Дотримання прав і відповідальність

Відповідальність держави перед людиною.

Права та відповідальність людини і громадянина.

Сутність стосунків між людиною та державою.

Покоління прав людини.

Поняття прав і свобод людини.

Еволюція уявлень про права людини в історії людства.

Права людини в історії людства.

План

Лекція 7. Права, свободи та відповідальність.Громадянське суспільство.

Історія ідеї прав людини бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку — визнання рівності усіх людей перед законом. Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII—XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного (природженого) права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Ґроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бен-там утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних обставин свого буття. Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав Європи і світу. Американська Декларація незалежності 1776 р. висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя». Французька Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1798 р. виклала «природні, невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, власність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свобо ди людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі документи США і Франції стали свого роду моделлю (еталоном, зразком) для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини. Цю ідею пестували, відстоювали, збагачували, поглиблювали, боролися за її реальне втілення в життя видатні мислителі України: П. Орлик, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський, О. Кістяківський та ін. Вже в проекті Конституції П. Орлика (1710 р.) декларується ідея «виправлення та підйому своїх природжених прав і вільностей», відновлення «усілякого природного права і рівності». Т. Шевченко в поемах оспівував свободу трудящої людини. М. Драгоманов у конституційному проекті передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності. Правознавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід'ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне існування.

Процесу розвитку ідеї прав людини властиві як кількісні, так і якісні зміни. Кількісні зміни знання про права людини (їх множення, уточнення і конкретизація, збільшення обсягу та ін.) відбуваються в цілому з позицій і в межах того чи іншого поняття права. Якісні зміни ідеї прав людини пов'язані з переходом від попереднього до нового поняття права. Нове поняття права означає концептуальний підхід до вивчення, розуміння, тлумачення як держави і права, так і вже накопичених теоретичних знань про них. Безумовно, кожне нове розуміння прав людини є якісним стрибком у юридичному пізнанні. Історія розвитку ідеї про права людини — це насамперед історія нових понять права і тих нових юридичних теорій, які формуються на основі цих понять (юридико-позитивістська, соціологічна, марксистсько-ленінська, сучасна теорія природного права та ін.).

У середині XX ст. ідея прав людини висвітилася новими фарбами завдяки підняттю ЇЇ на конституційний рівень. Правда, не всі конституції в країнах світу ґрунтувалися на теорії природного права. Багато з них створювалися на основі юридико-позитивістського підходу до розуміння права, що призводило до ототожнення права і закону, або на основі марксистсько-ленінської теорії (СРСР), відповідно до якої права людини «даруються» державою. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження, набув закріплення у конституціях США, Франції, Італії, Іспанії. В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося зм'якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського (що ототожнює право і закон) підходів до права, навіть їхнє зближення, що відбилося у конституційній і судовій практиці держав. Позитивістський підхід до природи прав людини, взаємовідносин держави та особистості, що міститься в конституціях Австрії, ФРН, переборов розрив з моральними, особистими, соціальними цінностями і попрямував шляхом позитивного закріплення природних прав і принципів, їх охорони і захисту. І це зрозуміло. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання. Відтак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль. Права людини, не закріплені в позитивному праві (законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту.

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини. Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і політичні. Це — право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, — Петиція про права (1628), Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679) і Білль про права (1689). До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція СНІ А (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін.
Деякі вчені відносять до першого покоління прав людини Велику хартію вільностей (1215), де, зокрема, говориться: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена... як за законним вироком рівних їй та за законом країни». З таких самих підстав до першого покоління прав людини можна віднести й Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.) — юридичний пам'ятник литовського, білоруського та українського народів. У них було проголошено ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав вільної (шляхетної) особи, особистої відповідальності перед законом та ін. Проте середньовічне законодавство (Велика хартія вільностей, Литовські Статути та ін.) будувалося відповідно до феодально-ієрархічної, станової структури суспільства, коли була відсутня юридична рівність громадян. Відлік першого покоління прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм справді демократичного характеру. Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн.

Друге покоління прав людини — поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) — сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами в ряді конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 5 лютого 1917 р.; Італійська Республіка, 2 грудня 1947 р.), у внесених доповненнях і поправках у старих конституціях. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948р. і особливо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.). Становлення третього покоління прав людини (права людини — частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціо-налізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напряму створення співтовариства правових держав. Між двома першими і третім поколінням права людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних права не повинна обмежувати права і свободи людини.

Тестові завдання для самоконтролю.

1. Яких поглядів на права людини дотримувались Аристотель, Платон?

а) рівність «вільних» людей,

б) рівність всіх людей,

в) права жінок,

г) права рабів.

2 Які погляди є основою теорії природного (природженого) права?

а) рівність «вільних» людей,

б) рівність всіх людей,

в) права жінок,

г) права рабів.

3. Коли була прийнята Американська Декларація незалежності, яка висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління?

а) 1976 р., б) 1576 р.,

в) 1798 р., г) 1776 р..

4. Коли Французька Декларація прав людини і громадянина виклала «природні, невідчужувані і священні права людини»?

а) 1976 р., б) 1576 р.,

в) 1798 р., г) 1776 р..

5. До якого покоління відносяться право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом?

а) першого,

б) другого,

в) третього,

г) четвертого.

6. До якого покоління відносяться право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу?

а) першого,

б) другого,

в) третього,

г) четвертого.

7. До якого покоління відносяться право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому?

а) першого,

б) другого,

в) третього,

г) четвертого.

8. Хто наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід'ємними, непорушними, недоторканними, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне існування?

а) Т.Шевченко,

б) М Грушевського,

в) П Орлик,

г) О. Кістяківський.

9. Скільки поколінь прав людини виділено в результаті наукової систематизації?

а) 2,

б) 3,

в) 4,

г) 5.

10. В якому українському історичному документі 1710 р. декларується ідея «виправлення та підйому своїх природжених прав і вільностей»?

а) вірші Т.Шевченка,

б) твори М Грушевського,

в) Конституція П Орлика,

г) Декларація незалежності.

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Приклади інституцій громадянського суспільства:

- недержавна організація (англ. NGO),

- приватна добровільна організація (англ. PVO),

- народна організація,

- громада,

- посередницька організація волонтерів та позабюджетні,

- громадська фундація,

- клуби місцевих громад,

- профспілка,

- об'єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками,

- харитативна організація,

- соціальні або спортивні клуби,

- кооператив,

- природоохоронна організація,

- професійна асоціація,

- академія,

- приватний бізнес,

- правничі інституції,

- організації споживачів,

- засоби масової інформації,

- добровільна дружина,

- релігійні організації,

- клуби за інтересами.

До атрибутів громадянського суспільства науковці відносять наступне:

- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;

- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;

- незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;

- зорієнтована на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Також треба зазначити, що громадянське суспільство характеризується виконанням наступних функцій:

- самоорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ;

- противага владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади;

- засіб соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»;

- сприятливе суспільне середовище для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру.

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, це насамперед сукупність громадян одного суспільства, одного регіону, однієї країни чи регіонального об'єднання. Рівновага між громадянським суспільством і державою є найважливішим фактором стабільного демократичного розвитку, а її порушення веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості і політичного безсилля народу.

Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї. Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Власне, кожна держава має бути зацікавлена в створенні, всебічному розширенні і поглибленні громадянського суспільства, якщо воно прагне до задоволення потреб громадян, до своєї адаптації в загальнолюдський цивілізований процес. В сучасних умовах одним із вимог громадянського суспільства виступає фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, екологічній, національній), на всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної організації, держави, світового. співтовариства), пов'язаних з висуненням на перший план загальнолюдських цінностей. Адже соціальна орієнтація може утверджуватися в якості принципу суспільних відносин лише тоді, коли задоволені всі необхідні потреби і створюються умови для реалізації системи історично обумовлених інтересів членів суспільства. Важливе місце в цьому процесі належить державі. Вона повинна стати арбітром у вирішенні конфліктних питань. Та на жаль, переформована державна машина не завжди готова взяти на себе таке завдання. Має спрацювати механізм взаємодії громадянського суспільства і держави, який знаходить свій прояв у взаємодії через партії, вибори, представницькі органи влади. В країнах Заходу існує ціла система представництва інтересів. Основні її учасники з боку громадянського суспільства — це групи і об'єднання за інтересами, з боку держави — органи виконавчої влади. Окрім згаданих сформувались специфічні представництва—консультативні комітети і комісії, що існують при міністерс вах, відомствах, уряді, в роботі яких беруть участь групи і об'єднання за інтересами. Такі інститути займаються виробленням рекомендацій і відповідних державних рішень, деякі з них виконують упралінські функції, інші діють на "недержавній" основі.
Попередній розвиток нашої країни засвідчує, що крізь складалася практика ототожнювання реального стану справ з програмними настановами. Мала місце невідповідність між реальним і формальним узагальненням виробництва. Таким чином поглиблювалась суперечність між існуючими суспільними відносинами і декларованими в документах гаслами. Ця суперечність стала важливим фактором деформації правової системи, системи інтересів і цінностей. Та все ж не варто говорити так категорично, адже певні умови для побудови суспільства соціальної злагоди у нас створюються. Це насамперед реформування відносин власності, створення системи політичної демократії. Таким чином, історичний розвиток України має багато ознак модернізації, здійснюється поряд із розвинутими країнами. На сьогоднішній день відбувається процес приведення всіх суспільних інститутів та процесів у відповідність до норм розвинутої цивілізації, що знаходить свій прояв у формуванні засад правової держави та громадянського суспільства.

Тестові завдання для самоконтролю.

1. Як називається система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення?

а) громадянське суспільство,

б) комунікативність,

в) стратифікація,

г) комунікація.

2. Прикладом інституцій громадянського суспільства є:

а) бюджетна організація,

б) прокуратура,

в) міська рада,

г) профспілка.

3. Прикладом інституцій громадянського суспільства є:

а) навчальний заклад,

б) клуби за інтересами,

в) міліція,

г) районна рада.

4. Прикладом інституцій громадянського суспільства є:

а) коледж,

б) школа,

в) обласна рада,

г) релігійні організації.

5. Що відносять до атрибутів громадянського суспільства?

а) наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації,

б) незахищеність прав конституцією та законами,

в) залежність від держави,

г) незорієнтованість на громадські інтереси та публічну політичну діяльність.

6. Що відносять до атрибутів громадянського суспільства?

а) відсутність публічного простору, засобів і центрів комунікації,

б) захищеність прав конституцією та законами,

в) залежність від держави,

г) незорієнтованість на громадські інтереси та публічну політичну діяльність.

7. Що відносять до атрибутів громадянського суспільства?

а) відсутність публічного простору, засобів і центрів комунікації,

б) незахищеність прав конституцією та законами,

в) незалежність від держави,

г) незорієнтованість на громадські інтереси та публічну політичну діяльність.

8. Які функції виконує громадянське суспільство?

а) самоорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ,

б) підтримка владних структур,

в) збільшення відчуженості індивідів,

г) ослаблення демократичного ладу.

9. Які функції виконує громадянське суспільство?

а) дезорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ,

б) противага владним структурам проти можливих спроб узурпації влади,

в) збільшення відчуженості індивідів,

г) ослаблення демократичного ладу.

10. Які функції виконує громадянське суспільство?

а) дезорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ,

б) допомога владним структурам,

в) збільшення відчуженості індивідів,

г) зміцнення демократичного ладу.

Лекція 8. Політичні інститути і процеси.

Дата добавления: 2014-11-09