Центральний банк

Як обережний водій уважно слідкує за шляхом і не знімає рук із керма, так само й центральний банк кожної країни уважно спостерігає за економічними показниками і регулює грошову масу, намагаючись вести економіку в потрібному напрямку.

На відміну від звичайних банків, які приймають внески й надають позики, центральний банк — приміром, Федеральний резерв США або Японський банк, — контролює економіку, збільшуючи або зменшуючи кількість грошей у країні. Примушувати друкарський верстат працювати швидше — не єдиний спосіб, до якого вдається центральний банк, аби збільшити грошову масу. Насправді в економіці більшості сучасних країн банкноти та монети складають лише невелику частину — часто менш як 10 відсотків — грошової маси. Центральні банки звичайно друкують лише стільки грошей, скільки їх потрібно на задоволення щоденних потреб підприємців і споживачів. Наприклад, у Федеральному резерві США є Бюро друку та карбування, яке час від часу друкує банкноти просто на заміну пошкоджених і зношених.

Оскільки більша частина "грошей" — не що інше, як заощадження і вклади в місцевому банку, то найефективніший спосіб контролювати економіку полягає для центрального банку в збільшенні або зменшенні обсягів банківських позичок і внесків. Коли банки мають вільні гроші, щоб позичати своїм клієнтам, економіка зростає. Коли банки змушені скорочувати позички, економічний ріст гальмується.

Як тільки клієнт поклав гроші до місцевого банку, їх можна комусь позичити. Наприклад, сотня доларів, покладена на рахунок у банк в Сан-Франціско, недовго залежується там без корисгі. Відклавши невелику частину кожного внеску як "резерв", банк може позичити залишок і таким чином збільшити грошову масу без друку нових банкнот. Коли ці позики повторно вкладаються до банку, з'являється "більше" грошей для нових позичок, які дадуть іще більший приріст грошової маси. Кількість коштів, які банк може позичати клієнтам, обмежується тільки величиною внесків і вимогами щодо обсягу резервів, що їх визначає центральний банк.

Центральний банк часто використовує ці вимоги щодо резервного фонду для контролю за грошовою масою. Якщо він вимагає від усіх банків тримати в ньому на резервному рахунку певну кількість коштів — приміром, 10 відсотків внесків, — то банки не можуть позичити ці гроші своїм клієнтам. Коли центральний банк вирішує збільшити грошову масу, він послаблює вимоги щодо обсягу резерву й дає банкам можливість використовувати більшу частину їхніх фондів на позички підприємцям і споживачам. Відтак починається швидке примноження грошової маси: нові позики вливаються в економіку, збільшуються внески, банки здобувають додаткові кошти для надання позик, які в свою чергу знову спричиняють нові внески, що дає ще більше грошей на позики.

Ще один спосіб контролю за грошовою масою полягає в регулюванні величини відсоткової ставки. Якщо центральний банк вирішує, що економіка зростає надто повільно — або ж росту зовсім немає, — він може зменшити відсоток, під який позичає кошти іншим банкам країни. Коли в банків з'являються "дешевші" гроші з центрального банку, вони можуть надавати "дешевші" позики підприємцям і споживачам, даючи таким чином важливий стимул для економічного росту. І навпаки, якщо з'являються ознаки того, що економіка зростає надто швидко, центральний банк може пригальмувати цей ріст, збільшивши процентну ставку своїх позик іншим банкам.

Можливо, найрадикальніший спосіб регулювання грошової маси полягає в операціях на відкритому ринку, коли центральний банк купує або продає велику кількість цінних паперів, наприклад, облігацій державної скарбниці. Купуючи великий пакет облігацій у банку чи на біржі цінних паперів, центральний банк вливає гроші в економіку, тому що він використовує кошти, які перед тим не були частиною грошової маси. Гроші, використані на придбання цінних паперів, опиняються в банках, і ті позичають їх клієнтам.

Можна сказати, що центральний банк створює гроші кожного разу, коли сягає у сховища, аби придбати цінні папери на вільному ринку. Користується він чеком, платить готівкою чи просто переказує гроші на рахунок якогось банку в центральному банку — кошти, витрачені на операцію на відкритому ринку, поповнюють грошову масу.

На відміну від інших суб'єктів економіки, центральний банк не мусить шукати коштів на свою діяльність. Він може просто надрукувати більше грошей або використати свій практично необмежений кредит у банків системи. Щойно платежі центрального банку вливаються в економіку, вони стають частиною грошової маси, забезпечуючи пальним двигуни підприємництва та споживання, а отже, збільшуючи економічну активність. А коли центральний банк продає цінні папери на вільному ринку, гроші, які платять за них банки та біржі, зникають у бездонних сховищах центрального банку й таким чином повністю вилучаються з економіки.

ЗАВДАННЯ 16. Проаналізуйте 2-3 складені Вашими однокурсниками анотації на матеріалі одного з текстів цього розділу. Виберіть найкращу. Обґрунтуйте свій вибір.

Розділ ІІІ

ЖАНРИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ УСНОЇ ТА ПИСЕМНОЇ ФОРМ МОВЛЕННЯ.

АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДЕНИХ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ

СКЛАДАННЯ УСНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ.

І. ТЕМА 1. ХАРАКТЕРНІ РИСИ УСНОЇ ФОРМИ МОВЛЕННЯ

ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте текст "Характерні риси усної форми мовлення", підготуйтеся до обговорення прочитаного.

Характерні риси усної форми мовлення

Термін “усне мовлення” означає комплексне уміння розуміти звучащу мову і уміння відтворювати мову в звуковій формі. Усне мовлення орієнтоване на безпосереднє сприйняття, в ньому находить відповідне вираження все те, що бажають повідомити мовці один одному. Спілкування співрозмовників в усній формі обмежено у часі і відрізняється від писемного матеріальною формою реалізації: усне мовлення створюється мовним апаратом людини й сприймається на слух.

Для того, щоб відбулося спілкування, необхідна наявність як мінімум двох партнерів (відправника мовлення – адресанта і отриму-вача – адресата). Тому усне мовлення, що завжди має співрозмовника, відбувається у формі діалогу, а одиницею мовлення є діалогічна єдність, яка складається із запитання та відповіді на запитання.

Усне мовлення миттєве, спонтанне, не зберігається в просторі і обмежене у часі, за винятком тих моментів, коли промову записують на магнітну плівку. В усному мовленні мало уваги приділяється формі висловлення, усю увагу сконцентровано на тому, що сказати, а не як сказати. Ось чому в усному мовленні дуже багато “штампів”, повторювань.

Характерною особливістю усної форми реалізації мови є наявність надлишкової інформації, яка міститься в інтонації, жестах, міміці, паузах і перш за все – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза в розмові несе більше інформації, ніж те, що було сказано раніше. Надлишковість інформації проявляється також у вживанні так званих “пустих” слів, тобто слів, які мають мінімальне смислове навантаження. Наприклад, ось, так, такий, якийсь, таким чином, як бачите, так от та інші.

На відміну від писемного мовлення в усному мовленні допус-кається деяка недбалість у граматичному оформленні. Тому й виникає в усній формі стільки готових синтаксичних конструкцій, типових мовних зворотів. Сюди належать формули привітання, поздоровлення, прощання. Наприклад: будемо вдячні, щиро вітаємо, зичимо успіхів, слід додати, зауважити і та інше. Усне мовлення супроводжується жестами, мімікою інтонацією. Як вважає Топорков В.О.: “Уся складність, тонкість, усі прояви почуттів, внутрішніх переживань мають своє зовнішнє вираження в інтонації голосу людини”.

Таким чином, відмінність між усною та писемною формами носить функціональний характер. Усне мовлення – ситуативне, а писемне – контекстуальне, тематичне.

ЗАВДАННЯ 2. Дайте відповіді на запитання:

Чому в усному мовленні багато "штампів"? Наведіть приклади словесних формул, що вживаються у повсякденному житті.

Яким чином проявляється надлишковість інформації в усному мовленні.

Чому усне мовлення вважається ситуативним?

ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ

ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте текст "Характерні риси писемної форми мовлення", підготуйтеся до бесіди за його темою.

Особливості писемного мовлення

Писемне мовлення – це завжди оброблена й обдумана фіксація мови з метою наступного відтворення написаного. Характерною особливістю писемного мовлення є відсутність співрозмовника в момент висловлення думки. Писемна форма – це перш за все дистантне спілкування, яке відбувається у формі монологу і розраховане на невизначену кількість аудиторії. У зв’язку з відсутністю співрозмовника, укладач тексту повинен передати інформацію чітко, точно, в логічно послідовній формі. Відбір мовних засобів, синтаксичних конструкцій, порядок слів у реченні – все це підпорядковане тим законам, які діють у межах того чи іншого типу мовлення. Так, у текстах ділового листування превалює стандартизована форма викладу інформації – вживання готових форм висловлення, термінів, етикетних конструкцій.

Писемна форма мовлення вторинна порівняно до усної форми, оскільки виникла значно пізніше, і спирається на усну як на своє джерело. Писемне мовлення відтворюється графічними матеріальними знаками, серед яких літери, математичні знаки, різні символи, малюнки, схеми, креслення.

Писемна форма орієнтована на сприйняття зором, тому людина, яка користується цим жанром мовлення, має можливість повернутися неодноразово до створеного тексту, обдумати і зрозуміти прочитане. На відміну від усного писемне мовлення зберігається у просторі і часі. Завдяки цій особливості людина має можливість: а) закріпити за допомогою матеріальних знаків інформацію; б) сприймати зором не тільки те, що зафіксоване в писемності сьогодення, а також і те, що закріплено в писемності минулих років, століть, тисячоліть.

Одиницею писемного мовлення є текст, який складається з речень, об’єднаних темою і комунікативною установкою. До речі, слово “текст” з латинської мови перекладається як “тканина, сплетіння, з’єднання”. До загальновизнаних ознак тексту відносять цілісність, зв’язність, завершеність, структурну організацію.

Створюючи писемний текст, укладач має більше часу і можливостей для його укладання. Тому писемний варіант відрізняється від усного варіанту більшою нормативністю мовних засобів, ретельним їх добором, особливою логічною виразністю тексту, дотримуванням загальнообов’язкових норм графіки, орфографії та пунктуації. Тексти у писемному мовленні розрізняються більшою диференціацією за сферами спілкування. У писемній формі відсутні жести, міміка, інтонація, які компенсуються суворою регламентацією мовних одиниць.

ЗАВДАННЯ 4. Дайте відповіді на запитання:

1. Як ви розумієте фразу: "Писемний варіант відрізняється від усного більшою нормативністю мовних засобів"?

2. Що таке текст?

3. Яка з форм мовлення (усна чи писемна) є багатшою і важливішою в житті людини? Аргументуйте свою думку.

ЗАВДАННЯ 5. Зробіть порівняльний аналіз усного і писемного мовлення на основі прочитаних текстів у вигляді конспекту.

ІІ. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ВПРАВИ

ВПРАВА 1.Знайдіть помилки, відредагуйте речення.

1. Самою характерною особливістю усного мовлення є наявність як мінімум двох співрозмовників.

2. Найбільш яскравіше характерні особливості сучасної української мови проявляються у фонетиці.

3. Звіт відправлен на адресу головного підприємства.

4. Нема нічого в світі дорожче матері та рідної землі.

5. Карпати вище Кримських гір.

ВПРАВА 2.Перекладіть з російської мови на українську фрагмент тексту усного повідомлення на міжнародній науковій конференції «Геология и магматизм докембрия Украинского щита»(30 мая -1 июня 2000г.).

Ю.Н. Ахкозов (НИГРИ, Кривой Рог)

Было представлено большое количество интересных докладов. В качестве примера хочу отметить интересный доклад Степанюка Л.М.. На основе изучения самарий-неодимовых соотношений он пришёл к выводу, что их нужно рассматривать как коровые образования. Большинство изприсутствующих, по-видимому, не согласится с этим. Но в том-то и дело, что никаких противоположных фактов у них нет, а всё остальное – это чисто кабинетные разработки.

***

И последняя проблема – моделирование процессов рудогенеза и, в частности, золотонакопления. Был доклад, в котором говорилось о связи золота с гранитами. Никогда оно с гранитами не было связано; золото связано с флюидными системами этих гранитов, а к самим гранитам никакого отношения не имеет. Если мы и находим золото в граните, то это не говорит о том, что гранит золотоносный.

ВПРАВА 3. Зверніть увагу на виділені словосполучення (ВПРАВА 2), характерні для усного повідомлення. Порівняйте їх способи вираження в російській і українській мовах.

ІІІ. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте текст "Телефонна розмова". Назвіть, з яких композиційних компонентів складається Ваш телефонний діалог про працевлаштування (завдання 2.). Проаналізуйте, що не враховано Вами? Яких помилок Ви припустилися?

Дата добавления: 2014-10-23