Об’єкти екологічного права

Міжнародні договори як джерела екологічного права України

Належність міжнародних договорів до джерел права України, зокрема екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких: надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» (2004 р.; ст. 1), під міжнародним договором Україно розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням – й у Секретаріаті ООН відповідно до її Статуту. Ці договори включають в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів і друкують у «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і щороку зростає.

Характер екологічних відносин тісно пов’язаний із об’єктом екологічного права. Це природні і природно-антропогенні цінності, з приводу яких складаються відповідні відносини.

Об’єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», це поняття містить три головні елементи: природні ресурси; природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні; здоров’я і життя людей (ст. 5).

Навколишнє природне середовище визначають «як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів». З цього випливає, що це середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономірності.

До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволення потреб людини, а у вузькому – природні джерела для задоволення потреб матеріального виробництва. При цьому за законом державній охороні й регулюванню використання підлягають природні ресурси, як залучені в господарський оборот, так і не використовувані в економіці вданий період (ст. 5).

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші (ст. 60).

Усе розмаїття відповідних територій та об’єктів охоплюється поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мереж України» (2004 р.) ця мережа утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження: ландшафтного та біорозмаїття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлатають особливій охороні (ст. 3).

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Земельний кодекс України встановлює перелік земель, які не можуть передаватися ні в комунальну (наприклад, землі атомної енергетики та космічної системи, землі оборони), ні в приватну власність (наприклад, землі під державними залізницями, земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забрудненням внаслідок Чорнобильської катастрофи). Право державної власності набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Криж, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки та їх метками, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. Це право реалізується територіальними громадами безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас право приватної власності на землю реалізується громадянами та юридичними особами. У власності громадян України можуть перебувати землі, крім тих, що є у державній чи комунальній власності. А у власності іноземних громадян та осіб без громадянства – землі несільськогосподарського призначення в межах населених: пунктів, а також за їх межами, якщо на них розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать на правах приватної власності. Якщо землі сільськогосподарського призначення отримані іноземними громадянами чи особами без громадянства у спадщину, то впродовж року вони підлягають відчуженню. Юридичні особи отримують землі у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності.

Об’єкти тваринного світу можуть перебувати у суб’єктів різних форм власності. Об’єкти: тваринного світу, які перебувають у стані природної волі та розміщені на території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами державної власності. Об’єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами, організаціями державної або комунальної власності, є об’єктами відповідно державної або комунальної власності.

У приватній власності можуть перебувати об’єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі, або отримані іншим, не забороненим законом шляхом. Аналогічне правове регулювання встановлено і для об’єктів рослинного світу.

Води (водні об’єкти) та ліси є виключною власністю держави. Окремі повноваження власника можуть делегуватися місцевим радам. Проте Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. дає змогу надавати землі водного і лісового фонду у приватну власність. Громадянам та юридичним особам можуть передаватися у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Крім того, їм можуть безоплатно передаватися замкнені природні водойми загальною площею до 3 га.

Особливості правового регулювання притаманні і для атмосферного повітря. Атмосферне повітря через свою специфіку не може виступати об’єктом права власності жодного суб’єкта. Тому доцільно говорити лише про його використання.

Особливість правового регулювання права власності встановлена для надр. Надра можуть знаходитися тільки у власності держави, а для інших суб’єктів надаватися лише у користування.

Дата добавления: 2014-10-15