Кодування у зворотному каналі

У зворотному каналі - від абонента до базової станції - застосову­ється інша схема кодування (рис. 15.20). Рухома станція не може використо­вувати переваг трансляції опорного сигналу. У цьому разі потрібно було б передавати два сигнали, що значно ускладнило б демодуляцію в приймачі базової станції. У зворотному каналі застосовується такий самий, як і в пря­мому, вокодер і згорнуте кодування зі швидкістю 1/3, що підвищує швид­кість передавання даних з базової 9,6 до 28,8 кбіт/с, і переміжне кодування в пакеті тривалістю 20 мс. Після перемежування вихідний потік розбивається на слова по шість бітів у кожному. Шестибітовому слову можна поставити у

відповідність один із 64 кодів Уолша. Отже, кожен абонентський термінал використовує весь їх набір. Після цієї операції швидкість потоку даних під­вищується до 307,2 кбіт/с. Далі потік перетворюється за допомогою довгого коду, аналогічного використовуваному базовою станцією. На цьому етапі від­бувається розподіл користувачів. Абонентська ємність системи визначається зво­ротним каналом. Для її збільшення застосовується регулювання потужності у зворотному каналі, методи просторового рознесення прийому на базовій станції тощо. Остаточне формування потоків даних відбувається так само, як і в базовій станції, за винятком додаткового елемента затримки на 1/2 тривалості символу в Q-каналі для реалізації змішаної QPSK

Слід зазначити, що на розподіл користувачів у системі впливають багато фак­торів; деякі з них наведено в табл. 15.1.

Таблиця 15.1. Параметри, що впливають на розподіл користувачів

Рис. 15.21. Встановлення вихідного виклику

Якщо абонент намагається увійти в мережу, тобто робить встановлення ви­хідного виклику, то його станція намагатиметься здійснити з'єднання з базовою по одному з каналів доступу (рис. 15.21). У цьому разі для формування довгого коду використовується двійкова маска, параметри якої індивідуальні для кожної базової станції мережі. Коли ж здійснити з'єднання одночасно намагаються кілька користувачів, то виникає конфлікт. Не одержавши від базової станції під­твердження спроби з'єднання по каналу виклику, абонентська станція вичікує певний час і робить наступну спробу. Прийнявши виклик рухомої станції, базова станція призначає канал для з'єднання, що має відповідний код Уолша. Після цього рухома станція змінює параметри двійкової маски згідно зі своїм іден­тифікаційним номером і переходить у режим приймання і передавання мовної інформації.

Установлення вхідного виклику відбувається відповідно до діаграми, зо­браженої на рис. 15.22.

Підсумовуючи, треба сказати, що система СDМА потенційно має велику ємність. Крім того, вона дає змогу відмовитися від частотного планування мережі, хоча при цьому припускає проведення ретельного балансу потужностей випромінювань станцій. Об'єктивне порівняння абонентської ємності систем, що використовують різні методи доступу (СDМА, FDМА, ТDМА), важко реалізувати, оскільки для них майже неможливо зробити однакові припу­щення. Більшість порівнянь проводяться між системами на різних етапах реалі­зації, але не між системами з різними методами доступу. Тому, незважаючи на потенційні можливості стандарту СDМА, очікується, що у разі порівняння двох оптимізованих систем, які використовують різні методи доступу, їх абонентські ємності виявляться приблизно однаковими.

Дата добавления: 2014-11-09