Ґ. „Ізборник“ 1076 року

1. Своєрідною пам’яткою є так званий „Ізборник“ з 1076 року. Це збірка численних невеликих творів. Маємо тут три „повчання“ батьків дітям („Слово одного батька до свого сина“ та повчання дітям Ксенофонта та „святої Фсодори“); т. зв. „Атанасієві відповіді“, що пояснюють важкі місця св. Письма, вибрані уривки з „неканонічних“ книг св. Письма („Книга Премудрості“, Сирах); оповідання про „Милостивого Созомена“ та може найтиповіші для „Ізборника“ — різні сентенції, речення, прислів’я, згруповані за темами. Увесь твір призначений, безумовно, для людей світських; тема, що їй приділено найбільше місця, є милосердя до бідних. Багато порад мають характер „світський“, напр., про ставлення до „сильних цього світу“ („не сварися съ чловЂкъмъ сильнымъ“) тощо. Деякі з творів, що ввійшли до „Ізборника“, мали й пізніше (до 18 ст.) широке розповсюдження.

„Ізборник“ складено за певним пляном: починається він „Словом“ про читання книг: „добре є, браття, читання книжне“, потім ідуть повчання батьків дітям та збірки сентенцій, в тому числі „Поради для заможних“ та „Стословець“; далі подано вибрані місця з проповідей, а на кінці оповідання про Созомена, — про те, як Бог віддає „сторицею“ милостиню, дану бідним.

2. В протилежність до збірки 1073 р., про яку відомо, що її переписано з болгарського ориґіналу, та яка складається виключно з перекладених статтей, — походження збірки 1076 р. почасти не з’ясоване. Але немає сумніву, що частина матеріялу слов’янського, а певна частина й київського походження, судячи з таких форм слів: веред, норов, або з слів, що характеристичні виключно для східнослов’янських мов, як „ларь“ (позичене з скандінавського) *.

*) Важливою ознакою східнослов’янських, зокрема українських текстів є закінчення орудного відмінка однини чол. та сер. роду -ъмь або -ьмь замість церковнослов. та південнослов. -омь, -емь. Східнослов’янські форми в „Ізборнику“ 1076 р. найчастіші.

До слов’янської літератури належить „Слово /100/ про читання книг“ (бо згадано тут „Кирила-філософа“, себто слов’янського місіонера), київського походження можуть бути „Слово одного батька до свого сина“ та „Поради для заможних“. Навіть і „Стословець“, Що приписаний патріярхові царгородському Геннадієві, якого, одначе, немає серед його творів, мабуть, місцевого походження, так само, як і невеликий твір — „Яка має бути людина“, що його приписано „св. Василієві“. Але навіть, якщо вважати ці твори за перекладені, вони відрізняються певними рисами, що змушують нас розглядати їх серед творів ориґінальної київської літератури.

3. Більшість матеріялу, що ввійшов до збірки, стилізована як сентенції, прислів’я, — короткі речення збудовані звичайно як протиставлення або паралелі двох різних думок, мова їх помітно ритмізована, а окремі частини речень часто зв’язані римою. Часто повторюються окремі слова, а в окремих випадках маємо ті алітерації, що їх ми бачили, напр., у старому літописі.

Ось приклади римованих сентенцій з алітераціями:

иже въ кротости пожиша | и-в

и в добрословъи уста свои учиниша... | и-в-у-у

кыимъ путьмь идоша | к-и

и коею стьезю текоша... | и-к

старЂишааго деньми почьстити не лЂнися, | с-п

и покоити старость его потьщися. | п-с-п

на стьзю подвига съступаеши, | с-с

душю же отъ раслабления свобождаеши... | с

иже слабо живеть | с

то того не приводи на съвЂтъ | т-т-н-н-с

прЂдъ старьци мълчяние, | п-м

прЂдъ мудрыми послушание... | п-м-п

и не навидЂние чловЂкомъ творити, | и-н-и-т

нъ тъкмо отъ бога хвалы и милости просити... | н-т-и

при молитві:

Не смЂшаи словесъ своихъ съ простыми словесы, | с-с-с-с-с

вЂды, яко богу събЂседьникї еси. | с

або з неточною римою:

Егда же възьриши нощью на небо и на звЂздьную красоту, | в-н-н-н-н

молися владыцЂ богу, добрууму хытрьцу. | в-д /101/

Заутра же освЂштаемъ припади къ творьцю своему | п-т-с

давъшууму ти съ день на приложение животу. | д-т-с-д-н

Або без алітерації:

днесь бо растемъ,

а утро гниемъ...

даждь мокнуштюму сухоту,

зимному теплоту.

хранися от пития,

осквьрняеть бо молитвы твоя.

Окремі речення помітно ритмізовані за допомогою паралельної побудови їх частин, напр., (див. деякі приклади угорі):

алчьнааго накърми...

жадьнааго напои,

страньна въведи,

больна присЂти,

къ тьмьніци доиди,

виждь бЂду ихъ

и въздъхни.

Іноді повторюються окремі слова, теж ритмізуючи мову:

Не постає корабель без цвяхів,

а праведник без читання книжок;

як дух полоненого є у батьків його,

так (дух) праведника у читанні книжок;

краса вояка — зброя, а корабля — вітрила,

так (краса) праведника — читання книжок.

Часто алітерація зв’язана з початками речень (так звана „анафора“), напр.:

єдина є душа,

єдиний час життя,

єдина смерть...

або:

лагідне ступання,

лагідне сидіння,

лагідний зір,

лагідне слово...

Зустрічаємо паралелізм і без алітерацій чи рим:

Встань, яко митар,

прибіжи, яко повія, /102/

розчулься, яко Ахав,

плач, яко Петро,

зови, яко хананенянка... і т. д.

або:

тужи про гріхи,

вздихай про спокуси,

печалься про падіння...

4. Гарні і образи в сентенціях „Ізборника“. Багато гарних порівнянь: „Відвертайся від ласкавих улесливих слів, як від круків, що виколюють тобі очі духовні“; „Якщо мешканці, що жимуть вище (по річці) не наповнюють своїх посуд, або не напувають своєї худоби та мовлять: залишім для долішніх мешканців, а самі берім мало, — то це не так: хай черпають досхочу, а про долішніх не піклуються бо і повз них тече та сама річка. Так само і з маєтком: не піклуйся про нащадків...“; або: „Закрити: темна хмара соняшну красу та світло, губить молитви красу думка гнівна“; „Не чекай у намулі гріховному, поки нагло загрузнеш...“ Цікаві антитези: „Будь принижений головою, високий духом“; „ногами ступай тихо, а духом біжи хутко до поріг небесних“; „радість цього світу плачем кінчається, як можна бачити в світі цьому на двох сусідах: у цих відправляють весілля, у тих за мерцем плачуть“; „волю Його (Бога) твори в дрібному, то Він твою (творитиме) вічно“.

Багато яскравих картин: „Якщо ти весело ступаєш по сходах, від князя йдучи, зроби, щоб і в твоєму домі не ходили сумно, а так само радісно“; „насичуючися слодким питвом, згадай того, хто п’є теплу воду, сонцем нагріту“; „якщо лежиш у добре покритому покої, слухаєш ушима дощ рясний, подумай про бідаків, як нині лежать та дощові краплини, ніби стріли, їх ударяють“; „якщо сидиш зимою в теплому покої... зідхни, подумавши про бідаків, що схилені над малим вогником — велику біду їх очі мають від диму, руки тільки зогрівають, а плечі і все тіло від морозу померзло“. Гарний опис райського краєвиду в оповіданні про Созомена: „І бачив інші садиби, що поросли від гори до низу плодами ароматними та гарними, і гілки їх посхилювалися до землі, одна ліпша від одної. А птахи різні сиділи вгорі на них, сліпаючи пісень солодких, нахиляючися один до одного та не замовкаючи... І сади хиталися, стоячи в красі великій. Джерела текли, та веселка в красі (своїй) стояла...“ (пор. ще цит. згадку про красу зоряного неба). Ось як зображено п’яницю в уривку, який без підстави приписано пророкові Йоїлеві — вино „сміливого робить боягузом, чистого розпусником, правди не знає, розум віднімає, і як вода вогонь, так безмірне (пиття) меду розум згашує... /103/ Здається йому, що земля труситься, а гори біжать колом... Голова не залишається прямо, хилячися сюди та туди на плечі. Сновиди тяжкі та злі... Дрімають, позіхають... Туман бачить перед очима“.

5. Хоч частина цитованих уривків і належить до перекладених частин „Ізборника“, але важливе вже те, що перекладач ставився до суто мистецьких проблем перекладу з увагою та зумів передати гарні місця з пристосуванням тексту до мистецьких можливостей слов’янської мови. Отже, формально навіть перекладені частини є плід ориґінальної праці.

Без сумніву, і перекладені частини „Ізборника“ передали народній словесності чимало речень-прислів’їв. В кожному разі, тут зустрічаємо, поперше, такі прислів’я, як напр.: „Мати злого є лінощі“; „овочеве дерево пізнається з плоду“; „не залишай старого приятеля, новий не є йому рівний“; або й пізніше клясичне порівняння світу з „колом, що котиться“; або сентенція „не той багатий, хто багато має, а той, хто багато не потребує... Не той бідний, хто не багато має, а той, хто багато (мати) бажає“ (ще в Сковороди). Дещо зустрічаємо і в інших творах старої літератури (напр., у Мономаха, в „Молениі“ Даниїла тощо). Багато цікавих окремих слів та виразів.

Через схожість стилю „Ізборника“ з проповіддю Іларіона висловлено думку, що Іларіон обробив і цей збірник. Висновок не переконливий. Можемо говорити лише про певну „школу“ письменницьку або напрям у межах літератури 11 віку, до якого належать і проповідь Іларіона і збірник 1076 року, хоч збірник має спільні риси (любов до афоризмів) з багатьма іншими творами 11 віку (літописи).

Дата добавления: 2014-11-25