Пробій твердих діелектриків

Пробій рідких діелектриків

Рідкі діелектрики мають більш високу електричну міцність ніж гази, що обумовлено значно меншою довжиною вільного пробігу електронів. Теорію електричного пробою, розглянуту для газів, можна застосувати і для рідких діелектриків за умови, що вони будуть максимально очищені від домішок.

Електрична міцність технічних рідких діелектриків істотно залежить від наявності забруднень, зменшуючись у міру збільшення полярності рідини і, відповідно, зростання її дісоціюючої здатності. Різке зниження електричної міцності спостерігається при влученні в рідкий діелектрик навіть невеликої кількості води. У трансформаторній олії вода звичайно знаходиться у вигляді емульсії, тобто у вигляді дрібних зважених часток. Під впливом електричного поля частки води поляризуються і утворюють між електродами ланцюжки з підвищеною провідністю, по яких і відбувається пробій.

Досвід експлуатації рідких діелектриків свідчить, що електрична міцність істотно знижується при наявності в них волокнистих домішок. Це пов'язано з високою гігроскопічностю волокон, зволоження яких підвищує їхню діелек-тричну проникність. Під впливом електричного поля волокна прагнуть виши-куватися уздовж силових ліній поля, що полегшує умови пробою.

На пробій рідких діелектриків впливає форма електродів: зі збільшенням ступеня неоднорідності електричного поля пробивна напруга рідкого діелек-трика зменшується.

Зміна електричної міцності спостерігається в міру збільшення числа про-боїв у тому самому об'ємі рідини, що пов'язано із забрудненням діелектрика продуктами розкладання в місці пробою.

При збільшенні температури електрична міцність чистих рідких діелек-триків практично не змінюється доти, поки не починається кипіння легких масляних фракцій і утворення при цьому пухирців пару, що приводить до утворення газового містка між електродами. З цього моменту Е_пр рідкого діелектрика починає зменшуватися.

В очищених від домішок рідинах при високих значеннях напруженості електричного поля може відбуватися виривання електронів з металевих елек-тродів і, як і у випадку пробою газів, руйнування молекул самої рідини за рахунок зіткнень із зарядженими частками.

Для твердих діелектриків характерні такі види пробою: 1) електричний;

2) електротепловий; 3) електрохімічний.

Залежно від різних факторів у тому самому діелектрику можуть виникати зазначені види пробою.

Електричний пробій за своєю природою є електронним процесом, коли з деяких початкових електронів у твердому тілі утворюється електронна лавина. Він обумовлений ударною іонізацією чи розривом зв'язків між частками діелектрика під дією електричного поля. Відповідно до теорії А.А.Воробйова, електрична міцність діелектриків збільшується зі зростанням енергії криста-лічних граток. У рівномірному електричному полі вільні електрони, появі яких сприяє автоелектронна емісія, прискорюються і, зіштовхуючись з вузлами крис-талічних граток, віддають їм накопичену енергію. Електрони, що досягли критичної швидкості, роблять відщеплення нових електронів, і стаціонарний стан порушується унаслідок виникнення ударної іонізації. У процесі ударної іонізації при взаємодії носіїв зарядів з електронами відбувається порушення хімічних зв'язків і перехід твердої речовини в стан частково іонізованої газової плазми, яка поширюється в напрямку потоку носіїв заряду. Потенціал заряду виноситься в головну частину каналу. Процес далі йде доти, поки канал не перетне весь розрядний проміжок.

Чисто електричний пробій має місце, коли виключений вплив електропро-відності і діелектричних втрат, а також відсутня іонізація газових включень. Цей вид пробою протікає практично миттєво за час 10^-7-10^-8с.

Більшість технічних діелектриків відрізняються неоднорідністю структури. Наявність у них включень з підвищеною провідністю і діелектричною проник-ністю приводить до викривлення електричного поля, утворення всередині діе-лектрика ділянок з підвищеною провідністю. Це приводить до зменшення елек-тричної міцності неоднорідних діелектриків.

У сильно неоднорідному електричному полі у твердих діелектриках може мати місце ефект полярності, причому менша пробивна напруга відповідає позитивній полярності електрода з малим радіусом кривизни. Незважаючи на те, що у твердих діелектриках ефект полярності виражений слабкіше, ніж у газоподібних, розходження пробивних напруг може досягати 20-30%.

Низькою електричною міцністю відрізняються пористі діелектрики, нап-риклад, непросочений папір, дерево, кераміка і т.д. З метою підвищення елек-тричної міцності проводять їхнє просочення чи покриття спеціальними скла-дами, що обмежують доступ вологи всередину діелектрика.

Тепловий пробій твердих діелектриків виникає в тому випадку, коли кількість теплової енергії, що виділяється в діелектрику внаслідок діелектрич-них втрат, стійко перевищить кількість енергіїї, що діелектрик здатний пере-дати в навколишнє середовище. Необмежений ріст температури закінчується тепловим руйнуванням діелектрика. Таким чином, тепловим пробоєм назива-ється пробій, обумовлений порушенням теплової рівноваги діелектрика внас-лідок діелектричних втрат.

Пробій, як правило, відбувається в тому місці діелектрика, де умови тепло-відводу найгірші, тому величина U_пр залежить від властивостей того середови-ща, у якому знаходиться діелектрик. З ростом температури навколишнього середовища пробивна напруга експоненціально зменшується, що пов'язано зі збільшенням кількості енергії, яка виділяється в діелектрику в результаті діелектричних втрат, і зменшенням кількості енергіїї, яку діелектрик здатний відводити в навколишнє середовище.

При пробої товстих зразків тепловідвод від внутрішніх областей утруд-нений, тому вони перегріті більше, і в результаті цього в міру збільшення тов-щини зразків Е_пр зменшується.

Зменшення Е_пр спостерігається також при тривалій витримці зразка під напругою, тому що діелектрик за цей час нагрівається більше за рахунок діе-лектричних втрат.

Розглянемо методику спрощеного розрахунку пробивної напруги при тепловому пробої однорідного діелектрика, в якому переважними є втрати, обумовлені наскрізною електропровідністю. Значення потужності, що розсію-ється в діелектрику, виражається формулою

(4.2)

З огляду на, що експоненціально залежить від температури, наведену формулу можна перетворити до виду

, (4.3)

де - прикладена напруга; - частота; - відносна діелектрична проникність

(вважаємо її незалежною від температури); - тангенс кута діелектричних втрат при температурі навколишнього середовища; - температурний коефі-цієнт тангенса кута діелектричних утрат; Т - температура нагрітого за рахунок діелектричних втрат матеріалу; Т_о - температура навколишнього середовища;

- площа електрода; h - товщина діелектрика.

Якщо товщина діелектрика не дуже велика, то можна припустити, що тем-пература по всьому об'єму матеріалу, що знаходиться між електродами, одна-кова, тобто крайовим ефектом можна знехтувати.

Оскільки теплопровідність металу електродів на два-три порядки більше, ніж теплопровідність діелектрика, то тепловідводом через торцеву поверхню діелектрика зневажаємо і припускаємо, що тепловідвод від нагрітого об'єму, розповсюджується в навколишнє середовище через електроди. Потужність, що відводиться від діелектрика, виразимо за допомогою формули Ньютона:

, (4.4)

де - сумарний коефіцієнт теплопередачі від діелектрика в зовнішнє середовище.

На рис. 4.4 наведені експоненти тепловиділення при різних зна-ченнях прикладеної напруги і пряма теплопередачі .

Коли до діелектрика прикладається напруга, він нагрівається до темпера-тури Т₁, при якій настає стійка теплова рівновага, тому що потужність теплови-ділення дорівнює потужності, що відводиться від зразка. Ця напруга не є небезпечною для зразка, якщо нагрів до температури Т₁ не приводить до меха-нічного чи хімічного руйнування структури матеріалу. При перевищенні темпе-ратури діелектрика з якихось причин, він повинний мимовільно повернутися в стійкий стан у зв'язку з тим, що ордината потужності, що відводиться, більше ординати тепловиділення.

Підвищення напруги супроводжується нагріванням діелектрика до температури Т₂, коли настає хитка теплова рівновага.

Р Р_а3 Р_а2 Р_а1

Р_т

Т

Т₁ Т₂ Т₃

Рис.4.4 -Залежності при різних напругах і

Незначна зміна температури приведе до перевищення потужності тепло-виділення над потужністю, що відводиться від зразка. Температура діелектрика збільшується, що з часом приводить до його теплового руйнування. При по-дальшому збільшенні напруги (крива Р_а3) теплова рівновага не настає і темпе-ратура діелектрика постійно росте. Напруга, при якій має місце хиткий гра-ничний режим, може бути прийнята за напругу теплового пробою U_пр. Його можна визначити за двома умовами:

; (4.5)

(4.6)

Умова (4.5) виконується тільки для граничного режиму, а умова (4.6) - для усіх випадків усталеної роботи діелектрика під напругою.

Використовуючи вирази (4.3) – (4.4), маємо

; (4.7)

. (4.8)

Розділивши вираз (4.8) на (4.7), одержимо

. (4.9)

Підставляючи (4.9) у (4.8) і вирішуючи його відносно U, визначимо U_пр:

(4.10)

де К - числовий коефіцієнт, рівний 1,15*10⁵, якщо усі величини, що мають розмірності, виражені в системі СІ.

З отриманого виразу випливає, що напруга теплового пробою буде вище, якщо умови тепловідводу краще і діелектрик має більшу товщину. Збільшення частоти прикладеної напруги, коефіцієнта діелектричних втрат і тангенса кута діелектричних втрат зменшує напругу пробою.

Коли перегрів діелектрика обумовлений тільки втратами на електропро-відність, то вираз (4.10) за допомогою (3.9) і (2.11) перетвориться до виду

(4.11)

де К ₁ =0,86; -температурний коефіцієнт питомої провідності.

У реальних умовах явище теплового пробою протікає більш складно, чим було розглянуто. По товщині діелектрика виникає перепад температури, серед-ній шар виявляється нагрітим вище, ніж прилягаючі до електродів, опір його падає, що призводить до викривлення електричного поля і підвищення гра-дієнта напруженості в поверхневих шарах. Має значення також теплопро-відність матеріалу електродів. Усе це призводить до пробою діелектрика при більш низьких напругах, ніж ті, які одержані в результаті розрахунку.

Різновидом теплового пробою можна вважати іонізаційний пробій. Він характерний для неоднорідних діелектриків, що містять включення зі зниже-ною електричною міцністю, наприклад, газові включення. Таке включення можна представити у вигляді елементарного конденсатора, на обкладках якого при додаванні зовнішнього поля починає накопичуватися заряд. У зв'язку з тим, що діелектрична проникність включення завжди менше значення проникності навколишнього матеріалу, в перерізі діелектрика відбувається перерозподіл напруженості поля, що приводить до збільшення напруженості у включенні. Навіть при помірній напрузі, прикладеній до діелектрика, напруженість у вклю-ченні може досягти величини, достатньої для виникнення іонізаційного про-цесу, що приводить до розряду. Пробій газового чи рідкого включення діе-лектрика називається частковим розрядом.

Після завершення розряду напруга на включенні знову починає наростати доти, поки наступить новий пробій. Кожен розряд супроводжується нейтра-лізацією деякого заряду . Для оцінки інтенсивності іонізації використовують добуток середнього значення компенсованого заряду при одному імпульсі на кількість імпульсів у секунду n. Цей добуток має розмірність струму й одержав назву відносної інтенсивності іонізації.

У результаті іонізаційних втрат розігрівається поверхня закритих пір, ви-никають локальні перепади температури і пов'язані з ними термомеханічні нап-руги. Це може призвести до розтріскування діелектрика.

Електрохімічний пробійспостерігається при постійній і змінній напругах низької частоти, коли електричне поле викликає необоротні зміни електроізо-ляційного матеріалу. Унаслідок цього зменшується електричний опір доти, поки не наступить пробій. Даний процес називається електрохімічним старін-ням матеріалу.

Для розвитку електрохімічного пробою потрібен тривалий час, тому що він зв'язаний з процесом електропровідності. Він може мати місце при високих частотах, якщо в закритих порах матеріалу відбувається іонізація газу, що суп-роводжується тепловим ефектом і відновленням, наприклад у кераміці, окислів металів змінної валентності.

Електрохімічний пробій діелектриків має істотне значення при підвищених температурах і високій вологості.

Поверхневий пробій являє собою пробій рідини чи газу поблизу поверхні твердого діелектрика. У разі поверхневого пробою електрична міцність твер-дого діелектрика не порушується, але утворення провідного каналу на поверхні істотно обмежує робочу напругу ізолятора.

Чим сильніше виражені гідрофільні властивості діелектрика, тим значніше зменшується поверхнева пробивна напруга, особливо в умовах підвищеної во-логості.

Значення поверхневої пробивної напруги багато в чому залежить від кон-фігурації електродів, габаритних розмірів і форми твердого діелектрика. Коли діелектрик експлуатується на повітрі, то напруга поверхневого пробою зале-жить від температури, тиску, відносної вологості повітря і частоти прикладеної напруги.

Для запобігання поверхневого пробою доцільно збільшувати довжину розрядного шляху уздовж поверхні твердого діелектрика. З цією метою ство-рюють ребристі поверхні ізоляторів, виконують проточки різних канавок, виго-товляють конструкції з "утопленими " електродами. Підвищення робочих нап-руг досягається також згладжуванням неоднорідностей електричного поля за рахунок зміни форми електродів чи оптимізації конструкції ізолятора. Анало-гічний ефект може бути отриманий при нанесенні на поверхню ізолятора на-півпровідних покрить чи діелектричних плівок з підвищеною діелектричною проникністю.

Ефективним заходом боротьби з поверхневим пробоєм є заміна повітря рідким діелектриком. Підвищена в порівнянні з повітрям діелектрична проник-ність рідин сприяє зниженню напруженості поля на поверхні твердого діелек-трика, що дозволяє підвищити робочу напругу.

Розглянемо приклад розрахунку пробивної напруги твердого діелектрика на конкретному прикладі.

Задача. Маємо листовий ізоляційний матеріал "міканіт", що складається з дев'яти шарів бакелітового лаку товщиною по 5мкм, які служать діелектричним зв'язуванням, і десяти шарів, що містять частки слюди товщиною по 25мкм. Визначити пробивна напруга листа міканіту в постійному електричному полі й у змінному електричному полі, вважаючи, що для слюди Е_пр1=75 МВ/м, для лаку Е_пр2 =50 МВ/м

При розрахунку пробивної напруги міканіту замінимо його двошаровим конденсатором (рис.4.5), сумарна товщина шарів слюди якого дорівнює h₁ = 25x10 = 250мкм, а сумарна товщина шарів лаку h₂ =5 x 9 = 45мкм. Коли до ма-теріалу прикладена змінна напруга

Підставивши числові значення, одержимо

.

U

E₁ E₂

ε_r1 ε_r2

h₁ h₂

Рис.4.5 – Двошаровий конденсатор.

У зв'язку з тим, що і , спочатку визначимо, при якій зов-нішній напрузі відбудеться пробій лаку:

Після пробою лаку вся зовнішня напруга буде прикладена до слюди, про-бій якої відбудеться при збільшенні зовнішньої напруги до значення

.

При впливі постійного поля

Напруженість поля в слюді значно більше, ніж у лаку, тому пробій міка-ніту відбудеться при зовнішній напрузі, що відповідає напруженості електрич-ного поля в слюді

Література: [1. с.58-73]

Контрольні запитання:

1.Перелічіть основні види пробою діелектриків, дайте їм коротку харак-теристику.

2.Опишіть процес пробою газів в однорідному електричному полі, вкажіть фактори, що впливають на величину напруги пробою.

3.Опишіть процес пробою газів у неоднорідному електричному полі, вка-жіть основні закономірності його розвитку.

4.Наведіть приклади зміни величини напруги пробою від тиску газу, що наповняє, і відстані між електродами.

5.Опишіть процес пробою технічних рідких діелектриків, укажіть фак-тори, що роблять вплив на їхню електричну міцність.

6.Перелічіть основні механізми пробою твердих діелектриків.

7.Опишіть закономірності розвитку електротеплового пробою.

5. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ І МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ДІЕЛЕКТРИКІВ

Вибір електроізоляційного матеріалу для конкретного електротехнічного виробу проводиться з урахуванням не тільки його електричних характеристик, але й тих зовнішніх факторів, що можуть впливати на стабільність його характеристик у процесі експлуатації. До таких факторів слід віднести вологість і температуру навколишнього середовища, механічні впливи, радіоактивні випромінювання, вплив хімічно агресивних речовин і т.д.

Гігроскопічність електроізоляційних матеріалів. Багато електроізоляційних матеріалів гігроскопічні, тобто мають здатність вбирати в себе вологу з навколишнього середовища і вологопроникливі, тобто здатні пропускати крізь себе пари води. В атмосферному повітрі завжди міститься деяка кількість водяного пару.

Абсолютна вологість повітря - це маса водяного пару, що міститься в одиниці об’єму повітря.

Відносною вологістю повітря називають відношення

, (5.1)

де - маса водяного пару в одиниця об'єму; - максимально можлива маса водяного пару при тій же температурі.

Нормальними умовами вважають вологість 60-70% при температурі повітря 20 5 ⁰С.

Вплив підвищеної вологості повітря в першу чергу впливає на поверхневий опір діелектрика. Для захисту поверхні електроізоляційних деталей з полярних твердих діелектриків від дії вологості їх покривають лаками, що не змочуються водою. Здатність матеріалу змочуватися водою характеризується крайовим кутом змочування.

а) б)

Рис. 5.1 - Крапля води на поверхнях, що змочуються (а) і що не змочуються (б).

Для поверхонь, що змочуються < 90^о, для тих, що не змочуються - >90^о.

Попадання води в пори твердого діелектрика приводить до різкого зниження їхніх електричних властивостей. Розмір молекул води складає 2,5 10^-10м, що дозволяє їм проникати навіть у внутрімолекулярні пори електроізоляційних матеріалів.

Вологовбирання зразка матеріалу визначають за формулою

,

де - початкова маса зразка; - маса зразка після його витримки протягом t часу у вологому середовищі.

Сухий зразок матеріалу, вміщений у вологе повітря, буде поступово поглинати вологу з повітря, його вологість з часом буде підвищуватися, наближаючись до рівноважної вологості (рис 5.2, крива1). Якщо зразок буде мати вологість більшу, ніж вологість навколишнього повітря, то через якийсь час його вологість зменшиться, наблизившись до значення рівноважної вологості (рис.5.2, крива 2).

2

1

t

Рис.5.2 - Зміна вологості зразка матеріалу при зволоженні (1) і сушінні (2) при постійних значеннях відносної вологості навколишнього повітря і температури

Коли електричній ізоляції доводитися працювати в умовах зіткнення не тільки з повітрям, що містить пари води, але і з водою (атмосферні опади, заглибні установки і т.д.) то становить інтерес визначення водопоглинання. Однак водопоглинання і вологопоглинання не повністю відображають ступінь можливих змін електричних властивостей матеріалу при зволоженні. У тому випадку, якщо поглинена волога здатна утворювати всередині ізоляції нитки чи плівки, що можуть пронизувати весь проміжок між електродами, навіть малі кількості вологи, що поглинається, приводять до різкої зміни електричних властивостей ізоляції. Якщо волога розподіляється по об'єму матеріалу у вигляді окремих, не з'єднаних між собою малих включень, то вплив її на електричні властивості матеріалу менш істотний. Аналогічно для матеріалів, що не змочуються, зменшення питомого поверхневого опору при витримці у вологому середовищі незначне, тому що волога навіть у випадку утворення окремих крапель, не створює суцільну плівку.

При змінній напрузі найбільш чутливим до зволоження параметром діелектриків є , що помітно зростає при зволоженні. Менш чутлива величина , однак у зв'язку з великим значенням діелектричної проникності води , при зволоженні матеріалу його, як правило, зростає.

Для оцінки якості матеріалів, які застосовуються для захисних покрить (оболонки кабелів, компаундні заливання, лакові покриття і т.д.) важливо знати вологопроникність електроізоляційних матеріалів, тобто здатність пропускати крізь себе пари води.

Кількість вологи (у мікрограмах), що проходить за час (годину) через ділянку поверхні (см²) шару ізоляційного матеріалу товщиною (см) під дією різниці тисків водяних парів і (мм.рт.ст.) з двох сторін шару, дорівнює

(5.2)

Коефіцієнт П є вологопроникність даного матеріалу.

Вологопроникність ізоляційних матеріалів змінюється в широких межах. Так, для парафіну значення П дорівнює 0,0007; для полістиролу – 0,03; для триацетату целюлози – близько 1 мкг/(см год мм.рт.ст.). Зменшити гігроско-пічність і вологогопроникність ізоляційних матеріалів можна в результаті їхнього просочення. Однак з огляду на те, що молекули рідини, яка просочує, значно більше молекул води, просочення не дозволяє повністю закрити доступ волозі в пори матеріалу.

Для олій, лаків, заливальних і просочуючих компаундів важливою харак-теристикою є в'язкість.

Відповідно до закону Пуазейля, об'єм рідини з динамічною в'язкістю , що протікає за час під дією тиску крізь капіляр довжиною і радіусом дорівнює

. (5.3)

Швидкість руху твердої кульки радіусом у неорганічному середовищі з динамічною в'язкістю під впливом безупинно впливаючого зусилля пост-ійна і має величину, обумовлену законом Стокса

. (5.4)

У системі СІ виміряється в Паскаль-секунду

1 Па с = 1Н с/м² = 1 кГ/м с = 10 Пуаз

Кінематична в'язкість дорівнює відношенню динамічної в'язкості рідини до її щільності

(5.5)

Розмірність кінематичної в'язкості - м²/с.

Умовна в'язкість пов'язана з динамічною і кінематичною в’язкостями емпіричними формулами. Це відношення часу витікання з віскозиметра Енглера 200мл випробувальної рідини (при заданій температурі випробувань) до постійного приладу. Для віскозиметра Енглера постійна приладу являє собою час витікання 200 мл дистильованої води при 20 ⁰С. Виміряється умовна в'язкість у градусах Енглера.

Теплові властивості діелектриків. Ці властивості характеризуються нас-тупними параметрами: нагрівостійкістю, морозостійкістю, теплопровідністю і тепловим розширенням.

Здатність електроізоляційних матеріалів без шкоди для них як короткочасно, так і довгостроково витримувати вплив високої температури, а також різкі зміни температури називається нагрівостійкістю.

Для неорганічних матеріалів нагрівостійкість визначають по зміні їхніх електричних властивостей ( . Величину нагрівостійкості оцінюють від-повідними значеннями температури, при якій відбулися ці зміни.

Нагрівостійкість органічних діелектриків можна визначати за початком ме-ханічних деформацій і зміною електричних характеристик.

Одним із способів оцінки нагрівостійкості є спосіб Мартенса. Він засто-совується для оцінки якості пластмас і подібних їм матеріалів. За цим способом нагрівостійкість характеризують таким значенням температури, при якому згинаюча напруга 50 кГ/см² викликає помітну деформацію випробуваного зразка.

У процесі експлуатації в діелектриках спостерігається теплове старіння – необоротне погіршення якості ізоляції при тривалому впливі підвищеної тем-ператури внаслідок повільно протікаючих хімічних процесів. Крім темпера-тури на швидкість теплового старіння можуть впливати: наявність озону чи інших хімічних реагентів, вплив електричного поля, ультрафіолетового випро-мінювання, механічні навантаження і т.д. Для перевірки стійкості електро-ізоляційних матеріалів до теплового старіння їх тривалий час витримують при підвищеній температурі, потім порівнюють їхні властивості з властивостями вихідного матеріалу.

Матеріали, що використовуються для ізоляції електричних машин, транс-форматорів і апаратів за нагрівостійкістю, розділяються на сім класів. Для

кожного класу встановлюється певна максимальна температура, при якій ма-теріал може довгостроково працювати без погіршення своїх властивостей

(табл. 5.1).

Морозостійкість - це здатність ізоляції працювати без погіршення експлуатаційної надійності при низьких температурах. Електричні властивості ізоляції при низьких температурах, як правило, поліпшуються, але багато матеріалів при зниженні температури стають крихкими і твердими, що затрудняє їхнє використання.

Таблиця 5.1 Класи нагрівостійкості електроізоляційних матеріалів

Позначе-ння класу	Температура, що характеризує клас (^0С)	Основні групи електроізоляційних матеріалів, що відповідають даному класу
Y		Волокнисті матеріали з целюлози, бавовни, натурального шовку, поліамідів; полівінілхлорид, вулканізований натуральний каучук
A		Волокнисті матеріали, просочені олійними, олійно-смоляними та іншими лаками
E		Синтетичні волокна, плівки, смоли, шаруваті пластики, ізоляція емальованих проводів на епоксидних лаках
B		Матеріали на основі слюди, азбесту і скловолокна в сполученні з органічними в’яжучими
F		Ті ж матеріали в сполученні із синтетичними в’яжучими; ізоляція емальованих проводів на поліефірамідних лаках
H		Ті ж матеріали з кремнійорганічними в’яжучими; кремнійорганічні еластомери
C	>180	Слюда, скло, кварц, азбест, фторопласт-4.

Теплопровідність матеріалів характеризують питомою теплопровідністю , що може бути визначена відповідно до рівняння Фур'є

, (5.5)

де - потужність теплового потоку через площадку , нормальну до потоку енергії; - градієнт температури.

Електроізоляційні матеріали мають значно меншу питому теплопровідність, ніж метали. Найменше значення мають пористі електроізоляційні матеріали з повітряними включеннями. При просоченні, а також при ущільненні матеріалів зовнішнім тиском, збільшується. Як правило, кристалічні діелектрики мають більш високе значення , ніж аморфні.

Теплове розширення діелектриків оцінюють температурним коефіцієнтом лінійного розширення:

ТК (5.6)

Матеріали, що володіють малим значенням коефіцієнта лінійного розши-рення, як правило, мають високу нагрівостійкість. Органічні діелектрики мають більше значення температурного коефіцієнта лінійного розширення, ніж неор-ганічні. Встановити значення ТК можна за методом аналогічним для визначення ТК .

Дата добавления: 2014-11-09