Відсоток на капітал: природа, динаміка, фактори

З розвитком ринкового господарства грошова форма промислового капіталу відокремлюється від нього й перетворюється на позичковий капітал, який самостійно функціонує поряд з промисловим і торговельним капіталами та приносить своєму власникові особливу форму доходу – позичковий відсоток.

Позичковий капітал – це частина промислового капіталу, що відокремилася, і рухом якої управляє особлива група підприємців-банкірів.

Позичковий капітал – грошовий капітал, наданий його власником у позику іншим особам на умовах повернення і плати у формі відсотка.

Позичковий капітал має низку особливостей, що відрізняють його від інших форм капіталу. Перш за все йому властива двоїста форма вияву: він виявляє себе одночасно як капітал-власність і як капітал-функція. Позичковий капітал завжди є об'єктом власності одних підприємців (грошових), що надають його у тимчасове користування іншим підприємцям, які функціонують у сфері виробництва або торгівлі.

Друга особливість позичкового капіталу – це своєрідна форма його руху. Формула кругообігу має вигляд:

Г – Г' (9.9)

З цього видно, що позичковий капітал перебуває лише у грошовій формі та не змінює її на продуктивну або товарну. Таким чином маскується той факт, що капітал, наданий у позику, використовується надалі у певній справі. Складається враження, що гроші самі здатні створювати більші гроші.

Третя особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він постає одночасно і як капітал, і як товар особливого роду. На відміну від купівлі-продажу звичайних товарів як відносин одночасного відчуження грошей і привласнення товарів, “продаж” грошей як позичкового капіталу за своєю суттю є кредитними відносинами, у межах яких гроші рухаються від позичкових капіталістів (кредиторів) до функціонуючих підприємців (позичальників) та повертаються до кредитора з відсотком (доходом) через певний строк.

Кожний фактор виробництва (праця, земля, капітал) приносить відповідний дохід (заробітну плату, ренту, відсоток). Отже, ринкова економіка припускає оплату у вигляді відсотка від будь-якого наданого в кредит ресурсу. Однак на практиці відсоток розглядається як ціна тільки позичкового капіталу, тобто того, який надається функціонуючим підприємцям банками.

Якою ж є природа прибутку власника позичкового капіталу? Різні економічні школи відповідають на це питання по-різному.

Логіка міркування в марксистській теорії така: узятий в кредит позичковий капітал надходить у виробництво, у результаті чого виникає прибуток. Частину цього прибутку позичальник позичкового капіталу привласнює у формі підприємницького доходу; іншу частину віддає власникові позичкового капіталу як плату за позичку. Ця частина називається відсотком.

Висновки: 1. Позичковий відсоток – це ціна позичкового капіталу. 2. Плата за користування позичковим капіталом виражається через норму відсотка, що вимірюється відношенням річного доходу, одержаного на позичковий капітал (наприклад, 20 тис. дол.), до всього позичкового капіталу (наприклад, 100 тис. дол.):

або за формулою:

(9.10)

де П_В – щорічна норма (ставка) відсотку;

К_С – сума кредиту;

П_В – сума відсотку.

На відміну від марксистів неокласики трактують відсоток широко, як ціну капіталу, незалежно від того, одержує його промисловець у вигляді підприємницького доходу чи власник грошового капіталу. Дохід позичкового капіталу, виражений у річних відсотках, неокласики називають ставкою відсотка.

Розрізняють середню ставку відсотка, що визначається за тривалий період часу, і ринкову ставку відсотка, що складається щодня. На неї впливають:

– обсяг капіталу;

– продуктивність капіталу;

– співвідношення між пропозицією та попитом на капітал.

Розрізняють також номінальні й реальні ставки відсотка.

Номінальна – ставка, виражена в грошовій одиниці (грн., дол.) за її поточним курсом.

Реальна – це процентна ставка з урахуванням інфляції (виражена в грошових одиницях з виправленням на інфляцію). Реальна ставка відсотка дорівнює мінімальній ставці відсотка мінус рівень інфляції. Суть ефекту Фішера полягає в наступному – збільшення темпів інфляції на 1 % веде до підвищення номінальної ставки відсотка на 1 %, а реальна ставка залишається без зміни. Іншими словами, номінальна ставка відсотка змінюється так, щоб реальна ставка залишалася незмінною. Зв'язок між номінальною і реальною ставкою можна виразити наступною формулою:

і = r + π^е (9.11)

де і – номінальна ставка;

r – реальна ставка відсотка;

π^е – очікуваний темп (рівень) інфляції (у відсотках).

Діапазон ставок може коливатися (наприклад, від 7 до 20 %) залежно від низки наступних факторів.

1. Ризик. Чим більший шанс, що позичальник не виплатить позичку, тим більший позичковий відсоток буде стягувати кредитор.

2. Терміновість. Довгострокові позички зазвичай видаються за більш високі ставки відсотка, ніж короткострокові, тому що довгострокові кредитори можуть зазнати фінансової шкоди через відмову від альтернативного використання своїх грошей.

3. Розмір позички. Як правило, на меншу позичку ставка відсотка вища. Причина в тому, що адміністративні витрати великої та дрібної позички майже збігаються.

Існують і такі фактори, як умови конкуренції, рівень оподатковування й інші.

Роль процентної ставки є дуже великою, тому що вона впливає як на рівень, так і на структуру виробництва:

1) низька процентна ставка призводить до зростання інвестицій і розширення виробництва. Висока процентна ставка “душить” інвестиції і стримує виробництво;

2) ставка відсотка впливає на розміщення капіталу. Вона розподіляє гроші між тими галузями, де вони виявляться найбільш прибутковими.

Дата добавления: 2014-10-15