Знайомимось ближче. Християн Георгійович Раковський (Кристю Станчев) (1873-1941) - політичний і державний діяч УСРР

Християн Георгійович Раковський (Кристю Станчев) (1873-1941) - політичний і державний діяч УСРР. Народився у Градеці (Болгарія). З 15 років став професійним революціонером. Роки навчання в гімназії, на медичному факультеті університету в Женеві були і роками становлення одного з активних діячів та лідерів соціал-демократичного руху в Болгарії та Румунії і зближення з діячами російського революційного руху Г.Плехановим, Л.Троцьким. В. Ульяновим (Леніним). У 1918 р. вступив до лав більшовицької партії, обіймав посаду голови Верховної автономної колегії, заснованої в Одесі для боротьби проти контрреволюції в Україні. Підтриманий В.Леніним і Л.Троцьким виконував ряд важливих доручень в Україні в 1918 р.: дипломатичну місію до Одеси, де підписав російсько-румунський договір(за яким протягом 2-х місяців Бессарабія мала бути звільнена),вів переговори з урядом гетьмана Скоропадського, встановив контакти з українською опозицією на чолі з В.Винниченком. тому його було запропоновано на посаду голови уряду радянської України. Захопившись ідеями інтернаціоналізму поставив під сумнів існування окремої української нації. Але згодом змінив свої погляди і почав відстоювати розширення політичної та економічної самостійності УСРР. У 1923 р. виступив з критикою Й.Сталіна з питань національного будівництва. Після цього був зміщений з посади голови уряду УСРР і відправлений послом спочатку до Англії, а потім - до Франції. Після повернення до Радянського Союзу був виключений з лав комуністичної партії, згодом репресований. Розстріляний в Орловській в’язниці.

1. Якими були погляди Х.Раковського?
2. Як вони змінювалися?
3. До яких наслідків у його житті це привело?

Водночас з Раднаркомом існувала і партійна влада. Її очолював – Центральний Комітет партії більшовиків України (ЦККП(б)У). Як правило, до складу уряду і партійної верхівки входили одні і ті ж люди.

На місцях, в губернських центрах також створювалися ради, у волосних центрах діяли військово-революційні комітети. Нова влада офіційно проголошувала їх органами диктатури пролетаріату, хоча насправді вони здійснювали диктатуру більшовицького режиму.

Сутність внутрішньої політики більшовиків полягала у руйнації існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах та заміні її прямим товарообміном. Така політика отримала в Росії назву воєнного комунізму та почала запроваджуватися більшовиками в Україні ще з кінця 1918 р.

Її важливою складовою був процес націоналізації засобів виробництва у промисловості та сільському господарстві. Селянство складало на той час приблизно 80% населення України, тому радянська влада була зацікавлена в його підтримці. Аграрну реформу розпочали із конфіскацію поміщицьких, удільних, монастирських та церковних земель. Але не всі вони передавалися безземельному та малоземельному селянству. Кращі чорноземи більшовицька влада передала новоствореним радгоспам і комунам. Окрім того, найбільш продуктивні землі передавалися націоналізованим цукровим заводам і ґуральням. Решту земель держава надавала селянам, але за умови створення ними великих колективних господарств. Така політика, як і насильницьке вилучення у селян продовольства викликала їхнє незадоволення.

Друга радянсько-українська війна. Встановлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 – червень 1919 р.)

Дата добавления: 2014-11-26