Виробничі джерела, іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх використання

Тема 7.7. ІОНІЗУЮЧЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ

План.

1. Виробничі джерела, іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх використання.

2. Типові методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання у виробничих умовах.

Іонізуюче випромінювання використовують в сільськогосподарському виробництві для визначення спрацювання деталей, якості зварних швів, обробки зерна, в біологічних дослідженнях, при аналізі грунту тощо. Воно виникає в результаті самочинного розпаду ядер деяких хімічних елементів(радіоактивних речовин): радію, торію, урану та ін., здатних спричинити іонізацію навколишнього середовища(повітря, води, різних матеріалів, живої тканини), тобто утворення в ньому позитивно і негативно заряджених атомів і молекул – іонів.

Опромінення може бути зовнішнім, коли джерело радіації знаходиться зовні організму, і внутрішнім, що виникає при надходженні радіаційних речовин з вдихнути повітрям, харчуванні, курінні, із забрудненою водою; хронічним (при дії протягом тривалого часу) та гострим(одноразовий, короткочасний вплив).

Під час іонізації в організмі виникає збудження молекул клітин та утворення нових хімічних зв’язків, невластивих здоровій тканині. Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність кишково-шлункового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба.

Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80-120 бер з’являються початкові ознаки променевої хвороби, гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270-300 бер.

Головною метою радіаційного захисту є зниження еквівалентної дози або запобігання опроміненню людини. Вимоги радіаційного захисту регламентуються “Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань”

Засоби захисту від зовнішнього опромінення такі: віддалення персоналу від джерел випромінювання на відстань, що послаблює опромінення, або повністю його виключає; обмеження часу роботи з джерелом; захист екранами. Також використовують спеціальний одяг із захисних матеріалів, захисні маски, окуляри, респіратори, протигази.

Велике значення для профілактики опромінення має систематичний дозиметричний контроль рівня зовнішнього і внутрішнього опромінення обслуговуючого персоналу, а також рівня радіації навколишнього середовища.

Тема 7.8. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ПЛАНУВАННЯ І РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЧИХ І ДОПОМІЖНИХ ПРИМІЩЕНЬ

План.

1. Основні вимоги до розташування підприємств та планування їх територій.

2. Правила облаштування санітарно-захисних зон підприємств.

3. Основні вимоги до виробничих будівель та споруд.

4. Вимоги ОП до розташування виробничого та офісного обладнання та організації робочих місць.

5. Основні вимоги до допоміжних приміщень.

6. Основні вимоги до водопостачання та каналізації.

7. Основні вимоги до енерго- та транспортних комунікацій.

1.Основні вимоги до розташування підприємств та планування їх територій.

Згідно вимог СН 245-71 (“Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий”) та ДСН 173-96 (“Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів) промислові підприємства, в т.ч. і сільськогосподарські, розміщують на території населених пунктів у спеціально виділених промислових районах або за межами населених пунктів на деякій відстані від них (в залежності від викиду шкідливих речовин).

Промислові підприємтва, що виділяють виробничі шкідливості (гази, дим, кіптяву, пил, неприємні запахи, шум) не дозволяється розміщувати по відношенню до житлового району з навітряного боку для вітрів переважного напрямку.

Генеральні плани промислових підприємств розробляють у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог та вимог безпеки праці і пожежної безпеки, тобто передбачають запобіганню виникнення небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що перевищують гранично допустимі концентрації чи рівні в атмосферному повітрі населених пунктів і водойм, а також розповсюдження пожеж. При цьому враховується також натуральне провітрювання та освітлення.

Не допускається розміщення с/г підприємств, складів і сховищ с/г продукції в місцях з рівнем ґрунтових вод менше 1,5 м, а складів мінеральних добрив і пестицидів ближче ніж за 2 км від рибогосподарських водойм.

За функціональним призначенням площадка підприємства розділяється на зони: виробничу, підсобну і складську.

Забудова промислової площадки може бути суцільною або окремо розміщеними будівлями, одно- або багатоповерховими. Забороняється суцільна забудова із замкненим внутрішнім двором, бо в цьому випадку погіршується провітрювання та натуральне освітлення будівель.

Санітарні розриви між будівлями, що освітлюються через віконні прорізи, приймаються не менше найбільшої висоти до верху карнизу будівель, що розміщені напроти.

Виробничі та складські приміщення можуть мати будь-яку форму та розміри, зумовлені виробничими вимогами, але, виходячи з санітарно-гігієнічних умов (освітлення, вентиляція), найбільш доцільні будівлі, що мають форму прямокутника. Конструкція виробничих будівель, число поверхів та площа обумовлюються технологічними процесами, категорієї вибухопожежонебезпеки, наявністю шкідливих та небезпечних факторів.

Виробничі будівлі, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

Центральних вхід на територію підприємства слід передбачати з боку основного підходу чи під’їзду працівників. Ширина воріт для в’їзду на підприємства повинна бути на 1,5м більша за ширину машини, але не менша ніж 4,5м. Ширина дороги при односторонньому русі має бути на 1,8 м більша за ширину машини, при двосторонньому – перевищувати дві ширини машини на 2,7 м.

Територія підприємства повинна мати впорядковані пішоходні доріжки (тротуари) від центрального та додаткових прохідних пунктів до всіх будівель і споруд. До будівель і споруд по усій їх довжині має передбачатись під’їзд пожежних автомобілів.

До будівель передбачається підвод мереж електроенергії, водопостачання та каналізації.

Площадка промислового підприємства повинна мати відносно рівну поверхню і нахил до 0,002% для стоку поверхневих вод.

Територія має бути озеленена, а в нічний час – освітлена, в зимню пору – очищена від снігу. Площа озеленених ділянок повинна складати не менш 10% площі підприємства.

Усі постійні чи тимчасові ями, котловани, криниці, траншеї огороджують, а розміщені в місцях проходу людей – обладнують містками шириною не менше 1 м з перилами.

2.Правила облаштування санітарно-захисних зон підприємств.

Між підприємством та житловим районом створюється санітарно-захисна зона, тобто територія між місцями виділення в атмосферу виробничих шкідливостей та житловими чи громадськими будівлями, розміщеними у громадських місцях, ширина якої залежить від класу підприємств, виробництв і об’єктів (табл. 2.2). Санітарними нормами встановлено п’ять класів шкідливості підприємств, виробництв і об’єктів в залежності від потужності підприємства, умов технологічного процесу, характеру та кількості виділюваних в навколишнє середовище шкідливих речовин та речовин, що мають неприємний запах, чи шкідливих фізичних впливів, а також з урахуванням передбачуваних заходів щодо зменшення їх несприятливого впливу на довкілля.

Дата добавления: 2014-10-15