Теория муниципального управления 3 страница

Соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення Індивідом настанов, цінностей, ролей, очікувань, які властиві певній культурі або соціальній групі.

Соціальна інгібіція утримання, пригнічування активності,

гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність у присутності окремих членів групи може знижуватися.

Соціальна компетентність наявність у людини когнітивних, емоційних і моторних засобів соціальної поведінки.

Соціальна ситуація розвитку особливе, одиничне і неповторне відношення між індивідом і соціальною дійсністю (Л.С.Виготський): сукупність обставин, що спричиняють діяльність і соціальну поведінку суб'єкта; зовнішні і внутрішні умови.

Соціальна фасилітація – посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).

Соціальне порівняння соціально-психологічне явище, коли зіставляються не лише окремі особистості, а цілі групи людей. Відпадає необхідність ставати добрішим, веселішим, культурним, освіченішим тощо, займатися самовихованням, якщо порівняння на користь індивіда. З'являється можливість підвищити свою самооцінку, ставши членом відповідної групи. Окрім того, на члена групи автоматично переноситься її соціальний статус.

Соціальне управління діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій, щоб досягнути окреслені суспільно значущі цілі.

Соціальні норми вироблені суспільством моделі поведінки особистості та груп, які сприяють досягненню головних цінностей суспільства і життєво важливих для цього відношень.

Соціальні репрезентації загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди й культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні репрезентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжособистісні стосунки на засадах взаєморозуміння.

Співробітництво навчальне форма взаємодії викладача зі

студентами, в якій спільно визначаються і розв'язуються навчальні проблеми і розумові задачі. Від педагога вимагається такт, поважне ставлення до вихованців, пильна увага до їхнього розумового процесу; підтримка, схвалення найменшого успіху; прояв симпатії, уміння поставити себе на місце студента, зрозуміти мету і мотиви його діяльності; доброзичливість; рефлексія, аналіз своїх дій як педагога, швидке запровадження поправок у навчальний процес. Від студентів очікується самоконтроль, самооцінка, розкутість, відсутність страху, відповідальне ставлення до навчання, ініціатива, прагнення до творчості, доброзичливі взаємини в групі та з педагогом. Найпоширенішим способом навчального співробітництва при розв'язанні навчальних завдань є дискусія, групове обговорення, розв'язання проблемних питань, проведення ділових ігор тощо.

Спілкування взаємодія суб'єктів, в якій проходить обмін раціональною й емоційною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями і вміннями, а також результатами діяльності. Необхідна умова розвитку і формування особистості та групи. Категорія спілкування настільки багатогранна, що спілкування розглядається з. різних позицій: як діяльність, специфічна форма взаємодії між людьми, як необхідна умова життєдіяльності, засіб передачі культури й суспільного досвіду, спосіб розкриття суб'єктивного світу, засіб впливу та ін.

Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється в напружених ситуаціях.

Студент (від лат. student (studentis) той, хто старанно працює, займається) – людина, яка наполегливо навчається, опановує професійні знання, уміння і навички, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній і освітньо-кваліфікаційний рівень.

Студентство – це мобільна соціальна група, метою діяльності якої є засвоєння за спеціально розробленою програмою соціально-професійних ролей, підготовка до виконання важливих професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних та інших функцій. Вона об'єднує молодих людей, які свідомо й цілеспрямовано оволодівають професійними знаннями, уміннями і навичками, набувають професійних якостей через навчання у вищих навчальних закладах.

Суб'єкт людина на вищому рівні активності, цілісності, автономності.

Суб'єкт пізнання людина, яка проявляє вільну активність, ініціативна в прийнятті рішень і самореалізації, інтелектуально заповзятлива; володіє багатим різнобічним внутрішнім світом і вирішує, спираючись на власне розуміння ситуації. Суб'єкт здатний змінюватися, формувати в собі нові якості, змінювати поведінку, відкритий новому досвіду. Суб'єкт готовий до самовдосконалення. У своїх сьогоднішніх діях виходить зі свого майбутнього, будує деяку особистісну перспективу. Життя багатогранне, протікає в багатьох планах. У навчально-професійній діяльності в студента розвиваються інтелектуальні здібності і пізнавальні якості, творча самостійність і рефлексія.

Творчі здібності – здібності, які забезпечують успішну реалізацію процесу творчості, створення продуктів духовного або матеріального життя, що відрізняються новизною, оригінальністю, унікальністю.

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, ціле­спрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке прово­диться у контрольних умовах та дає можливість об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються

Технічні засоби навчання – комплекс світлових, звукових та інших технічних пристроїв, які використовуються у сфері освіти і сприяють підвищенню ефективності навчального процесу шляхом впливу на почуття та інтелект його учасників.

Технологія навчання – напрям педагогічної науки, що займається конструюванням оптимальних навчальних систем, проектуванням навчальних процесів.

Тактовність – здібність і уміння людини безпомилково правильно приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути або побачити. Помилкове приписування – безтактність.

Творчість – свідома цілеспрямована діяльність людини, яка ставить завдання пізнання і перетворення дійсності, створення нових оригінальних предметів, творів, яких раніше не було. Процес творчості включає інтелектуальну діяльність стосовно усвідомлення життя, створення нових теоретичних узагальнень, висунення ідей і активне втілення їх у життя. Високий рівень розвитку творчого мислення фахівця – важлива психологічна передумова найбільш раціонального й ефективного виконання ним професійних обов'язків.

Уміння – здатність людини виконувати певні дії на основі за­своєних знань та життєвого досвіду.

Учіння – процес пізнавальної діяльності студента, спрямований на засвоєння змісту навчання через сприйняття, осмислення, перетво­рення і використання отриманої інформації, а також оволодіння практичними вміннями та навичками.

Університет – багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів.

Управління – процес впливу суб'єкта на якусь систему, покликаний забезпечити її цілеспрямований розвиток, зберегти або видозмінити структуру, підтримати або змінити режим діяльності відповідно до проміжного завдання і для досягнення мети.

Управління освітою взаємодія всіх суб'єктів в освіті, розвиток їхнього творчого потенціалу, індивідуальності. Об'єктом психології управління в системі освіти є організована діяльність людей, об'єднаних спільними цілями, інтересами, підпорядкованих статуту організації, режиму, розпорядку діяльності. Об'єкт управління дитина, учень, студент. Управління діяльністю учня, студента має не прямий, а опосередкований характер, бо завдання, які ставить педагог, виступають засобом досягнення мети. А суб'єктом діяльності з досягнення мети є сам учень, студент. Забезпечення такого управління має велике значення ще й тому, що правильно організована викладачем навчальна діяльність веде за собою розвиток того, хто вчиться.

Успішність ступінь засвоєння студентом обсягу знань, умінь і навичок, визначених навчальною програмою, із погляду їхньої усвідомленості, повноти, глибини, міцності. Успішність виражається в оцінних балах. Висока успішність студентів досягається системою дидактичних і виховних засобів, оптимальною організацією навчальної діяльності.

Учіння – 1) система пізнавальних дій, спрямованих на розв'язання навчально-виховних завдань, результатом чого є набуття системи знань, опанування уміннями і навичками; 2) процес (точніше, співпроцес) набуття і закріплення способів діяльності індивіда, результатом якого є досвід, виникають нові форми поведінки і діяльності; 3) діяльність учня (студента) щодо оволодіння соціальним досвідом і розвитку якостей, необхідних для виконання соціальних функцій і розв'язання задач.

Фізичне виховання – виховання, що здійснюється з метою укріплення здоров'я людини та досягнення нею доцільного фізичного розвитку.

Формування особистості – процес становлення людини як соціальної істоти під впливом всіх без виключення факторів – екологічних, соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних і т.п.

Фрустрація – психічний стан дезорганізації свідомості й поведінки, який виникає в ситуаціях перешкоджання досягненню мети або задоволенню потреб, що загрожує гідності людини.

Характеристика – сукупність специфічних ознак, властивостей, позитивних рис чи недоліків предметів зовнішнього світу або людських індивідів.

Хрестоматія – книга, яка містить матеріали першоджерел, вивчен­ня яких сприяє засвоєнню знань, передбачуваних програмою.

Цілеспрямованість – позитивна вольова якість, яка характеризується тим, що людина підпорядковує свою поведінку визначеній життєвій меті.

Ціннісні орієнтації – вибіркова відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

Ціннісні орієнтації – інтегративні утворення, пов'язані як з потребно-мотиваційною, так і смисловою сферою особистості. Вони усвідомлюються, їхні функції – регулювання поведінки і діяльності особистості в найбільш значущих життєвих ситуаціях.

Чесність професійна діловита вимогливість, самовідданість у роботі, уміння говорити правду «у вічі».

«Я-концепція» цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного «Я», який є настановою людини стосовно себе. «Я-концепція» містить такі компоненти: 1) когнітивний складник – «Образ-Я» – уявлення індивіда про самого себе, про свої якості, здібності, зовнішність, соціальну значущість та ін.; 2) оцінний складник – «Ставлення-Я» – самооцінка, сам о ставлення, самоповага та ін.; 3) поведінковий складник «Вчинок-Я» потенційні поведінкові реакції, конкретні дії, самопрезентації, які можуть бути викликані «Образом-Я» і «Ставленням-Я». У склад «Я-концепції» входять: 1) «фізичне Я» – схема власного тіла; 2) «реальне Я» – уявлення про себе в теперішньому часі: 3) «динамічне Я» – те, яким суб'єкт має намір стати; 4) «соціальне Я» – співвіднесене зі сферами соціальної інтеграції (статевою, етнічною, громадянською, рольовою та ін.); 5) «екзистенційне Я» – оцінка себе в аспекті життя і смерті; 6) «Ідеальне Я» – те, яким суб'єкт, на його думку, повинен бути, орієнтуючись на моральні норми; 7) «фантастичне Я» – те, яким суб'єкт бажав би бути, якщо це було б можливим.

1.1.Теория муниципального управления – как наука

“В послании Президента Российской Федерации Федеральному Собранию на 1998 год “Общими силами – к подъему России” большое внимание уделяется роли местного самоуправления в государственном устройстве страны и политической системе общества, сделан принципиально важный вывод, что в обеспечении общего подъема страны роль органов местного самоуправления не меньше, а в некоторых случаях даже больше, чем роль федерального и регионального уровней власти. Президент Российской Федерации указал на обязанность федеральной государственной власти наращивать усилия по защите интересов местного самоуправления, поставлена долгосрочная задача оказания помощи муниципальным органам власти в освоении потенциала возможностей самоорганизации жителей”.^[1]

Без постоянной и всемерной поддержки со стороны государства формирование и деятельность местного самоуправления как института местной власти невозможны. Соответственно необходима система мер, обеспечивающих реформу местного самоуправления, планомерный переход от поддержки государством становления муниципального уровня власти к поддержке социально – экономического развития муниципальных образований, реализации в полном объеме конституционных полномочий местного самоуправления.

Решение проблем, возникающих в ходе становления и развития местного самоуправления, обеспечения устойчивого развития муниципальных образований требует их глубокой научно-методической проработки, в связи с этим необходимо наличие научно-методического обеспечения местного самоуправления как на федеральном, так и на региональном уровнях. Необходимо осуществить разработку, издание и распространение научной и учебно-методической литературы для подготовки, переподготовки и повышения квалификации кадров для органов местного самоуправления, методической литературы по вопросам организации муниципальной службы, работы с кадрами в органах местного самоуправления.

Федеральная программа предусматривает следующие меры научно-методической поддержки:

ü “научно-методическое обеспечение совершенствования территориальной и структурной организации муниципальных образований;

ü научно-методическое обеспечение эффективного управления бюджетным процессом в муниципальных образованиях;

ü научно-методическое обеспечение эффективного управления муниципальным хозяйством, муниципальной собственностью;

ü научно-методическое обеспечение эффективного управления комплексным социально-экономическим развитием муниципальных образований;

ü научно-методическое обеспечение устойчивого взаимодействия органов государственной власти и органов местного самоуправления и т.д.”^[2]

В целом данная Федеральная программа предусматривает проработку теоретических вопросов муниципального управления и становления ее как науки и учебной дисциплины.

В своем развитии теория муниципального управления прошла шесть этапов:

1. Этап – сбор фактов, явлений, научных и исторических данных в области муниципального управления, например, земства, советский и зарубежный опыт;

2. Этап – систематизация этих данных и составление типологии, например, управленческих структур;

3. Этап – создание понятийного аппарата: категории, понятия, термины, например, муниципальное управление, органы местного самоуправления, муниципальное образование и их взаимосвязь;

4. Этап – поиск зависимостей (устойчивых связей) между различными элементами муниципального управления, формулирование законов, закономерностей и принципов, например, единство главной цели, единство системы и принципов и др.;

5. Этап – привлечение и использование знаний других наук для понимания основных проблем муниципального управления, например, теорий организаций и принятия решений;

6. Этап – обобщение сведений о существующих теоретических разработках и практическом применении отдельных положений теории муниципального управления.

Последовательная их реализация привела к появлению данного конспекта лекций.

Муниципальное управление в данном конспекте рассматривается как явление и как процесс. В качестве явления – это связано только с муниципальным образованием. В качестве процесса – это управленческая деятельность органов местного самоуправления, связанная с достижением определенных целей.

Развитие муниципального образования связано с привлечением достижений многих наук, но в первую очередь – теории муниципального управления. В самом начале в муниципальном управлении главным было использование накопленного опыта (преимущественно советского периода), затем – собственные научные знания, но преимущественно эмпирические, и теперь на первый план выходит теоретическая наука. На этом этапе закономерна постановка вопроса о функциях теории муниципального управления.

Во-первых, это познавательная функция, которая в особых комментариях не нуждается. Очевидно, что проведение различных экспериментов на территории муниципального образования обходится дорого и затрагивает интересы большинства населения и соответственно требует теоретического обоснования.

Во-вторых, методологическая функция – разработка методов, средств, научного инструментария, необходимых для исследований в области муниципального управления.

В-третьих, практическая функция – непосредственное обеспечение муниципального управления и муниципальной политики в различных сферах муниципального образования.

Содержание понятия “муниципальное управление”

В раскрытии понятия “муниципальное управление” важное значение принадлежит толкованию обеих его составных частей – “муниципальное” и “управление”.

Появление термина “муниципалитет” относится к республиканской эпохе истории Древнего Рима: так назывались города, пользовавшиеся правами самоуправления. Слово “муниципалитет” происходит от латинского “municipium”. “Munus” по латыни означает тяжесть, тягота, бремя, а “capio” – беру, принимаю. В России этот термин применяется для характеристики как городского, так и сельского самоуправления.

Федеральный закон ”Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации” устанавливает, что термины “муниципальный” и “местный” и словосочетания с этими терминами применяются в отношении органов местного самоуправления, предприятий, учреждений и организаций, объектов собственности и других объектов, целевое назначение которых связано с осуществлением функций местного самоуправления, а также в иных случаях касающихся осуществления населением местного самоуправления.

Что касается термина “управление” то с точки зрения кибернетики – науки об управлении:

ü управление – это функция муниципального образования (как организованной системы), обеспечивающая достижение стоящих перед ним задач сохранения структуры и деятельности как самоуправляющейся территориальной целостности;

ü управление – это внутреннее качество муниципального образования как целостной системы, основными элементами которой являются субъект (органы местного самоуправления) и объект (само муниципальное образование), постоянно взаимодействующие на началах самоорганизации и самоуправления;

ü управление служит интересам взаимодействия элементов этой системы (субъектов и объектов) и составляющих единое целое (муниципальное образование), с общими для всех элементов целями и задачами;

ü управление – это управленческое воздействие субъекта на объект, которое упорядочивает систему - муниципальное образование, обеспечивает его функционирование в соответствии с закономерностями его существования и развития. Это – целенаправленное упорядочивающее воздействие, реализуемое в связях между субъектом и объектом и осуществляемое непосредственно субъектом управления;

ü управление предполагает, как внутреннее взаимодействие составляющих систему элементов, так и множество взаимодействий с системами различного иерархического уровня (субъект федерации, район в городе, поселок в районе). Оно предполагает существование управленческих функций как внутрисистемного (в самом муниципальном образовании), так и межсистемного характера (субъект федерации ® муниципальное образование ® ТОС), где система верхнего уровня выступает в роли субъекта управления по отношению к системе нижнего уровня, являющегося объектом управления.

Таковы характерные черты управления. Они полностью приемлемы для понимания управления в социальной сфере, где в роли субъектов и объектов управления выступают люди и их различные объединения, в нашем случае территориальное – муниципальное образование.

Муниципальный = местный			Управление – целеполагающее, организующее и регулирующее воздействие
	Муниципальное управление
	Местное целеполагающее, организующее и регулирующее воздействие на муниципальное образование

Рис. 1. Содержание понятия “муниципальное управление”

Следовательно, управление представляет собой целеполагающее (сознательное, преднамеренное, продуманное), организующее и регулирующее воздействие населения на собственную общественную, коллективную и групповую жизнедеятельность, осуществляемое как непосредственно (в формах местного самоуправления), так и через специально созданные структуры – органы муниципального управления (рис.1.).

Муниципальное управление представляет собой целостную систему общественных отношений, связанных с территориальной самоорганизацией населения, самостоятельно решающего вопросы местного значения, вопросы устройства и функционирования муниципальной власти.

Муниципальное управление осуществляется в пределах муниципального образования (городское, сельское поселение, несколько поселений, объединенных общей территорией), где имеется муниципальная собственность, местный бюджет и выборные органы местного самоуправления.

Из перечисленных характеристик следует, что муниципальное управление – это деятельность выборных и других органов местного самоуправления по управлению муниципальной собственностью, объектами муниципального хозяйства, формированию и исполнению местного бюджета. А также иной их деятельностью в различных сферах муниципального образования, направленной на обеспечение жизнедеятельности населения, решения других вопросов местного значения, включая и вопросы организации своей работы, муниципальной службы (рис.2.).

Органы муниципального управления (местного самоуправления)

Муниципальное управление

Муниципальная собственность

Объекты муниципального хозяйства

Местный бюджет

Сферы муниципального образования

Рис. 2. Объекты муниципального управления

	Муниципальное управление
Муниципальная служба		Муниципальная собственность
	Муниципальное право

Рис. 3. База муниципального управления

В целом можно утверждать, что муниципальное управление – это управленческая деятельность базирующаяся на муниципальном праве, муниципальной службе и муниципальной собственности (рис.3.).

Вот как трактуют термин “муниципальное управление” некоторые авторы.

“Муниципальное управление есть деятельность органов местного самоуправления, направленная на удовлетворение общественных интересов, осуществляемая в определенных законом формах посредством муниципального хозяйства”.^[3]

“Муниципальное управление, как было отмечено выше, представляет собой составной элемент общей системы управления в государстве, для которого законодательно (в рамках Конституции) определяются сферы деятельности, полномочия и ответственность и т.д. Однако в рамках, определенных законодательством, муниципальное управление реализуется самостоятельно. Другими словами, муниципальное управление входит в общую децентрализованную систему управления государством. Для муниципального управления, так же как и для местного самоуправления, в “чистом виде” характерно самостоятельное формирование целей и задач, органов власти и управления, бюджета, ресурсной базы и т.д., но в данном случае все это делается в рамках законодательной базы государства и общегосударственного устройства. Если так понимать самоуправление, то оно равнозначно понятию “муниципальное управление”. Если под местным самоуправлением понимать то, что было сказано выше, в этом случае будет иметь место местное самоуправление в “чистом виде”. Следует отметить, что при устранении в муниципальном управлении возможности самостоятельного целеполагания, выбора органов власти и управления и т.д. такое муниципальное управление преобразуется в элемент государственного управления в рамках конкретной территории”.^[4]

К сожалению, в хорошем справочнике “Государственное и муниципальное управление” вторая часть его наименования, напрочь отсутствует в перечисленных понятиях и терминах и совершенно непонятно, какое содержание вкладывают авторы в термин “муниципальное управление”. Читателям открывается широкий простор для собственных фантазий, предположений и выводов по этому поводу.

Содержание понятия “муниципальный менеджмент”

Кроме термина “муниципальное управление” ныне стал широко использоваться также модный термин “муниципальный менеджмент” с аналогичным содержанием. Вот как он трактуется авторами учебника “Муниципальный менеджмент”.

«Муниципальный менеджмент тождественен местному самоуправлению как форма управления местной (муниципальной) собственностью.

Особенно тесно связан муниципальный менеджмент с экономической географией и регионалистикой. Он дополняет и углубляет знания экономической географии и регионалистики.»^[5]

Не оспаривая соответствие содержания учебника его наименованию, рассмотрим второе составляющее этого словосочетания – “менеджмент”, как он трактуется некоторыми авторами.

“Термин “менеджмент”, как правило, трактуется очень широко. С некоторой степенью приближения можно сказать, что это система текущего и перспективного планирования и организации производства, реализации продукции и услуг в целях получения прибыли”.^[6]

Дата добавления: 2014-11-08