Рід насильної смерті 2 страница

1. Отруєння деструктивними трутами.

До деструктивним отрут відносять групу речовин, дія яких на організм проявляється переважно в порушенні структури внутрішніх органів у вигляді дистрофічних і некротичних змін нирок, печінки, міокарда, шлунково-кишкового тракту, мозку та ін Механізм дії отрут цієї групи багато в чому залежить від шляхів введення, фізичного стану речовини, а також стану організму. Багато з них мають як резорбтивною, так і местнораздражающим властивістю, що проявляється в ураженні слизових оболонок травного тракту. Ряд отрут цієї групи накопичується в організмі при впливі невеликих доз (кумуляція), у зв'язку з чим судовим медикам доводиться стикатися з випадками хронічних отруєнь цими речовинами.
До групи цих отрут відносяться важкі метали, металоїди і багато їх з'єднання.
Місцева дія деструктивних отрут частіше буває дратівливим або прижигающим. Основне токсикологічне значення мають зміни в організмі, які наступають під впливом резорбтивної дії отрут. Загальна дія цих отрут може проявлятися в ураженні центральної і периферичної нервової системи (паралічі, енцефалопатія); порушення діяльності нервово-регуляторних механізмів, кровоносних судин, деструкції органів і тканин (серце, печінка, нирки та ін.)
Сполуки важких металів і миш'яку діють на певні групи фізіологічно активних ферментів. Зниження активності різних ферментів багато в чому і визначає характер загальнотоксичної дії зазначених сполук. При важкому отруєнні помітно страждають всі види обміну і особливо вуглеводний і білковий. Всі ці отрути поряд з порушеннями функції нервової та серцево-судинної систем і зрушеннями в обміні речовин мають виражену нефротоксичну дією.
Деякі сполуки важких металів і миш'яку (мідний купорос, миш'яковистий водень тощо) викликають гемоліз, який є провідною ознакою в перші години і добу інтоксикації цими отрутами.
З отруєнь важкими металами найбільше значення мають отруєння сполуками ртуті, а з отруєнь Металоїди - отруєння сполуками миш'яку. Інші отруєння - фосфором та його сполуками, цинком і його сполуками, фторидом натрію, сульфатом міді - в судово-медичній практиці зустрічаються дуже рідко.

1. Отруєння кров’яними трутами.

Гемотоксини, або кров’яні (гематичні) отрути — отрути, які руйнують червоні кров’яні тільця (тобто, викликають гемоліз), порушуючи здатність крові скипатися й/або викликають руйнування органів й загальні ушкодження в тканинах.

Зазвичай, гемотоксини застосовуються отруйними тваринами, у тому числі гримучими зміями. Тваринні отрути містять ензими або інші протеїни, які є гемотоксичними або нейротоксичними, або, зрідка, й те, й інше. Однією з функцій гемотоксичних отрут, окрім вбивства здобичі, також є допомога при її перетравленні: отрута руйнує протеїни в місці укусу, тим самим роблячи здобич легшою для перетравлення.

Процес, який призводить до смерті внаслідок отруєння гемотоксином, є набагато повільнішим, ніж процес, спричинений нейротоксином, тому змія може деякий час переслідувати свою отруєну здобич. Зазвичай, жертва-ссавець припиняє втечу не через смерть, але від шоку, спричиненого отруйним укусом. Залежно від виду, розміру тварини, місця укусу й кількості введеної отрути, симптоми, які спостерігаються у людей — нудота, дезорієнтація, головний біль — можуть наступити лише через декілька годин після укусу.

Кров’яні отрути

Серед великої кількості кров’яних отрут найбільше судово-медичне

значення мають такі, що зв’язують гемоглобін. Це оксид вуглецю, або

чадний газ., метгемоглобінотворні — бертолетова сіль, нітробензол,

анілін та його похідні.

Оксид вуглецю (чадний газ). Утворюється при неповному згорянні

органічних речовин. Це газ без кольору і запаху, дещо легший за повітря.

Він міститься в складі світильного, порохового, мінного, вихлопних

газів, накопичується в шахтах тощо, а тому отруєння цим газом

спостерігається часто. Гемоглобін має різко виражену спорідненість з

оксидом вуглецю (у 100-300 разів більшу, ніж з киснем). Потрапляючи в

кров, оксид вуглецю дуже швидко заміщує в крові кисень, утворюючи

карбоксигемоглобін.

Дія оксиду вуглецю спостерігається у людей вже навіть при незначних

домішках до повітря. Ознаки асфіксії виявляються, якщо в повітрі

міститься близько 0,4% оксиду вуглецю. Смертельна концентрація його в

повітрі становить 0,4-0,5% при експозиції 20-30 хв.; 1% концентрація

спричиняє раптову смерть.

При отруєннях оксидом вуглецю спостерігається запаморочення, головний

біль, шум у вухах, почервоніння обличчя, нудота, блювання, м’язова

слабість, непритомність, коматозний стан. д час дослідження трупа виявляється рожеве забарвлення трупних плям і

внутрішніх органів, рідка, рожева кров, такого самого кольору усі

слизові оболонки, дрібні крапкові крововиливи під легеневою плеврою,

епікардом і на інших органах. Якщо смерть настала через деякий час після

отруєння, то при дослідженні трупа можуть бути виявлені дрібні

крововиливи і вогнища розм’якшення у головному мозку.

У всіх випадках виникнення підозри на отруєння оксидом вуглецюобов’язково треба зробити спектральне дослідження крові.

1. Отруєння лікарськими речовинами.

Отруєння - захворювання, яке виникає при потраплянні в організм отрути, що порушує функції організму.

Отрути можуть бути екзо- і ендогенні.

Характер отрути:

а) лікарські речовини у великих дозах;

б) хімічні сполуки.

Походження - причини отруєння

а) медичні (помилка лікаря, фармацевта);

б) виробничі - професійні (нещасні випадки);

в) побутові (нещасні випадки);

г) зловмисні; (з метою самогубства).

За розвитком симптомів протікання отруєння поділяють на:

а) гострі отруєння

б) хронічні отруєння.

Прогноз наслідків отруєння залежить перш за все від діагностики.

Нерідко огляд хворого, його колір шкіри та слизових оболонок можуть навести на правильний висновок. Наприклад, яскраво-червоні слизові оболонки рота, губ бувають при отруєнні окисом вуглецю або ціанідами, останнє можна пізнати по запаху гіркого мигдалю. Почервоніння шкіри обличчя може бути і при отруєнні атропіном, у такому випадку шкіра суха, зіниці розширені (мідріаз). При отруєнні блекотою, дурманом та іншими рослинами, які містять атропін, захворювання супроводжується різким збудженням, найчастіше страждають діти, скуштувавши ягоди блекоти за формою та кольором нагадують яфини (чорниці).

Різко виражена ціанотичність може бути при отруєнні нітритами і отруйними грибами. При отруєнні грибами відмічаються різко виражена слинотеча, потовиділення, болі у череві, різке звуження зіниць (міоз).

Шкіра обличчя і всього тіла може стати блідою при отруєнні миш'яковистими сполуками, кокаїном, морфіном. Характерні зміни з боку інших систем дозволяють розрізняти їх. Так, при отруєнні миш'яком і його препаратами шкіра вкривається холодним потом, обличчя швидко набуває характерного вигляду: риси його загострюються внаслідок "паралічу" судин внутрішніх органів, при цьому відбувається "кровотеча у власні судини" черевної порожнини, розвивається колапс.

При отруєнні кокаїном зіниці розширені, а при отруєнні морфіном - звужені (якщо ще не настала асфіксія).

Помітна пітливість може настати як при отруєнні мухоморами, так і лікарськими речовинами (М-холіноміметиками, антихолінестеразними та жарознижувальними засобами).

Опіки слизових оболонок губ і ротової порожнини, шкіри можуть бути при отруєнні кислотами (коагуляційний), а при опіках лугами (колікваційний некроз).

Із зовнішніх проявів, які можуть привернути увагу лікаря, це положення хворого: сильні болі у череві змушують хворого прийняти таке положення, за якого б можна зменшити деякою мірою інтенсивність болю. Так, при свинцевій кольці або отруєнні розчинними солями барію потерпілий притискає коліна до живота, намагаючись зменшити біль.

Отруєння мухоморами викликає спазм бронхів. Це змушує потерпілого приймати положення, яке сприяє розширенню грудної клітки.

Зміни в органах відчуття.

Розлади слуху з порушенням вестибулярного апарату і VIII пари черепно-мозкових нервів можуть статися при тривалому лікуванні аміноглікозидними антибіотиками (стрептоміцин, мономіцин, гентаміцин та інші), що призводить до пригнічення слуху. Навпаки, загострення слуху та інших органів відчуття настає при отруєнні стрихніном, секуриніном. Хворі скаржаться, що лякає найменший шерех, а це свідчить про загострення спинномозкових рефлексів.

Послаблення зору може викликати отруєння метиловим спиртом, хініном.

Зіниці ока різко звужуються при отруєнні морфіном, пілокарпіном, прозерином та іншими антихолінестеразними засобами.

Розширення зіниць відбувається при отруєнні блекотою, дурманом, атропіном, кокаїном, адреналіном, гангліоблокаторами.

Хворий може перебувати в стані запаморочення, отруївшись кокаїном, чадним газом або ціанідами. Але у першому випадку хворий блідий, у другому - слизові оболонки губ, шкіра обличчя набувають яскраво-червоного кольору внаслідок утворення карбоксигемоглобіну (при отруєнні СО) або блокади цитохромоксидази тканинного дихального ферменту ціанідами.

Коматозний стан може настати при порушенні серцево-судинної системи, найчастіше - викликаної отруєнням інсуліном (гіпоглікемічна кома), при важкому отруєнні морфіном із різким пригніченням дихання. Коматозний стан може бути при цукровому діабеті (гіперглікемічна кома), при уремії (уремічна кома). Додаткові відомості повинні допомогти лікарю правильно визначити діагноз, що важливо для вибору заходів лікарської допомоги.

Може звернути на себе увагу моторне або словесне збудження. Так, при отруєнні блекотою або атропіном спостерігається загальне збудження, малозмістовна мова, недоладні рухи кінцівок, розширення зіниць, суха і червона шкіра обличчя. Загальне збудження і відчуття страху, розширення зіниць і різка блідість шкіри свідчать про можливість отруєння судинозвужувальними засобами (адреналін).

Судомні корчі скелетних м'язів, які змінюються клонічними судомами, можуть бути при отруєнні антихолінестеразними засобами.

Тетанічні судоми з вираженим епістотонусом може викликати отруєння стрихніном. Але цьому передує ряд симптомів - підвищення спинно-мозкових рефлексів, коли людина починає реагувати на малі шуми. Проявляється тризм жувальних м'язів, хворий не може відкрити рота і жувати їжу. Таке отруєння буває при тривалому застосуванні стрихніну і особливо за випадків, коли хворий хоче прискорити одужання, приймаючи препарат у збільшених дозах.

Інколи визначити діагноз допомагає огляд блювотних мас, сечі, випорожнень. При отруєнні мідним купоросом блювотні маси зеленувато-синього кольору, сульфатом цинку - білуваті, а пізніше - кров'янисті.

При отруєнні деякими речовинами необхідно звернути увагу на випорожнення кишечника. Так, при отруєнні миш'яком і сурмою випорожнення мають вигляд "рисового відвару"; піняві, надмірні, з неприємним запахом - при отруєнні грибами; кров'янисто-водяні - при отруєнні препаратами ртуті (сулема). Чорнуватий відтінок відтінок свідчить про отруєння азотнокислим вісмутом.

У деяких випадках змінюється колір сечі. Так, при отруєнні фосфором він зеленувато-бурий, сантоніном - зеленуватий, толокнянкою і фенолом - чорний.

Порушення сечовидільної функції нирок аж до повної відсутності сечі (анурія) зустрічається при отруєнні препаратами ртуті. Затримка сечі може настати внаслідок паралічу сфінктера сечового міхура при отруєнні снодійними, жарознижувальними засобами або внаслідок спазму сфінктера сечового міхура при отруєнні морфіном.

У діагностиці отруєнь допомагають симптоми, пов'язані переважно з місцевою або резорбтивною дією отрут.

Переважно місцеву дію мають кислоти (коагуляційний некроз), луги (колікваційний некроз).

Резорбтивна дія розвивається внаслідок пошкодження якої-небудь системи або органу.

Порушення серцевої діяльності з перевагою бради- або тахікардії може спричинити отруєння серцевими глікозидами, хініном, саліцилатами.

Зміна судинного тонусу може спостерігатися при отруєнні гістаміном, нітритами, гангліоблокаторами - зниження артеріального тиску; розчинні солі барію, адреноміметики - підвищують артеріальний тиск.

Пригнічення активності центральної нервової системи відбувається при дії наркотичних, наркозних засобів, алкоголю, снодійних, заспокійливих засобів, нейролептиків, транквілізаторів.

Збудження центральної нервової системи з підвищенням тонусу скелетної мускулатури спостерігається при отруєнні стрихніном, коразолом, кофеїном, адреналіном, глюкокортикоїдами.

Зміни складу крові можуть розвиватися внаслідок дії ряду лікарських речовин.

1. Лікарські речовини, які викликають метгемоглобіноутворення (амілнітрит, нітрит натрію, левоміцетин).

2. Речовини, які зв'язують гемоглобін і таким чином виключають його з окислювальних процесів як носія кисню (чадний газ перетворює гемоглобін у карбоксигемоглобін).

3. Речовини, які спричиняють гемоліз крові - гемолітичні отрути (граміцидин при внутрішньовенному введенні, мідний купорос, миш'яковистий водень).

Порушення тканинного дихання спостерігається внаслідок кисневого голодування у тканинах, при отруєнні ціаністими сполуками, сірководнем.

Порушення легеневого дихання спостерігається при отруєнні міорелаксантами внаслідок блокади нервово-м'язового синапсу скелетних м'язів; морфіном - порушення дихання внаслідок зниження збудливості дихального центру.

Порушення тонусу гладкої мускулатури - підвищення тонусу гладких м'язів - зазначається при передозуванні М-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами. При отруєнні розчинними солями барію підвищується тонус гладкої мускулатури кишечника і судин (особливо коронарних і брижових). Кокаїн і адреналін викликают, головним чином, спазм мозкових і поверхневих судин шкіри та слизових оболонок.

1. Автомобільна травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Найчастішим видом транспортної травми є автомобільна травма. Для встановлення характеру ушкоджень і механізму їх утворення при автотранспортних пригодах проводиться огляд місця події, дослідження одягу потерпілого, дослідження трупа і речових доказів, огляд автомобіля, проведення слідчого експерименту. При дослідженні трупів осіб, які загинули в результаті автомобільної травми, дуже важливо встановити вид цієї травми. У судовій медицині прийнята така класифікація автомобільної травми: 1) травма від зіткнення рухомого автомобіля з людиною; 2) травма від переїзду тіла колесом автомобіля; 3) травма від випадання з кузова чи кабіни рухомого автомобіля; 4) травма в кабіні автомобіля; 5) травма від здавлення тіла людини між автомобілями або в результаті притискання тіла до нерухомих предметів; 6) комбіновані види автотравми; 7) інші випадки. Кожний із зазначених видів автотравми в свою чергу, складається із кількох фаз, які відбуваються одна за одною і супроводжуються визначеним характером ушкоджень та їхньою локалізацією. За механізмом утворення ушкоджень їх поділяють на ті, які виникли: 1) в результаті удару частинами автомобіля, об (інші) частини автомобіля, об покриття дороги; 2) внаслідок загального струсу тіла, викликаного одним із ударів; 3) від здавлення тіла між колесами автомобіля і дорогою, між частинами автомобіля та іншими нерухомими предметами чи між частинами автомобіля та іншими транспортними засобами; 4) в результаті тертя тіла об автомобіль, покриття дороги, при його волочінні чи при ковзанні тіла по покриттю дороги.
Травма від зіткнення рухомого автомобіля з людиною зустрічається найчастіше порівняно з іншими видами автотравми.У цих випадках при дослідженні трупа звертають увагу на ушкодження, які виникли в кожній із фаз заподіяння травми. При зіткненні автомобіля з тілом людини виникає ряд контактних ушкоджень, які є характерними для цього виду травми, а саме: ушкодження у вигляді саден, синців і ран від удару облицювальною решіткою радіатора, бампером, обідком фари, болтами та іншими частинами, які мають характерну форму (відтворюють форму частини автомобіля, якою було заподіяно удар). Удар бампером призводить часто до так званого "бампер-перелому", який має вигляд осколкового перелому у вигляді клина чи трикутника, основа якого звернена у бік удару. Ці переломи розміщуються на кістках ніг - гомілки чи стегна.
За бампер-переломом можна визначити не тільки напрямок удару, швидкість руху автомобіля, але й тип автомобіля (за висотою розміщення перелому). Залежно від положення тіла людини стосовно автомобіля виникають різні переломи й інших кісток скелету. Так, при ударі ззаду, окрім переломів крижів, вертлужних западин і розривів тазово-клубового зчленування, часто виникають переломи хребта у шийному відділі в результаті надмірного згинання чи розгинання голови. При ударі автотранспортом вагонного типу (автобус) спостерігається різного роду черепно-мозкова травма, переважно однобічні переломи ребер і ознаки загального струсу тіла. Відкидання тіла, удар і ковзання по покриттю дороги в більшості випадків призводить до утворення ушкоджень м'яких тканин і кісткової системи голови та кінцівок, особливо на частинах, що виступають. При цьому звертають увагу на широкі смугоподібні садна, нерідко забруднені частками дорожнього покриття, оскільки за їх характером можна визначити напрям руху тіла по покриттю дороги.
Травма від переїзду колесом автомобіля. При цьому виді автотравми, який у чистому вигляді зустрічається досить рідко, особливого значення надається виявленню специфічної ознаки цього виду автотравми - слідів протектора колеса. При виявленні їх на одязі чи шкірі візуально (макро- чи стереомікроскопічно) або за допомогою додаткових методів дослідження (наприклад, вивчення в інфрачервоних променях) визначають позитивні сліди - це відбитки від виступаючих частин протектора або негативні, які відтворені заглибленнями протектора, і фіксують їх (фотографують, вилучають шматки шкіри і т. ін.). Необхідність у виявленні і фіксації слідів протектора пояснюється тим, що за наявності їх можна визначити вид травми, положення тіла потерпілого, тип і марку автомобіля, а інколи і конкретний його екземпляр. Іншим важливим моментом є виявлення на трупі відшарувань шкіри від підшкірної клітковини з утворенням кишень, заповнених кров'ю, тим краще виражених, чим більший підшкірно-жировий шар. Наявність таких кишень на одному боці тіла, особливо в поєднанні з розтріскуванням шкіри на виступаючих частинах кісткової системи з протилежного боку, дозволяє впевнено судити про напрямок переїзду. Залежно від місця перекочування колеса спостерігаються і різні ушкодження м'яких тканин, кісток і внутрішніх органів. Так, при перекочуванні колеса через голову спостерігається деформація голови, сплющування її, множинні переломи кісток обличчя, черепа. Якщо перекочування колеса припало на груди, спостерігаються множинні переломи ребер (прямі і непрямі) по багатьох лініях, а також переломи груднини. При переїзді колеса через живіт наявні розриви внутрішніх органів, множинні переломи таза. Значно більше ушкоджень спостерігається з боку в'їзду колеса на тіло. Слід пам'ятати, що інколи, особливо у молодих людей, при перекочуванні колеса через грудну клітку переломи ребер бувають поодинокі або навіть можуть бути відсутні взагалі.
Травма в кабіні автомобіля. У цих випадках найчастіше спостерігаються ушкодження голови, грудної клітки і нижніх кінцівок, причому у водія і пасажирів при цьому виді автотравми утворюються різні за характером, тяжкістю і локалізацією ушкодження (у пасажира переднього сидіння в 7 разів частіше, ніж у водія), що дозволяє визначити місце перебування людини в кабіні автомобіля.
У водія, в результаті більш щільної фіксації тіла під час керування машиною і підвищеної уваги до ситуації на дорозі, спостерігаються менш тяжкі, але більші за обсягом ушкодження, ніж у пасажирів. Зокрема, у водія відзначаються так звані "хлистоподібні переломи" шийного відділу хребта внаслідок різкого розгинання чи згинання (залежно від обставин випадку) голови, ушкодження м'яких тканин, ребер, груднини, внутрішніх органів грудної клітки в результаті удару об кермо, ушкодження нижніх кінцівок і таза при ударі об щиток приладів керування у вигляді саден і забитих ран на шкірі, вивихів і переломів кісток, розривів з'єднань. У пасажирів переднього сидіння спостерігаються різні види черепно-мозкової травми і (внаслідок удару об лобове скло) на голові, шиї, кистях рук - множинні різані рани, незначні за величиною, в глибині яких містяться осколки розбитого скла. Виявлення комплексу характерних ознак і дозволяє визначити місцеперебування людини в кабіні автомобіля.
Травма при випадінні з кузова чи кабіни рухомого автомобіля. Цей вид автотравми частіше зустрічається в сільській місцевості, тобто там, де перевозки людей здійснюються в кузовах вантажних автомобілів. При цьому виді травми специфічних ознак, як правило, не спостерігається. Мають місце ознаки характерні для падіння тіла з висоти. У тих випадках, коли проходить комбінація падіння з кузова з наступним перекочуванням колеса, то відзначається сукупність ознак падіння з висоти і специфічних для переїзду.
Найчастіше випадіння буває з кузова автомашини, і потерпілий ударяється об покриття дороги головою. При цьому виникають переломи кісток склепіння черепа, у тому числі зустрічаються і кільцевидний перелом кісток основи черепа, компресійні переломи тіл хребців з ушкодженням спинного мозку. Слід підкреслити, що в таких випадках проявляються також ознаки загального струсу тіла та ушкодження, які нагадують ушкодження при падінні тіла з висоти, ступінь вираженості і локалізація яких залежить від положення тіла в момент удару об дорогу.
Травма від здавлення тіла між автомобілями чи притискування тіла до нерухомих предметів. Такий вид автотравми у чистому вигляді зустрічається рідко, і при дослідженні трупа, поряд з ушкодженнями залежно від місця здавлення тіла, необхідно звернути увагу на ознаки одного з видів механічної асфіксії (компресійну асфіксію) - екхіомотичну маску і карміновий набряк легенів.

1. Мотоциклетна травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Мотоциклетна травма — це сукупність пошкоджень, які виникають у водіїв,

пасажирів і пішоходів внаслідок руху мотоцикла.

Мотоциклетна травма найчастіше спостерігається у молодих осіб, які

легковажно ставляться до ситуацій на дорозі, перевищують швидкість,

порушують правила руху та ін.

Виділяють такі різновиди мотоциклетної травми:

1) при зіткненні мотоцикла з транспортом (вантажним чи пасажирським), що рухається;

2) при зіткненні мотоцикла з нерухомими предметами;

3) при зіткненні мотоцикла з пішоходом;

4) при падінні з мотоциклом;

5) при перекиданні мотоцикла.

Особливістю цього виду травми є те, що пошкодження виникають не тільки у

пішоходів, а й водіїв і пасажирів мотоцикла. В останніх травмування

відбувається під час падіння мотоцикла, а у пішоходів — від ударів

частинами мотоцикла (переднім колесом, щитком колеса, кермом управління,

підніжкою, передньою частиною коляски) (М.М.Тагаєв, В.І.Кононенко,

1985).

У пішоходів пошкодження від первинного удару мотоцикла розташовані в

нижній частині тіла. Від удару колесом або підніжкою виникають садна,

синці або забиті рани гомілок, переломи кісток. Удар кермом буває в

живіт, крижі, ділянку таза з пошкодженнями органів черевної порожнини,

переломами кісток таза, найчастіше односторонніми.

Для потерпілих як водіїв, так і пасажирів мотоцикла характерне

травмування нижніх кінцівок і голови.

Пошкодження, як правило, локалізуються на передньо-внутрішніх поверхнях

стегон і гомілок внаслідок ударів і тертя об деталі мотоцикла. Це досить

великі садна у вигляді смуг, забиті клаптеві рани з переломами кісток

гомілок. При падінні з мотоцикла і ударі об дорожнє покриття виникають

тяжкі черепно-мозкові травми з переломами кісток черепа і тяжким забоєм

головного мозку.

Стискання мотоцикліста або пасажира мотоциклом, що перекинувся, може

призвести до асфіксії внаслідок стискання грудної клітки і живота.

1. Залізнична травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Залізнична травма. При дослідженні трупів осіб, які загинули в результаті залізничної травми, слід визначити вид цієї травми, положення потерпілого, а також вирішити деякі інші питання.
Розрізняють такі види залізничної травми:
- удар частинами рухомого залізничного транспорту;
- переїзд колесами;
- падіння з рухомого потягу;
- здавлення тіла між вагонами;
- ушкодження всередині залізничних вагонів.
Усі ушкодження, які виникають при цих видах залізничної травми, розділяють на дві групи:
1) ушкодження, типові для залізничного транспорту;
2) ушкодження, нетипові для залізничного транспорту.
До типових ушкоджень тіла, які виникають від перекочування через нього колеса залізничного транспорту, слід віднести:
- смуги тиснення - відбитки поверхні колеса, яке котилося на шкірі,
- смуги обтирання - сліди обтирання об шкіру бокових поверхнь колісних дисків при перекочуванні їх через тіло,
- відділення кінцівок зі своєрідними переломами трубчастих кісток,
- розділення тіла на частини і відділення голови від тулуба.
До типових залізничних ушкоджень, не пов'язаних із дією коліс, належать:
- сліди волочіння, протягування на тілі у вигляді множинних, різної глибини і довжини подряпин і саден, які розміщуються паралельно одна одній,
- відриви кінцівок,
- здавлення тіла в механізмі автозчеплення.
До нетипових залізничних ушкоджень належать такі, які завдані залізничним транспортом, але за своїми зовнішніми ознаками можуть відповідати ушкодженням, що виникають від інших причин. Такі ушкодження виникають частіше за все при відкиданні тіла частинами рухомого залізничного транспорту, при невдалому стрибку чи викиданні жертви з рухомого транспорту, при невдалому вскакуванні на рухомий залізничний транспорт, від ударів виступаючими частинами залізничного транспорту осіб, які опинилися в межах дії транспорту. Вони є результатом удару тіла об різні частини рухомого поїзда чи колії і можуть інколи нагадувати за своїм виглядом рубані, колені, скальповані чи різані рани. Нетипові залізничні ушкодження, як правило, комбінуються з типовими для залізничної травми ушкодженнями, зокрема з такою ознакою залізничної травми, як забруднення одягу чи тіла людини антисептиками і мастильними матеріалами локомотивів і вагонів.

1. Авіаційна травма, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Авіаційної травмою називають пошкодження, що виникають у членів екіпажу, пасажирів та інших осіб у процесі експлуатації та обслуговування літаків. Найчастіше такі ушкодження заподіюються особам, які знаходяться всередині літака, при падінні його на землю.
Залежно від умов і обставин події авіаційну травму ділять на наступні види:
травма всередині літака під час польоту;
травма при покиданні літака;
травма всередині літака при падінні його на землю;
травма всередині літака, що знаходиться на землі;
травма осіб, що знаходяться на землі поза літака;
комбіновані травми.
Характер авіаційної травми залежить від типу літака, швидкості і висоти польоту, кута падіння і т.д. Авіаційні травми на землі зустрічаються значно рідше і пов'язані з попаданням людей під гвинти працюючого двигуна літака або супроводжуючих його потоки повітря. При цьому спостерігаються великі грубі пошкодження тіла. З появою реактивних літаків відзначені випадки засмоктування в працюючі двигуни людини, надто близько підійшов до літака.
Пошкодження, що спостерігаються при падінні літака, дуже різноманітні. Іноді за характером виявлених на трупах пошкоджень можна в деякій мірі судити про умови, за яких сталася катастрофа. Так, при падінні літака з великої висоти трупи загиблих часто піддаються розчленуванню. І навпаки, при ударі літака об землю під час горизонтального польоту або при невеликому нахилі до землі розчленування трупів, як правило, не спостерігається.
Для з'ясування причин катастрофи велике значення має дослідження крові та внутрішніх органів з трупів пілота та членів екіпажу на предмет визначення алкоголю (наркотиків) і окису вуглецю. Ці дослідження повинні проводитися незалежно від того, поставлені чи ні подібні питання на вирішення експертизи. Отруєння окисом вуглецю можливо внаслідок потрапляння в кабіну пілота її невеликих кількостей, тим більше, що на висоті дію чадного газу посилюється.
Виявлення карбоксигемоглобіну в крові трупів загиблих, звичайно, не дає можливості вирішити питання про джерело окису вуглецю, оскільки остання може утворитися в літаку під час пожежі від розбитого вогнегасника і т.д. Одночасне перебування кіптяви в дихальних шляхах і опіків слизової оболонки дихального горла дозволяє стверджувати, що потерпілий перебував у атмосфері пожежі. Відсутність всіх цих ознак вказує на те, що труп обгорів вже після падіння літака.
При дослідженні трупів у випадках авіаційної травми часто виникає питання про ідентифікацію особи загиблих. Для цього повинні бути використані особливі прикмети (татуювання, родимі плями і т.д.), рубці, зубні протези, а також одяг та взуття. Іноді виникає необхідність у проведенні реставрації трупа для наступного пізнання.

Дата добавления: 2014-11-25