Основні вимоги до фізичної організації файлових систем

Фізична організація розділів на диску

Початковий (нульовий) сектор диска називають головним завантажувальним записом (Master Boot Record, MBR). Наприкінці цього запису міститься таблиця розділів цього диска, де для кожного розділу зберігається початкова і кінцева адреси.

Один із розділів диска може бути позначений як завантажувальний (bootable) або активний (active). Після завантаження комп'ютера апаратне забезпечення звертається до MBR одного з дисків, визначає з його таблиці розділів завантажу­вальний розділ і намагається знайти

в першому секторі цього розділу спеціаль­ну невелику програму - завантажувач ОС (OS boot loader). Саме завантажувач ОС відповідає за пошук на диску і початкове завантаження у пам'ять ядра опера­ційної системи. Далі у розділі розташовані структури даних файлової системи(системна область).

З погляду користувача файл із заданим іменем (далі вважатимемо, що інформа­цію про шлях включено в ім'я) - це неструктурована послідовність байтів, а з по­гляду фізичної структури файлової системи, файл - це набір дискових блоків, що містять його дані. Завдання файлової системи полягає у забезпеченні перетво­рення сукупності імені файла і логічного зсуву в ньому на фізичну адресу сектора всере­дині відповідного дискового блоку, щоб драйвер контролеру диска міг його знайти на дисковій поверхні.

Необхідність такого перетворення визначає основне завдання файлової систе­ми -відстежувати розміщення вмісту файлів на диску. Інформація про розмі­щення даних файла на диску зберігається у структурі даних, що називають заго­ловком файла, або в спеціальній таблиці розміщення файлів. Такі заголовки звичайно зберігають на диску разом із файлами, а таблиці розміщення файлів - у спеціальних системних областях диска. Під час розробки структури даних для такого заголовка потрібно враховувати, що більшість файлів мають малий розмір, а основну частину дискового простору розподіляють, навпаки, під файли великого розміру, із якими переважно і вико­нують операції введення-виведення.

Оскільки продуктивність файлової системи залежить від кількості операцій доступу до диска, важливо максимально її обмежити. Кілька сотень таких опера­цій можуть додатково зайняти кілька секунд часу. На практиці слід враховувати, що всі імена файлів каталогу і всі блоки у файлі зазвичай викори­стовують разом, послідовно, тому вони повинні таким же чином розташовуватись на дисковій поверхні, тобто бути суміжними

Принципи, що лежать в основі фізичної організації файлової системи, визна­чають різні способи розміщення файлів на диску. Крім обліку розміщення даних, фізичне розміщення потребує також обліку вільних кластерів.

3.

Найпростіший підхід до фізичної організації файлових систем - це неперервне розмі­щення файлів. При цьому кожному файлові відповідає набір неперервно розта­шованих кластерів на диску (рис. 12.2). Для кожного файла мають зберігатися адре­са початкового кластера і розмір файла (start, len).

Зазначимо, що розподіл дискового простору в цьому разі подібний до дина­мічного розподілу пам'яті. Для пошуку вільного блоку кластерів на диску можна викори­стати алгоритми першого підходящого або найкращого підходящого блоку.

Неперервне розміщення файлів вирізняється простотою в реалізації та ефектив­ністю (наприклад, весь файл може бути зчитаний за одну операцію), але має іс­тотні недоліки.

Під час створення файла користувач має заздалегідь задати його максимальну довжину і виділити весь простір на диску за один раз. Збільшувати розміри файлів під час роботи не можна. У багатьох ситуаціях це абсолютно неприй­нятно (наприклад, неможливо вимагати від користувача текстового редактора щоб він вказував остаточну довжину файла перед його редагуванням).

· Вилучення файлів згодом може спричинити велику зовнішню фрагментацію дис­кового простору з тих самих причин, що й за динамічного розподілу пам'яті. У сучасних ОС для організації даних на жорстких дисках неперервне розмі­щення майже не використовують, проте його застосовують у таких файлових систе­мах, де можна заздалегідь передбачити, якого розміру буде файл. Прикладом є фай­лові системи для компакт-дисків. Вони мають кілька властивостей, що роблять неперервне розміщення файлів найкращим рішенням:

· записування такої файлової системи здійснюють повністю за один раз, під час записування для кожного файла заздалегідь відомий його розмір;

· доступ до файлових систем на компакт-диску здійснюють лише для читання, файли в них ніколи не розширюють і не вилучають, тому відсутні причини появи зовнішньої фрагментації.

4.

Дата добавления: 2014-10-23