Тема 1. Загальні питання охорони праці

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО НАУ

Основы философии науки

I

ГЛАВА VI. НАУЧНЫЕ ТРАДИЦИИ И НАУЧНЫЕ РЕВОЛЮЦИИ. ТИПЫ НАУЧНОЙ

РАЦИОНАЛЬНОСТИ.......................................................... 371

§ 1. Взаимодействие традиций и возникновение нового знания......... 371

Проблема научных традиций........................................................ 371

Многообразие научных традиций................................................. 373

Возникновение нового знания........................................................ 375

§2. Научные революции как перестройка оснований науки................ 377

§3. Глобальные революции и смена типов

научной рациональности.................................................................. 380

Открытие рациональности в философии античности............ 382

Первая научная революция и формирование научного типа

рациональности.............................................................................. 385

Вторая научная революция и изменения

в типе рациональности...................................................... '............ 392

Третья научная революция и формирование

нового типа рациональности....................................................... 395

Четвертая научная революция: тенденции возвращения

к античной рациональности........................................................ 397

/ ГЛАВА VII. ОСОБЕННОСТИ СОВРЕМЕННОГО

ЭТАПА РАЗВИТИЯ НАУКИ.............................................. 405

§1. Главные характеристики современной,

постнеклассической науки............................................................... 405

§2. Освоение саморазвивающихся синергетических систем

и новые стратегии научного поиска................................................ 422

§3. Глобальный эволюционизм и современная

научная картина мира....................................................................... 434

§4. Осмысление связей социальных и внутринаучных

ценностей как условие современного развития науки................... 439

§5. Этические проблемы науки XXI в.................................................. 448

§6. Постнеклассическая наука и изменение мировоззренческих

ориентации техногенной цивилизации............................................ 456

§7. Сциентизм и антисциентизм........................................................... 462

§8. Роль науки в преодолении современных глобальных

кризисов............................................................................................ 468

ГЛАВА VIII. СОЦИАЛЬНО-ГУМАНИТАРНЫЕ НАУКИ:

СТАНОВЛЕНИЕ, ОСОБЕННОСТИ, МЕТОДОЛОГИЯ. 475 §1. Понятие социального познания. Роль философии

в формировании научных знаний об обществе.............................. 475

§2. Науки о природе и науки о культуре

(В. Дил"Бтей, В. Виндельбанд, Г. Риккерт)................................... 484

Оглавление_______________________________________________ 603

§3. Методология социальных наук

и «понимающая социология» М. Вебера........................................ 493

Наука и научный метод................................................................. 494

Специфика социального познания и его методов....................... 495

Категория «идеальный тип»......................................................... 499

Объективность и постулат «свободы от оценки».................... 501

«Понимающая социология»........................................................... 503

§4. Философская герменевтика

и гуманитарное знание (Г. Гадамер)................................................ 504

§5. Особенности современного социального познания........................ 511

§6. Специфика методов социально-гуманитарных наук.

О новой -парадигме социальной методологии............................... 524

ГЛАВА IX. НАУКА КАК СОЦИАЛЬНЫЙ ИНСТИТУТ................ 541

§1. Наука как социокультурный феномен............................................ 541

§2. Историческое развитие институциональных форм научной

деятельности...................................................................................... 554

§3. Эволюция способов трансляции научных знаний......................... 562

§4. Наука и экономика. Наука и власть.

Проблема государственного регулирования науки........................ 571

ЗАКЛЮЧЕНИЕ..................................................................................... 577

ЛИТЕРАТУРА........................................................................................ 588

з дисципліни

„ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ”

План.

1. Історія розвитку охорони праці як науки.

2. Сучасний стан охорони праці в Україні.

3. Основні розділи дисципліни «Основи охорони праці».

4. Основні терміни та визначення в галузі охорони праці.

5. Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників

1. Історія розвитку охорони праці як науки.

Підхід до вирішення проблем охорони праці в різних країнах і в різні часи був неоднаковим і змінювався в залежності від багатьох обставин. Те, що зараз практично у всіх промислово розвинутих країнах сприймається майже як аксіома, наприклад, відповідальність роботодавця за безпеку та здоров’я працівника під час роботи, ще сто-сто п’ятдесят років тому таким не вважалось, а навпаки, більш поширеною була думка про те, що працівник, розпочинаючи роботу, неминуче бере на себе ризик травми або захворювання. Виходячи з того, що будь-яка робота пов’язана з певним виробничим ризиком, то травми та захворювання розглядалися не як виняткові події, а як повсякденне нормальне явище.

Питання турботи країни про охорону праці тісно пов’язане з рівнем її індустріалізації, типом державного управління і соціальним устроєм.

Взагалі про охорону праці у сучасному розумінні можна говорити лише починаючи з часів проголошення рівності людей в епоху буржуазних революцій та розвитку капіталістичних відносин у виробництві, хоча з деякими її елементами ми зустрічаємося вже в античні часи, коли Аристотель (384–322 рр. до н. е.) вивчав умови праці, а Гіппократ (460–377 рр. до н. е.) звернув увагу на шкідливий вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм рудокопів.

Капіталізм призвів до появи машинної індустрії. Але машина сама по собі не привела до полегшення праці, а навпаки, стала джерелом травматизму. Першими почали розвиватись текстильні фабрики. Умови роботи на них були поганими. Стандартом був 7-денний робочий тиждень з 14-годинним робочим днем. З такими умовами і жорстким, націленим на прибуток управлінням, покращення умов праці здавалось малореальним. Робітничі спілки, які почали утворюватись на початку ХІХ ст., намагалися щось зробити для вдів та сиріт, але не для безпеки працівників. Загалом охорона праці в той період аж до середини ХІХ ст. просто ігнорувалась.

У період 1850–1900 років більшість європейських країн та Сполучені Штати Америки швидко прямували до повної індустріалізації. Цей період, коли працівник тримав увесь вантаж промислових проблем, працюючи у тяжких, а нерідко і в надзвичайно небезпечних умовах, заклав основу руху за охорону праці. Видобуток вугілля та роботи на залізницях були дуже небезпечними для працюючих. Серед робітників, зайнятих на цих виробництвах, налічувалося дуже мало тих, хто не лишився хоча б одного з пальців. Ми маємо лише приблизне уявлення про кількість вбитих та понівечених тоді у результаті нещасних випадків на виробництві, а поняття професійного захворювання в той час зовсім не визнавалось. Якщо працівник ставав калікою або вмирав, то ніхто нічого ні йому, ні його родині не сплачував.

Ці нестерпні умови викликали соціальні і політичні заворушення, породили соціальних реформаторів, які нарікали на людські втрати на робочих місцях та почали агітувати за 8годинний робочий день і покращання умов праці.

Соціальні реформатори розуміли, що коли якась країна чи сектор економіки запроваджують заходи щодо удосконалення умов праці, то це підвищує вартість праці і робить їх менш конкурентноздатними по відношенню до інших країн чи галузей промисловості. Через це вони завзято боролись за те, щоб переконати уряди європейських країн в необхідності удосконалення умов праці і скорочення робочого часу, що мало стати предметом міжнародних домовленостей. З цього питання було проведено три міжнародних конференції – у 1890, 1897 та 1906 році, остання з яких ухвалила дві міжнародні угоди – щодо використання білого фосфору (виробництво сірників) та щодо заборони на виробництві нічних робіт для жінок. У Німеччині за часів Бісмарка (90-ті роки ХІХ століття) були встановленні компенсації працівникам, які втратили працездатність на виробництві, чим було започатковано систему соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, яка до теперішнього часу є взірцем для багатьох країн.

Росія та Сполучені Штати Америки стояли дещо осторонь цього процесу, не поспішали адаптувати нові концепції, називаючи їх «чужими» та «неприйнятними».

1 січня 1885 року на території Росії вводиться Указ «Про працю малолітніх», відповідно до якого праця у промислових закладах дозволялася із 12-річного віку, а тривалість праці дітей віком від 12 до 15 років не повинна була перевищувати 8 годин на добу.

Заборонялося використання дитячої праці в нічний час. 1886 року було видано закон про правила розпорядку на фабриках і заводах, яким також врегульовувались окремі моменти, пов’язані з умовами праці робітників, а 1897 – закон про обмеження робочого дня до 11 го2дин і встановлення днів святкового відпочинку. Відповідно до закону

від 7 червня 1889 р. видання обов’язкових постанов з охорони життя та здоров’я працюючих стало виключно правом Головної служби з фабричних та гірничозаводських справ. Та все ж важкі та небезпечні умови праці викликали численні страйки та заворушення.

Профспілки, що офіційно утворились в Росії лише після подій 1905–1907 рр., та політичні партії, які відстоювали інтереси працівників, висували вимоги 8-годинного робочого дня, щотижневого відпочинку, заборони понаднормових робіт і праці підлітків до 16 років, надання безкоштовної медичної допомоги і збереження заробітної плати під час хвороби робітника. Нестерпні умови праці стали одним з вагомих чинників, що привели у 1917 році до зміни в Росії суспільного ладу і створенню на теренах цієї імперії нової держави – СРСР, до складу якого входила Українська РСР.

З того часу в Радянській Україні йшла інтенсивна індустріалізація з суттєвим покращенням умов праці в порівнянні з дореволюційним періодом. У країнах Західної Європи, незважаючи на три загальні кризи, завдяки діяльності Міжнародної Організації Праці, умови праці та соціального захисту працівників теж значно покращились у порівнянні з довоєнним періодом.

МОП – міжнародна організація праці - міжнародний орган із захисту працівників діє і дотепер.

Війна також призвела до використання у виробництві нових засобів індивідуального захисту. Почали використовувати захисний шолом, оснований на солдатському шоломі, а на основі газової маски – респіратор. Навіть аптечка першої допомоги була військовим винаходом.

Одним з перших декретів радянського уряду був Декрет від 29 жовтня (11 листопада) 1917 року «Про восьмигодинний робочий день». 17 червня 1918 р. прийнято Декрет про створення інспекції праці, підпорядкованої Наркомату праці, на яку було покладено нагляд, контроль за втіленням в життя декретів, постанов, актів радянської влади в сфері захисту інтересів трудящих, а також вживання заходів щодо безпеки, захисту життя та здоров’я працюючих.

Розвиток охорони праці за радянської влади характеризується багатьма суперечностями. Систематично і на різних рівнях приймалось багато рішень, спрямованих на покращання умов праці, зниження професійної захворюваності та виробничого травматизму, але вже навіть з того, що протягом десятиліть приймались одні й ті ж рішення щодо охорони праці, видно, що стан її залишався незадовільним. Причинами цього були низька ефективність виробництва через відсутність приватнопідприємницької ініціативи, переважна спрямованість суспільного виробництва на потреби військово промислового комплексу, прагнення будь-якою ціною утримувати лідируючі позиції військового потенціалу країни у світі. Через закритість суспільство не володіло інформацією про справжній стан травматизму і захворюваності на виробництві, не могло порівнювати умови праці в СРСР і розвинених капіталістичних країнах, на віру сприймало заяви, що проголошувались з високих трибун.

Лише 1988 року громадськість довідалась про те, що кожного року в СРСР на виробництві відбувається понад 700 тис. нещасних випадків, 15 тис. з яких смертельні. В Україні на той час щороку траплялось біля 150 тис. нещасних випадків, майже 3 тис. з яких були смертельними. В порівнянні з середньосвітовими даними, що наводила МОП, рівень травматизму в нашій країні був більше у 2–3 рази, а в порівнянні з деякими країнами ЄС перевищення було ще більшим.

2. Сучасний стан охорони праці в Україні.

Умови та безпека праці, їх стан та покращення – важливе завдання соціальної політики будь-якої сучасної промислово розвинутої держави. Для того, щоб краще усвідомити на якому рівні знаходиться стан охорони праці в сучасній Україні необхідно зважити на те, що 1991 року розпочалася не лише розбудова нової держави, а й те, що країна, опинившись у стані економічної кризи, водночас вирішувала (та ще й зараз продовжує вирішувати) задачі зміни соціального, економічного та державного устрою.

Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві значною мірою залежить від рівня правового забезпечення цих питань, тобто від якості та повноти викладення відповідних вимог в законах та інших нормативно-правових актах. У 1992 році вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР було прийнято Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики у цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в країні.

Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність з законодавством ЄС. З цією метою 1992 р. прийнято нову редакцію Закону «Про охорону праці», розроблюються нові нормативно-правові акти, ведеться робота зі внесення змін до діючих нормативних актів з таких напрямків: загальні вимоги безпеки праці та захисту здоров’я працівників на робочих місцях, безпека машин, безпека електрообладнання, засоби індивідуального захисту, використання вибухових речовин, гірничі роботи, захист від шуму тощо.

Починаючи з 1994 року в Україні розроблюються Національні, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану умов та безпеки праці на виробництві, в ході реалізації яких були закладені основи для удосконалення державної системи управління охороною праці, впровадження економічних методів управління, вирішення питань організаційного, наукового і нормативно-правового забезпечення робіт у сфері охорони праці. Розроблені засоби захисту працівників, які раніше не випускались в Україні; створено ряд засобів, що контролюють стан охорони та умови праці, небезпечні та аварійні ситуації; створена єдина автоматизована інформаційна система охорони праці тощо.

З часів набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція зниження виробничого травматизму, як загального так і зі смертельними наслідками, що видно з таблиці 1.

Таблиця 1

Дата добавления: 2014-10-15