Джерела римського права

Основні етапи розвитку римського права

Римське право у своєму розвитку пройшло історичні етапи, що не збігаються з етапами римської рабовласницької держави.

1. Найдавніший період (VI—III століття до Р. X.) - етап формування римського права. Він характеризувався його національно-полісною замкнутістю, формалізмом, архаїчністю, примітивністю інститутів, становістю.

2. Класичний період (III ст. до Р. X. - III ст.) - етап розквіту римського
права, розвитку найважливіших інститутів, які врегульовували най­
важливіші суспільні відносини (власності, товарно-грошові, шлюбно-
сімейні та ін.).

3. Посткласичний період (IV—VI століття). Основним його
досягненням було те, що відбувається систематизація та кодифікація
права, але на праві цього періоду не могли не відбитися кризові
явища, що були характерні для тогочасного римського суспільства.

Джерела права - це форми, в яких відображаються правові норми. У Стародавньому Римі вони були такі:

- звичаї, що в процесі становлення держави перетворюються
на норми звичаєвого права;

- рішення Народних зборів;

- рішення царів або рексів;

- закони;

- едикти преторів;

- постанови Сенату;

- конституції імператорів (едикти, рескрипти, декрети, мандати);
50

• інституції відомих римських юристів (Катона старшого, Квінта
Муцій Сцевола, Сервія Сульпіція, Гая, Папініана, Павла, Ульпіана,
Модестина та ін.);

— кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстиніана).

7.9. Поняття та характерні риси квіритського права
Квіритським (від імені стародавнього племені -квіритів) називалося

найдавніше римське право. Його характерні риси такі:

• суто національний характер (регулювало відносини тільки
між римськими громадянами (квіритами), що вважалися єдиними
суб'єктами правовідносин);

• тісно пов'язувалося з релігією;

• було обмеженим (що пояснювалося примітивністю господар­
ських відносин і проявлялось у відсутності правового врегулювання
важливих аспектів суспільного життя та розмежування на галузі
й інститути права);

• індивідуалізм (пріоритет інтересів особистості над інтересами
суспільства);

• формалізм і публічність (будь-якій правовій дії надавалася певна
форма, порушення якої спричиняло її нікчемність);

• символізм (певні предмети означали конкретне правове поняття
чи правову дію, що свідчило про недостатній рівень правового мислення,
його нездатність виробляти загальні абстрактні правові поняття);

• консерватизм (живучість старих форм при зміні змісту).
Така система права пізніше була названа цивільним правом.

7.10. Закони XII таблиць: історія створення,
структура, форма викладу правових норм

У Римі тривалий час монопольне право на тлумачення та за­стосування звичаїв і законів належало патриціям, а це спричиняло незадоволеність плебеїв. Останні вимагали встановлення зрозумілих і відомих усім законів. Саме під їхнім тиском у 451 р. до Р. X. було обрано комісію з 10 осіб (децемвірів) для складання таких законів. Комісія відвідала Грецію, де ознайомилася із законодавством Солона, та протягом року після повернення підготувала текст законів, які були схвалені Народними зборами, записані на 10 дерев'яних дошках і виставлені на Форумі. Оскільки в законах були виявлені певні прогалини, в 450 р. до Р. X. було утворено ще одну комісію, що доповнила вже прийняті закони ще двома дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів XII таблиць. Текст законів повинні були на­пам'ять знати всі дорослі римські громадяни.

Оригінал тексту Законів XII таблиць до нас не дійшов (як вважають учені, вони загинули під час навали галлів у 390 р. до Р. X.). Він став відомий з уривків, які збереглися в працях римських юристів, істориків, літераторів. На основі цих свідчень німецькі вчені в XIX ст. ре­конструювали текст Законів XII таблиць, але в ньому є багато прогалин. Закони XII таблиць були складені тематично. Таблиці І-Ш стосу­валися судового процесу; ІУ-У- сімейних відносин, опіки та спадку­вання; VI - власності й володіння; VII - зобов'язального права; VIII-IX— кримінальних покарань, умов застосування смертної кари; X— норм сакрального (від лат. засег- священний) права про поховання; XI—XII- додаткових постанов з різних галузей права.

Для Законів XII таблиць характерні риси стародавнього права, зокрема: тісний зв'язок з релігією, обмеженість, індивідуалізм, формалізм і консерватизм.

Ці Закони не охоплювали всього римського права, а містили, переважно, норми цивільного та кримінального права, процесу, постанови про порядок поховання, захищали приватну власність тощо. Закони діяли й дуже цінувалися римлянами, мали важливе значення для подальшого розвитку римського права, а сучасники вважали їх основним джерелом усього публічного та приватного права Риму.

7.11. Кримінальне право Стародавнього Риму Кримінальне право Стародавнього Риму передбачало такі види злочинів:

1) злочини проти всього співтовариства (змова з метою зміни
форми державного ладу, військова зрада, дезертирство, посягання
на магістратські та жрецькі обов'язки і їх виконання, замах на посадову
особу та ін.);

2) злочини проти релігії християнської епохи (посягання
на порядок, встановлений для державної церкви, та на відправлення
церковних служб; посягання на недоторканність храмів тощо);

3) убивство (до караних убивств не належали: вбивство раба
чи дитини, здійснене в разі потреби, на війні; вчинене поза римською
територією; вбивство перебіжчика, засудженого до смерті; вбивство
порушника святості шлюбу батьком потерпілого. Решта видів убивств
розглядались як тяжкі злочини та каралися);

4) зловживання владою стосовно громадян (насильство посадової
особи щодо власне особи чи майна громадянина, не зумовлене
виконанням службових обов'язків);

5) підробка та брехня з правовими наслідками (підробка заповіту,
мір і ваг та ін.);

6) статеві злочини (двоєженство, викрадення жінок, звідництво,
мужолозтво тощо);

7) здирництво (хабарництво чиновників, вимагання при здійсненні
посадових обов'язків);

8) злочини проти власності (крадіжка);

9) посягання на недоторканність особи (каралася будь-яка спроба);

10) пошкодження майна (окрім майна приватних осіб, злочином
було посягання на цілість суспільних будинків, будівель, храмів,
гробниць та ін.);

11) передвиборча корупція (підкуп виборців);

12) злочини проти господарського порядку (зловживання
економічною монополією: необфунтоване підвищення цін, відмова
в продажу товару якійсь особі не з причини ціни; корисливе викори­
стання торгової свободи (спекуляція)).

Основні види покарань:

• смертна кара (відтинання голови, розп'яття на хресті, спалення,
замурування в стіні, примус випити отруту тощо);

• примусові роботи (два основні види - роботи на рудниках і ви­
користання в школі гладіаторів);

• позбавлення цивільного статусу (могло бути максимальним —
повним і остаточним (вигнання з общини назавжди, продаж у рабство
за римську територію) та частковим);

• ув'язнення (тільки стосовно рабів за незначні злочини);

• тілесні покарання (членоушкоджувальні та болючі);

• штрафи (за дрібні злочини та стягувалися грішми чи худобою).

Дата добавления: 2014-10-23