Коротке викладення теми

II. Навчальна мета.

Знати:

1.Визначення понять "психіатрія" і "наркологія".

2. Завдання психіатрії і наркологiї.

З. Історичні етапи розвитку психіатрії. Вклад українських і зарубіжних вчених психіатрів у розвиток психіатрії /В.П.Протопопов, Й.А.Полішук, Я.П.Фрумкін, П.В.Бірюкович, Н.П.Татаренко, Г.Ю.Маліс, І.М.Балінський, С.С.Корсаков, В.Х.Кандинський, В.П.Осипов, П.Б.Ганнушкін, Е.Крепелін, Є.Блейлер, Ж.Клерамбо та інші/.

4. Організацію психіатричної та наркологічної допомоги в Україні.

5. Методологічні і організаційні принципи вітчизняної психіатрії.

6. Структуру психіатричної лікарні, психоневрологічного диспансеру.

7. Порядок направлення психічнохворих в психіатричний стаціонар.

Вміти: -Визначити стан свідомості у психічнохворих.

- Визначити показання для госпіталізації в психіатричну лікарню.

Практичні навички:

1. Надання невідкладної допомоги психічнохворому в стані психомоторного збудження.

2. Утримування психічнохворого в стані психомоторного збудження

для введення заспокійливих засобів.

3. Оформлення направлення в психіатричний стаціонар.

4. Транспортування психічнохворого в психіатричну лікарню.

5. Оформлення карти стаціонарного хворого /історії хвороби/.

У 1803 році Й.Рейль запропонував термін «психіатрія» (від гр.psyche – душа, atre – лікування).

Психіатрія- є самою унікальною зі всіх медичних наук і, можливо, серед всіх областей знання взагалі, це особлива філософія існування, вона має справу з душею, норма якої, однак, не завжди точно визначена. Але, не дивлячись на це, вона ставить перед собою конкретні завдання, має на меті позитивний вплив на хвору душу. Отже, дуже багато що залежить від усвідомлення психіатром понять норми та патології психічних процесів.

Для хірурга не важливо, на якій мові говорить і до якого етносу належить пацієнт з переломом стегна, для психіатра важливо, у кого спостерігається невроз, як він ставиться до хвороби.

Фігура психіатра зростає з образу і архетипу шамана, який був присутній у всіх без виключення культурах. Він міг контролювати, на відміну від своїх пацієнтів, власний психічний стан.Таємничою є ця професія і тепер. Звернення до психіатра часто лякає, цікавить і викликає сумнів.

Згідно із періодизацією відомого історика психіатрії Ю.В.Каннабіха (1929) розрізняють шість історичних етапів формування наукових поглядів організації допомоги психічно хворим.

Перший (донауковий) період характеризується переважно теологічним розумінням аномальної поведінки хворих (міфи, легенди).

У другий період було зроблено перші кроки в розумінні розладів психіки без теологічних тенденцій, що дало змогу сформувати зачатки медичної допомоги психічно хворим. У цей час формується лікарська корпорація.

Третій період відповідає часам середньовіччя (IV – VII ст.).В цей період почали створювати перші примітивні заклади для утримання психічно хворих (хворих тримали у кайданах). Основною метою була ізоляція, а не лікування хворого.

Четвертий період (XVIII початок XIXст.) – це період становлення психіатрії як галузі медицини, епоха Ф.Пінеля, Дж.Конолі, які сповідували нові принципи ненасильства стосовно психічно хворих.

П’ятий період (XIX- початок XX ст.) – епоха нозологічної психіатрії. Основу нозологічного напряму в психіатрії слов’янських країн заклав П.О.Бутковський у фундаментальній праці «Душевні хвороби», продовжили К.Кальбаум, Е.Крепелін. В цей період були систематизовані психічні хвороби, проведений опис ранньої недоумкуватості та маніакально-депресивного психозу.

Шостий (сучасний) період характеризується широким вивченням поза лікарняних та загально соматичних аспектів психіатрії, «психофармаркологічною революцією».

До теперішнього часу протягом декількох сторіч продовжується дискусія про те, чи є психіатрія наукою або мистецтвом. На користь першої точки зору можна привести досягнення біологічної терапії психічних захворювань (зокрема, психофармакології), епідеміології і генетики психічних захворювань, а також функціональної морфології мозку. На користь другої точки зору свідчить значна залежність ефекту терапії і якості діагностики від особистості лікаря,тобто психотерапевтичній дії на пацієнта.

Єдиною є загальна теорія, яка є дієвою в психіатрії — еволюційна. Вона об'єднує дані генетики, біохімії, психоаналізу і психології, екології і епідеміології, а також клінічні дані. Згідно цієї теорії основні психічні розлади — це ті,які виникли в процесі еволюції як форми адаптації, що мають конкретну генетичну базу, частота цих форм підтримується селективними перевагами осіб, які є носіями патології.

Основними адаптивними реакціями, які лежать в основі психозів, є реакція застигання-втечі, яка служить біологічною базою шизофренії, пароксизмальная реакція — база епілепсії і емоційні реакції, що лежать в основі біології афектних розладів. Ці реакції притаманні всім людям, але поріг реакцій у всіх різниться. Великі психози (шизофренія, епілепсія і афектні розлади) в своїх комбінаціях створюють всю різноманітність психозів, так само як риси особистості, пов'язані з ними в своїх комбінаціях, створюють всю різноманітність психопатологічних проявів.

Дата добавления: 2014-11-25