Дихальний апарат

План

План

План

План

План

ВСТУП

Зюмченко Наталья Евгеньевна

Токмакова Наталья Павловна

АНАТОМИЯ (ЧЕЛОВЕК)

Учебно-методическое пособие

к практическим занятиям

Подписано в печать 3.08.2005 г.

Формат 60х84/8. Усл. печ. л. 9. Уч.-изд. л. 8,8.

Тираж 100 экз.

Издательство Дальневосточного университета

690950, г. Владивосток, ул. Октябрьская, 27

Отпечатано на множительной технике

кафедры клеточной биологии АЭМББТ ДВГУ

690950, г. Владивосток, ул. Октябрьская, 27

Рис. 14. Кисть (вид с тыльной стороны). 1 – локтевая кисть; 2 – полулунная кость; 3 – трехгранная кость; 4 – гороховидная кость; 5 – крючковидная кость; 6 – кости пясти; 7 – основание фаланги; 8 – дистальная фаланга; 9 – средняя фаланга; 10 – проксимальная фаланга; 11 – дистальная фаланга; 12 – проксимальная фаланга; 13 – трапециевидная кость; 14 – кость-трапеция; 15 – головчатая кость; 16 – ладьевидная кость; 17 – лучевая кость.

1.Анатомія людини – наука про форму, будову й становлення організмулюдини. Місце анатомії в системі біологічних наук. Сучасні методианатомічних досліджень.

2. Визначення понять «орган», система органів, апарат органів. Організм як ціле.

3. Осі та площини тіла. Анатомічна номенклатура.

1. Анатомія людини це наука про формута будову, походження та розвиток людського організму, його систем таорганів. Сучасна анатомія є функціональною. Неможливо зрозуміти анатоміюлюдини, Без урахування її індивідуального (онтогенез) та історичногоеволюційного (філогенез) розвитку протягом усього життя – утробного(ембріогенез) і позаутробного, від народження до смерті. Крім того.Будову тіла можна правильно зрозуміти, лише знаючи походження людини яквиду (антропогенез). Анатомія є однією із фундаментальних наук в системібіологічної освіти. Анатомія людини є фундаментом для деякихбіологічних дисциплін: гістології, ембріології, цитології, фізіології,порівняльної анатомії, еволюційного вчення, генетики і тісно зв’язана зними. Також вона є фундаментом медицини.

Класифікація анатомічних наук:

Описова анатомія.

Функціональна анатомія.

Вікова анатомія.

Топографічна анатомія.

Пластична анатомія.

Порівняльна анатомія.

Проекційна анатомія.

Динамічна анатомія.

Космічна анатомія

Методики анатомічного дослідження. Найпоширенішими є такіметодики анатомічного дослідження: препарування, фіксації, ін'єкції, просвітлення, мацерації, корозії, макромікроскопії, електронноїмікроскопії та рентгенологічні.

Методика препарування — одна з основних при вивченні топографічної анатомії. Вона полягає в тому, що досліджувач розтинаєтіло, або окремий орган, і вивчає їхню будову.

Методика фіксації, або консервування, забезпечує довготривалезберігання окремих органів людського тіла або трупа у спеціальнихрозчинах (формальдегід, спирт та ін.).

Бальзамування трупа — одиніз методів фіксації.

Методика ін'єкції широко використовується в анатомічних дослідженнях: будь-які порожнини в тілі людини (наприклад, судини) заповнюють забарвленими розчинами, після чого вони стаютьвидимими.

Завдяки методиці просвітлення органи й тканини стають відносно прозорими. Це досягається їх спеціальною хімічною обробкою. Спосіб використовують для вивчення тонкої будови кісток, судин інервів.

Методика мацерації полягає в тому, що труп або його частинизанурюють у теплу воду, розчини кислот або лугу — м'які тканини відокремлюються від кісток. Це дає змогу приготувати окремі кісткові препарати або й цілий скелет.

При дослідженні за методикою корозії органи (бронхіальне дерево, судинне русло та інші) заповнюють еластичною чи легкоплавкою металевою масою, після чого їх піддають мацерації. Внаслідок цього м'які тканини відокремлюються, а введена в орган маса відображає його форму й структуру.

Методика макро- мікроскопії полягає в тому, що орган розглядається під лупою, або його тонкі зрізи — під мікроскопом. Дляцього застосовують спеціальний розчин для забарвлення клітин і тканин.

Завдяки електронній мікроскопії досліджують будову клітинабо їхніх окремих структур. Сучасні електронні мікроскопи дають збільшення в сотні тисяч разів, тоді як світлові — в 2000—3000разів.

Рентгеноскопія (тіньове зображення на екрані), рентгенографія (зображення органів на спеціальній плівці), ендоскопія (обстеження порожнистих органів — шлунка, кишок та інших за допомогою волоконної оптики) — найбільш важливі для вивчення положення,форми і будови органів людини.

Широко застосовується ауторадіографічна методика з використанням радіоактивних ізотопів.

Для вивчення конституції живої людини застосовують антропометричні методики — антропометрію (вимірювання окремихчастин тіла) й соматоскопію (зовнішній огляд тіла).

У функціональній анатомії широко використовується експериментальний метод. Наприклад, для визначення життєвої ємностілегень використовують спірометрію, сили м'язів — динамометрію, артеріального тиску — тонометрію і т.д.

2. Орган – частина цілісного організму, має певне розташування, будову і функцію(грецьк.organon— знаряддя, інструмент), призначений для виконання тієї чи іншої функції. У людини є різні органи, розташовані як із зовні, так і всередині організму. До зовнішніх органів відносять шкіру, вуха, очі та ін., а до внутрішніх — серце, легені, печінку, судини тощо.

Кожний орган побудований з окремих тканин, але одна з них єголовною, «робочою», яка виконує основну функцію. Так, м'яз маєпосмуговану м'язову тканину, сполучну (кров, лімфа), епітеліальну(мезотелій кровоносних судин) та нерви, але основною є посмугована м'язова тканина, завдяки якій і відбувається його головнадія — скорочення.

Органи морфологічно й фізіологічно об'єднуються в системи.

Система органів — сукупність органів одного походження, які мають спільні риси в будові й виконують однакову функцію.

В організмі людини виділяють такі анатомо-фізіологічні системи: 1) органів руху та опору — утворена кістками, їхніми сполученнями та м'язами; 2) органів дихання — складається з органів, щосприяють надходженню в організм кисню й видаленню з нього вуглекислого газу та інших токсичних речовин, які утворилися в процесі обміну; 3) органів травлення — об'єднує органи, що перетравлюють їжу та утилізують поживні речовини; 4) сечостатева —сформована з органів, які звільняють організм від продуктів обмінуречовин, й органів, що сприяють продовженню виду; 5) серцево-судинна — забезпечує в організмі постійність внутрішнього середовища, а також переміщення поживних та фізіологічно активних речовин;6)ендокринних органів — її залози виділяють у кров речовини підвищеної активності;7)нервова — об'єднує частиниорганізму в одне ціле і здійснює його зв'язок з навколишнім середовищем;8)аналізаторів — забезпечує сприймання інформації з зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Такі системи також називають апаратами: руху та опори, травний, дихальний, сечостатевий.

Усі ці окремі анатомо-фізіологічні системи об'єднані в одну цілісну, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем і перебуває в стані рухомої рівноваги. Цю складну, історично сформованусистему називають організмом.

В організмі людини виділяють сому (від грецьк.soma— тіло) інутрощі (грецьк.splanhna), розташовані в порожнинах тіла (серце,легені, стравохід — у грудній; шлунок, кишки, печінка, селезінка — в черевній). Як до соми, так і до внутрішніх органів підходятькровоносні та лімфатичні судини й нерви. Сома і внутрішні органи функціонують взаемоузгоджено і цілісно, завдяки інтегративній роботі центральної нервової системи та гуморальній регуляції.

3. Для визначення положення органів використовують триперпендикулярні площини: сагітальну (стрілоподібну), яка проходить упередньо-задньому напрямку ділить тіло на праву та ліву половини;фронтальну площину (лобову) проходить вертикально через будь-яку точкатіла, поділяючи його на передню і задню частини; горизонтальну площинупроходить через будь-яку точку тіла, поділяючи його на верхню та нижнючастини.

Крім цього, використовують терміни, які вказують на розміщення органів і напрям частин тіла.

Медіальний (medialis)розташований ближче до серединної площини.

Латеральний (lateralis)— бічний, розташований убік від серединної площини.

Краніальний (cranialis)— черепний, що лежить ближче до голови.

Каудальний (caudalis)— хвостовий, що лежить ближче до кінцятулуба.

Вентральний (ventralis)— звернений до передньої черевної поверхні.

Дорзальний (dorsalis)— спинний, звернений до задньої, спинної поверхні.

Проксимальний (proximalis)— міститься ближче до верхньої частини тулуба.

Дистальний (distalis)— ближче до нижньої частини тулуба.

Лекція № 2

Вчення про кістки

1. Кістка як орган. Будова кісток. Окістя. Кістковий мозок. Класифікація кісток.

2. Хімічний склад і фізичні властивості кісток. Ріст, розвиток і перебудова кістки протягом життя людини.

1. Опорно-руховий апарат складається з двох частин: пасивної таактивної. До першої відносять кістки та їх сполучення, до другої –м’язи.

Скелет – це комплекс щільних і міцних утворень мезенхімного походження.Скелет людини становить1/5—1/7частину загальної маси тіла.До його складу входить203—206кісток, з яких164—166парних і36—40непарних.Скелетумовно поділяють на дві частини: осьовий і додатковий. До осьовогоскелета належать хребетний стовп, череп, грудна клітка; до додаткового –кістки верхніх та нижніх кінцівок. Скелет виконує два види функцій:механічні і біологічні. Механічні функції: опорна, захисна, рухова,ресорна.Наприклад, захисні функції виконують: череп, уякому міститься головний мозок; хребетний стовп, у каналі якоголежить спинний мозок; грудна клітка, утворена грудиною, ребрамий грудним відділом хребта, захищає легені, серце, аорту, нижнюпорожнисту вену, стравохід та інші органи.

Кістки кінцівок виконують опорну функцію та функцію важелів, за допомогою яких здійснюються різноманітні рухи в просторі, а також виконуються трудові процеси.Біологічні функції: бере участь в обміні речовин, особливо мінеральних;кровотворна – еритроцити, тромбоцити та гранулоцити утворюються вчервоному кістковому мозку, який міститься в кістках.

2. Кістка – це орган, утворенийкількома тканинами, найголовнішою серед них є кісткова тканина.Суглобові поверхні кісток вкриті гіаліновим хрящем, решта поверхнівкриті окістям – цупкою сполучнотканинною оболонкою. У товщі кісткипроходять численні судини, що живлять її, а в порожнинах міститьсякістковий мозок (червоний та жовтий). Нерви проникають у кістку разом ізсудинами, супроводжуючи їх у гаверсових каналах і в кісткомозговихпорожнинах, закінчуючись у тканині кісткового мозку і на стінках судин.

Форма кісток зумовлена її функцією. За формою кістки поділяються на 5 видів:

А) трубчасті кістки (довгі і короткі) – мають тіло (діафіз) іпотовщені кінці – епіфізи. Довгі – плечові та стегнові кістки, короткі –п’ясткові, плеснові кістки, фаланги. Діафіз складається з компактноїречовини, у середині діафіза проходить кісткомозковий канал, заповненийкістковим мозком. Епіфізи утворені губчастою речовиною і тільки зверхувкриті тонким шаром компактної речовини.

Б) губчасті кістки – побудовані з губчастої речовини і тількизверху вкриті тонким шаром компактної речовини. Наприклад: ребра,грудина.

В) плоскі кістки – утворюють порожнини. Наприклад: лопатка,тазова кістка. До їх поверхні прикріплюються м’язи.

Г) змішані кістки мають складну форму, різну будову та походження. Наприклад: кістки основи черепа ключиця.

Д) повітряні кістки – мають у своєму тілі порожнину, заповненуповітрям. Наприклад: деякі кістки черепа – лобова, клиноподібна,решітчаста, верхня щелепа.

Свіжакістка містить 50 % води, 28 % органічних і 22 % неорганічних речовин.Висушена кістка на третину складається з органічної речовини – осеїну, іна дві третини з мінеральних солей, переважно з кальцію, фосфору. Осеїнзабезпечує еластичність і гнучкість кісток, а неорганічні речовини –міцність. У дітей відносно більше осеїну, тому кістки гнучкіші, йпереломи у них трапляються рідко. У людей похилого віку менше осеїну,більше кальцію і через це кістки легко ламаються.

Кістка розвивається з мезенхіми, якаущільнюється, і її клітини посилено розмножуються. Розвиток кісток відбувається двома шляхами. Одна група кісток розвивається безпосередньо з мезенхіми (перетинчаста стадія), такі кістки називають первинними, або покривними. До перетинчастих відносять кістки черепа, лиця і ключицю. Усі інші — кістки основи черепа,тулуба, кінцівок — називаються хрящовими, або вторинними,тобто такими, що пройшли, крім перетинчастої стадії розвитку, йхрящову, а вже тільки потім із хряща утворилася кістка (кістковастадія).

Ріст кістки в довжину відбувається за рахунок епіфізарного хряща, що міститься між діафізом і епіфізом довгих трубчастих кістокі поступово стоншується.

Цей процес триває до 20—25 років, післячого діафіз кістки міцно зростається з епіфізом,і ріст у довжину припиняється. В товщину кістка росте за рахунококістя. Остеобласти окістя, розмножуючись, утворюють кісткові пластинки, які нашаровуються зверху. Цей процес має назву аппозиції, а розсуваннякісткової тканини під час росту в довжину — інтусусцепцією. Післяприпинення росту кісток не припиняється їхня перебудова, вонатриває протягом усього життя організму.

На будові кістки позначається професія людини. Відповідно до професії пластинки губчастої речовини кісток розташовуються в таких напрямах, які найкраще забезпечують міцність їх на стиснення і розтягнення. Напрямгаверсових каналів у щільній речовині також змінюється. Наповерхні кістки у людей, зайнятих спортом і фізичною працею,утворюються потовщення в місцях прикріплення м'язів, які частіше, ніж інші ділянки кістки, витримують велике навантаження.Надмірне механічне навантаження на кістку призводить до руйнування гаверсових систем і утворення інших.

У похилому віці виникає остеопороз кісток, внаслідок чого міжпластинками губчастої речовини утворюються значні порожнини. Такі ж порожнини утворюються і між остеонами гаверсової системи, при цьому змінюється хімічний склад кістки: відбувається перерозподіл органічних і неорганічних речовин.

Кістки мають великі регенеративні можливості, й чим молодший організм, тим вони більші. При переломах кісток регенераціявідбувається за рахунок розмноження остеобластів. Спочатку намісці перелому утворюється кістковий мозоль, який пізніше осифікується, й на його місці утворюється плоский шов.

Інтенсивність росту і розвитку кісток залежить від механічнихнавантажень на них і харчування. В місцях, де на кістки більшийтиск, швидше відбуваються процеси окостеніння. Наприклад, окостеніння кісток нижньої кінцівки здійснюється швидше, ніж верхньої. Причому в тих кістках, де механічні навантаження ритмічні йрівень їх оптимальний, окостеніння відбувається швидше. Надмірнінавантаження гальмують ріст кісток. Фізичні вправи, особливострибкові, на розтягування, прискорюють ріст кісток, оскільки прицьомуїхня щільна речовина потовщується, а в губчастійстає більше комірок.

Лекція № 3

Вчення про з’єднання кісток.

1.Безперервні сполучення.

2.Переривчасті сполучення. Будова суглобів і осі обертів.

3. Напівсуглоби їх будова.

1. Вчення про з'єднання кісток має назву артрологія. або синдесмологія.

Існуєдва види сполучення кісток: безперервне і переривчасте. Безперервнесполучення (синартроз) є нерухомим і малорухомим. Розрізняють чотири йогогрупи: синдесмоз, синхондроз, синостоз, синсаркоз. Переривчастесполучення кісток (діартроз) має значну рухомість. Такі сполученняназивають суглобами. Між цими основними видами сполучень кісток єперехідна форма - напівсуглоб (геміартроз), або симфіз

Синдесмоз - сполучення кісток за допомогою фіброзної сполучної тканини. Розрізняють 5 різновидів синдесмозу:

1)зв’язки, наприклад зв’язки хребта – жовті – з’єднують дуги хребців,поперечні – з’єднують поперечні відростки хребців, міжостисті – з’єднують остисті відростки хребців.

2)Перетинки або мембрани, між кістками передпліччя, гомілки.

3)Вклинення, наприклад закріплення зубів у ямках щелеп.

4) Шви, наприклад шви черепа. За формою розрізняють шви зубчасті (між тім’яними кістками), лускоподібнішви (між лускоподібною частиною скроневої кістки і тім’яною кісткою),плоскі шви(між кістками лицевого відділу черепа).

5)Тім’ячка (на склепінні черепа). Усіх тім’ячок шість: два непарних(переднє та заднє) і два парних (клиноподібне і соскоподібне).

Синхондроз – сполучення кісток за допомогою хрящової тканини.Розрізняють синхондроз гіаліновий (реберні хрящі) і волокнистий(міжхребцеві диски). Хрящовісполучення можуть бути тимчасовими (синхондроз крижової кістки зкуприком), постійний синхондроз (хрящі рваних створів черепа)залишається на все життя.

Синостоз – сполучення за допомогою кісткової тканини. Як правиловиникає на базі синхондрозу. або синдесмозу. Прикладом синостозу удорослої людини може бути сполучення між крижовими хребцями, міжчастинами тазової кістки.

Синсаркоз – зеднання кісток мязовою тканиною. Наприклад, лопатка з'єднується з хребтом за допомогою ромбоподібного м'яза.

2. Переривчасте сполучення кісток – суглоб. Суглоб має обов’язковіструктури і допоміжні утворення. До обов’язкових структур належать:

а) суглобові поверхні кісток: вони відповідають одна одній за формою, покриті гіаліновим хрящем.

б) суглобова капсула – герметично оточує суглобові поверхнікісток. Має два шари – зовнішній — фіброзний і внутрішній –синовіальний. Клітини синовіального шару виділяють синовіальну рідину,вона змащує суглоб.

в) синовія змащує суглоб; зменшує тертя і сприяє ковзанню.

г) порожнина суглоба – невелика герметично закрита щілина між кістками, заповнена синовіальною рідиною.

До допоміжних утворень суглоба належать: суглобові зв’язки і губи, внутрішньо суглобові меніски та сезамоподібні кістки.

Диски і меніски утворені волокнистим хрящем і містяться всерединіпорожнини суглоба. Диск ділить суглоб на дві камери (нижньощелепнісуглоби). Меніски розташовуються по краях суглобових поверхонь кісток (колінний суглоб). Диски і меніски забезпечують більшу конгруентністькісток. що сполучаються в суглобі. а це забезпечує кращу його міцність істійкість.

У деяких суглобах є сесамоподібнікістки (наколінник) у колінному суглобі. До цих кісток прикріплюютьсясухожилки м'язів, зв'язки, вони також виконують роль блоків при роботім'язів. Зв'язки суглоба закріплюють кістки в суглобі. або обмежують уних рухи.

Форми суглобівта рухи в них. Кожен рух тієї чи іншої частинитіла людини зумовлений відповідною формою суглобів. У процесі еволюції людини утворилися різні форми суглобів, а саме: кулясті,горіхоподібні, еліпсоподібні, блокоподібні, сідлоподібні, циліндричні, плоскі,.

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричнихфігур, то можна уявити, що рухи зчленованих кісток відбуваютьсянавколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання — цеуявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба й навколо якої однакістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухіву суглобах проводять три взаємоперпендикулярні осі — поперечну,або фронтальну, передньо-задню, або сагітальну, та вертикальну.Усі рухи в синовіальних сполученнях розглядають, виходячи з анатомічного положення тіла.

3.Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватисярухи, суглоби поділяються на одно-, дво- і триосьові. До триосьових відносять кулясті суглоби, які мають великий обсяг рухів,а також плоскі суглоби. Кулястим називають суглоб, у якомусуглобова поверхня однієї зі з'єднуваних кісток за формою наближаєтьсядо кулі, а друга кістка маєввігнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Горіхоподібний суглоб відрізняється від кулястого тільки глибшою суглобовою западиною, яка збільшується за рахунок губи суглоба, внаслідок чого рухи в ньому стають дещо обмеженими (наприклад, кульшовий суглоб).Плоскі суглоби мають майже рівні суглобові поверхні, схожі на відрізок кулі з великим радіусом, у них немає суглобових головокі ямок. Рухи в плоских суглобах пов'язані знезначним ковзанням однієї суглобової поверхні по іншій, а тому вони малорухомі, їх ще називають амфіартрозами. Прикладомцього виду суглобів є зап'ястково-п'ясткові(за винятком великого пальця).

До двоосьових суглобів відносять еліпсоподібні й сідлоподібні. Уеліпсоподібному суглобі суглобові поверхні видовжені й нагадуютьвідрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані збагатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).

Суглобові поверхні сідлоподібного суглоба ввігнуті в поздовжньому й опуклі в поперечному напрямках і нагадують два сідла,складені разом. Прикладом є зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця. Слід зазначити, що він є лише у людини й утворивсяпід впливом її трудової діяльності.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні.Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна з яких має суглобовуповерхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга — ввігнута. Рухи вцьому суглобі відбуваються у фронтальному напрямку (згинання тарозгинання) або у вертикальному(обертання залежно від розташування осі головки суглоба). Прикладом єпроксимальний і дистальний променеліктьовий суглоби. Якщо нациліндричній суглобовійповерхні є борозна, а на відповідній увігнутій поверхні — гребінь,то такий суглоб називають блокоподібним (наприклад, плечоліктьовий і міжфалангові суглоби).

Крім поділу за формою суглобових поверхонь, суглоби поділяють на прості, складні й комбіновані. Простий суглоб утворюєтьсядвома кістками, наприклад міжфалангові суглоби кисті. Якщо ж доскладу суглоба входять три або більше кісток, тоді він називається складним. Прикладом складного суглоба є ліктьовий, його утворюють три кістки й три суглоби, які мають спільну суглобову капсулу.

Комбінованими називаються суглоби, які морфологічно самостійні, а функціонально залежні один від одного. Так, нижньощелепні суглоби функціонують тільки в парі й одночасно.Між рухомими й малорухомими з'єднаннями кісток є ще перехідна форма, так званий півсуглоб — симфіз — із невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з'єднують деякі кісткигрудини (симфіз рукоятки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз)та лобкові кістки (лобковий симфіз).Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріпленібагатьма зв'язками. Під час пологівлобкові кістки під тиском можуть трохи розходитись,збільшуючи при цьому вихід із малого таза.

Лекція 4.

Вчення про м’язи.

1. М’яз як орган.

2. Допоміжний апарат м’язів.

3. Класифікація м’язів.

1. Міологія – вчення про м’язи. М’язи – це активна частина опорно –рухового апарату людини. У людини 656 м’язів. Загальна маса мускулатурилюдини складає 30 – 35% маси тіла, у новонароджених – 20 – 22%, у людейпохилого віку – 25 – 30%.

М’яз як орган складається з поперечносмугастих м’язових волокон,сполучної тканини, кровоносних судин і нервів. Форма їх різноманітна,переважають веретеноподібні, в яких виділяють черевце і сухожилок.Черевце – це активна частина м’яза, побудована з м’язових волокон. Групиволокон об’єднуються в пучки першого порядку пухкою сполучною тканиною,яка їх з’єднує між собою (ендомізій). Пучки першого порядкуоб’єднуються сполучною тканиною в пучки другого порядку. Так самоутворюються пучки третього порядку. Сполучна тканина, що охоплює пучкиволокон, називається внутрішнім перимізієм. І нарешті, сполучнотканиннаоболонка охоплює весь м’яз в цілому. Ця зовнішня оболонка називаєтьсяепімізієм. З епімізію в м'яз проникають кровоносні судини, якірозгалужуються у внутрішньому перимізії й ендомізії. В ендомізіїмістяться капіляри і нервові волокна. Кожний м'яз має початок і місцеприкріплення. Початком м'яза називають початкову частину сухожилка, якийфіксується на кістці, що не рухається під час скорочення цього м'яза.Місце прикріплення м'яза – це місце на кістці, що не рухається під часйого скорочення.

М'язи розрізняють:

а) за формою: веретеноподібні, квадратні, трикутні, ромбоподібні, трапецієподібні.

б) за величиною: довгий, короткий, великий, малий.

в) за кількістю головок: двоголовий, триголовий, чотирьохголовий.

г) за кількістю черевців: двочеревцеві.

д) за назвою кісток, від яких вони беруть початок і до яких вони прикріплюються: грудинно – ключично - соскоподібний.

е) по функції: згиначі, розгиначі, привідні, відвідні, пронатори, супінатори.

ж) по розташуванню м'язових пучків: колові, прямі, косі, поперечні.

з) відносно суглобів-односуглобові, двосуглобові, багатосуглобові.

к) за топографіею: зовнішні і внутрішні, поверхневі і глибокі, передні та задні.

2. До допоміжного апарату м'язіввідносять: фасції (побудовані із щільної волокнистої сполучної тканини,покривають окремі м'язи, або групи м'язів), синовіальні сумки,синовіальні піхви сухожилка, блоки, сезамоподібні кістки. Фасції –це тонка пластинка зі сполучної (фіброзної) тканини, якою оточені м'язабо група м'язів. Фасція відокремлює одну групу м'язів від іншої.

Фасції оточені нервами, кровоносними та лімфатичними судинами, що обслуговують м'язи.Окремі пластинки розгалуженої фасції проникають углиб між м'язами й тому називаютьсяглибокими. На кінцівках відростки фасцій проникають між групами м'язів і прикріплюються до окістякісток. Фасції можуть служити місцем прикріплення м'язів, а також єсвоєрідним бар'єром дляпоширення інфекції чи запального процесу від одної групи м'язівдо іншої.Найкраще розвинені фасції у людей фізичної праці та у спортсменів.

Синовіальні сумки розташовані в місцях прикріплення сухожилків м'язів до кісток і здебільшого — навколо великих суглобів, щобзменшити тертя кістки з сухожилком. Утворюються зі сполучноїтканини, в якій з'являються порожнини з гладенькими стінками.Сумки заповнені невеликою кількістю синовіальної рідини. Розвиваються вони одразу після народження дитини.

Синовіальні піхви сухожилків мають форму циліндричного мішкай утворені зі сполучної тканини. Піхва складається з двох листків,один з яких приростає до сухожилка, а другий охоплює сухожилокіз зовні. Між листками міститься синовіальна рідина. Під час скорочення м'яза сухожилок рухається разом із прирощеним листкомпіхви, а синовіальна рідина зменшує при цьому тертя. Такі піхвиоточують фаланги кисті, стопи.

Зв'язки являють собою потовщення сполучної тканини, абофасції. Зв'язки міцні й мають вигляд блискучих фіброзних пучківнад сухожилками м'язів.

Фасціальні вузли — це потовщення фасцій, розташованих у місці з'єднання двох фасцій між собою. Вони зміцнюють фасціальніпіхви судин і нервів. Усі ці фіброзні утворення зростаються з кістками й доповнюють скелет.

Блоками служать сесамоподібні кістки, які є похідними шкіри.Утворюються вони при зміні напрямку сухожилка внаслідок різноманітнихрухів, не передбачених морфологічними особливостяминаявних утворень. Найбільшою сесамоподібною кісткою є наколінник, значно менша — горохоподібна кістка та ін.

3. Розвиток поперечносмугастоїскелетної м'язової тканини починається з сегментованої частини мезодермизародка, в якій виділяються міотоми.

Так,у 3 місячного зародка людини 42 міотоми, з них три передвушних, чотирипотиличних, вісім шийних, дванадцять грудних, п'ять поперекових, п'ятькрижових, п'ять хвостових. З передвушних міотомів розвиваються м'язиязика, з 1-2 шийних міотомів - м'язи шиї, з 3-4 шийних міотомів –діафрагма, з 4-8 шийних міотомів і першого грудного - м'язи верхніхкінцівок, з 9-12 грудних міотомів та першого поперекового – розвиваєтьсям'язи дорзальної та вентральної мускулатури., з другого - п'ятогопоперекових міотомів та першого і другого крижових - м'язи нижньоїкінцівки, з 3-4 крижових міотомів - м'язи прямої кишки.

Також розвиваються м'язи і з несегментованої мезодерми, так змезодерми першої мандібулярної дуги розвиваються усі жувальні м'язи, атакож деякі м'язи шиї – переднє черевце двочеревцевого м'яза,щелепнопід'язиковий м'яз. З мезодерми другої під'язикової дугирозвиваються усі мімічні м'язи голови, а також деякі м'язи шиї – заднєчеревце двочеревцевого м'яза, підшкірний м'яз, шилопід'язиковий м'яз. Зтретьої та четвертої зябрових дуг розвиваються грудинно ключично сосковий та трапецієподібний м'язи.

М'язи у дітей ростуть повільно й за перші6-7років життя їх маса збільшується на4-5%.Приріст м'язової маси відбувається у дітей в7-12років. З13річноговіку активно ростуть трубчасті кістки М'язи відстають у своєму розвиткувід кісток підлітки в цей період стають високими з довгими і тонкимим'язами. З16до18років збільшується м'язова маса і вона становить35-40%маси тіла. Після50років м'язова маса падає до30%маси тіла.

Лекція 5.

Вчення про нутрощі. Травний апарат.

1. Загальна характеристика нутрощів.

2. Травний апарат. Будова стінок травного каналу.

3. Очеревина, брижі, сальники: будова.

4. Відношення органів черевної порожнини до очеревини.

1.Нутрощами називають органи, які розташовані в грудній, черевній ітазовій порожнинах, а також в ділянці голови та шиї. До них відносяться:травний апарат, дихальних апарат, сечостатевий апарат. Усі нутрощімають зв'язок із зовнішнім середовищем. Внутрішні органи поділяють натрубчасті (шлунок, стравохід) і паренхіматозні (печінка, нирки). Кожнасистема внутрішніх органів приймає участь в обміні речовин, лише статевіоргани виконують функцію продовження роду.

2.Травний апарат складається з органів, розташованих у ділянці голови(язик, зуби, ясна); шиї (горло, стравохід); грудної і черевної порожнин,таза (шлунок, тонка кишка, товста кишка, печінка, підшлункова залоза).Усі відділи травного апарату характеризуються спільними рисами будови.Стінка травного каналу побудована з м'яких тканини, крім початковоїчастини – ротової порожнини, в складі стінок якої є кістка.

Стінка травного каналу побудована з трьох шарів: слизової оболонки, м'язової оболонки, серозної оболонки.

Слизова оболонка – це внутрішній шар стінки, складається з трьохпластинок: епітелію, власної і м'язової пластинок слизової оболонки.Епітелій, який відмежовує стінку органів від зовнішнього середовища(вмісту травного каналу) у ротовій порожнині, горлі, стравоході,відхідниковому каналі – багатошаровий, плоский не зроговілий; ушлуночку, тонкій і товстій кишках – простий стовпчастий (одношаровийциліндричний). Власна пластинка слизової оболонки, на якій міститьсяепітелій, утворена пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною. Вній розташовані залози, лімфатичні вузлики, нервові елементи, судини.М'язова пластинка складається з міоцитів.Підслизова основа утворена пухкою волокнистою неоформленою сполучноютканиною, в якій розташовані скупчення лімфоїдної тканини, залози,нервове сплетення (Мейснера), артеріальні, венозні і лімфатичнісплетення.

М'язова оболонка – це середній шар стінки трубчатих органів.Найчастіше складається з двох шарів внутрішнього – колового ізовнішнього – поздовжнього. Між шарами лежить пухка волокнистанеоформлена сполучна тканина, в якій розташоване нервове сплетення (Ауербаха)та судини. У стінках більшої частини травного каналу м'язинепосмуговані, а лише у верхньому відділі (горло, верхня третинастравоходу) і в нижньому (зовнішній м'яз – стискач відхідника) м'язипосмуговані.

Серозна оболонка – це зовнішній шар стінки трубчастих органів,утворений сполучнотканинною основою, покритий одношаровим плоскимепітелієм – мезотелієм. Покриває більшість органів травної системи, крімгорла, стравоходу, нижньої частини прямої кишки.

3.Очеревина покриває органи черевної порожнини, вона має паріетальний івісцеральний листки. Вісцеральний листок переходить у паріетальний, якийвистилає стінки порожнини. Таким чином утворюється мішок, обидва листкиякого тісно прилягають один до одного, обмежуючи вузьку серознупорожнину очеревини. У жінок порожнина очеревини відкрита, сполучаєтьсяіз зовнішнім середовищем черезматкові труби, порожнину матки і піхву. У чоловіків порожнина очеревинизамкнена. У місцях переходу очеревини із стінок черевної порожнини наорган і з одних органів на інші утворюються складки—брижі, зв'язки,сальники.

Брижі — це складки очеревини, які сполучають органи, вкритіочеревиною з усіх боків, із стінками черевної порожнини. У брижіпроходять кровоносні і лімфатичні судини, нерви, розташовані лімфатичнівузли. Брижу мають такі органи: порожня і клубова кишка, червоподібнийвідросток, поперечна ободова кишка, сигмоподібна ободова кишка, верхнячастина прямої кишки, маткова труба, яєчники.

Сальник великий—починається від великої кривини шлунка. Обидва листки спускаютьсяспереду петель тонкої кишки донизу, а потім загортаються на зад догори,до підшлункової залози, переходять через неї на задню черевну стінку.Отже, великий сальник має чотири листки, між якими міститься жироваклітковина. Він захищає внутрішні органи від механічних зовнішніхвпливів з боку передньої черевної стінки.

4.По відношенню до очеревини органи черевної порожнини поділяють на екстраперитонеальні, мезоперитонеальні і інтраперитонеальні.

Екстраперитонеальні органи покриті вісцеральною очеревиною зодного боку, тобто лежать в заочеревинному просторі: дванадцятипалакишка, підшлункова залоза, нижня частина прямої кишки, нирки, сечоводи,сечовий міхур (порожній), надниркові залози.

Мезоперитонеальні органи покриті вісцеральною очеревиною з трьохбоків: висхідна ободова кишка, низхідна ободова кишка, середня частинапрямої кишки, матка. сечовий міхур (наповнений), жовчний міхур.

Інтраперитонеальні органи покриті вісцеральною очеревиною з усіхбоків: сліпа кишка, сигмоподібна ободова кишка, верхня частина прямоїкишки, шлунок, порожня і клубова кишки, маткові труби, селезінка,печінка, червоподібний відросток.

Лекція №6

Дата добавления: 2014-11-20