Сучасні моделі гармонійного співіснування людського суспільства і біосфери

Якісно новий етап розвитку біосфери розпочався в сучасну епоху, коли діяльність людини за своїми масштабами порівнюється з геологічними процесами. Біогеохімічна роль людини за останнє сторіччя стала значно переважати роль інших, навіть найбільш активних в біогеохімічному відношенні організмів. При цьому використання природних ресурсів відбувається без урахування закономірностей розвитку і механізмів функціонування біосфери. Антропогенні зміни в біосфері інтенсифікують кругообіги речовин, змінюють склад і структуру її компонентів.

Людством і сьогодні керує егоїзм, наслідком чого є неповага до людини, природи, невизнання єдності всіх живих істот. Навколишнє природне середовище і сама людина розглядаються як засіб, а не як мета діяльності. Внаслідок цього виникла нова «мораль», яка поступово знищує священні принципи життя, і людина все більше забуває своє місце в біосфері.

Саме сьогодні настав той час, коли Розум повинен визначати ставлення до навколишнього природного середовища.

Ідея ноосферогенезу, закладена в працях В.І. Вернадського, П. Тейяра де Шардена, К.Е. Ціолковського та інших вчених, набула розвитку в працях багатьох інших вчених.

Одним із перших сигналів назріваючої екологічної кризи стали публікації ряду авторів Римського клубу в кінці 60-х - початку 70-х років минулого століття. Прогнози Дж. Форрестера, Д. і Л. Медоузів, М. Месаровича і Е. Пестеля були опубліковані в книзі «Межі росту». На основі розрахунків моделей глобального економічного розвитку з урахуванням біосферних і ресурсних обмежень автори сформулювали такий висновок: якщо впродовж 130 років збережеться існуюча тенденція по лінії «зростання населення - зростання споживання - зростання виробництва - прогрес техніки - зростання забруднення - виснаження ресурсів», настане світовий еколого-економічний колапс.

Використовуючи удосконалені математичні моделі, Т. Лесбак (Німеччина) визначив два можливих строки загибелі людської цивілізації: між 2170 і 2250 рр. за однією моделлю і до 2600 р. - за іншою.

Звичайно, будь-яка математична модель такої складної системи, як земна цивілізація, не може врахувати все різноманіття існуючих зв'язків і тенденцій, але не можна недооцінювати прогностичні висновки. Тенденції розвитку, прогнозовані членами Римського клубу, за минулі 20 років підтвердилися, хоча кількісні показники не відповідають прогнозованим.

Якщо системи національних економік продовжуватимуть нинішніми темпами поглинати природні багатства, то загроза глобальної руйнації біосфери буде реальною внаслідок перевищення її асимілюючої та регенеруюючої здатності.

Сьогодення показало, що епоха становлення ноосфери і перехід світової спільноти до екологічно сталого розвитку - це процеси одного плану.

Розглянемо деякі з моделей гармонійної взаємодії людського суспільства і біосфери.

Англійський хімік Дж. Лавлок у 1979 р. висунув концепцію планетарної свідомості. Він пропонує гіпотезу «Геї-Землі» - «блакитної перлини»: все живе на Землі - це частина гігантської системи, здатної регулювати свої параметри і забезпечувати власну життєдіяльність, підтримувати високій ступінь самоорганізації. Дж. Лавлок говорить, що на шляху до найвищих щаблів цілісності («соціального суперорганізму») остаточний вибір за людством, яке «може передбачати своє майбутнє, приймати свідомі рішення, терпляче змінювати свою долю. Вперше за всю історію еволюції відповідальність за її продовження покладено на сам еволюційний матеріал. Ми - вже не пасивні свідки цього процесу, а його учасники, що активно формують майбутнє. Подобається нам це чи ні, ми тепер — стражі еволюційного процесу на Землі. Еволюційне майбутнє цієї планети знаходиться в наших власних руках, точніше, в наших власних мозках».

Російські вчені В.Г. Горшков, В.І. Данилов-Данільян, К.Я. Кондратьєв обґрунтували теорію біотичної регуляції і стабілізації навколишнього середовища. На основі цієї теорії було визначено критерій - екологічна техноємність. Це межа стійкості біосфери відносно антропогенних впливів. За цією теорією головною причиною глобальної екологічної кризи є стрімке зростання народонаселення, яке більше ніж у 10 разів перевищило розумні межі. Виходячи з цього, необхідне термінове зниження антропогенного навантаження на біосферу не менше ніж в 10 разів, а головний механізм його здійснення - десятикратне зниження чисельності населення Землі.

Відомий російський математик і прогнозист академік М.М. Моїсєєв працював над розробленням подібної концепції «золотого мільярда» — тієї чисельності населення планети, дія якого можуть бути забезпечені високі стандарти благополуччя при достатньому збереженні біотичної рівноваги. Основою цієї концепції були розрахунки несучої демографічної ємності Землі. Вона складає 0,5-1,5 млрд. чол.

Академік М.М. Моїсєєв вважав, що прямування до нової цивілізації (раціонального суспільства) повинно реалізовуватися через коеволюцію (сумісну, взаємопов'язану еволюцію) людського суспільства і біосфери. Коеволюція, на його думку, це узгодження «стратегії природи» і «стратегії розуму». Необхідна зміна ставлення суспільства до природи, підкорення суспільства екологічному імперативу. Це поняття Моїсєєв вводить як наполегливу екологічну вимогу до будь-яких природоперетворюючих дій, до науково-обґрунтованих прогнозів. Екологічний імператив - існування деяких граничних станів біосфери, переступати які людство не повинно ні за яких умов. Екологічний імператив є основою екологічної свідомості.

Кінець XX століття підвів людство до межі, за якою воно стає єдиним організмом і набуває єдиної мети, яку ще поки не всі усвідомлюють. М.М. Моїсєєв пропонує її сформулювати так: «утвердження і збереження планетарного гомеостазу популяції Ноmo sapiens». Незважаючи на різноманіття палітри нинішніх цивілізацій, людству необхідна стандартизація у взаємовідношеннях з Природою на основі нових біосоціальних законів чи хоча б загального світорозуміння. Природа цих законів буде зовсім іншою: її сформує не Природа, не стихія самоорганізації, яка неодноразово перебудовувала цивілізаційні основи, а сформулює Колективний Розум людства.

Реалізація екологічного імперативу без утвердження імперативу морального неможлива.

Мірою раціональності суспільної організації, на думку М.М. Моїсєєва, є ступінь узгодженості стратегії суспільства і логіки розвитку Природи. Ця узгодженість не гарантує суспільству стабільного існування, але надає потенційної можливості цього і здатності передбачати небезпечні для майбутнього кризові ситуації.

Реалізація вимог екологічного імперативу та інтеграція економіки в інтересах забезпечення стабільності планетарної спільноти викличуть появу в суспільних структурах декількох спільних рис: систем екологічних законів і відповідних органів контролю, єдиних фінансових правил, виконання всіх рішень ООН, самообмеження суверенітетів та ін. Ці нові особливості повинні обумовити поступовий розвиток процесу ноосферогенезу, тобто переходу біосфери в стан ноосфери.

Французький учений Л. Феррі в ряді своїх праць, у тому чис­лі в книзі «Новий екологічний порядок», висуває концепцію цін­нісного ставлення до природи, в якому пріоритет надається пра­вам природи.

А. Печчеї (член Римського клубу) створив концепцію «нового гуманізму і людської революції», яка поставила людину в центр розвитку і за якою необхідною умовою виходу народів з кризи повинна стати координація зусиль народів, трансформація системи егоїстичних держав у єдину світову спільноту. А. Печчеї пропонує змінити ситуацію шляхом революції в самій людині. Інший член Римського клубу Е. Ласло закликає до «революції світової солідарності», до усвідомлення глобальних цілей безпеки і гуманного світу і забезпечення міжнародного співробітництва «на благо всіх».

Ідея всеохоплюючої революційної перебудови всього світогляду розвивалася і розвивається багатьма дослідниками: М.Ф. Реймерсом, В.М. Матросовим, В.О. Зубаконим. Па їхню думку, головними завданнями ноосферного виходу людства з глобальної екологічної кризи є:

- розробка теоретичних основ нової світоглядної ідеології у ставленні людства до біосфери згідно з головним принципом «Земля - наш Дім»;

- забезпечення тривалого гомеостазу суспільства і біосфери;

- істотна депопуляція людства для усунення хронічної бідності на планеті;

- депопуляція і забезпечення гомеостазу шляхом активізації Колективного Розуму людства;

- досягнення консенсусу між багатими країнами і народами (Півночі), які будуть спрямовувати свою економіку і технології на потреби населення всієї планети та бідними краї­нами (Півдня), жінки яких візьмуть на себе зобов'язання (не менше ніж на одне покоління) не мати більше однієї дитини, тобто реалізовуватимуть принцип «одна сім'я - одна дитина»;

- виховання нової людини як члена нового суспільства для формування Колективної Душі;

- зміна стратегії кількісного зростання населення і споживання ним ресурсів на стратегію якісного вдосконалення.

Л. Браун запропонував «екологічну концепцію розвитку економіки». Дана концепція передбачає можливість сталого розвитку суспільства тільки за умови, якщо воно не буде задовольняти свої потреби за рахунок майбутніх поколінь. Сформульовано шість таких умов:

1) необхідне створення нових технологій, у першу чергу – для отримання енергії;

2) світова економіка не повинна залежати від вугілля і природного газу. Стабілізація клімату можлива лише при зменшенні викидів в атмосферу вуглекислого газу до 2 млрд. т за рік, тобто близько 1/3 нинішнього рівня;

3) чисельність населення до 2030 року повинна не перевищити 8 млрд. чоловік і мати тенденцію до подальшого зниження. При збереженні сучасних тенденцій реальна чисельність населення може досягнути 13 млрд. чоловік. Для зниження чисельності населення багато країн повинні найближчими роками скоротити темпи зростання населення у два рази (Ефіопія, Індія, Нігерія);

4) світова спільнота повинна побудувати гармонійну і безпечну економіку, яка б не мала воєнних витрат та боргів країн, що розвиваються;

5) необхідна трансформація особистих пріоритетів і цінностей. На зміну споживацтву і прагматизму повинен прийти більш природний спосіб життя, зростання особистого і національного добробуту повинно безперервно скорочуватися, тобто має змінитися етика, яка панує в людському суспільстві. Ймовірно, що цю умову реалізовувати буде найбільш важко;

6)всі попередні зміни світова спільнота повинна забезпечити в найближчі 40 років, в іншому разі забруднення навколишнього середовища і економічна криза викличуть кризу соціальну.

Значний внесок в осмислення і розвиток ідей ноосферогенезу зробили відомі українські вчені: К.М. Ситник, М.А. Голубець, В.С. Крисаченко, Ю.А. Злобін, Г.О. Білявський, В.М. Бровдій, Ю.Р. Шеляг-Сосонко та ін. М.А. Голубець (1982) запропонував назвати нову стадію еволюції біосфери, що характеризується розумним управлінням та структурно-функціональною організацією біосфери з метою збереження та процвітання людства, інтелектосферою.

Наслідком проведених досліджень екологічної ситуації у світі та можливих прогнозів щодо її подальшого розвитку є прийняття Комісією ООН з довкілля (ЮНЕП) в 1987 році Концепції сталого розвитку суспільства.

У реалізації моделі сталого розвитку А.Д. Урсул (1997) виділяє три основні етапи: I етап - інтеграція економіки й екології, подолання всіх екологічних проблем, пов'язаних із безгосподарністю й екологічно небезпечними виробництвами, суворе виконання державного й міжнародного екологічних законодавств; II етап - жорсткість екологічних нормативів і повний перехід від національних до міжнародних екологічних стандартів, екологізація фінансової та податкової політики; III етап - різке зниження всіх видів антропогенних впливів на природу, значне зростання розміру територій, вилучених з господарського користування; формування інформаційно-екологічного суспільства, ноосферного розуму; відмова від екологічно небезпечних технологій; переважання екологічних законів над соціально-економічними (Злобін, Кочу-бей, 2003).

Україна приєдналась до Концепції сталого розвитку в 1997 р. З того часу система політики приходу до сталого розвитку нашої держави розглядається в контексті поставлених світовою спільнотою завдань.

Концепція сталого розвитку України базується на таких основних принципах:

- забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

- невід'ємності захисту навколишнього середовища у процесі розвитку суспільства;

- відповідальності держави за погіршення стану навколишнього середовища у процесі розвитку суспільства;

- нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

- здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків (екологічна конверсія промисловості і сільського господарства);

- проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

- регіональні і локальні завдання екорозвитку повинні бути підпорядковані глобальним і національним цілям запобігання екологічній кризі та оптимізації середовища існування людини (принцип «мислити глобально - діяти локально»);

- регіональний екорозвиток передбачає функцію раннього попередження несприятливих екологічних тенденцій або гарантії їх мінімізації (незнання наслідків не звільнює суспільство від відповідальності за руйнацію навколишнього середовища);

- цілі екорозвитку первинні відносно до цілей економічного розвитку (принцип екологічного імперативу);

- розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території має здійснюватися відповідно до її екологічної техноємності (принцип еколого-економічної збалансованості);

- екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури і вихованості людей в цьому суспільстві.

Перехід до сталого розвитку потребує безумовного викорінення стереотипів мислення, які нехтують можливостями біосфери і породжують безвідповідальне ставлення до забезпечення екологічної безпеки. На думку деяких вчених, рух людства до сталого розвитку - ноосферогенез - повинен привести в кінцевому результаті до передбаченої В.І. Вернадським ноосфери - сфери розуму.

Таким чином, можна говорити про початок нового етапу у вченні про ноосферу. Ноосфера, спочатку придумана як концептуальна конструкція, як утопічне суспільство, почала набувати своїх практичних обрисів завдяки стратегії сталого розвитку.

Дехто з учених вважає перехід до ноосфери утопією. З одного боку, це утопія, оскільки сучасне суспільство не здатне в найближчому майбутньому відмовитися вія; ідеології споживання і забезпечити реалізацію умов екологічного імперативу. З іншого боку, це не утопія, бо без утвердження ноосферних принципів людська цивілізація загине від екологічного апокаліпсиса.

В.М. Волченко (1999) аналогічно до понять літосфери, гідросфери вводить поняття психосфери свідомості людського суспільства на планеті. Екоетичний імператив розвитку суспільства ніяк не може бути реалізованим в окремо взятій групі людей. Потрібна корекція свідомості в усій психосфері супсільства. В пошуках виходу з кризи первинним повинен бути духовний аспект, високий рівень людської свідомості.

Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері C:\temp66\методичка.doc - Інфраструктура#Інфраструктура

Людство має докласти максимальних зусиль для раціонального пізнання законів функціонування живої природи і свою поведінку проектувати відповідно до них. Сьогодення вимагає формування адекватної стратегії поведінки людини в біосфері, яка полягає в гармонійному співіснуванні людини з природою.

Регуляторами динамічної цілісності в системі «суспільство - біосфера» мають стати екологічна відповідальність, екологічна свідомість, екологічне мислення, екологічні знання. Все це є складовими екологічної культури. Формування екологічної культури здійснюється шляхом екологічної освіти і виховання.

Принципи екологічної культури повинні витримуватися на всіх рівнях життя людини - від індивідуального до суспільного. Ці принципи можна виразити в такій простій формі: повага до всього живого, повага до людини, повага до природи, тобто до біосфери та її складових компонентів. Більш того, настав час дотримання ще одного принципу - поваги до Космосу.

Не поважати людину аморально і відповідно аморальною є неповага до всього живого, що забезпечує її життя. Не шанувати свій рідний куточок землі, де народився і виріс, величність і красу природи може тільки той, хто втратив все людське.

Природа не тільки створила нас і забезпечує матеріальні умови нашого життя. Вона справляє неоціненний естетичний, емоційний вплив на людину. І, можливо, завдяки і цьому впливу природи людина прийме рішення про необхідність загальних для всього суспільства екологічної моралі, екологічної і біосферної культури як етичної норми суспільства в цілому.

Тому лише стратегія поведінки людини на основі положень філософської концепції біоцентризму, згідно з якою вважається, що не один і навіть не кілька видів, а все живе на Землі має право на існування, і що саме вся біота, а не одна людина повинна стати центром уваги, дасть змогу сформувати основи неруйнівної поведінки людини в біосфері, адекватної до вимог сьогодення.

Лише за такого підходу ми зможемо усвідомити себе як невід'ємну частину природи - потужного і надзвичайно складного механізму, який працює злагоджено. Адже згідно з еволюційним рядом систем, якщо складова системи функціонує не за загальними законами відповідної системи, то в ній вмикаються механізми усунення такої складової.

Носієм екологічної культури повинна бути кожна людина, а її формування треба починати ще з колиски.

Екологічна культура перед усіма і кожним окремо ставить основну моральну вимогу: дій так, щоб той величний і розмаїтий устрій природи, який ми бачимо кожний день і носіями якого ми є, був для нас безумовною метою.

Жодне з досягнень науки і техніки не можна назвати високоморальним, якщо воно завдає шкоди мільйонам людей і всій біосфері. Тому нам конче необхідні екологічна культура та мораль, яка повинна визначати і об'єднувати в одне ціле освіту, творчість, науку і практику.

Якщо ми не змінимося духовно, не станемо на шлях сповідування філософії взаємозв'язку в природі всього живого і неживого, не відмовимося від ідеї споживацького ставлення до природи, не припинимо чинити над нею розправу, то ні про яку гармонію, співіснування і розвиток людини і природи мова йти не може. Екологічна культура є однією з головних засад безпечного майбутнього нашої унікальної планети, однією з засад розбудови і національного прогресу України.

Людина в усі часи була предметом філософських знань і розглядається нині як особистість в усіх її суспільних зв'язках і відносинах.

Людський погляд на світ - суть її наукового світогляду, достовірних об'єктивно-істинних знань, що правильно відображають взаємозв'язки явищ природи.

Філософське розуміння істини недосяжне для першокласника, підлітка і навіть юнака. Але чекати, поки людина сама досягне високого рівня інтелектуально-культурного розвитку - означає допускати серйозну непоправну педагогічну помилку. Отже, завдання педагога полягає в тому, щоб з першого кроку навчання привертати увагу учнів до явищ природи і популярно пояснювати їх взаємозв'язки. У той самий час необхідно формувати в учнів прагнення зрозуміти характер зв'язків і відносин у людському суспільстві та Людиною і Природою. Знання про такі взаємозв'язки і відносини розкриваються в практичній діяльності, формують потребу поглибленого пізнання властивостей природи, є началами наукового світогляду та основою екологічного виховання учнів як стрижневої частини духовного становлення особистості. Здоров'я людини як результат такого виховання є цілісна система, що складається із взаємозалежних частин: фізичного, психічного, емоційного, соціального, особистісного і духовного. Духовне здоров'я - сенс нашого існування, його умовою є розуміння взаємозв'язків у Природі і єдності з Нею.

Надання пріоритету екологічному вихованню обумовлюється ще кількома причинами:

1. Змістовна сторона екологічного виховання до певної міри розкривається в процесі вивчення курсів основ наук, а процесуальна сторона - краще в процесі всієї навчально-трудової діяльності дітей та молоді.

2. В основу змісту екологічної освіти покладено концепцію Біосфери, що є науковою основою планування стійкого розвитку, визначеною Програмою Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (ЮНЕП) глобальною проблемою світового співтовариства.

3. Актуальність екологічної освіти в глобальному масштабі спонукає викладацький корпус в усьому світі оволодівати біосферним мисленням і примушує переглянути економічні, соціальні, політичні критерії та гасла. Це об'єднує навчальні та виховні заклади будь-якої країни до дії на паритетних партнерських засадах.

4. Мотиваційною сферою природоохоронної діяльності як результату екологічного виховання є гуманістичні, патріотичні, естетичні, економічні, санітарно-гігієнічні та пізнавальні мотиви.

Таким чином, екологічне виховання є стрижневим засобом духовного формування особистості. Поштовхом до розвитку екологічної освіти в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, стала Міжурядова конференція з просвітництва стосовно навколишнього середовища, що відбулась у Тбілісі в 1977 р. Вона визначила сутність екологічної освіти в сучасних умовах. Разом з тим були визначені основні принципи і провідні напрямки просвітництва в галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічна освіта повинна:

1) розглядати навколишнє середовище в усій його повноті - природне і створене людиною, технологічне і соціально-екологічне, політичне, культурно-історичне, моральне, естетичне;

2) бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях формальної і неформальної освіти;

З)бути міждисциплінарною за своєю суттю, вносити спеціальний зміст у кожний навчальний предмет, створюючи цілісну збалансовану перспективу;

4) вивчати головні проблеми навколишнього середовища з урахуванням місцевих, національних, регіональних і міжнародних точок зору, щоб набути знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах;

5) зосередитися на поточних і можливих ситуаціях навколишнього середовища, одночасно беручи до уваги історичну перспективу;

6) роз'яснювати значення та необхідність місцевого, національного і міжнародного співробітництва взапобіганні і вирішенні проблем довкілля;

7) докладно висвітлювати різні аспекти навколишнього середовища в процесі соціально-економічного планування і розвитку;

8) надавати населенню можливість застосовувати свої знання і досвід у плануванні, прийнятті рішень і визначенні наслідків;

9) відносити необхідність знання аспектів уразливості навколишнього середовища, навчання павичок вирішення проблем і роз'яснення цінностей до будь-якої вікової групи, але надавати особливого значення формуванню розуміння уразливості навколишнього середовища в учнів у ранньому віці і найбільш наближено до місця навчання;

10) допомагати учням знаходити ознаки виникнення проблем навколишнього середовища, а також вивчати його окремі реальні проблеми;

11) надавати особливого значення складним проблемам навколишнього середовища і в цьому зв'язку - необхідності розвитку критичного мислення і набуття навичок вирішення проблем, що виникають;

12) використовувати різноманітність навколишнього середовища, що вивчається, і широкий набір методичних прийомів для навчання, засвоєння знань про дозвілля, приділяючи належну увагу практичній діяльності і вивченню досвіду з перших рук.

На основі провідних принципів екологічної освіти визначено її цілі. Це, передусім, - надати можливість людині зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результатом взаємодії його біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку.

Освіта з питань навколишнього середовища здійснюється в межах формальної і неформальної освіти. Формальна охоплює вихованців дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл усіх типів, студентів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також слухачів різних курсів підвищення кваліфікації, спеціалістів. Неформальна освіта охоплює молодь і дорослих з усіх верств населення, які одержують природоохоронні відомості індивідуально або колективно з джерел масової інформації чи в процесі разових заходів. Екологічний аспект повинен органічно включатись у процес освіти всіх вікових категорій, що відповідає концепції «неперервної освіти».

З метою вдосконалення екологічної освіти нерідко звертаються до концепції «виховання на природі» як джерела натхнення, пізнання і майстерності (Демокріт, Арістотель, А. Дюрер, Л. Альберті, А. Баумгартен, І. Вінкельман, Й. Гердер), до педагогічних шкіл «натуралістичного виховання» (Я. Коменського, Ж. Руссо, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К. Ушинського, В. Сухомлинського). Основою для розуміння суті екологічного виховання учнів шкільного віку значною мірою є вибір підходу до визначення «екологічна культура». Ми вважаємо, що екологічна культура -- це міра і спосіб розвитку, реалізація соціальних сил у процесі матеріально-практичного і духовно-теоретичного засвоєння природи. Вияв суті екологічної культури дозволяє нам розглядати виховання як систему управління формуванням тих якостей особистості, що є основними складовими виховання і визначають рівень екологічної культури. Тому процес екологічного виховання визначається нами як послідовність етапів навчально-виховної діяльності, спрямованих на засвоєння особистістю знань про наукові основи природокористування, формування визначених якостей, напрацювання певних ціннісних орієнтацій, практичних навичок та готовності до охорони природи. У загальному плані ці етапи умовно можна визначити:

1. Інтелектуальний - формування потреб у глибоких і міцних знаннях (екологічні потреби) екологічного змісту як якості особистості, тобто вибір певної екологічної позиції (погляди, ідеї).

2. Операційний (екологічні інтереси) - виховання інтересу до високоефективної трудової діяльності на об'єктах природи, формування умінь і навичок з охорони природи. Установка на трудову (пошукову) діяльність екологічного змісту. Виховання ціннісних орієнтацій (системи цінностей).

3. Мотиваційний (готовність до екологічної діяльності) - вияв та закріплення домінуючих серед сукупності спонукальних мотивів. Формування павичок творчої екологічної діяльності, і на цій основі готовності до екологічно значущої поведінки в природі.

Кожний з визначених етапів передбачає певні рівні формування визначених якостей екологічно вихованої особистості: екологічні потреби, екологічні інтереси, готовність до екологічно значущої поведінки в довкіллі. Зміст реалізації екологічно значущої поведінки в природі залежить від характеру дій учнів: активні дії, спрямовані на досягнення певних результатів, чи пасивне утримання від діянь з власного бажання. Утримання від дій, що засуджуються моральною етикою чи забороняються екологічним законодавством, тобто пасивна форма реалізації, називається дотриманням еколого-етичних норм. Активні ж дії учнів з виконання покладених на них обов'язків екологічно вихованої особистості складають активну форму реалізації, що називається виконанням. Учень зобов'язаний виконувати вимоги еколого-етичних норм незалежно від внутрішнього ставлення до них. У разі реалізації екологічно значущої поведінки у формі використання здійснюється прояв сформованих якостей екологічно вихованої особистості.

Формування цінностей екологічної культури особистості забезпечується поєднанням екологічної освіти, практичної діяльності і спілкування в процесі такої діяльності. Але першочергове значення має саме те, яка концепція вкладається в зміст екологічної освіти. Концепція біосфери не є альтернативною, але використовується як наукова основа концепції стійкого розвитку. Ось чому обов'язково запроваджувати обидві концепції в зміст екологічної освіти. Це - перша методологічна умова успішного вирішення проблеми формування цінностей екологічної культури. Друга, не менш важлива, - які якості екологічно вихованої особистості буде взято за основу виховання. На наш погляд, головними якостями повинні бути екологічні потреби, екологічні інтереси і готовність до екологічно значущої діяльності та поведінки в навколишньому природному середовищі.

Тому однією з найважливіших умов забезпечення реалізації цінностей екологічної культури є рівень екологічної свідомості, змісту екологічних знань та постійний і безперервний процес формування визначених нами якостей екологічно вихованої особистості.

Екологізація громадської свідомості — одна з характерних рис духовного життя сучасного суспільства. Цей процес розгортається в усіх сферах суспільної свідомості і на всіх рівнях.

Необхідною складовою екологічної освіти і виховання є оволодіння екологічною етикою, об'єктом дослідження якої є екологічна мораль як форма суспільної свідомості, яка регулює поведінку людей. В основу екологічної етики покладено принцип великого гуманіста і філософа XX століття Альберта Швейцера - принцип благоговіння перед життям, провідною думкою якого є постулат «все живе достойне жити».

усвідомлюємо... що ми зв'язані з усім живим у природі. Люди­на не може жити тільки для себе - ми повинні усвідомити, що будь-яке життя - цінність».

У культурних надбаннях українців наявний своєрідний пласт - народна екологічна культура, яка глибоко гуманістична за своєю сутністю. Тому при формуванні екологічної культури важливим є оволодіння гуманістичною народною екологічною культурою, національними традиціями дбайливого ставлення до природи рідного краю.

Для підвищення загального рівня екологічної культури важливими є збирання, аналіз і поширення серед населення екологічної інформації про вплив факторів навколишнього природного середовища та рекомендацій щодо виживання в зонах екологічного лиха.

Таким чином, становлення екологічно культурної особистості можна досягти шляхом екологізації і гуманізації освіти. Екологізація і гуманізація освіти - не просто насичення освіти екологічними, гуманітарними і соціальними предметами, а глибоке усвідомлення взаємозв'язку і взаємозалежності людини, суспільства і природи (коеволюції суспільства, людини, техносфери і природи).

Дата добавления: 2014-11-09