились німецькою мовою. Правління в регіонах було підпорядковане губернатору, якого призначав імператор. Осередком адміністрації та судочинства Галичини став Львів (Лемберг).

Поділ і напівзалежне становище Речі Посполитої змусило багатьох замислитись над їх причинами та над заходами для зміцнення країни. Це залучало до політичного життя широкі верстви населення. 1791-го року так званий Чотирирічний сейм затвердив “Конституцію 3 травня”, за якою Польща ставала спадковою конституційною монархією, ліквідувалося “liberum veto”, буржуазія одержувала представництво у сеймі та інше. У відповідь виникла Тарговицька конфедерація, яку спровокувала Катерина ІІ. Конфедерація стала приводом до другого поділу Польщі, що відбувся у 1793 р. За цим актом Росія загарбала Правобережну Україну та Білорусію, Прусія забрала частину Великої Польщі, міста Торунь й Гданськ.

Поруч з згаданими обставинами, приводом для втручання у польські справи для Росії були утиски православної віри. В царському маніфесті від 27 березня 1793 р. говорилося про утиски православних, засуджувалися реформи в Польщі та Конституція 3 травня 1791 р. Маніфест оголошував возз’єднання Правобережної України з Росією і був обнародуваний в містах і селах Правобережжя.

Протягом декількох днів (до 5 квітня 1793 р.) присягу на вірність російському царату склали представники більшості магнатських родин Правобережної України (Потоцькі, Ржевуські, Сангушки та ін.), а також вищі ієрархи католицької церкви. На середину квітня 1793 р. польські гарнізони міст Правобережної України, за винятком Кам’янець-Подільського також склали присягу на вірність Росії. Кам’янець-Подільський було взято 21 квітня 1793 р. без бою. На цьому закінчилося загарбання Росією Правобережної України.

24 березня 1794 р. розпочалось Краківське повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Під впливом підготовки повстання власно у Польщі, почались зворушення й на Правобережній Україні. Зокрема, сюда доходили універсали Костюшка, в яких проголошувалася свобода селян, перехід землі у їх приватне володіння, свобода релігійних переконань.

Природно, що феодальні уряди Росії, Прусії та Австро-Угорщини непокоїли останні події відразу у двох напрямках: 1) розповсюдження революційних течій з Франції повз територію Польщі; 2) загроза втрати щойно захоплених земель.

23 грудня 1794 р. представники Катерини ІІ без відома Прусії уклали угоду з Австрійським урядом про новий поділ Польщі. У жовтні 1795 р. Прусія змушена була приєднатися до австро-російської угоди. Був здійснений третій поділ Речі Посполитої. Австрія загарбала територію Малої Польщі (міста Люблін та Краків з прилеглими районами), Прусія – Велику Польщу, Росія – Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву та Курляндію.

Таким чином, Річ Посполита як держава припинила своє існування. Більша частина українських земель внаслідок цього опинилась наприкінці ХУІІІ ст. у складі Російської імперії; значно менша частина (Галичина, Буковина) потрапила до складу Австро-Угорщини.

Дата добавления: 2014-10-17