Громадянське суспільство

Держава насамперед є формою організації суспільства, основний суб'єкт якого — людські індивіди. Від їхньої соціально-політичної, правової зрілості залежать сила і міць будь-якої держави, правової передусім, її буттєвість по­требує того, щоб громадяни були не тільки об'єктами роз­поряджень влади, виконавцями чинних у державі законів, а й свідомими суб'єктами власних прав, своїх повноважень, визначених як правовим законом, так і нормами загаль­нолюдської моралі. Тобто щоб вони мали розвинену гро­мадянську самосвідомість як умову, наслідок буття грома­дянського суспільства, уявлення про яке формується в ор­ганічному зв'язку з ідеєю правової держави.

Історично ідея громадянського суспільства сягає полі­тично-правової думки античності, зокрема творчості Ци­церона, коли закладались основи уявлень про громадянст­во. Термін «громадянське суспільство» пов'язаний із ла­тинським словом сіиіз — громадянин, член римської громадянської общини (сшііаз) і основний суб'єкт тодіш­ніх приватно-правових (а не публічно-владних) відносин згідно з римським громадянським правом (іиз сіиііе). Звід­си -- й близькість понять «громадянин» (сшіз) і «грома­дянський» (сшіїіз).

Водночас термін «громадянське суспільство» не позбав­лений певної парадоксальності, оскільки його зміст не від­повідає назві. Адже співтовариством громадян є не грома­дянське суспільство, а держава як політичний феномен. У громадянському суспільстві (всупереч назві) діють не гро­мадяни як суб'єкти публічно-владних відносин і публіч­ного права, а приватні особи з власними інтересами, су­б'єкти приватного права -- учасники громадянсько-пра­вових відносин. Поняття «громадянське суспільство» набуло поширення після перемоги Французької буржуаз­ної революції XVIII ст., що поклала край становому поді­лу суспільства і проголосила Декларацію прав людини і

Філософія і суспільство

громадянина. Становлення громадянського суспільства не­розривно пов'язане з процесом правового регулювання вза­ємовідносин між особою, суспільством і державою.

Сучасні уявлення про громадянське суспільство ґрунту­ються на положенні Гегеля про розрізнення понять «держава» і «суспільство». До нього, ще з античних часів, ці поняття були синонімічними, навіть тотожними. Необхід­ність такого розрізнення випливала з гегелівської концеп­ції індивідуального «Я». Індивід, на переконання Гегеля, здобуває свободу лише у процесі саморозкриття, до якого причет­ні всі інстанції, що оточують його, передусім сім'я (родина). Стосунки індивіда і родини базуються на зобов'язаннях «при­родного благочестя». Адже між батьками і дітьми неможли­вий договір, згідно з яким батьки зобов'язувалися б зачати і виховувати дітей в обмін на їхню майбутню любов і захист. У стосунках між ними існують взаємні природні зобов'язан­ня, глибоко переплетені зі свободою індивіда, особливо в мі­ру його подорослішання, коли власне «Я» потребує вже ширшого діапазону дій. Межі «природного благочестя» ста­ють «тісними». Індивідові потрібна сфера вільної діяльності, де він може порівняти свою волю з волями інших й утвер­дитись у справедливих взаєминах. Ця сфера є сферою згоди, договору, яку Гегель і назвав «громадянським суспільством». Вона постає ланкою несформованого об'єднання, яке оточує і надає тотожності сім'ї (родині), оскільки його сутність постає у взаємному визначенні обов'язків, закорінених в індивіду­альному виборі.

Ідея громадянського суспільства не була наслідком суто спекулятивного теоретичного пошуку. Вона — своєрідне відображення об'єктивного процесу зрілості різних сфер суспільного життя, їхньої диференціації, становлення як самостійної данності стосовно держави; наслідок трива­лого процесу вдосконалення всіх сторін людської життєдіяль­ності. Як і правова держава, громадянське суспільство ви­никає на стадії індустріального розвитку виробництва, фо­рмування розгалужених особистих прав і свобод. Воно увінчує і появу нового типу особи, нового типу колектив­ності та відносин між особою, суспільством і державою.

Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкрит­тю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему ін­ституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалі-зації окремих індивідів та їхніх об'єднань.

При цьому компетенція державного втручання в діяль­ність громадян обмежена до мінімуму й чітко означена.

філософія права

Як певна сукупність відносин між людьми і форм органі­зації спільного життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство ставить особ­ливо високі вимоги до громадян. Від них очікується висо­кий рівень духовності, відносин, збагачених любов'ю і по­вагою та особливо міцною правосвідомістю на принципах волі, без чого неможливо не лише самому жити у правово­му полі, а й налагоджувати взаємини з іншими людьми. Правосвідомість потребує глибокого і всебічного знання законів, яке високо цінував ще Платон, вважаючи не випа­дковою співзвучність божественного і чудодійного закону (потпоз) і розуму (пауз). На його думку, з усіх наук, яки­ми займається людина, найбільше сприяє її вдосконален­ню наука про закони. Тому він рекомендував вивчати постійно праці з права.

Високі вимоги до чеснот громадян випливають із ха­рактерних рис громадянського суспільства, що виявляються насамперед у новому, асоціативному (лат. аззосіаііо — сполучення, з'єднання) характері зв'язків і відносин між людьми. Це означає, що в такому суспільстві люди та їхні добровільні об'єднання (групи) мають реальну, гарантова­ну державою можливість вільно об'єднуватися для досяг­нення спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу колективності традиційного суспільства) забез­печується усвідомленням належності людей до загальної культури, єдності їхніх інтересів і прагнень, доцільності обраних засобів і методів досягнення мети тощо. Це неод­мінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а отже, на відповідальніше ставлення до співтовари­ства рівних і нерівних собі індивідів.

Отже, основою громадянського суспільства є правосві-домі вільні громадяни та їхні добровільні об'єднання, існу­вання яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.

Громадянське суспільство має складну і змінювану струк­туру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асо­ціацій та інститутів (сім'я, школа, церква, добровільні об'­єднання за професійними, віковими, творчими та іншими інтересами, клуби, спілки, товариства, громадські організа­ції, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється гро­мадянським правом.

Громадянське суспільство забезпечує простір для само-реалізації індивіда поза державними структурами. Тому

Філософія і суспільство

ФІЛОСОФІЯ еКОНОМІКИ:

таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, не охоплену безпосередньою діяльністю держави. Од­нак вони не взаємоізольовані, а взаємно доповнюють одне одного. Громадянське суспільство сприяє виникненню й кон­денсації громадських ініціатив, які живлять, підтримують, коригують діяльність державного організму. В процесі ста­новлення і розвитку громадянського суспільства відбува­ється заміна архаїчних, традиційних форм регулювання життєдіяльності людей, утверджуються демократичні, пра­вові норми в усіх сферах суспільного життя. Це дає підста­ви стверджувати, що громадянське суспільство і правова дер­жава є одним цілим і виражають міру демократизації політичного життя та політичної системи як її інституцій-но-правового механізму.

Дата добавления: 2014-10-31