Олесь Гончар

Слава Україні, незалежній, соборній'

Слово у Верховній Раді України 5 грудня 1991 року

Те, що сталося в році дев'яносто першому, назавжди ввійде в історію нашого народу. Бо ж сталася подія справді планетарної ваги. Незважаючи на піднятий шквал дезинформації, українофобії, незважаючи на шантаж та погрози високопосадових стратегів, залякування преси та телевізії, виявилось, що люди наші сьогодні вже не надто лякливі, що часи тоталь­ного страху більше над нами не владні. Інсинуації й вигадки Україна слуха­ла терпляче, — такий уже наш національний характер, — проте, залиша­ючись зі своєю совістю сам на сам, народ України видобув із глибин душі заповітне, оте своє вирішальне, магічне «так!».

Сказали «так!» шахтар і хлібороб, люди військові і солдатські матері, художня й технічна інтелігенція — всі, кому дорога доля України, її прий­дешнє.

Схід і Захід республіки в передвиборних бурях ще глибше поєднались. Чи не вперше не чути було полемік, хто більший, а хто менший патріот та чий Бог кращий. Виявилось, що Бог для всіх нас єдиний — Бог справед­ливості і свободи.

То хто ж переміг? Які партії, течії, які лідери, чиї команди? Перемогла всенаціональна відданість принципам демократії, перемогли ясний розум нашого народу, честь і гідність незалежно мислячих громадян республі­ки. Без пострілу, без кровопролиття здобуто найдорожче — свободу, хіба ж це не історичне звершення?

Народження молодої української держави — це свято для всіх. Зокре­ма й для тих, кому президентська булава не дісталася, бо гадаю, що поразки ніхто з претендентів не зазнав, бо вони вели боротьбу по-лицарськи чес­но, з чуттям відповідальності перед Україною, чим сприяли піднесенню самосвідомості народу, явивши навіть найдальшим регіонам взірець полі­тичної культури й цивілізованості, — тож подякуймо їм за це.

І, звичайно ж, від душі вітаємо з обранням Президента республіки Леоніда Макаровича Кравчука, вітаємо з прийняттям присяги на вірність народові України — хай високе всенаціональне довір'я додає нашому Президентові снаги та державної далекоглядності в тих трудах і випро­бах, що, мабуть, чекають і його. Президента, і всіх нас.

Зі словом щирої вдячності звертаємось ми, українці, до мільйонів ро­сіян, поляків, євреїв, угорців, греків, кримських татар, людей всіх націо­нальностей, для котрих українська земля стала рідною матір'ю: дякуємо вам, друзі, за те, що повірили нам, підтримали нас на крутому повороті історії. Голосуючи за вільну Україну, ви ж бо голосували й за власну сво­боду, і Україна цього не забуде, вона вміє цінувати дружбу, відповідати добром на добро. Ми усвідомлюємо, що демократія неподільна, демокра­тія може бути тільки для всіх без винятку, бо той, хто пригнічує інших, неминуче й сам деградує, про це свідчить досвід зникаючої імперії.

Чи треба сьогодні ще раз нагадувати, як послідовно, етап за етапом руйнувалася колонізаторами наша державність, наша національна куль­тура, як нещадно й жорстко вигублювалась мова, народна мораль і віра, прекрасні звичаї вікові, як фізично винищувались творчі сили нації, її мистецькі таланти, інтелект народу, його духовний і науковий потенціал... І, нарешті, Чорнобиль — ця українська Голгофа, цей похмурий свідок злочинності режиму, крайньої антигуманності тоталітарної системи, Чор­нобиль — вершина відомчого сатанізму. Геноциди, голодомори, терори, — здавалось, ми давно уже мали б загинути, зникнути як нація, і, може, саме Провидіння рятувало і врятувало нас!

Стає реальністю мрія багатьох віків. Сини й дочки нашого народу по­коління за поколінням жертовне виборювали нашу Незалежність. Від козацьких часів, від Шевченка й Франка, від Лесі Українки й Олени Пчілки, від Лисенка й Грушевського генетичне передавалась естафета духовності, ідеали свободи ставали духовним прапором і для тих наймолодших на­ших генерацій, що, нескорені, замордовані, гинули у гулагах, за дротами незліченних режимницьких концтаборів. Вклонімося ж, Україно, пам'яті замучених, полеглих твоїх дітей, їхній жертовності, їхньому героїзму, бо всі вони — співтворці твоєї свободи.

Дозвольте сказати слово про український Парламент. Своїми затяжними суперечками, бурхливою емоційністю ви, шановні наші депутати, часом викликали нарікання виборців, але коли йшлося про головне, про суверені­тет, про долю України, — в цьому ви досягали згоди, тож хвала вам за це.

Попереду праця і праця — творча, вільна, конструктивна, бо тільки вона зробить надійною здобуту незалежність. Народ натерпівся. Ждемо від Парламенту і від Президента мудрої й динамічної економічної полі­тики в інтересах людини, в інтересах розбудови мирної, не мілітарної, без'ядерної України.

В ці дні на Вкраїну дивиться світ. Численні спостерігачі зі всіх континен­тів, прибувши до нас, побачили образ України в істинному світлі, в її відкритій відданості принципам демократії й гуманізму, побачили народ, гідний рівно­правно брати участь у житті європейського і світового співтовариства.

Особливо глибока наша вдячність українській нашій діаспорі, яка так багато робила й робить для міжнародного визнання України, для підне­сення її престижу, науки й культури, для допомоги потерпілим від чорно­бильської катастрофи. Дорогі наші брати й сестри, розсіяні по світах! Вашу діяльність можемо назвати справді подвижницькою. Ми раді, що нарешті

впали мури відчуження, штучно зведені силами зла, і ми сьогодні знову разом — разом у своїх діях і вчинках, у своїй негаснучій любові до України, нашої отчої багатостраждальної землі.

Не розбрат, а тільки єдність може бути гарантом Незалежності, так нелегко здобутої спільними зусиллями волі, розуму, безпомильним вибо­ром усіх громадян України.

Все йде, все минає, писав колись безсмертний Тарас. Прийдуть на­щадки і — віриться — побачать Україну оновлену, вільну від екологічно­го лиха, від успадкованої з тоталітарних часів аморальності й таких при­низливих нестатків та злиднів, віриться, що на місці гнилих нуклідних морів золотітимуть хліба народного добробуту, квітуватимуть сади — сади Незалежності і Свободи.

Слава ж нашій Україні воскресаючій, незалежній, соборній, слава їй на вічні віки!

Дата добавления: 2014-10-31