Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів та слідчих

Соціальна діяльність — це єдність теоретичного і матеріально-практичного процесів, які здійснюються соціальними суб’єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього середовища в інтересах людей.

Перед тим як розглянути поняття юридичної діяльності, наведемо визначення поняття соціальної діяльності.

Загальна характеристика юридичної діяльності.

Основними ознаками соціальної діяльності є такі:

- єдність теоретичного процесу, який поєднує пізнання явищ, предметів і матеріально-практичних дій, спрямованих на використання вивчених предметів та явищ в інтересах людей;

- соціальну діяльність здійснюють соціальні суб’єкти — індивіди або їх групи, наділені свідомістю та волею, здатні пізнавати і діяти;

- об’єктом діяльності є навколишнє середовище, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні явища й предмети, які оточують людину;

- зміст діяльності полягає в цілеспрямованому використанні та зміні навколишнього середовища соціальними суб’єктами, тобто це завжди свідома діяльність, спрямована на визначення цілей та засобів їх досягнення;

- метою діяльності є задоволення матеріальних та духовних потреб людей.

Різноманіття потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності, до яких належить і юридична діяльність. Розглянемо основні її ознаки:

1. Юридична діяльність — це єдність процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей.

2. Вона здійснюється юристами, тобто професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і вміють реалізовувати його.

3. Об’єктами юридичної діяльності є юридичні явища, тобто опосередковані правом дії (дія і бездіяльність) людей та результати цих дій.

4. Суть юридичної діяльності полягає в діях юристів, спрямованих на досягнення певних юридичних цілей (вирішення юридичної справи, роз’яснення норми права адвокатом та ін.) з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми.

5. Юридична діяльність призначена для розв’язання різних юридичних проблем.

Отже, юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв’язання різних юридичних проблем.

Спочатку юридична діяльність не була самостійним видом діяльності. Першими “юристами” у багатьох країнах світу часто були жреці.

Першими історично відомими світськими юристами були римські юристи. Їх діяльність включала:

- відповіді на юридичні запитання приватних осіб;

- консультації і допомога при укладенні угод;

- керування процесуальними діями сторін при вирішенні суперечок у суді.

Нині окрім названих дій велике значення в діяльності юристів має ведення юридичних справ.

Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.

Існує два основних види юридичної діяльності: кримінальна і цивільна. Наведемо найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ:

1. Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку, очна ставка та інші процесуальні дії).

2. Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій.

3. Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі розгляду юридичної справи.

За інтелектуальним змістом юридична діяльність поділяється так:

- пізнавально-пошукова – збирання повної інформації щодо юридичних явищ;

- реконструктивна – аналіз інформації, розробка версій, напрямку розв’язання юридичної проблеми;

- організаційна – упорядкування і координація дій суб’єктів при веденні юридичної справи;

- реєстраційна – передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі;

- комунікативна — спілкування юриста з іншими учасниками і суб’єктами юридичної справи у процесі її вирішення.

За суб’єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну, слідчу, прокурорську, адвокатську, нотаріальну, юридичне консультування.

За цим же критерієм (тобто за суб’єктами діяльності) розрізняють ще такі види діяльності:

- юридичну діяльність органів дізнання (міліція, митниця, пожежний нагляд та ін.);

- криміналістично-судову експертизу;

- діяльність оперативно-пошукових органів (МВС, СБУ);

- діяльність органів виконання покарання.

Залежно від норм права, які реалізуються, розрізняють такі види юридичної діяльності:

- регулятивну, пов’язану з правомірною поведінкою суб’єкта права;

- правоохоронну, пов’язану з неправомірною поведінкою суб’єкта права (із здійсненням правопорушення).

Регулятивна діяльність поділяється на такі види:

- реєстраційно-засвідчувальну (видача посвідчення про право приватної власності на квартиру);

- правонадільну (дозвіл органів нотаріату на право вступу у володіння спадщиною).

Правоохоронна діяльність поділяється на такі види:

- попередження правопорушень (здійснення міліцією профілактики правопорушень);

- припинення правопорушення (здійснюється після початку правопорушення), наприклад затримання за дрібне хуліганство;

- розкриття правопорушень (знаходження правопорушників);

- розслідування правопорушень (встановлення точних деталей злочину);

- визначення судом чи іншими компетентними органами покарання правопорушника;

- виконання покарання.

Юридична діяльність виконує в суспільстві певні функції, які розкривають її соціальне призначення та роль у суспільстві. Наведемо визначення цих функцій.

Функції юридичної діяльності — це відносно відокремлені, однорідні дії, спрямовані на певні сфери суспільного життя. Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні та спеціально юридичні.

Розрізняють такі загальносоціальні функції юридичної діяльності:

- економічну – забезпечує функціонування економічної системи;

- політичну – забезпечує функціонування політичної системи;

- ідеолого-виховну – забезпечує збереження існуючих ідеологічних цінностей.

Спеціально юридичні функції юридичної діяльності поділяються на такі:

- регулятивну — спрямована на регулювання правомірної поведінки громадян; розрізняють дві її підфункції: регістраційно-засвідчувальну і правонадільну;

- правоохоронну — спрямована на запобігання правопорушень, їх розслідування, покарання винних; розрізняють три її підфункції: превентивну, правовідбудовчу, каральну.

Наведемо сучасні тенденції розвитку юридичної освіти:

- спеціалізація юридичної діяльності — розподіл на окремі галузі права чи категорії справ;

- інтеграція юридичної діяльності внаслідок ускладнення суспільного життя, збільшення обсягу нормативно-правових актів.

53. Вимоги до кандидатів на посаду професійних суддів

Для правничих спеціальностей характерні як загальні, так і специфічні види обов'язків. Так, службовий обов'язок судді визначений у Законі України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» з наступними змінами та доповнення­ми. Зокрема, у ст. 6 йдеться про те, що суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єк­тивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом термінів. Стаття 5 наголошує на тому, що суддя повинен здійснювати лише правосуддя. Він не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, входити до складу державних органів, органів міс­цевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку. Проте викладацька, наукова й інша творча діяльність не впливає на виконання судових обов'язків. Суддя може поєднувати наукову і твор­чу працю із судовою практикою, що сприяє його професіо­налізмові.

Закон зобов'язує суддю не розголошувати відомостей, які становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, а та­кож відомостей про особисте життя, які стали відомі йому під час розгляду справи у судовому засіданні і нерозголо-шення яких прийнято рішенням закритого судового засі­дання. Проте це не означає, що всі отримані суддею відомості таємні. Це не стосується відомостей, які містять елементизлочину. Тоді у службовому порядку приймається відпо­відне рішення. Але вся діяльність судді не повинна ставати об'єктом розмов у широкому колі осіб, не причетних до справи.

Службовий обов'язок не допускає вчинків та будь-яких дій, які ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності. Тобто обов'язком судді є повсякчасний контроль власної поведінки.

Службові обов'язки суддів стосуються різних їхніх пов­новажень. Наприклад, існують службові обов'язки район­них (міських), міжрайонних (окружних) суддів, службові обов'язки судді Конституційного Суду України, службові обов'язки судді Вищого арбітражного суду України, служ­бові обов'язки військових суддів та ін. У них чимало спіль­ного, але є певні додаткові вимоги, які пов'язані зі специфі­кою юридичних справ. Тому доцільно говорити про служ­бово-повноважні обов'язки суддів.

Зрозуміло, що службові обов'язки суддів ґрунтуються на певних засадах. Серед них - законність, незалежність від інших гілок влади, непідзвітність іншим гілкам влади, ви­рішальність, належний практичний досвід, віковий ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторкан­ність, строковість служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці принципи істотно впливають на службовий обов'язок судді, змушують його дотримуватися певних меж у поведі­нці і діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен під­порядковувати цим принципам.

Службовий обов'язок судді передбачає виконання пев­них функцій у судовій діяльності. Це насамперед вихован­ня поваги до суду і до себе особисто, утвердження презумп­ції невинуватості, збереження службової таємниці, сприян­ня судовому врядуванню тощо. У цих та інших функціях виявляється сутність судової влади і судової практики, під­несення авторитету особи, яка здійснює правосуддя.

Тому юрист, котрого вперше Президент призначає суд­дею, в урочистій обстановці дає обітницю, про яку йдеться у ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

Присягатися належно виконувати службові обов'язки українського судді почали ще у період гетьманщини (XVII-XVIII ст.). Тоді, як зазначалося у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», обрані судді повинні були складати у церкві обітницю про те, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки. У період Української Народної Республіки текст обітниці, зокрема для військових суддів, затверджувався на засіданні Ради Державних секретарів, її повинні і були складати також службовці суду. Зміст обітниці такий: «Присягаю урочисто Всемогучому Богу і прирікаю на мою і честь бути вірним Українській Народній Республіці і повинуватися її законам і розпорядженням. Присягаю сповнити припоручені обов'язки після мойого найліпшого знання і совісті на кождім мені як військовому судді призначенім службовім місці - під час війни і миру, при тім мати все на увазі найвище добро моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, науки і поручення моїх зверхників і залишати всякого роду надужиття моєї власти, так, Боже, мені допо­можи. Амінь». Для виконання службових обов'язків судді ретельно добиралися кадри, які свідомо могли дати відпо­відну обітницю.

Нині згідно зі ст. 8 Закону України «Про статус суддів» кандидати у судді добираються за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Тільки кваліфікаційна комісія мо­же рекомендувати особу, яка подала відповідну заяву, на посаду судді. Тобто головною вимогою є юридичні знання. До кваліфікаційного іспиту допускають свідомих юристів, віком від 25 років, з вищою юридичною освітою, дворічним юридичним стажем.

Для працівників прокуратури службові обов’язки закріп­лені у Законі України від 5 листопада 1991 р. «Про проку­ратуру». Основним службовим обов'язком для працівника прокуратури є прокурорський наглядза додержанням зако­нів усіма органами, підприємствами, установами, організа­ціями, посадовими особами та громадянами; органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушен­нями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину; під­тримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адмініс­тративні правопорушення і господарських спорів у арбіт­ражних судах; за виконанням законів у місцях утримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні пока­рань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначає суд; за додержанням законів органами війсь­кового управління, військовими об'єднаннями, з'єднан­нями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України (ст. 5 Закону).

Загалом обов'язки у прокурорському нагляді передба­чають загальний нагляд; нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, за участю прокурора в розгляді справ у судах; нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового харак­теру.

Закон визначає широке коло службових обов'язків для працівників прокуратури. Вони стосуються практично всіх аспектів юридичної діяльності та юриспруденції. Тобто об'єктом прокурорського нагляду є все, що становить зміст окремих самостійних видів діяльності юриста: слідча робо­та, судова робота, робота з виконання вироків у криміналь­них справах. Працівники прокуратури дають обітницю, затверджену Верховною Радою України.

Службові обов'язки працівників прокуратури тісно по­в'язані з правами, викладеними у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру». Так, здійснюючи загальний нагляд, про­курор має право безперешкодно за посвідченням, що під­тверджує займану посаду, входити у приміщення держав­них органів, органів місцевого та регіонального самовряду­вання, об'єднань громадян, підприємств, установ та органі­зацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджені; мати доступ до докумен­тів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять ко­мерційну чи банківську таємницю або конфіденційну ін­формацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі не­обхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

Працівник прокуратури має право вимагати для перевір­ки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти й документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення; вимагати від керівників та їхніх колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також призначення спеціалістів для здійснення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або пи­сьмових пояснень щодо порушення закону.

Коли прокурор виявляє порушення закону, то у межах своєї компетенції він має право здійснювати такі заходи:

- опротестовувати акти вищих державних органів, міні­стерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і роз­порядчих органів місцевих рад народних депутатів, підпри­ємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а та­кож рішення і дії посадових осіб;

- вносити подання або протест щодо рішень місцевих органів влади залежно від характеру порушень;

- порушувати у встановленому законом порядку кримі­нальну справу, дисциплінарне провадження або провад­ження про адміністративне правопорушення, передавати ма­теріали на розгляд громадських організацій;

- давати приписи про усунення очевидних порушень за­кону; вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

- звертатися до суду або арбітражного суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, а також під­приємств та інших юридичних осіб.

Такі широкі повноваження прокуратури вимагають до­тримання суворих принципів службового обов'язку її пра­цівниками. Основними принципами обов’язку є компетент­ність, обов'язковість, неупередженість, етичність та ретельність. Зміст цих та можливих інших принципів віддзерка­лює основне призначення прокуратури і її відповідальність за стан законності у державі. Функції службового обов'язку працівника прокуратури в основному передбачають:

- опротестування незаконних дій посадової особи, від­новлення порушеного права;

- внесення припису органові чи посадовій особі, які припустилися порушення, або вищому у порядку підпоряд­кованості органові чи посадовій особі, які правомірні усу­нути порушення;

- подання з вимогою усунути порушення закону, причи­ну цих порушень та умов, що їм сприяють;

- винесення мотивованої постанови про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопо­рушення кримінальної справи;

- санкціонування затримання і випровадження у приму­совому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України;

- санкціонування арешту особи (підозрюваної або обви­нуваченої) за наявності передбачених законом підстав, по­дання цивільного позову про відшкодування заподіяних злочином збитків тощо.

У ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» викладені ви­моги до осіб, яких призначають на посади прокурорів і слід­чих. Ними можуть бути громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за фахом, проходять в органах прокуратури стажування терміном до одного року. Посади районних і міських прокурорів мають право обіймати особи віком від 25 років, зі стажем роботи в органах прокура­тури або на судових посадах не менше трьох років. Претенденти на вищі посади не повинні мати вік менший ніж 30 ро­ків, а відповідний стаж менший ніж сім років. На будь-яку посаду в органах прокуратури не приймають осіб, засуджених за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Раз у п'ять років працівники прокуратури проходять атестацію.

Службовий обов'язок працівника прокуратури полягає у тому, щоб не переоцінити своє високе становище у суспіль­стві, не допустити «зловживання» владою, а вірно служити народу України та Закону. Службові обов'язки працівника міліції викладені у За­коні України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», до якого вносилися певні зміни.

Закон передбачає низку обов'язків працівників міліції (ст.10). Основні з них такі:

- організація безпеки громадян і громадського порядку;

- виявлення, запобігання, припинення і розкриття зло­чинів, вживання для цього оперативно-розшукових та профі­лактичних заходів, передбачених чинним законодавством; приймання і реєстрація заяв і повідомлень про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасне прийняття що­до них рішень;

- підготовка матеріалів до суду за протокольною фор­мою, проведення дізнання у межах, визначених криміналь­но-процесуальним законодавством; припинення адмініст­ративних правопорушень і провадження справ по них;

- виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, вживання в межах своєї компетенції заходів для їх усунення, участь у правовому вихованні насе­лення;

- профілактична робота серед осіб, схильних до вчинен­ня злочинів, здійснення адміністративного нагляду за осо­бами, щодо яких його встановлено, а також контролювання засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;

- застосування в межах своєї компетенції кримінальних покарань та накладення адміністративних стягнень;

- розшукування осіб, які переховуються від органів ді­знання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримі­нального покарання, які пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством тощо.

Працівники міліції зобов'язані проводити різноманітні криміналістичні дослідження, виконувати рішення проку­рора, слідчого і судді, забезпечувати безпеку дорожнього руху; видавати дозволи на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї; контролювати дотримання громадянами правил паспортної системи; охороняти, контролювати та тримати затриманих і взятих під варту осіб; забезпечувати виконання загальнообов'язкових рішень місцевих органів самоврядування тощо.

Таким чином, працівники міліції виконують адміністра­тивну, профілактичну, оперативно-розшукову, криміналь­но-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Залежно від специфіки завдань, які стоять перед тим чи іншим підрозділом, розрізняють службові обо­в'язки працівника кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної ін­спекції, міліції охорони, спеціальної міліції. У цих видах службових обов’язків є багато спільного, але є й істотні від­мінності.

Працівники міліції також дають відповідну обітницю, затверджену постановою Кабінету Міністрів від 28 грудня 1992 р. № 382. Проте текст обітниці потребує вдосконален­ня у напрямі посилення внутрішнього імперативу службо­вого обов'язку. Поряд зі службовими обов'язками працівники міліції мають порівняно широкі права (ст.11). Зокрема, працівник міліції має право вимагати від громадян і службових осіб припинити правопорушення, перевіряти у них документи, викликати їх у службове приміщення, затримувати і тримати громадян у спеціально відведених для цього приміщеннях, складати протоколи про адміністративні правопорушення, безперешкодно у будь-який час доби входити у визначені законом приміщення та ін. Проте працівник міліції зобо­в'язаний законно та культурно використовувати надані йо­му права, виробляти свій власний деонтологічний службо­вий обов’язок.

Службові обов'язки працівника міліції побудовані на таких основних принципах: законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням(ст. 3 Закону). Важливо, щоб ці принципи ґрунтувалися на культурі професійних дій, етиці ненасильства, міліцейському милосерді та ін. У цьому, власне, і полягає сутність міліцейського обов’язку на нинішньому етапі становлення національних правоохоронних органів.

Функції службових обов'язків зумовлені основними зав­даннями міліції (ст.2). Так, службові обов'язки працівника міліції спрямовуються на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення; охорону і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили, забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань, виконання кримінальних покарань та адміністративних стя­гнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у вико­нанні покладених на них законом обов'язків тощо. Однак основна функція службового обоє 'язку працівника міліції – це служіння інтересам свого народу.

Виконувати службові обов'язки працівника міліції у нашій державі може аж ніяк не кожний. Але навіть вимоги, закріплені у ст.16-18 Закону, не є достатніми. Насам­перед треба підняти престиж служби в органах внутрішніх справ. Оплата праці працівника міліції (ст.19), правовий і соціальний захист (ст.20-24) мають бути значно вищи­ми, на рівні захисту поліцейських у розвинених державах. Тоді можна виробити механізм добору кадрів (справді кон­курсного) для служби в органах міліції. Звичайно, ефектив­ність виконання службового обов'язку значно підвищиться. Службовий обов’язок працівника міліції має передбачати перспективу державотворчого процесу в Україні. Зміст службового обов’язку працівника міліції пов’язаний з активноюучастю у моральному оздоровленні нашого суспільства. Цього можна досягти через налагодження добору кадрів, піднесення культури застосування правових норм, значне підвищення уваги держави до міліції.

Дата добавления: 2014-11-08