Функції та повноваження виконавчих органів місцевих рад. 2 страница

Традиційно до економічних функцій відносять: формування місцевих бюджетів; управління торгівлею, регулювання земельних відноси, громадським харчуванням, побутовим обслуговуванням населення, транспортним і готельним господарством та ін.

Серед соціальних функцій чи не найважливішою є управління зайнятістю на місцевому рівні, яке поступово посилюватиметься в напрямі створення «гнучкого» ринку праці на місцях; дуже важливими соціальними функціями є моніторинг рівня життя населення, що проживає на підвідомчій території, сприяння забезпеченості населення об’єктами соціальної інфраструктури тощо.

Екологічні функції охоплюють собою діяльність органів місцевого самоврядування, спрямовану на формування сприятливої екологічної ситуації на підвідомчій території.

Наданням населенню вичерпної об’єктивної та достовірної інформації здійснюється інформаційна функція. Ця функція забезпечує не лише «прозорість» влади, але й скерована на залучення всіх жителів відповідної території, окремих трудових колективів, громадських організацій чи громадян до розроблення, прийняття та реалізації актів у формі розпорядження голови, рішень ради чи місцевого референдуму з питань розвитку підвідомчої території.

Поряд з тим можна виділити культурні, побутові, виховні та інші функції.

Функції виконавчих органів місцевих рад реалізуються шляхом виконання повноважень, якими вони наділені згідно із законодавством. Власні й делеговані повноваження виконавчих органів рад закріплені у розділі 2 та статті 52 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, виконавчий комітет ради:

1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Функції виконавчих комітетів, спрямовані на забезпечення діяльності відповідних рад, в юридичній літературі називають президіяльними (за аналогією з функціями, які раніше виконувала Президія Верховної Ради республіки).

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Повноваження, надані виконавчим органам сільських, селищних, міських рад Законом, класифікують за такими сферами (галузями):

1) соціально-економічного та культурного розвитку, планування та обліку;

2) бюджету, фінансів і цін;

3) управління комунальною власністю;житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку;

4) будівництва;

5) освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

6) регулювання земельних відносин і охорони навколишнього природного середовища;

7) соціального захисту населення;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи;

10) вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

11) забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

12) відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України і присвоєння почесних звань України.

Суттєвою особливістю комплексу повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є те, що вони поділяються на власні (самоврядні) (віднесені законом до їх повного відання) та делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади, які надаються згідно із законом органам місцевого самоврядування). Щодо останніх, А. Онупрієнко бачить проблему у тому, що часто обсяг делегованих повноважень перевищує обсяг власних повноважень органів місцевого самоврядування[80]. Аналогічною є позиція В. Борденюка, згідно із якою органам місцевого самоврядування може передаватися лише незначна частина повноважень органів виконавчої влади. Принаймні, вони не можуть переважати власні повноваження органів місцевого самоврядування, основне соціальне призначення яких полягає у вирішенні питань місцевого життя[81]. Насправді, вийшло навпаки. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» містить 67 самоврядних повноважень, а делегованих – аж 78. З цього приводу П. Любченко зазначає, що в Україні вся система виконавчих органів місцевих рад задіяна в процесі реалізації повноважень органів виконавчої влади. Оскільки обсяг цих повноважень складає майже половину, а в окремих випадках навіть більше половини, в їх компетенції, це дає підстави характеризувати їх більшою мірою як органи державної виконавчої влади, а не виконавчі органи місцевих рад. Це не сприяє розвитку місцевого самоврядування в цілому[82].

Так, повноваження у сфері соціально-економічного та культурного розвитку, планування та обліку включають:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- підготовка програм соціально-економічного й культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм;

- забезпечення збалансованого економічного й соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

- розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах і організаціях;

б) делеговані повноваження:

- розгляд і узгодження планів підприємств, установ і організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може спричинити негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів;

- статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ст. 27 Закону);

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

- встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності;

- здійснення в установленому порядку фінансування видатків а місцевого бюджету;

б) делеговані повноваження:

- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;

- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;

- сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території (ст. 28 Закону).

Повноваження щодо управління комунальною власністю включають:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

- встановлення порядку і здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

- заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

б) делеговане повноваження:

- погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності (ст. 29 Закону).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку належать:

а) власні (самоврядні) повноваження

- управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

- облік громадян, які відповідно до законодавств потребують поліпшення житлових умов; розподіл і надання згідно із законодавством житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань стосовно використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності;

- реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів; прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону;

- організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі;

- надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами;

б ) делеговані повноваження:

- здійснення заходів щодо розширення і вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку;

- здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;

- облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням;

- облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади;

- облік і реєстрація відповідно до закону об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності (ст. 30 Закону).

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності;

- підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації;

- надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності;

б) делеговані повноваження

- прийняття в експлуатацію завершених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством;

- здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ і процесів;

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад;

- підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

- справляння плати за землю;

б) делеговані повноваження:

- здійснення контролю за дотриманням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, відтворенням лісів;

- реєстрація суб’єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;

- погодження проектів землеустрою;

У сфері соціального захисту населення до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- вирішення відповідно до законодавства питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни і праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва і городництва;

б) делеговані повноваження:

- вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов’язаних з охороною материнства і дитинства;

- вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування;

Щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

- підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їхньої діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов;

- сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ і адвокатури;

- внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад та їхніх виконавчих органів, прийняті в межах їхніх повноважень;

б) делеговані повноваження:

- забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності;

- вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку;

- вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їхнього відання, реєстрація актів громадянського стану;

- здійснення в установленому порядку державної реєстрації підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності, розташованих на відповідній території, а також положень про організації орендарів;

Крім вищезазначених повноважень виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють ще й інші надані їм законом повноваження (стаття 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Автори науково-практичного коментарю до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначають, що хоч би яким не був докладним Закон про місцеве самоврядування, він не може (і не повинен) передбачити всі питання, які можуть бути віднесені до компетенції органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Адже місцеве самоврядування, а отже, і повноваження його органів і посадових осіб не є чимось незмінним, раз і назавжди даним. У міру виникнення якісно нових суспільних відносин, зміни та припинення існуючих виникає, як правило, необхідність у відповідній юридичній регламентації цих відносин, у тому числі шляхом уточнення повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. При цьому слід враховувати, що статутні закони, які визначають правовий статус органів публічної влади, в тому числі й органів місцевого самоврядування, не взмозі перерахувати всі їхні повноваження. Тому досить часто повноваження органів державної влади й органів місцевого самоврядування передбачені в численних галузевих законах, які докладніше визначають повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в різноманітних сферах управлінської діяльності.

Так, наприклад, стаття 14 Закону України «Про освіту» закріплює повноваження місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування в галузі освіти. Здійснюючи державну політику в галузі освіти, ці органи в межах своєї компетенції:

- встановлюють (не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів) обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

- забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організації системи освіти, зміцнення їхньої матеріальної бази, господарське обслуговування, здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

- організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти.

Стаття 26 Закону України «Про музеї та музейну справу», зокрема, встановлює, що органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.

Стаття 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює особливості повноважень районних у містах рад та їхніх виконавчих органів. У ній відтворено конституційні положення (частина п’ята статті 140), що питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Тому обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їхніх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними в містах радами з урахуванням загальноміських інтересів і колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Так, районні в містах ради (в разі їх створення) та їхні виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об’єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами.

Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їхніх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної в місті ради протягом даного скликання.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» дійсно дуже комплексно визначено правосуб’єктність суб’єктів місцевого самоврядування, зокрема напрями та види діяльності його виконавчих органів, але все ж таки не можна вважати, що у реальному муніципальному житті правосуб’єктність суб’єктів місцевого самоврядування підпорядкована лише формулі «дозволено лише те, що закріплено в законі». Тому існує думка, що хоч яким деталізованим було би законодавство, яке встановлює обсяг правосуб’єктності суб’єктів місцевого самоврядування, воно навряд чи може передбачати всі питання, які можуть виникнути перед тим чи іншим суб’єктом місцевого самоврядування[83].

У цьому випадку О.В. Батанов вважає можливим і необхідним застосування іншої формули – «дозволено все, що не заборонено законом»[84]. Відповідно до цього принципу територіальна громада та її органи можуть розглядати і питання, право вирішення яких передбачається, але прямо не конкретизується законодавством України як складова їхньої правосуб’єктності. Тому передбачену Конституцією України формулу «у межах, встановлених Конституцією та законами України» доцільно було б у поточному законодавстві «розвивати» саме як «можливість вирішувати усе, що не заборонено», а не тим шляхом, який передбачено у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»: дозволено лише те, що не заборонено.

У цьому аспекті чинне законодавство України не відповідає міжнародним стандартам місцевого самоврядування. Такий вітчизняний принцип закріплення функцій та повноважень місцевого самоврядування суперечить положенням Європейської хартії місцевого самоврядування. У відповідності із цим документом, «головні (тобто, не усі) повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу».

Враховуючи, що після ратифікації Хартія стала частиною національного законодавства, тобто вона має силу закону, в механізмі регулювання питань місцевого значення та визначення функцій та повноважень територіальних громад існують серйозні колізії компетенційного характеру. Адже за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування виконують виключно ті функції та повноваження, на які вказує держава, а за Хартією – може вирішувати усі справи, які не віднесені до кола функцій та повноважень інших суб’єктів.

Баланс між формулами «дозволено лише те, що закріплено в законі» та «дозволено все, що не заборонено законом» та вибір оптимальної моделі встановлення компетенції суб’єктів місцевого самоврядування має значення не лише в аспекті вирішення ними питань місцевого значення, розширення діапазону локальної правотворчості територіальних громад, конституційності та законності правових актів місцевого самоврядування, а й безпосередньо виводить нас на основну суб’єктну спрямованість муніципальної влади. У центрі різноманітних та різнопланових процесів виявлення, реалізації й захисту локальних інтересів та детермінованих ними питань місцевого значення перебуває людина. Саме людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України), а, у свою чергу, кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості (стаття 23 Конституції України). Значною мірою реалізація цих фундаментальних конституційних правоположень залежить від ефективно функціонуючої публічної влади, зокрема й муніципальної.

Питання для самоконтролю: 1. Яке місце займають виконавчі органи місцевих рад у системі органів місцевого самоврядування в Україні?2. Обґрунтуйте свою позицію стосовно правової природи виконавчих органів місцевих рад – чи є вони самостійними органами місцевого самоврядування або структурними елементами місцевих рад?3. Який порядок формування і склад виконавчих органів місцевих рад передбачений у законодавстві Україні?4. У яких випадках виконавчі органи місцевих рад можуть не створюватися?5. Назвіть строк повноважень виконавчих комітетів місцевих рад.6. Охарактеризуйте порядок проведення засідань виконавчих комітетів місцевих рад. 7. Які повноваження виконавчих органів місцевих рад передбачені чинним законодавством України? Що таке делеговані повноваження?8. Які акти приймаються виконавчими комітетами місцевих рад? Чи є вони обов’язковими до виконання? Який порядок їхнього прийняття передбачений у чинному законодавстві?9. Ким і у яких випадках можуть бути скасовані акти виконавчих комітетів місцевих рад?

Нормативні акти та література

1. Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 року № 1349 (зі змінами та доповненнями) станом на 29жовтня 2009 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1349-97-%D0%BF.

2. Регламент виконавчого комітету Донецької міської ради: затверджений Рішенням виконкому міської ради від 18 вересня 2002 року № 444 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.lukyanchenko.donetsk.ua/public_echo.php?id=159.

3. Проект Закону України про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування (реєстр. № 3207-1) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2223-15.

4. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Кол. монографія / В.О. Антоненко, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. – К.: Атіка, 2007. – 864 с.

5. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. С.Г. Серьогіної. – Х.: Право, 2005. – 256 с.

6. Журавель Я. Класифікація органів місцевого самоврядування // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 4. – С. 61–64.

7. Лимаренко О. Хто в ліс, хто по дрова // Урядовий кур’єр. – 2005. – 29 листопада.

8. Любченко П. М. Компетенція суб’єктів місцевого самоврядування. – X.: Модель всесвіту, 2001. – 224 с.

9. Любченко П. М. Порівняльний аналіз конституційного регулювання місцевого самоврядування в Україні та інших країнах // Місцеве самоврядування в умовах демократичної держави / Л. В. Ярічевська, П. М. Любченко, І. В. Жилінкова та ін.; За ред. проф. Ю. П. Битяка. – Х.: Право, 2005. – С. 64–82.

10. Любченко П. М. Проблеми правового регулювання місцевого самоврядування: аналіз змін до Конституції України // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. – Х.: Право, 2005. – Вип. 9. – С. 89–98.

11. Любченко П. М. Співвідношення місцевого самоврядування й держави: конституційно-правовий аспект // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 76. – С. 29–38.

12. Муніципальне право України: Підручник / Кол.авт., За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.

13. Онупрієнко А. Делегування державних повноважень органам місцевого самоврядування: проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 6. – С. 7–11.

14. Шахматова Т. Питання реформування місцевих органів влади // Право України. – 2007. – № 4. – С. 22–26.

15. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – Харків: Вид-во Національ-ного ун-ту внутр. справ, 2002. – 655 с.

16. Янюк Н., Бориславська О. Правове регулювання взаємодії місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій: проблеми делегування повноважень // Право України. – 2006. – № 6. – С. 19–25.

Дата добавления: 2014-11-25