Основні напрями міжнародної економічної інтеграції України: членство України в СОТ, перспективи інтеграції в Європейський Союз

В умовах сучасної глобалізації жодна країна світу, в тому числі й Україна, не може самостійно виробляти всі товари і послуги, які вона потребує. Натомість, враховуючи міжнародний поділ праці, кожна країна спеціалізується на виробництві певних видів продукції. Для обміну цією продукцією країни світу вступають у міжнародні економічні відносини, а їх суб’єкти господарювання здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. В результаті цього економіки різних країн все більше переплітаються, стають взаємодоповнюючими та взаємозалежними, отже відбувається міжнародна економічна інтеграція.

На сьогоднішній день міжнародна економічна взаємодія між різними країнами світу здійснюється, здебільшого, на основі правил Світової організації торгівлі (СОТ), до якої входять 153 країни. На долю цих країн припадає понад 97 % світової торгівлі товарами і послугами. Ще близько 30 країн, серед яких Росія, Казахстан та деякі інші країни СНД, мають статус спостерігачів у СОТ і знаходяться на різних стадіях процесу приєднання до цієї організації [3]. Починаючи з 2008 року, згідно Закону України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі” від 10.04.2008 р. Україна також є членом цієї міжнародної організації.

Основними перевагами вступу України до СОТ на думку експертів є:

- отримання режиму найбільшого сприяння у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ;

- зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на товарні ринки країн-членів СОТ;

- зменшення втрат експортерів від дискримінаційних обмежувальних заходів;

- можливості захисту інтересів українських виробників згідно з процедурою розгляду торговельних спорів СОТ;

- набуття офіційного статусу переговорного процесу з створення зони вільної торгівлі з ЄС;

- скасування квот на експорт української продукції металургії до ЄС;

- доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини;

- здешевлення вітчизняних та імпортованих товарів та послуг; розширення асортименту продукції;

- забезпечення недискримінаційного транзиту товарів та послуг [6].

Світова організація торгівлі, що є правонаступницею діючої з 1947 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), утворена відповідно до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994 р., почала свою роботу з 1 січня 1995 р. Ця міжнародна організація покликана регулювати торговельно-політичні відносини її учасників на основі пакета угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1986-1994). Зазначений пакет угод включає більше 50 багатосторонніх торговельних угод та інших правових документів [3].

Однією з базових угод, на яких функціонує торговельна система СОТ є Марракеська угода про створення Світової організації торгівлі від 15.04.1994 р. Цією угодою, зокрема, визначено структуру та функції СОТ, порядок прийняття рішень органами СОТ, питання фінансування цієї організації, приєднання та виходу з неї.

Як випливає з положень Марракеської угоди та інших документів СОТ, найважливішими функціями СОТ є:

- контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

- проведення багатосторонніх переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

- врегулювання торговельних суперечок;

- огляд національної торговельної політики;

- технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосуються компетенції СОТ;

- співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями, зокрема, такими як Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Організаційна структура СОТ включає в себе такі органи як Міністерська конференція, Генеральна рада, Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, Рада з торговельних аспектів інтелектуальної власності, Секретаріат та інші органи та робочі групи.

Найвищий орган ухвалювання рішень в СОТ – Конференція Міністрів, до складу якої входять представники всіх країн-членів. Вона збирається щонайменше раз на два роки і уповноважена приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери дії будь-якої із багатосторонніх торговельних угод.

На рівень нижче – Генеральна рада (зазвичай до її складу входять посли і глави делегацій в Женеві, та іноді – чиновники, спеціально відряджені зі столиць країн-членів). Вона збирається в міру необхідності кілька разів на рік у штаб-квартирі СОТ у Женеві. Генеральна рада виконує також функції нагляду за торговельною політикою та врегулювання суперечок, діючи у відповідних випадках як Орган з огляду торговельної політики та як Орган з врегулювання спорів [5, c. 154-155].

На наступному рівні – Рада з торгівлі товарами (здійснює нагляд за дією багатосторонніх торговельних угод), Рада з торгівлі послугами (здійснює нагляд за виконанням Генеральної угоди про торгівлю послугами) і Рада з торговельних аспектів інтелектуальної власності (здійснює нагляд за дією Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності), які підзвітні Генеральній раді.

Численні спеціальні комітети, підкомітети й робочі групи опікуються окремими угодами та іншими галузями, як-от, довкілля, розвиток, заявки на вступ і реґіональними торговельними угодами.

Секретаріат СОТ очолює Генеральний директор, якого призначає на посаду Конференція Міністрів. Генеральний директор призначає співробітників Секретаріату та визначає їх обов'язки та умови праці у відповідності до правил, прийнятих Конференцією Міністрів.

Секретаріат СОТ не наділений повноваженнями приймати рішення від її імені, оскільки рішення ухвалюються самими країнами-членами СОТ. Натомість головними обов’язками Секретаріату СОТ є надання технічної підтримки та організаційне забезпечення роботи Конференції Міністрів, Генеральної ради, інших рад, комітетів, забезпечення технічної допомоги країнам, що розвиваються, аналіз світової торгівлі тощо [1].

Рішення в СОТ ухвалюють всі члени, зазвичай одностайно. Ухвалення рішення більшістю також можливе, але голосування ніколи не застосовувалось в СОТ. Угоди СОТ ратифікували всі парламенти країн-членів [7].

Поряд з Марракеською угодою в основі функціонування торговельної системи СОТ лежать такі багатосторонні угоди з торгівлі як: Генеральна угода з тарифів та торгівлі 1994 року, Угода про сільське господарство, Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, Угода про текстиль та одяг, Угода про технічні бар'єри в торгівлі, Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи, Угода про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про правила визначення походження; Угода про процедури ліцензування імпорту, Угода про субсидії і компенсаційні заходи, Угода про захисні заходи, Генеральна угода про торгівлю послугами, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок, Механізм огляду торговельної політики, Зазначені міжнародні договори обов’язкові для всіх учасників СОТ.

Крім того, діє ряд багатосторонніх угод з обмеженою кількістю учасників, зокрема: Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою, Угода про державні закупки, Міжнародна угода про торгівлю молочними продуктами, Міжнародна угода про торгівлю яловичиною.

Поряд з міжнародними договорами питання, пов’язані з економічним співробітництвом в рамках СОТ, регулюються і законами України. Так, наприклад, згідно ст.7 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” в Україні запроваджуються такі правові режими для товарів, що імпортуються з держав – членів СОТ:

- національний режим, який означає, що стосовно імпортованих товарів походженням з держав – членів СОТ надається режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо податків, зборів, встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях;

- режим найбільшого сприяння, який стосується мит, митних зборів, методів стягнення таких мита і зборів, правил і формальностей у зв'язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав – членів СОТ або держав, з якими укладено
двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння. Виключення щодо режиму найбільшого сприяння в формі преференцій можуть бути зроблені для товарів, що походять з держав, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю або митний союз чи проміжні угоди, що у майбутньому призведуть до створення зон вільної торгівлі або митних союзів у межах розумного періоду часу (10 років), чи угоди про прикордонну торгівлю та застосування генеральної системи преференцій.

Одним з найважливіших напрямів міжнародної економічної інтеграції для України залишається вступ до Європейського Союзу. Початок відносин України з Європейським Союзом був покладений підписанням 14 червня 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами членами, яка набула чинності 1 березня 1998 року.

Чільне місце в зазначеній угоді займають положення, присвячені економічному співробітництву. Цією угодою, зокрема, передбачено надання її сторонами одна одній режиму найбільшого сприяння у торгівлі, а стосовно внутрішнього оподаткування, правил внутрішнього господарського обороту імпортованих товарів – національного режиму. Крім того, національний режим запроваджено стосовно діяльності дочірніх компаній та філій суб’єктів господарювання походженням з країн-учасників цієї угоди. Важливе положення міститься у ст.14 цієї угоди, згідно якої вироби, що походять з України і Співтовариства, відповідно імпортуються до Співтовариства і України відповідно без кількісних обмежень. Статтею 11 зазначеної угоди зафіксовано принцип свободи транзиту товарів, який означає, що кожна сторона забезпечує необмежений транзит через свою територію товарів, які походять з митної території або призначені для митної території другої сторони.

Крім того, даною угодою врегульовані питання співробітництва в галузі промисловості, заохочення та захисту інвестицій, конкуренції, захисту інтелектуальної, промислової, комерційної власності, поточних платежів та руху капіталів, стандартизації та оцінки відповідності тощо.

Особливу увагу слід звернути на ст.51 зазначеної угоди, відповідно до якої важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством вважається зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства. Зокрема, приблизна адекватність законів повинна мати місце в таких галузях: митниця, діяльність компаній, банківська справа, бухгалтерський облік компаній і податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, ядерна енергетика, транспорт.

З метою гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу вищими органами державної влади України були здійснені наступні кроки:

- Указом Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11.06.1998 р. № 615, визначено основні положення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України в європейський правовий простір, мету та етапи правової адаптації.

- Указом Президента України “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р. № 1072 визначено шляхи і темпи реалізації окремих пріоритетів, які повинні бути обумовлені ходом проведення економічних реформ та спрямовані на досягнення критеріїв, що випливають із цілей валютного, економічного та політичного союзу держав – членів Європейського Союзу і сформульовані Європейською Радою на Копенгагенському саміті в червні 1993 року.

- на виконання Указу Президента України "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади" від 09.02.1999 р. № 145 Кабінетом Міністрів України запроваджено єдину систему планування, координації та контролю за нормотворчою діяльністю і роботою з адаптації законодавства органів виконавчої влади, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Крім того, Кабінет Міністрів України щороку розробляє і затверджує план роботи з адаптації законодавства, а також передбачає в проекті Державного бюджету України на відповідний бюджетний рік витрати на фінансування заходів для його виконання.

- Законом України від 21.11.2002 р. Верховною Радою України було схвалено Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Цим документом, зокрема, визначені мета, головні завдання, структуру, принципи формування та виконання зазначеної загальнодержавної програми.

На основі зазначеної Концепції 18 березня 2004 року Верховною Радою України було прийнято “Закон України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”. Як випливає з положень цього закону, загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування. Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.

Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу. З урахуванням етапів адаптації законодавства визначаються етапи виконання Програми.

Перший етап Програми розрахований на період до завершення дії Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами членами. Згідно Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу на першому етапі, що триває в даний період, у Загальнодержавній програмі перевага повинна надаватися заходам, спрямованим на забезпечення:

- розвитку відповідно до вимог, визначених у Декларації, прийнятій Європейською Радою на Копенгагенському саміті у червні 1993 року, правової системи в Україні, яка б сприяла досягненню стабільності у суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки;- приведення законодавства України у відповідність з вимогами
Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України та Європейського Союзу; - розвитку законодавства України за визначеними Загальнодержавною програмою пріоритетними сферами у напрямі його поступового наближення до законодавства Європейського Союзу; - вибіркового перегляду законодавства України у пріоритетних сферах адаптації з метою забезпечення його відповідності законодавству Європейського Союзу. Початок наступного етапу процесу адаптації законодавства, під час якого Україна повинна забезпечити більш високий ступінь відповідності свого законодавства законодавству Європейського Союзу, буде пов'язаний, зокрема, з створенням зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом, укладенням Угоди про асоційоване членство України в Європейському Союзі або іншими подіями такого роду.Поки що остаточних домовленостей щодо створення зони вільної торгівлі та асоційованого членства між Україною та Європейським Союзом не досягнуто. Переговори з цих питань ще тривають. З точки зору міжнародної економічної інтеграції першочергове значення для України має створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Метою створення зони вільної торгівлі є формування спільного економічного простору України та Європейським Союзом у рамках поступової економічної інтеграції до спільного Європейського ринку шляхом поетапної реалізації чотирьох свобод – вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили. На думку Європейського Союзу положення щодо зони вільної торгівлі з Україною мають відповідати амбітним цілям двостороннього співробітництва в торговельно – економічній сфері у межах нової генерації угод Європейського Союзу з третіми країнами про створення зон вільної торгівлі у рамках Доського раунду СОТ. У зв’язку з цим, майбутня зона вільної торгівлі буде базуватись на домовленостях, досягнутих у рамках багатостороннього переговорного процесу, а також результатів двосторонніх переговорів з Європейським Союзом щодо вступу України до СОТ. Створення зони вільної торгівлі на думку Європейського Союзу має передбачати:

- повну лібералізацію торгівлі товарами, зокрема промисловою продукцією, у тому числі енергоносіями, сільськогосподарськими товарами, продуктами рибальства тощо, тобто вільний і безперешкодний доступ на відповідні ринки;

- зменшення нетарифних обмежень в Україні у торгівлі промисловими товарами шляхом гармонізації та/або взаємного визнання оцінки відповідності технічним стандартам ЄС (АСАА+);

- зменшення нетарифних обмежень у торгівлі сільськогосподарською продукцією у рамках співробітництва у сфері санітарних та фітосанітарних заходів;

- значну лібералізацію ринків послуг;

- забезпечення ефективного регулювання стосовно заохочення та захисту прямих іноземних інвестицій;

- свободу заснування компаній;

- запровадження заходів, спрямованих на поступове забезпечення вільного руху капіталу та здійснення платежів;

- забезпечення прозорості та передбачуваності регулювання внутрішнього ринку України згідно з Європейськими та міжнародними стандартами;

- наближення внутрішньої політики України, зокрема у сфері конкуренції, корпоративного управління, захисту прав інтелектуальної власності, державних закупівель тощо, до загальноприйнятних правил міжнародної та Європейської практики;

- забезпечення двостороннього митного співробітництва, зокрема спрощення митних процедур та підвищення ефективності діяльності митних органів в контексті сприяння торгівлі;

- запровадження ефективного механізму врегулювання суперечок.

Запровадження режиму вільної торгівлі відбуватиметься в рамках всеохоплюючої та поглибленої зони вільної торгівлі у форматі «ЗВТ+» з акцентом на регуляторному співробітництві.

Зважаючи на те, що невід’ємною частиною поглибленої ЗВТ буде приведення українського законодавства та практики у відповідність до норм та положень ЄС, особливого значення набуває положення щодо застосування міжнародних та Європейських стандартів та інструментів у відповідних сферах співпраці.

У рамках започаткованого офіційного переговорного процесу з Україною щодо створення зони вільної торгівлі Україна має сформувати чітку спільну позицію щодо практичних засад створення зони вільної торгівлі з урахуванням у повній мірі національних інтересів України на основі відповідних переваг та потенційних загроз як для українських споживачів так і галузей національної економіки, що формують реальний ВВП країни та забезпечують відповідний рівень добробуту населення. При цьому темп відкриття та лібералізації ринків України повинен відповідати темпам пристосування вітчизняних суб‘єктів господарювання до нового рівня конкуренції на внутрішньому ринку України [4].

Дата добавления: 2014-11-09