Типологія ділових ігор

Етапи розробки ділової гри

Обгрунтуємо деякі теоретичні положення і необхідну послідовність конструювання ділової гри:

1. З урахуванням призначення ділової гри (навчання та дослідження) приводиться опис конкретної ситуації, основні проблеми і рішення, що спричиняють дану ситуацію.

2. Здійснюється формалізація гри, в основі якої можуть лежати економіко-математичні методи. Кількісна залежність, що описує закономірності зміни показників даної конкретної ситуації та представляють структуру імітаційної ігрової моделі, дозволяють спостерігати залежність результатів діяльності системи від керованих і некерованих величин. У загальному виді імітаційна модель складається зі змінних параметрів і критеріїв, які у свою чергу можуть бути цілими функціями, прийнятими з обмежуючими умовами. Деякі процеси описуються логічними операціями у виді алгоритмів і блок-схем. Випадкові величини формалізуються у виді математичної залежності або генеруються безпосередньо ПЕВМ.

3. Встановлюється адекватність моделі реальній ситуації. Цей процес використовує метод аналізу та синтезу системи. Побудова моделі пов’язана зі спрощенням реальної системи методом абстрагування її на частини, потім окремі спрощені складові системи об’єднуються в єдине ціле з тим, щоб створити модель, адекватну реальній конкретній ситуації.

Точність сформованої імітаційної моделі й ухвалення рішень багато в чому обумовлюється достовірністю даних. Якщо дані подані фактичними показниками минулої діяльності, то їх достовірність може бути оцінена відомими статистичними методами. Коли ж необхідно використовувати майбутні дані, описані якісно і кількісно, виникає необхідність встановлення їх достовірності. Економічні та соціальні рішення в основному спрямовані на майбутнє, отже, орієнтуються на використання апріорної інформації. Ця обставина визначає необхідність застосування прогнозних даних.

Розробка системи стимулів, що сприяють активізації учасників гри, повинна базуватися перш за все на мотивах, викликаних позитивними емоціями і у меншій мірі на негативних, оскільки останні гальмують розумову діяльність. Найскладнішим і важливим конструктивним елементом ділової гри є система стимулів, що базується на реально діючих умовах в різних виробничих організаціях.

Ділові ігри можна систематизувати за низкою ознак. Найважливішими з них є: цільове призначення ділової гри, широта тематичних рамок, імітовані галузі управління, ступінь свободи рішень, рівень невизначеності рішень, характер комунікацій між учасниками, ступінь відвертості гри, комплексність моделі, що використовується, інструменти гри і форма її проведення. Схарактеризуємо докладніше кожну з ознак даної класифікації.

Залежно від функцій і цільового призначення ділові ігри підрозділяються:

· на навчальні (служать для підготовки управлінців, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців);

· ділові ігри для вирішення практичних задач (застосовуються для колективної або індивідуальної підготовки управлінських рішень з урахуванням різноманіття впливаючих на ситуацію чинників і різних варіантів розв’язанням проблеми);

· проектні ділові ігри (до них звертаються при проектуванні організаційних систем (підприємств, їх структурних одиниць тощо) та їх зміні, розробці функціонально-рольових структур підприємств);

· дослідницькі (використовуються для аналізу поведінки окремих співробітників або цілих колективів залежно від зміни зовнішніх або внутрішніх умов їх діяльності (наприклад при вивченні можливостей використання в організації різних систем оплати праці). Дослідницькі ділові ігри моделюють конкретні організаційні ситуації в режимі «що буде, якщо...?». Це дозволяє прогнозувати різні варіанти змін організаційних ситуацій).

Широта тематичних рамок відображає масштаби і складність задач, які вирішуються у процесі ділової гри. Комплексна ділова гра передбачає відпрацювання методів рішення складної задачі в єдності її найважливіших аспектів, тобто охоплює комплекс взаємозв’язаних задач. Приватна ділова гра служить вирішенню однієї, певної задачі (наприклад, гра з вивчення і порівняння ефективності колективної та індивідуальної діяльності членів групи).

Ступінь свободи рішень і дій учасників гри може бути різним. Якщо гра допускає лише обмежений, наперед заданий спектр можливих рішень і відповідних поведінкових альтернатив (дій), то вона вважається жорсткою. У жорстких іграх зміст кожного кроку гравця строго фіксується відповідно до формальної моделі імітованих процесів, а ухвалення рішень зводиться до вибору однієї із запропонованих альтернатив. Якщо ж гравці, дотримуючись загальних умови гри, діють правильно, їх рішення не регламентовані встановленим набором альтернатив, то гра є м’якою. Є і проміжні (напівжорсткі) типи ігор.

Залежно від ступеня невизначеності ситуації ділові ігри поділяються на детерміновані й вірогіднісні. Для перших характерна визначеність ситуації, заданність її основних параметрів, яка дозволяє гравцям ухвалювати однозначно правильні або неправильні рішення. Другі відрізняє неясність ситуації, мінливість параметрів, яка обумовлює можливість лише приблизних оцінок ситуації та ухвалення рішень з певним ступенем ризику.

Характер комунікацій учасників гри відображає залежність або незалежність дій її учасників один від одного і виступає одним з найважливіших показників її динамізму. В інтерактивних іграх така залежність має місце. Якщо ж у процесі гри її учасники діють самостійно й ухвалюють рішення незалежно від інших, то гра є неінтерактивною.

Області застосування визначають сферу, в якій використовується гра. Загальні ділові ігри моделюють діяльність всієї організаційної одиниці в певній ситуації, яка може змінюватися. Функціональні ігри служать відпрацюванню дій зі здійснення певної функції організації (наприклад, функції служби персоналу зі звільнення співробітників).

Відвертість ділової гри характеризує наявність і форми контактів між її учасниками. Відкрита гра або дозволяє контакти між її учасниками, або припускає колективне виконання задачі. Закрита гра не передбачає контактів між її учасниками.

Залежно від засобів, що використовуються, інструментів ділові ігри поділяються на ручні (розрахунки виконуються вручну і передбачають відпрацювання техніки рішення окремих задач управління) й комп’ютерні (ігри, що передбачають складний апарат моделювання організаційних процесів і припускають використання комп’ютерів, прогресивних мультимедійних інструментів та програмних продуктів). До комп’ютерних ігор належить переважна більшість проектних ділових ігор, а також багато навчальних і дослідницьких ігор.

За формою, або регламентом проведення, ділові ігри поділяються на очні (передбачають проведення гри з всіма учасниками у свій час і в одному місці) і заочні (передбачають проведення гри за схемами дистанційної техно­логії).

Розглянута класифікація ділових ігор ґрунтується головним чином на їх формальних ознаках і не є вичерпною: предмет та метод ділових ігор дають можливість класифікувати їх з різних точок зору.

Залежно від змістовної конструкції та мети серед ділових ігор, які широко використовуються в управлінських процесах, можна виділити: рольові (у тому числі психодраму і соціодраму), груподинамічні вправи, планові ігри, групові дискусії, метод конкретної ситуації.

Психодрама – всі присутні діляться на безпосередніх учасників, що становлять експериментальну групу, й активних глядачів, які стежать за ходом гри. Кожний герой гри програє свою роль, пов’язуючи її з життєвою ситуацією. Роль чітко не прописана і припускає імпровізовані дії. Інші члени групи постають партнерами головної дійової особи.

Соціодрама будується приблизно за тими ж принципами, що і психодрама. Проте тут бере участь природна група (наприклад, виробнича), причому виконавці можуть мінятися ролями. Це дозволяє акторам не тільки краще зрозуміти і пережити різні рольові позиції, але і скоректувати свою поведінку. Учасники соціодрами можуть програвати реальні ситуації своїх колективних відносин відпрацьовувати при цьому моменти внутрішньогрупової взаємодії з іншими групами.

Планова гра − це послідовне, часто поетапне програвання та опрацьовування (аналіз і осмислення) одиничних типових динамічних ситуацій, на основі яких робляться загальні висновки щодо розв’язання комплексної організаційної проблеми. Цей тип ігор відрізняється більшою наближеністю до реальних організаційних ситуацій.

Головні позитивні моменти планових ігор полягають у тому, що при їх використовуванні видні наслідки ухвалених рішень і дій; набувається досвід, наближений до реальності, конкретних ситуацій на робочих місцях; формується вміння ефективно використовувати надалі принцип спроб і помилок, своєчасно виправляти допущені помилки та витягувати з них корисні уроки на майбутнє; виявляються труднощі на шляху розв’язання комплексних організаційних проблем, визначаються оптимальні способи їх подолання і розробляється загальна модель дій для досягнення мети. Через ці переваги планові ігри мають, не дивлячись на свою відносну дорожнечу, достатньо широке застосування в управлінні.

Метод групових дискусій поєднує окремі властивості та функції тестів і ділових ігор. Сутність цього методу полягає в тому, що великій кількості учасників (наприклад, претендентам на вакантну посаду) надається однакове завдання, яке вони мають виконати індивідуально і відповідно зафіксувати. Потім за допомогою групового обговорення випробовувані мають ухвалити загальне рішення. Проаналізувавши індивідуальні й колективне рішення, а також поведінку учасників дискусії, керівник (або група експертів) може оцінити як їх індивідуальний потенціал, так і здібності аргументовано відстоювати свою точку зору й переконувати в її правильності інших.

В останні десятиріччя широко розповсюдився метод (вивчення) конкретної ситуації, який базується на ситуаційному підході в управлінні. Головна ідея цього підходу в тому, що на основі мети, цінностей і норм організації, дії керівника (рівно як і інших співробітників) мають виходити з конкретної, реально існуючої ситуації, враховувати її найважливіші параметри та їх зміни. Ділова ситуація є переліком релевантних даних про організацію, її навколишнє середовище, положення (посади) дійової особи і його задачі.

Опис ситуації містить таку інформацію: про суб’єкта (особу, групу або організацію), яка займає центральне місце у ситуації (опис суб’єкта може проводитися в різних формах: у виді мети і стратегії суб’єкта або фактичної інформації про його діяльність); про партнерів, конкурентів і (або) інших дійових осіб, з якими взаємодіє суб’єкт ситуації; про умови, в рамках яких існує та змінюється ситуація.

Ділова ситуація має бути близькою до реальності, оскільки без цього не можна добитися природності дій учасників. Існує декілька типів конкретних ситуацій (кейсів).

З погляду результату гри вони діляться на проблемні та проектні. У проблемних ситуаціях результатом дій є визначення і формулювання основної проблеми (проблемного поля), а також оцінка складності її розв’язання. За джерелом інформації кейси поділяються на ті, що описують реальні ситуації і штучно сконструйовані для навчальної мети або для опрацювання гіпотетичних проблем.

За допомогою методу конкретної ситуації виробляються вміння і навички індивідуального або групового рішення поставлених задач. Важливими перевагами його є висока наближеність до реального життя організації, порівняно невеликі фінансові й тимчасові витрати, швидкість проведення гри, багатоварі­антність і багатоцільовий характер використання.

Останніми роками в багатьох країнах широке застосування одержує такий типовий різновид методу конкретної ситуації, як «кейс-стаді» (дослівно «вивчення ситуацій»). Тимчасова обмеженість кейс-стаді обумовлена заданністю ситуації. На відміну від багатьох інших ділових ігор, поведінка учасників кейс-стаді прив’язана до однієї або декількох заданих ситуацій. Найбільший ефект використання кейс-стаді дає при роботі з керівниками й іншими учасниками трудової діяльності: в цьому випадку можна конструювати ігрові ситуації, безпосередньо відтворюючі повсякденну обстановку даної організації або ж типові для низки підприємств проблеми.

Змістовий модуль 8. Влада та управління

8.1. Основні підходи до вивчення влади.

8.2. Визначення підстав влади.

8.3. Сутність влади з погляду системного підходу.

8.4. Маніпуляція як спосіб управління та прояву влади.

Дата добавления: 2014-10-22