Фактори, які впливають на зір дитини

Гігієна зору

Профілактика короткозорості й далекозорості. Профілак­тику короткозорості й далекозорості треба спрямовувати на зниження зорового напруження: достатнє лівобічне освітлення при читанні, пи­санні й малюванні, читання тільки чіткого друкованого тексту. Тому учні з будь-яким ступенем короткозорості потребують особливо ста ранного

контролю зору. Це важливо для проведення вчасних профілак­тичних заходів, які запобігають збільшенню короткозорості.

Найбільшої уваги потребують учні 7-11 років з короткозорістю 6 ді­оптрій і вище, в яких надмірне фізичне навантаження і різкі поштовхи можуть викликати відлущення сітківки. Тому таких учнів відносять до третьої, спеціальної групи з фізкультури, а при короткозорості понад 8 діоптрій їм можна рекомендувати лише дихальну гімнастику.

Тим, хто страждає на короткозорість, не рекомендується читати ле­жачи, у рухомому транспорті. Й оскільки короткозорість посилюється при неправильному сидінні, занадто низькому нахилі голови під час написання, вчитель повинен систематично стежити за такими дітьми у класі. їх треба посадити на передні парти з доброю освітленістю.

Останнім часом значно збільшилася кількість людей, які проводять весь робочий день за комп'ютером. Персональний комп'ютер став нашим супутником і вдома. Без комп'ютера не обходяться і діти, які вчаться. У зв'язку з цим все частіше почали виникати питання про те, як впливає комп'ютер на здоров'я. Щоденно саме на цю тему йдуть чис­ленні дискусії. Який вплив комп'ютера на здоров'я дітей і дорослих? Чи шкідливо це? І якщо так, то наскільки? Чи небезпечніший комп'ютер за телевізор? Чи в ньому шкоди не більше, ніж у звичайних електронних приладах у нашому будинку? Як впливає комп'ютер на наше здоров'я, на нашу психологію, зір? І ще багато подібного роду запитань.

Розглядаючи вплив комп'ютерів на здоров'я, слід відзначити де­кілька чинників ризику:

- проблеми, пов'язані з електромагнітним випромінюванням;

- проблеми зору;

- проблеми, пов'язані з м'язами й суглобами;

- стрес, депресія й інші нервові розлади, викликані впливом ком­п'ютера на психіку людини.

У кожному із цих випадків ступінь ризику прямо пропорційний часу, який проводиться за комп'ютером і поблизу нього.

Проблеми, пов'язані з електромагнітним випромінюванням. Кожний пристрій, який проводить або споживає електроенергію, ство­рює електромагнітне випромінювання. Воно концентрується навколо пристрою у вигляді електромагнітного поля. Деякі прилади, на зразок тостера або холодильника, створюють дуже низькі рівні електромагніт­ного випромінювання. Інші ж (мікрохвильові печі, телевізори, монітори комп'ютерів) - набагато вищі.

Сьогодні про вплив електромагнітного випромінювання на орга­нізм людини майже нічого не відомо. Проблема зору — найпошире­ніша, якою цікавляться люди. Із стовідсотковою впевненістю можна твердити, що комп'ютер негативно впливає на зір. У будь-якому разі, коли діти або дорослі зайняті роботою, пов'язаною із напругою зору, їх очі стомлюються. Ця проблема добре знайома будь-якому читаче­ві, який годинами не відривається від книги. М'язи, які управляють очима й фокусують їх на певному предметі, просто втомлюються від надмірного навантаження. Потенційна втомлюваність очей існує при будь-якій роботі, в якій бере участь зір, але найбільше вона виникає, коли потрібно розглядати об'єкт із близької відстані.

Проблема стає вагомішою, якщо така діяльність пов'язана з вико­ристанням пристроїв високої яскравості, наприклад монітора комп'ю­тера. У дітей особливо часто втомлюються очі, оскільки вони, а також м'язи, які ними управляють, ще не зміцніли. Читання понад міру, необ­межене за часом просиджування перед телевізором або комп'ютером вимагають від молодих очей напруження. Найбільш часто стомлюва­ність зору призводить до того, що діти стають млявими і дратівливими. Ці наслідки виникають не лише при роботі за комп'ютером. Але якщо діти весь вільний час проводять за клавіатурою, то це може призвести до того, що потрібно буде робити корекцію зору в ранньому віці, адже відомо, що комп'ютери справді можуть викликати погіршення зору. Деякі офтальмологи висловлюють побоювання, що надмірне захоплен­ня комп'ютером в ранньому віці може негативно вплинути на м'язи очей, внаслідок чого дитині буде дуже важко концентрувати зір на пев­ному предметі, особливо при читанні. Якщо це відбудеться, проблему корекції зору доведеться вирішувати за допомогою окулярів. Слід за­значити, що більшості цих проблем можна достатньо легко уникнути, якщо застосовувати запобіжні засоби, наприклад, обмежити кількість часу, який проводиться дітьми за комп'ютером без перерви. Ідеальною «розрядкою» між комп'ютерними заняттями може бути фізична актив­ність, що не вимагає напруги зору, - прогулянка, гра в м'яч на повітрі або навіть похід із дорослими в магазин.

Деякі фахівці пропонують вправи для очей, допомагаючи дітям уникнути проблем, пов'язаних із використанням комп'ютера. Це, на­приклад, стеження за об'єктами, які рухаються в полі зору, або концен­трація зору на віддалених предметах. Чергування роботи за комп'юте­ром з іншими видами діяльності корисне ще й тим, що останні часто включають зорові рухи, котрі є добрими вправами для очей.

Стороннє тіло в оці

В око можуть потрапляти дрібні частинки пилу, сажі, а також ко­мах. Затримуючись на слизовій оболонці (кон'юнктиві) під верхньою або нижньою повікою, вони викликають почервоніння, сльозотечу, біль. Не треба терти око, оскільки це сприяє додатковому подразнен­ню кон'юнктиви. Необхідно оглянути око й визначити, куди потрапило стороннє тіло. Якщо воно під верхньою повікою (мал. 6а), то для його видалення потрібно потягнути за вії верхньої повіки донизу, мовби на­діти її на нижню, щоб внутрішня сторона протерлася віями нижньої повіки. При цьому потерпілий повинен дивитися донизу.

Мал. 6. Схема видалення стороннього тіла з ока:

а — видалення стороннього тіла з верхньої повіки, б - видалення стороннього тіла з нижньої повіки

Щоб видалити стороннє тіло з нижньої повіки (мал. 66), слід від­тягнути її донизу й обережно зняти його із внутрішньої поверхні зво­ложеним кінчиком чистої носової хустинки. Дивитися потрібно вгору. Якщо видалити стороннє тіло в такий спосіб не вдається, потрібно до­ставити потерпілого до лікаря.

Якщо в око потрапляє осколок скла або металу, не треба його ви­даляти самостійно. Потрібно накласти на очі пов'язку, заспокоїти по­терпілого й викликати карету швидкої допомоги.

1.6.3. Анатомія і фізіологія органа слуху

Будова органа слуху. Орган слуху утворений трьома відділа­ми: зовнішнім, середнім і внутрішнім вухом (мал. 7).

До зовнішнього вуха належать вушна раковина й зовнішній слу­ховий прохід.

Зовнішній слуховий прохід у молодших школярів вужчий, ніж у
дорослих. У 7-9 років його більша частина складається із хряща. І тіль­ки до 12 років у більшості осіб половина його перетворюється в кістку,
нагадуючи слуховий прохід дорослого. Приблизно до цього віку за­кінчується формування
5 слухового апарату й по-вне становлення слуху школяра. Зовнішній слу­ховий прохід закриває б арабанна перетинка. При порушенні її ціліс­ності знижується слух.

Мал. 7. Схема анатомічної будова вуха: 1 - вушна раковина; 2 зовнішній слуховий хід; 3 - барабанна перетинка; 4 - слухові кісточки; 5 — півколові канали; 6 - завитка; 7 — слуховий нерв; 8 — слухова труба.

Середнє вухо скла­дається з двох частин: барабанної порожни­ни і євстахієвої труби. Перша - вмістилище трьох слухових кісточок (молоточок, ковадло і стремінце), а через дру­гу барабанна порожни­на з'єднується з носоглоткою. Система слухових кісточок забезпечує збільшення тиску звукової хвилі при передачі з барабанної перетинки на перетинку овального вікна приблизно в 50-60 разів.

Стінки барабанної порожнини молодшого школяра складаються із щільнішої кістки, тому що комірки - повітроносні порожнини в піра­мідці вискової кістки - ще не повністю розвинені. Як наслідок запаль­ні процеси середнього вуха в них проходять із меншими болями. Цю обставину повинен пам'ятати кожен вихователь та вчитель і у разі захво­рювання рекомендувати дитині звернутися до лікаря й цим запобігти ускладненню. Слизова оболонка, що вистеляє барабанну порожнину, більш пориста й добре забезпечена кров'ю. Перетинка, яка закриває оваль­не вікно, відокремлює барабанну порожнину від внутрішнього вуха.

Через євстахієву трубу носоглотка сполучається з барабанною по­рожниною. Це сприяє вирівнюванню тиску повітря на барабанну пере­тинку.

У молодших школярів євстахієва труба трохи коротша, ніжу дорос­лих, її носоглотковий кінець має погано окреслений отвір, тобто навко­ло нього немає такого валика, як у дорослих. Тому мікроби легко про­никають із носоглотки в середнє вухо, що викликає його запалення.

У товщі пірамідки вискової кістки знаходиться внутрішнє вухо. або лабіринт, що вміщує периферичну частину аналізатора положен­ня і руху тіла, а також сприйняття звуку.

У кістковому лабіринті є перетинчастий лабіринт, який майже точ­но повторює його форму. Простір між кісткою і перетинчастим лабірин­том заповнений рідиною - перилімфою, а всередині перетинчастого лабіринту - ендолімфою.

У лабіринті розрізняють три тісно зв'язаних між собою відділи: переддвер'я, півколові канали й завитка. Переддвер'я займає централь­не положення між півколовими каналами й завиткою. У нього відкри­вається п'ять отворів завитки.

Переддвер'я і півколові канали утворюють вестибулярний апа­рат - орган, який відчуває положення, прискорення чи уповільнення руху тіла і сприяє збереженню рівноваги.

Переддвер'я заповнене ендолімфою, у якій знаходяться отоліти. Зміна положення тіла змінює положення отолітів, зв'язаних із волокна­ми вестибулярного нерва. Отоліти тиснуть на рецептори, викликаючи збудження, у відповідь на яке відбувається рефлекторна зміна напружен­ня окремих м'язів, а отже, зміна положення тіла або окремих органів.

У деяких дітей, як і в дорослих, спостерігається підвищення збуд­ливості вестибулярного апарату, яке називається морською хворобою. Такі діти погано почувають себе під час їзди в автомобілі, на літаку, на пароплаві й при катанні на каруселі чи гойдалці. Вони бліднуть, на лобі виступає холодний піт, з'являється запаморочення, нудота, слинотеча і блювання, частішає дихання, а потім уповільнюється пульс, падає тиск крові. Цей стан у багатьох проходить при повторних поїздках. У людей з підвищеною збудливістю вестибулярного апарату при тренуванні на гойдалках і каруселях через деякий час неприємні відчуття зникнуть.

Порожнина завитки розділена на два поверхи (сходи), які сполуча­ються між собою на вершині завитки. Один із каналів починається від овального віконця, закритого основою стремінця.

Тиск повітря на барабанні перетинки й систему кісточок середньо­го вуха викликає рух рідини, яка наповнює канал. У рідині каналу зна­ходиться звукосприймальний апарат - кортіїв орган. Він складається з двох типів клітин. Одні - опорні й покривні, інші - волоскові, які сприймають звукові коливання. Характерною особливістю волоскових клітин є наявність на їх вільній поверхні 10-12 волосків. Кортіїв орган розташований на основній мембрані, яка має близько 24 000 попереч­них волокон, дуже пружних, слабко зв'язаних між собою.

Гострота слуху залежить від вроджених особливостей вуха, його гігієни, виховання слухового сприймання. Анатомічна будова органа слуху

в дітей молодшого шкільного віку така сама, як і в дорослих. Навіть розміри його відділів із віком змінюються мало. Спостерігається тільки деяке збільшення вушної раковини та подовження слухового ходу.

Проте гострота слуху в дітей нижча, ніж у дорослих. Вона поступово підвищується до 14-19 років. Помітно змінюється й поріг чутності мови. У дітей молодшого шкільного віку він вищий, ніж у дорослих. Здатність розрізняти висоту тонів залежить від різних причин, у тому числі й від вроджених задатків й особливостей. Музично обдаровані діти вже в ранньому віці здатні не тільки розрізняти висоту тонів, а й безпомилково визначати кожен із них. Такий музичний слух називають абсолютним. На уроках співів треба тренувати музичний слух дітей. Це одна з важливих умов гармонійного розвитку особи. Гострота слуху також залежить від гігієнічного стану слухового апарату. Так, якщо в зо­внішньому слуховому проході збирається секрет - сірка (сірчані проб­ки), то звукова хвиля на своєму шляху зустрічає перепону й доходить ослаблою, а інколи й зовсім не доходить до барабанної перетинки. Слух значно погіршується. Тому діти систематично повинні мити вушні рако­вини. Зниження слуху також може бути пов'язаним із запальними про­цесами в носі й носоглотці, частими запаленнями євстахієвої труби.

1.6.4. Розлади слуху, їх причини

Слух дитини може бути зниженим через вроджену приглуху­ватість, а також внаслідок перенесених захворювань і травм. Однією з форм цього дефекту є заростання зовнішнього слухового ходу вна­слідок потрапляння інфекції ззовні (під час колупання у вусі брудними руками або предметами, при тривалому подразненні шкіри зовнішньо­го слухового ходу гноєм, який тече із середнього вуха) або після трав­ми (забиття, опіку стінок зовнішнього слухового ходу). Помітно може знизитися слух у результаті запальних процесів у носоглотці, які бува­ють під час грипу, ангіни, нежитю й можуть поширюватись на слухо­вий хід, спричинюючи його заростання. Це призводить до припинення доступу повітря в середнє вухо, а тим самим до зниження рухомості барабанної перетинки. Таке захворювання називається катаром серед­нього вуха й особливо поширене серед дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Гострі інфекційні хвороби (грип, ангіна, кір, скарлатина та ін.) можуть спричинювати гостре запалення оболонки середнього вуха - отит. Ознакою такого захворювання є різкий біль у вусі, підвищення температури. У середньому вусі внаслідок запалення збирається гній,

який тисне на барабанну перетинку й може розірвати її, а це, у свою чергу, призводить до значного зниження слуху, а іноді й до глухоти. Гострий отит у дітей буває частіше, ніж у дорослих. Це небезпечна для життя хвороба. Тому дітей, що скаржаться на біль у вусі, негайно слід направити до лікаря.

Несприятливо позначається на слуховому апараті дія постійних шумів. Тривалий шум навіть невеликої сили позначається на нервовій системі дитини, знижуючи працездатність й успішність. Тож дуже важ­ливо оберігати школу від надмірного шуму, не допускати навіть під час перерв крику та інших різких звуків.

Дітей із низьким слухом треба садовити у класі за перші столи, а тих, які через стан свого слуху не можуть взагалі стежити за ходом роз­повіді вчителя, направляти до спеціальних шкіл.

Стороннє тіло у вуси Найчастіше ця травма спостерігається у дітей, коли, граючись, вони заштовхують у вухо ґудзики, намистини, горох, кісточки від ягід, насіння й інші дрібні предмети, що переважно не викликає гострого болю. Головне в такій ситуації - не намагатися самим видаляти стороннє тіло, оскільки це сприяє його проштовхуван­ню в слуховий прохід. Слід негайно звернутися до спеціаліста. Якщо у вухо сплячої людини заповзає комаха (мошка, муха, тарган), може виникнути відчуття печії, розпирання, біль. У цьому випадку рекомен­дується закапати в слуховий прохід краплю рослинної олії, перевареної води або борного спирту й покласти потерпілого на деякий час на пра­вий бік (якщо комаха в лівому вусі). Це переважно зменшує неприємні або больові відчуття. Потім потерпілого повертають на другий бік, і мертва комаха вимивається з вуха водою або маслом. Якщо видалити її з вуха в такий спосіб не вдається, слід звернутися до лікаря.

1.6.5. Анатомія і фізіологія мовного апарату в дітей

Мовний апарат (мал. 8) складається із двох взаємопов'язаних частин: центрального (або регулюючого) мовного апарату і перифе­ричного (або виконуючого).

Центральний мовний апарат знаходиться в головному мозку. Він складається з кори головного мозку (переважно лівої півкулі), підкірко­вих вузлів, провідних шляхів, ядер стовбуру (передусім довгастого моз­ку) і нервів, які йдуть до дихальних, голосових й артикулярних м'язів. Мова, як і інші прояви вищої нервової діяльності, розвивається на основі рефлексів. Мовні рефлекси пов'язані з діяльністю різних

Мал. 8. Будова мовного апарату:

1 - головний мозок; 2 - носова порожнина; З - тверде піднебіння;

4 - ротова порожнина; 5 - губи; 6-різці; 7 - кінчик язика; 8 - спинка язика;

9 - корінь язика; 10 - надгортанник; 11 - глотка; 12 - гортань; 13 - трахея;

14 - правий бронх; 15 - права легеня; 16 — діафрагма; 17 - стравохід;

18 - хребет; 19 - спинний мозок; 20-м'яке піднебіння.

ділянок мозку. Проте деякі відділи кори головного мозку мають най­головніше значення в утворенні мови. Це лобова, скронева, тім'яна й потиличні частини переважно лівої півкулі мозку. В людей із доміну­ючою лівою рукою ділянки, які відповідають за функції мови, можуть розміщуватися на правому або лівому боці чи розподілятися між обома частинами мозку, а в людей із домінуючою правою рукою - відповідно на лівому боці. Лобові звивини (нижні) є руховою ділянкою і беруть участь в утворенні власної усної мови (центр Брока). Скроневі звивини (верхні) є мовнослуховою ділянкою, де проходять звукові подразнення (ценр Верніке). Завдяки цьому здійснюється процес сприйняття сто­ронньої мови. Для розуміння мови має значення тім'яна частина кори мозку. Потилична частина є зоровою ділянкою і забезпечує засвоєння письмової мови (сприйняття літерних відображень під час читання та письма). Крім цього, у дитини мова починає розвиватися завдяки зо­ровому сприйняттю нею артикуляції дорослих.

Підкіркові ядра відповідають за ритм, темп та виразність мови.

Периферичний мовний апарат складається із трьох відділів: 1) ди­хального; 2) голосового; 3) артикуляційного (або звукотворного).

До дихального відділу входить грудна клітка з легенями, бронхи і трахея. Вимова звуків тісно пов'язана з диханням. Мова утворюється у фазі видиху. Під час видиху повітряна струмина здійснює одночасно голосоутворюючу й артикуляційну функції (крім ще однієї, основної - газообміну). Дихання в мо­мент мови істотно відрізняєть­ся від звичайного, коли людина мовчить. Видих значно довший від вдиху (коли відсутня мова, тривалість вдиху й видиху май­же однакова). Крім цього, під час мови число дихальних рухів удвічі менше, ніж під час звично­го дихання.

1.6.6. Вікові особливості голосового апарату

Голосоутворення. У голосоутворенні бере участь уся дихаль­на система. Так, у гортані утворюються звуки, а верхні дихальні шляхи (носова порожнина, носоглотка, глотка, порожнина рота) є резонатора­ми звуку. Процес видихання повітря створює основну умову утворення голосу. Звуки членороздільної мови, властиві людині, утворюються за­вдяки зміні положення язика, щелеп, губ.

Вікові особливості голосового апарату зумовлені будовою гортані. У дітей гортань росте дуже швидко, особливо в перший рік життя і по­тім у період статевого дозрівання. Статевих відмінностей у будові гор­тані дітей немає до трирічного віку й найвиразніше вони виявляються в дітей молодшого шкільного віку до 10 років. До 11-12 років прискорю­ється ріст голосових зв'язок. У хлопчиків вони стають довшими, ніжу дівчаток (у хлопчиків -1,3 см, у дівчаток - 1,2 сім). До 20 років у юнаків вони досягають 2,4, у дівчат -1,6 сантиметра. Остаточне формування гортані закінчується досить пізно - у 20, а іноді й у 30 років.

Сила голосу дитини залежить від амплітуди коливання голосових зв'язок, сили видиху й особливостей резонаторів - посилювачів звуку. Висота голосу залежить від товщини, довжини і ступеня напруження голосових зв'язок.

У період статевого дозрівання відбувається зміна (мутація) голо­су. В цей час спостерігається почервоніння й потовщення голосових зв'язок. Особливо різкою є зміна голосу в хлопчиків. У цей період їхній голос стає то хрипким, то басовитим, різким. У дівчаток мутаційні яви­ща відбуваються менш помітно, ніжу хлопчиків. У мутаційний період не слід допускати перенапруження голосових зв'язок під час уроків співів, виступів на концертах і читання вголос.

Дефекти органів мови. У дитячому віці можуть виникнути де­фекти голосу й мови, які заважають дитині в її повсякденному житті, у навчанні. Знаючи причини появи тих або інших дефектів мови, їх можна виправити.

Ушкодження носа можуть виникнути внаслідок забою, що по­рушує його кістковий скелет, або потрапляння в ніс сторонніх тіл (ка­мінці, намистинки, горошини і т. ін.). Все це утруднює дихання, змінює звучання голосу внаслідок порушення резонаторної функції носової порожнини. Про наявність сторонніх предметів у носовій порожнині можна робити висновок за слизовими виділеннями з носа з гнійним запахом. Видаляти такі предмети може тільки лікар.

До дефектів мови, які найчастіше трапляються й утруднюють її, а також голосоутворення, належить укорочена вуздечка язика. У дітей в таких випадках мова мало зрозуміла. У складних випадках цей де­фект усувають хірургічно, а в легких - спеціальними логопедичними вправами.

Захворювання носової порожнини. Гострий нежить (запален­ня слизової оболонки носової порожнини) у дітей трапляється часто. Причиною його виникнення є хвороботворні мікроби, що заглиблюють­ся у слизову оболонку. Слизова оболонка, яка набрякає, «закладає» ніс, заважає дихати. Це призводить до зміни тембру голосу. Профілактика полягає в загартовуванні організму, а лікування - у прийманні медика­ментів за приписом лікаря.

Озена - хронічне захворювання, що супроводжується атрофією слизової оболонки носа та інших дихальних шляхів. Ця хвороба ура­жує й кістковий скелет носових раковин. У носовій порожнині утво­рюється велика кількість щільних кірок із неприємним запахом. Іноді запах буває таким сильним, що інші діти відмовляються сидіти поруч із хворою дитиною. Ця хвороба також спричиняє порушення мови.

Поліпи - це круглясті сіруваті або жовтувато-рожеві утвори в но­сових ходах, які можна видалити тільки хірургічно. Дихання дітей з поліпами в носі утруднене, у них часто виникає головний біль, погір­шується пам'ять. Таким дітям важче вчитися.

Запальні процеси в носоглотці можуть викликати розростання носоглоткових мигдаликів. Це призводить до утворення аденоїдів, які заповнюють майже всю носоглотку й іноді повністю перепиняють носо­ве дихання. Мовлення стає невиразним, гугнявим. Особливо часто аде­ноїди з'являються у дітей дошкільного й молодшого шкільного віку.

Дата добавления: 2014-10-31