Недійсність правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах

Недійсність правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК).

Правові наслідки недійсності правочину. Визнання нікчемного правочину дійсним

Теоретичний матеріал для вивчення:

Перш за все оспорюватися на цій підставі можуть лише двосторонні правочини. Для можливості застосування ст. 232 ЦК для визнання правочину недійсним він має укладатися між двома особами, одна з яких діє через представника. Ним може бути як законний представник (батько, опікун), так і особа, що діє на підставі довіреності або від імені юридичної особи (ч. З ст. 237 ЦК). Тобто суб'єктний склад цих правочинів характеризується обов'язковою наявністю представника однієї зі сторін. Цими сторонами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Головною вимогою до представника є його добросовісність та приписи діяти в інтересах особи, яку він представляє. У частині 3 ст. 238 ЦК представнику прямо заборонено вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він представляє. Одним із різновидів порушень представника може бути вступ у зловмисну домовленість з другою стороною правочину, переслідуючи власні інтереси і нехтуючи інтересами особи, яку він представляв. Це буває при укладенні представником договору купівлі-продажу майна за нижчою ціною, ніж він міг би виручити, домовившись із другою стороною правочину про сплату йому за це певної суми.

До умов задоволення позову про визнання правочину недійсним, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, належать такі:

а) від імені однієї із сторін правочину має виступати представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники;

б) зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою має відбуватися на підставі наявних повноважень представника: в) умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості;

г) настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють;

д) причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє. Словосполучення "зловмисна домовленість" трактується як навмисні дії представника, який усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання'.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК за наявності двох умов:

1) мала місце тяжка обставина;

2) правочин укладено на вкрай невигідних умовах.

Такі правочини мають дефекти волі, оскільки особа потрапляє до таких обставин, коли змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах, який за звичайних обставин вона не укладала б. При цьому не має значення те, хто був ініціатором вчинення цього правочину, адже нерідко ініціатива в його вчиненні виходить саме від особи, яка перебуває у складній життєвій ситуації.

У пункті 23 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначається, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Тобто ці обставини змушують особу прийняти рішення про вчинення правочину, який би допоміг розв'язати нагальні проблеми. Часто це рішення особа вимушена приймати терміново, або не маючи можливість зважити свої дії, або порадитися з кимось, чи перебуваючи у напруженому нервовому стані тощо. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин.

Вкрай невигідними визнаються такі умови правочину, за якими особа опиняється у становищі, що принципово відрізняється від наслідку вчинення аналогічного правочину у звичайній ситуації. Як правило, це знаходить свій прояв у надзвичайно низькій винагороді за передану за договором річ, виконану роботу або надану послугу, порівняно з ринковою вартістю відчужуваної речі або дійсною вартістю робіт чи послуг.

Обидві вказані умови мають бути необхідними і достатніми, тобто лише їх наявність у сукупності може служити підставою для визнання правочину недійсним за ст. 233 ЦК.

Кваліфікація недійсного правочину на підставі ст. 233 ЦК часто піддається сумніву тоді, коли при розгляді справи у суді з'ясовується, що особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір купівлі-продажу або дарування. Це пов'язано з тим, що правочини хоча й під впливом тяжкої обставини, які вимушують особу до їх вчинення, але укладаються добровільно, усвідомлено. Тобто в таких випадках немає обману або помилки.

Дата добавления: 2014-10-23