Державна система медичної допомоги, її фінансування

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» розглядає охорону здоров’я як «систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя».

Враховуючи індивідуальну та суспільну цінність здоров’я, яке суттєво впливає на процеси і результати економічного, соціального і культурного розвитку країни, демографічну ситуацію і стан національної безпеки, що також є важливим соціальним критерієм ступеня розвитку і благополуччя суспільства, основними принципами охорони здоров’я проголошують:

а) визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників благополуччя та покращення життя народу України;

б) профілактична та реабілітаційна спрямованість функцій охорони здоров’я, взаємодія яких визначає стратегію її поліпшення та подальшого розвитку;

в) спадкоємність в організації га реформуванні охорони здоров’я: з урахуванням всесвітнього досвіду;

г) комплексний медико-екологічний, медико-соціальний, міжгалузевий підхід до вирішення проблем охорони здоров’я;

ґ) наукова обґрунтованість проектів з охорони здоров’я, концепцій і напрямів розвитку, методів і програм діяльності;

д) багагоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальнісгь її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції, що забезпечують єдиний медичний простір;

е) рівноправність громадян в отриманні медичної допомоги та інших послуг із охорони здоров’я, незалежно від форм власності закладів;

є) інформаційна відкритість діяльності у сфері охорони здоров’я.

У системі охорони здоров’я важливе місце посідає підсистема «медична допомога», яку слід розглядати як комплекс спеціальних: заходів і засобів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров’я:, підвищенню санітарної культури населення, запобіганню захворюваності та інвалідності, забезпечують діагностику захворювань, лікування осіб із гострими і хронічними хворобами, реабілітацію хворих та інвалідів.

Схема 9.3. Структура системи охорони здоров’я

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони: здоров’я шляхом державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створення умов для ефективного і доступного медичного обслуговування, формування та збереження мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я, надання в державних і комунальних закладах охорони здоров’я гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, сприяння розвиткові закладів охорони здоров’я усіх форм власності, здійснення державного і громадського контролю та нагляду у сфері охорони здоров’я, встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров’я.

На схемі 9.3 зображено структуру системи охорони здоров’я України.

Серед її підсистем (галузей) можна виділити як основні – лікувально-профілактичну, медикаментозну, санаторно-курортну допомогу, охорону здоров’я матері і дитини, санітарно-епідеміологічну службу, медико-соціальну експертизу, медичну освіту та науку тощо.

Головною функцією охорони здоров’я є лікувально-профілактична допомога, яка забезпечує населення всіма видами профілактичної, лікувально-діагностичної допомоги та відновного лікування. Її структуру представлено на схемі 9.4.

Пріоритетною галуззю лікувально-профілактичної допомоги є охорона здоров’я матері і дитини, яка містить широкий комплекс заходів із надання акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомоги: як профілактичного, так і лікувально-діагностичного характеру (схема 9.5).

Згідно із завданням реформи охорони здоров’я проводять реструктуризацію медичної допомоги на первинну, вторинну і третинну. Основною частиною її є первинна медико-санітарна допомога, яка передбачає консультацію лікаря, діагностику і лікування найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Первинна медико-санітарна допомога має надаватися переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.

Вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу надають лікарі, що мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити кваліфікованіше консультування, діагностику, профілактику і лікування у своїй галузі, ніж лікарі загальної практики.

Третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу надають лікар або група лікарів, що мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також для встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, які рідко зустрічаються.

Надзвичайно важливу роль у системі охорони здоров’я відіграє санітарно-епідеміологічна служба, що має сприяти збереженню генофонду українського народу, запобіганню інфекційним хворобам, пропагуванню здорового способу життя забезпеченню здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, охорони довкілля, санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Основними її засадами є державний характер санітарно-епідеміологічної справи, наукова основа санітарно-профілактичних заходів, єдність санітарних і протиепідемічних заходів, запобіжного і поточного санітарного нагляду, санітарно-епідеміологічних заходів у містах і сільській місцевості, спільність управління санітарно-профілактичною і протиепідемічною діяльністю, участь усіх закладів охорони здоров’я у проведенні санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів та участь населення у санітарно-оздоровчій роботі та пропаганді гігієнічних знань.

Вони створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров’я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства. України.

Завдяки екстенсивному розвитку вітчизняної охорони здоров’я в Україні створено широку мережу закладів охорони здоров’я як у містах, так і в сільській місцевості.

Крім МОЗ України і місцевих органів охорони здоров’я, власні медичні служби мають окремі міністерства і відомства, зокрема Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Державний комітет з охорони кордону, Міністерство шляхів і транспорту, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Лікувально-оздоровче управління при Президентові України. Проте більшість населення України одержує медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах, підпорядкованих МОЗ України і місцевим органам охорони здоров’я.

Мережу закладів охорони здоров’я різного типу і підпорядкування представлено на схемі 9.6.

Основними типами лікувально-профілактичних закладів є лікарняні заклади, в яких надають як амбулаторно-поліклінічну, так і стаціонарну медичну допомогу, і самостійні поліклініки та амбулаторії, в яких надають тільки амбулаторно-поліклінічну допомогу.

Схема 9.6. Мережа закладів охорони здоров’я України

Основною організаційною формою амбулаторно-поліклінічної допомоги залишається поліклініка – багатопрофільний заклад, в якому на догоспітальному етапі надають як первинну, так і спеціалізовану медичну допомогу.

Первинну медичну допомогу в містах надають терапевти, педіатри, акушери-гінекологи, що працюють за дільничним принципом, а також лікарі першого контакту, до яких належать стоматологи, невропатологи, отоларингологи, офтальмологи, дерматологи, хірурги, ортопеди-травматологи, урологи та ін.

Проте вже популяризується сімейна медицина, що передбачає надання первинної медико-санітарної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями.

Спеціалізовану (вторинну і третинну) медичну допомогу надають лікарі «вузьких» спеціальностей, які працюють у поліклініці, стаціонарі міської лікарні або в спеціалізованих лікарнях і диспансерах.

Пацієнтам із найтяжчими захворюваннями, які потребують комплексного підходу до діагностики і лікування, використання складних методів обстеження і лікувально-діагностичної техніки, оперативного втручання, постійного лікарського спостереження та інтенсивного догляду, надають стаціонарну медичну (лікарняну) допомогу. Стаціонарну допомогу надають у диспансерах, медико-санітарних частинах.

Та основним закладом, що надає стаціонарну медичну допомогу, є лікарня. Існують дитячі, для дорослих, а також спільні лікарні.

Вони поділяються на обласні, міські, центральні районні, районні, дільничні. За профілем розрізняють лікарні багатопрофільні та спеціалізовані (однопрофільні, наприклад інфекційні, Туберкульозні, психіатричні, онкологічні, травматологічні, офтальмологічні тощо, а також лікарні відновного лікування, швидкої медичної допомоги). Лікарні, на базі яких працюють кафедри вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, мають статут: клінічних.

Умов и розселення, праці та побуту сільського населення визначають особливості надання йому медичної допомоги. Наприклад, сільські жителі отримують її на засадах етапності: долікарську допомогу – на фельдшерсько-акушерських (фельдшерських) пунктах, первинну кваліфіковану медичну допомогу – у сільських лікарських амбулаторіях або дільничних лікарнях, спеціалізовану (вторинну) – у центральних районних і районних лікарнях, вузькоспеціалізовану і висококваліфіковану (третинну) – а обласних лікарнях та спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах обласних центрів.

Для надання екстреної медичної допомоги в містах і сільській місцевості с творено мережу спеціальних закладів – станцій (відділень) і лікарень швидкої медичної допомоги, а також станцій переливанню крові.

Багато міських і сільських жителів одержують висококваліфіковану медичну допомогу в консультативних поліклініках і клініках медичних вузів та науково-дослідних інститутів, спеціалізованих консультативно-діагностичних центрах.

Для надання спеціалізованої медичної допомоги при захворюваннях, що мають особливе соціальне значення, створені спеціалізовані диспансери – протитуберкульозні, шкірно-венерологічні, психоневрологічні, онкологічні, ендокринологічні, кардіологічні.

Санаторно-курортну допомогу діти і хворі на туберкульоз отримують безоплатно в санаторіях: системи МОЗ України, інші хворі – у санаторіях профспілок або деяких відомств, часто на пільгових умовах, за рахунок фонду соціального страхування.

Профілактичний запобіжний і поточний санітарний нагляд, а також організацію протиепідемічної роботи здійснює санітарно-епідеміологічна служба, основними закладами якої є санітарно-епідеміологічні станції різних рівнів і категорій, що функціонують у кожному районі та місті.

Державну систему охорони здоров’я закріплюють Конституція України, Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» та підзаконні акти, до яких передусім належать положення про органи, заклади та посадових осіб галузі охорони здоров’я, затверджені указами Президента України, постановами Уряду і наказами Міністерства охорони здоров’я.

Реалізує державну політику України у сфері охорони здоров’я виконавча влада.

Особисту відповідальність за реалізацію несе Президент України, який виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. Його щорічна доповідь Верховній Раді передбачає звіт про стан реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.

Кабінет Міністрів "України організовує розроблення та здійснення: комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження органів державної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Зокрема, з іншими органами виконавчої влади розробляє програми і прогнози у сфері охорони здоров’я, визначає єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення для матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль, нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у ній.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики в галузі охорони і зміцнення здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, а також несе відповідальність за її стан і розвиток, є Міністерство охорони здоров’я України.

Основними завданнями Міністерства охорони здоров’я України є:

- розроблення обґрунтованих позицій щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я;

- координація та контроль за виконанням: державних програм охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медико-санітарної допомоги;

- організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я гарантованої безоплатної медичної допомоги населенню;

- організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення заходів для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

- розроблення заходів щодо профілактики та зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності населення;

- здійснення державного контролю і нагляду за додержанням законодавства про охорону здоров’я, санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

- організація в межах своїх повноважень підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їх знань та практичних навичок.

У регіонах України органами управління галуззю є управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,.діяльність яких регламентує типове положення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р.

Управління є структурними підрозділами відповідних державних адміністрацій, які утворює її голова, і є підзвітні та підконтрольні їюмз?.

Основними завданнями управлінь охорони здоров’я є забезпечення реалізації державної політик и в галузі охорони здоров’я, прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров’я для нормативного забезпечення населення медико-санітарною допомогою, здійснення заходів, спрямованих на запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям і на їх ліквідацію, організація надання медико-санітарної допомоги населенню, роботи органів медико-соціальної експертизи, закладів судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, забезпечення виконання актів законодавства в галузі охорони здоров’я, державних стандартів, критеріїв га вимог, спрямованих на збереження навколишнього середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, а також додержання нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров’я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Управління охорони здоров’я відповідають за організаційне і методичне керівництво роботою закладів охорони здоров’я. У його складі – підрозділи організації медичної допомоги, лікувально-профілактичної допомоги дітям і матерям, фінансово-економічний підрозділ, підрозділ медичних кадрів тощо.

У містах охороною здоров’я керують відділи охорони здоров’я виконавчих комітетів міських рад народних депутатів, у сільських районах – головні лікарі центральних районних лікарень, у районах великих міст – генеральні директори територіальних медичних об’єднань, яких призначають відповідні ради за погодженням з вищими органами управління охорони здоров’я. Керують окремими медичними закладами (лікарнями, поліклініками, диспансерами тощо) одноособово головні лікарі, яких призначають відповідні органи управління охорони здоров’я з лікарів, що мають проходити спеціальну підготовку із соціальної медицини, організації та управління охорони здоров’я.

У зв’язку з адміністративною реформою почалося створення відділів охорони здоров’я райдержадміністрацій.

З демократизацією суспільного життя в системі охорони здоров’я все більшу роль починають відігравати такі громадські організації, як Товариство Червоного Хреста України, профспілка медичних працівників, фахові науково-медичні товариства (асоціації), Всеукраїнське лікарське товариство (член Світової федерації українських лікарських товариств), Українська асоціація сприяння охороні здоров’я населення та інші об’єднання громадян, які були створені за роки незалежності.

Дата добавления: 2014-10-15