Тема 12. Агроекологічна складова глобалізації

5.

В історичному розвитку міжнародного бізнесу важливу роль зіграли компанії, що займалися освоєнням природних ресурсів. У більшості випадків вони починали з імпорту сільськогосподарських продуктів і мінеральної сировини, потім перейшли до організації їх іноземного виробництва і збуту, що спричинило за собою встановлення контролю над гірничодобувною і нафтовою промисловістю, а також над сільським господарством. Це було тісно зв'язане із системою колоніалізму. Відомо, що сировинна і видобувна галузі завжди мають велику капіталоємність. В даний час вони вимагають ще великих і тривалих інвестицій, у силу чого піти з них сутужніше, ніж із промислового виробництва. Ці обставина змушують інвесторів особливо гостро реагувати на політичні зміни, несприятливі переміщення в податковій і правовій сферах, а останнім часом – на заходи щодо охорони навколишнього середовища. Наслідком розпаду колоніальних імперій стали зусилля урядів нових держав по встановленню контролю над національними природними ресурсами шляхом експропріації і націоналізації власності. Деякі з них прагнули збільшити доходи за рахунок організації в себе окремих стадій первинної переробки сировини. Це змінило умови функціонування ТНК. У ряді випадків останні втратили прямий контроль над видобутком, але їхній пануюче положення в сфері міжнародних продажів в основному зміцнилося, тому що транспортування, велика частина технологічних переділів переробки і продаж як і раніше контролювалися ними. Вони також мали значну вагу на товарних біржах і в створенні матеріальних запасів.

Прагнення роздобути дешеву і кваліфіковану робочу силу завжди служило важливим стимулом для іноземних інвестицій, як потенційне джерело значного прибутку. Як уже відзначалося, на країни, що розвиваються, приходиться приблизно половина робочої сили, що використовується ТНК за рубежем. 1/3 її трудиться в 200 спеціальних зонах, що орієнтуються на експорт промислової продукції. І в 90-і роки низький рівень заробітної плати притягав дуже багатьох іноземних інвесторів. Одна з причин полягає в тому, що в розвинених країнах у багатьох галузях значимість заробітної плати як фактора витрат постійно росте. Він особливо важливий у виробництві традиційних товарів споживання. Розвиток інформаційних послуг і утворення дозволило діючим у цьому секторі ТНК сполучити високоефективні технології, розроблювальні у власних країнах, з дешевої і відносно кваліфікованою робочою силою інших країн, що сприяє зниженню виробничих витрат і значно підвищує продуктивність і прибуток. Компанії, що віддають перевагу країнам з низьким рівнем заробітної плати, як правило, легко адаптуються і тому можуть робити вибір з великого числа альтернатив.

Іншими факторами, що визначають інвестиційні рішення і розмірні за значенням з рівнем заробітної плати, є надійність робочої сили, гнучкість ринку праці і здатність уряду країни контролювати соціальну напруженість. ТНК, що використовують дешеву робочу силу, у більшості випадків прагнуть підтримувати низький рівень заробітної плати. Однак попит і традиції материнської компанії вимагають дотримання стандартів якості. Інвестиції на це, як правило, тісно інтегровані в систему материнської компанії.

Технологія є ключовим, найбільш значимим фактором міжнародного поділу праці. На передньому плані тут знаходяться ведучі промислово розвинуті країни і їх ТНК – основне джерело нових технологій. Технологічність і пристосованість до впровадженню інновацій виступають ведучими напрямками конкурентної боротьби, вони активно впливають на стратегію компаній. Однак наслідки науково-технічного розвитку для міжнародного поділу праці, особливо стосовно до ТНК, істотно відрізняються від тих, котрі викликають інші фактори. Транснаціональні корпорації – найважливіша складова частина міжнародної ієрархії в НДДКР, тому що для них простіший доступ до фінансових ресурсів.

Особливу сферу в міжнародному поділі праці, заснованому на розвитку технологій, складають стратегічні союзи, що укладаються корпораціями.

1. Діяльність ФАО

2. Глобальні продовольчі проблеми сучасності

3. Екологічні проблеми сільського господарства

4. Вплив глобалізації на екологічну ситуацію

1.

Організація була заснована на конференції в Квебеку 16 жовтня 1945 р. ФАО діє в якості провідної установи, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН. Девіз організації: «допомагаємо побудувати світ без голоду».

Діяльність ФАО спрямована на зменшення гостроти проблеми бідності і голоду у світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і вирішення проблеми продовольчої безпеки - доступності всім і завжди харчування, необхідного для активного та здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання та інформації. Допомагає країнам, що розвиваються і країнам в перехідному періоді модернізувати і поліпшити сільське господарство, лісівництво та рибальство.

Спеціальні програми ФАО допомагають країнам готуватися до можливого виникнення кризового стану з продовольством і, у разі необхідності, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1800 заходів. Проекти ФАО щорічно залучають понад 2 мільярди доларів пожертвувань від закладів та держав, що вкладаються в розвиток села та сільське господарство. Бюджет ФАО на 1998-1999 рр.. склав 650 мільйонів доларів. ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає Раду, що складається з 49 членів і діє як керівний орган між сесіями Конференції. В 1979 році Конференція встановила Всесвітній день продовольства, надалі підтриманий ООН. Цей день відзначається 16 жовтня - день заснування ФАО. ФАО надає статистику по сільському господарству і доступ до своєї бази даних. Для отримання CD-ROM зі статистикою і доступу до бази необхідно заплатити 1200 доларів США. На сайті статистичного підрозділу ФАО повідомляється, що кошти необхідні для вдосконалення механізмів представлення інформації[1].

Діяльність Організації здійснюється за такими напрямами як:

консультативна допомога державам-членам у виробленні ефективної аграрної політики, включаючи аграрні реформи;

сприяння у формуванні міжнародного та національного аграрного законодавства (ФАО створена база законодавчих актів порядку 400 тис. одиниць; вона включає, зокрема, закони й акти з питань сільськогосподарської політики та аграрних реформ, обліку, регулювання використання і розпорядження земельними, водними, лісовими, рибними та іншими природними ресурсами; створення та управління господарствами і підприємствами; розвитку сільської інфраструктури тощо);

розробка спільними зусиллями ефективних систем використання земельних, водних, лісових і рибних ресурсів та забезпечення охорони навколишнього середовища;

надання послуг з передачі державам-членам передових технологій, надання сучасної наукової апаратури та обладнання;

створення спільними зусиллями глобальної системи збору, збереження і використання генетичних ресурсів рослин та формування світового генофонду тварин;

вироблення міжнародних стандартів якості різних видів товарної продукції сільського господарства, що застосовуються у світовій торгівлі;

підвищення ефективності захисту рослин на основі розробки міжнародних стандартів і правил та дотримання вимог Міжнародної конвенції захисту рослин, депозитарієм якої є ФАО.

2.

Стародавня мудрість каже: "Людина їсть щоб жити, а не живе, щоб їсти". Кількість їжі, потрібна для нормального життя і

діяльності, залежить від статі, віку, маси, зросту, від характеру і умов праці, побуту, від кліматичних особливостей території. Учені вважають, що методична норма калорійності добового раціону їжі повинна становити не менш як 2300-2600 ккал і 70-100 г білка. Але за нашого часу, як свідчать дані ООН, лише 1/3 людства забезпечена харчуванням, яке має достатню калорійність і раціональну структуру.

Протягом останніх десятиліть ХХ ст. перед народами світу постало багато гострих і складних проблем, які дістали назву глобальних. Серед них слід відзначити продовольчу проблему.

На шляху глобальної продовольчої проблеми є багато перешкод. Продовольча криза у багатьох малорозвинених країнах проявляється у неспроможності сільського господарства забезпечити стабільний приріст продуктів харчування. Він повинен, принаймні відповідати темпам приросту населення цих країн. Продовольча криза поглиблюється соціальними, економічними інколи і політичними чинниками та зумовлена низьким рівнем землекористування. Половина тих, хто займається у цих країнах сільським господарством, обробляють земельні ділянки і досі сохою та мотикою.

Найбільш складна продовольча ситуація склалась в країнах, що розвиваються, на які припадає лише 1/3 світового збору зернових, 15-20 % виробництва м‘яса, молока, яєць. Середня калорійність харчового раціону в цих країнах –– 2400 ккал і 60 г білка за добу. У більшості з них харчування недостатнє і за калорійністтю і за кількісттю білків, що негативно позначається на здоров‘ї, працездатності і навіть на розумовому розвитку людей. Ще в середині минулого століття бразильский учений Жозуе де Кастро написав книжку "Географія голоду". Відтоді голод у світі набрав ще більших масштабів. За нашого часу "географію голоду" насамперед визначають найвідсталіші країни Африки. Південної і Південно-Східної Азії, де значна частина населення живе буквально на грані голодної смерті.

Кількість голодуючих людей у світі, за даними ООН, зросла з 460 млн. у 1970 р. до 550 млн. у 1990 р. і, можливо, досягне 600– 650 млн. у 2000 р. Це означатиме, що голодуватиме кожен десятий житель планети. У розвинутих країнах добове споживання їжі складає у середньому 33000 кКал., а в країнах що розвиваються – не більше 2200 кКал., при мінімальній нормі, визначеній органами ООН у 2400 кКал. Це тоді, коли при наявних технологіях обробітку землі, за прогнозами можна було б прогодувати при вірному підході населення, яке в кілька разів перевищувало б сучасне.

Щоб розв‘язати глобальну продовольчу проблему, людство має повніше використовувати ресурси рослинництва, тваринництва і рибальства. При цьому воно може йти двома шляхами.

Екстенсивний шлях –– ще дальше розширення орних, пасовищних і рибопромислових угідь.Та оскільки всі родючі і зручно розташовані землі практично вже освоєні, цей шлях вимагає дуже великих затрат.

Інтенсивний шлях –– полягає насамперед у підвищенні біологічної продуктивності існуючих угідь. Вирішальне значення для нього матимуть біотехнологія, впровадження нових високоврожайних сортів і нових методів обробки грунту, розвиток механізації, хімізації, а також меліорації, історія якої налічує вже кілька тисячоліть.

Проте меліорація земель також потребує старанної підготовки і прогнозування, бо досвід багатьох країн показує, що вона може спричинити до багатьох небажаних наслідків.

Перспективне вирішення продовольчої проблеми йтиме найшвидшим шляхом підвищення урожайності, збільшення площ зрошувальних земель та удосконалення технологій обробітку земель. Технічні можливості для впровадження таких заходів є лише у найрозвиненіших країнах, а тому важливо підкреслити необхідність всебічного співробітництва, яке може закласти основи прогресу у вирішенні продовольчої проблеми на планеті.

Щоб забезпечити населення землі продовольством, потрібно в останню чверть ХХ століття збільшити обсяг сільськогосподарського виробництва у два рази, а на середину ХХІ – у п'ять разі. Розрахунки показують, що, коли б досягнутий тепер у багатьох розвинутих країнах рівень продуктивності сільського господарства поширити на всі країни світу, можна було б повністю задовольнитити потреби в продовольстві 10 млрд. чоловік і навіть більше.

Отже, інтенсивний шлях- головний у розв'язанні продовольчої проблеми людства. Уже тепер він забезпечує 9/10 усього приросту продукції землеробства.

3.

Виробництво сільськогосподарської продукції є одним з найпоширеніших видів людської діяльності. У процесі ведення сільського господарства змінюються екологічні умови навколишнього середовища. Площі, зайняті лісами, чагарниками і луками з різноманітною природною рослинністю зменшуються. Зазнають істотних змін природний біологічний кругообіг внаслідок втрати величезної маси хімічних елементів, радіаційний і водний баланс величезних територій, гідрологічний режим. Погіршуються природні умови проживання тварин і птахів. Забруднюються атмосфера, гідросфера і літосфера. Ґрунти в процесі тривалого господарського використання втрачають свою природну родючість, деградують або повністю руйнуються.

Дуже поширилась на земній поверхні вітрова та водна ерозія ґрунтового покриву. В давні геологічні періоди інтенсивність ерозійних процесів була незначна. Проте під їх впливом відбувалося поступове нівелювання рельєфу, формування схилів і акумулятивних рівнин. Такого роду ерозію називають геологічною, або нормальною. Сучасну ерозію, яка пов'язана з господарською діяльністю людини, називають прискореною. Особливо значна інтенсивність розмиву ґрунтів спостерігається на орних землях, розташованих на схилах рельєфу. Тому в гірських районах темпи ерозії при нераціональному природокористуванні, як правило, найбільш великі.

Ерозія проявляється на всіх материках. Водна ерозія охоплює майже дві третини всіх земель суходолу. Вона найбільш притаманна розчленованим регіонам гір та височин, а також землям рівнин, що надмірно розорані. За даними польових обстежень ґрунтів України, ерозією різного ступеня пошкоджено 9,9 млн га, що становить майже третину всієї площі орних земель. Боротьба з ерозією вимагає планомірної комплексної роботи і величезних капітальних вкладень. За реалізацією програм протиерозійних заходів потрібний постійний державний контроль.

Зниження продуктивності сільськогосподарських культур спричинене не тільки ерозією. Впливають на урожайність і такі природні явища, як посухи або, навпаки, надлишки атмосферних опадів, холодні безсніжні зими, коли вимерзають озимі, тощо. Слід зазначити, що амплітуда коливань урожаїв постійно зростає в міру збільшення середніх врожаїв, що, зокрема, пов'язано зі зменшенням стійкості нових високоврожайних сортів і коливаннями погоди.

Нині досить поширеним явищем стало пошкодження культурних рослин різними хворобами і шкідниками. Вирощування одних і тих самих видів рослин на великих площах робить їх більш вразливими щодо захворювань, а також створює сприятливі умови для розвитку окремих видів шкідників. Останнє наглядно можна проілюструвати на прикладі колорадського жука. Перші його екземпляри були випадково завезені разом з картоплею з Америки до Європи спочатку на Піренейський півострів. Звідти і почалася його поступова експансія на схід" де він знаходив досить сприятливі умови для свого розвитку. Зараз його можна зустріти практично на будь-якому картопляному полі.

У боротьбі зі шкідниками і хворобами застосовуються різні засоби (отрутохімікати, сівозміна, агротехніка, біологічні), але проблема в цілому ще далека від розв'язання. Крім того, використання хімічних засобів захисту рослин призводить до збільшення забруднення навколишнього середовища.

Серйозні проблеми для навколишнього середовища виникають у зв'язку із застосуванням в сільському господарстві мінеральних добрив. Внесені на поля, вони лише частково поглинаються рослинами. Значна кількість азоту і фосфору потрапляє в ґрунтові і підземні води, а з них мігрує до рік і озер. Найбільше їх накопичується в слабопроточних водоймах. Однак ведення інтенсивного сільського господарства без застосування добрив неможливе, бо нереально було б підтримувати і збільшувати родючість ґрунтів. Тому важливо знати деякі властивості основних видів добрив.

Використання у сільському господарстві отрутохімікатів дає можливість зберегти значну частину врожаю. При обробці посівів пестицидами основна їх частина нагромаджується на поверхні ґрунтів і рослин. Вони адсорбуються органічною речовиною ґрунту і мінеральними колоїдами. Надлишок пестицидів може мігрувати з низхідними токами вологи і потрапляти до ґрунтових вод.

Існує проблема відходів сільськогосподарського виробництва і пов'язаної з ним переробної промисловості. Нинішнє світове виробництво зернових дає щорічно 1700 млн т соломи, більша частина якої не використовується і забруднює середовище. Великі відходи дає виробництво бавовни і цукрової тростини. Значна кількість відходів вирощеної сільськогосподарської продукції опиняється на смітниках. Органічні рештки в багатьох випадках просто спалюють, викидають на вітер нагромаджену віками ґрунтову родючість. Значно доцільніше було б, проте, на основі відходів рослинної продукції готувати компости і органічні добрива. Регулярне і достатнє внесення їх на сільськогосподарські поля дозволить більш ефективно використовувати земельні угіддя.

Отже, сучасне сільське господарство створює для жителів планети цілу низку гострих екологічних проблем. їх успішне розв'язання можливе тільки на основі раціонального природокористування, здійснення комплексної системи заходів з охорони природи і підвищення продуктивності землеробства і тваринництва.

4.

Міжнародні організації вносять вагомий внесок в охорону навколишнього середовища. Зрозуміло, найбільш відчутну роль відіграють ООН та її спеціалізовані установи.

Організація Об'єднаних Націй в даний час є центром зосередження всіх форм природоохоронного співробітництва держав. ООН має в своєму розпорядженні цілою системою органів, які зайняті розвитком міжнародної природоохоронної діяльності держав. При Генеральній Асамблеї є Науковий комітет з дії атомної радіації, Комітет з використання космічного простору в мирних цілях (КОСПАР) та ін

Іншим органом ООН, в роботі якого значне місце займає координація співробітництва держав у галузі охорони природи, є Економічний і Соціальний рада (ЕКОСОР). Він робить дослідження і складає доповіді з міжнародних питань охорони навколишнього середовища і дає рекомендації з будь-яким аспектам цієї проблеми Генеральної Асамблеї, членам ООН і зацікавленим спеціалізованим установам. При ЕКОСОР є Комітет з природних ресурсів. Природоохоронними проблемами займаються також регіональні економічні комісії, рядспеціалізованих установ ООН (ВООЗ, ІМО, ФАО. ЮНЕСКО, МОП, ВМО, ІКАО та ін), а також МАГАТЕ.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) розробила міжнародну програму «Людина і біосфера» та координує її виконання. У її рамках були розроблені Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як місцепроживання водоплавних птахів, 1971 р. та ін

Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО працює над виконанням Конвенції про охорону культурної та природної спадщини та створенням регіональної системи для охорони пам'яток, включених до списку світової культурної спадщини (у цей список внесено близько 300 об'єктів). Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО проводить дослідження щодо впливу забруднювачів на морське середовище і розробляє відповідні рекомендації.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) займається вивченням проблеми забруднення атмосферного повітря, розробляє єдині показники забруднення повітря, проводить аналіз законодавства окремих країн з цього питання і ін

Міжнародна морська організація (ІМО) займається питаннями охорони морського середовища, розробляє конвенції з охорони морського середовища і скликає міжнародні конференції з охорони Світового океану.

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) розробляє технічні проекти охорони земель, лісів, вод, тваринного і рослинного світу і пропонує їх державам-членам для керівництва, а також розробляє проекти конвенцій з охорони вказаних об'єктів.

Важливі техніко-юридичнінорми і правила охорони навколишнього середовища від авіаційного шуму регулярно схвалюються Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО). Стандарти і Рекомендована практика по авіаційному шуму були вперше ухвалені Радою ІКАО 2 квітня 1971 у відповідності зі ст. 37 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. і оформлені у вигляді додатку 16 до Конвенції про охорону навколишнього середовища. У подальшому ці стандарти і рекомендована практика доповнювалися та вдосконалювалися. У них містяться методи розрахунку щума і критерії використання експлуатаційних методів зниження шуму. За рекомендацією ІКАО держави-члени схвалили правила сертифікації авіаційного шуму.

Дата добавления: 2014-10-23