Банкрутство підприємства: сутність та шляхи визначення

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Основними причинами банкрутства є: низька якість менеджменту; збільшення всіх видів заборгованості; технологічна неузгодженість процесу виробництва продукції; недостатність оборотних коштів; нераціональна організаційна структура; недостатність інвестиційних коштів; відсутність стратегічного плану розвитку; високий рівень інфляції; політична нестабільність у державі; недосконалість законодавства; нестабільність світової фінансової системи тощо.

До основних симптомів кризового стану підприємства та банкрутства належать:

1) зменшення попиту на продукцію;

2) зменшення обсягів виробництва;

3) зниження прибутковості виробництва;

4) збільшення обсягів запасів товарно-матеріальних цінностей і готової продукції на складах;

5) низький рівень використання виробничого потенціалу;

6) збільшення собівартості продукції;

7) зниження рівня продуктивності праці;

8) скорочення робітників;

9) порушення термінів погашення зобов’язань і періодичних платежів;

10) зменшення грошових надходжень;

11) падіння цін на цінні папери та зменшення виплат дивідендів.

На шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить три стадії погіршення стану:

1. Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продажів не зменшується, працівників не звільняють, авто­ритет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

2. Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому необхідно зважувати на такі ознаки:

а) затримка з наданням звітності і зниження її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

б) різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

в) підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

3. Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

Крім явного (реального) банкрутства розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство.

Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.

Фіктивне банкрутство – це свідомо неправдиве ого­лошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Прогнозування рівня банкрутства відбувається на основі факторних моделей, які представлені в табл. 25.4.

Таблиця 25.4.

Характеристика моделей діагностики банкрутства підприємства

Назва моделі

Модель

Характеристика

Модель Альтмана

  Z=1,2К₁+1,4К₂+3,3К₃+0,6К₄+К₅,   де К ₁ – відношення оборотного капіталу до суми активів; К ₂ – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів; К ₃ – відношення операційного прибутку до суми активів; К ₄ – відношення ринкової вартості акцій до заборгованостей; К ₅ – відношення валового доходу до суми активів

1. Область зміни Z -коефіцієнта: Z [-14; +22] 2. Оцінка ризику банкрутства:

		> 2,99 – стійкі підприємства 1,81-2,99 – область невизначеної оцінки < 1,81 – нестійкі підприємства

Z =

3. Умови застосування:

- для великих підприємств, акції яких котируються на біржах;

- для ринкових економік, які мають спільні риси з економікою США

Модифіко- вана модель Альтмана

Z=0,717К₁+0,847К₂+3,107К₃+ +0,42К₄+0,995К₅,   де К ₁, К ₂, К ₃, К ₅ – відповідають позначенням у моделі Альтмана; К ₄ – відношення балансової вартості акцій до заборгованостей

1. За Ζ < 1,23 підприємство є фінансово-неспроможним. 2. Надійність прогнозу для часового горизонту: - на 1 рік – до 90 %; - на 2 роки – до 70 %; - на 3 роки – до 50 %. 3. Модель розроблена для підприємств США

Модель Спрінгейта

Ζ =1,03А+ 3,07 В+ 0,66 С+ 0,4 Д, де А – відношення робочого капіталу до загальної суми активів; В – відношення прибутку до оподаткування до загальної суми активів; С – відношення прибутку до оподаткування до короткострокових зобов’язань; Д – відношення валового доходу до загальної суми активів.

1. За Ζ < 0,862 підприємство є фінансово-неспроможним   2. Надійність прогнозу для часового горизонту в один рік – 92 %   3. Модель розроблена для підприємств США

Продовження табл. 25.4.

Модель Р. Лісу

Ζ=0,063 Х₁ + 0,092 Х₂ + 0,057 Х₃ + 0,001 Х₄, де Х ₁ – відношення оборотного капіталу до загальної суми активів; Х ₂ – відношення прибутку від операційної діяльності до загальної суми активів; Х ₃ – відношення нерозподіленого прибутку до загальної суми активів; Х ₄ – відношення власного капіталу до позиченого

1. За Ζ < 0,037 підприємство вважають фінансово неспроможним   2. Модель розроблена для підприємств Великої Британії

Модель Таффлера

Ζ =0,53Х₁+ 0,13Х₂+ 0,18 Х₃ + 0,16 Х₄, де Х ₁ – відношення операційного прибутку до короткострокових зобов’язань; Х ₂ – відношення оборотних активів до суми зобов’язань; Х ₃ – відношення короткострокових зобов’язань до загальної суми активів; Х ₄ – відношення валового доходу до загальної суми активів

1. За Ζ > 0,3 у підприємства є довгострокова перспектива розвитку   2. За Ζ < 0,2 фінансовий стан підприємства є загрозливим   3. Модель розроблена для економіки Великої Британії

Узагаль- нена модель

Ζ=1,5Х₁+0,08Х₂ +10Х₃ +5Х₄ +0,3Х₅ +0,1Х₆, де Х₁ – відношення готівки до зобов’язань; Х ₂ – відношення валюти балансу до зобов’язань; Х ₃ – відношення прибутку до валюти балансу; Х ₄ – відношення прибутку до валового доходу; Х ₅ – відношення виробничих запасів до валового доходу; Х ₆ – відношення валового доходу до валюти балансу

1. Оцінка ризику банкрутства:

		> 2 – стійкі підприємства (1-2) – рівновага функціонування (0-1) – існує загроза банкрутства < 0 – на межі банкрутства

Z =

2. Модель є універсальною дискримінантною

R -модель Давидова-Бєлікова

R =8,38 К₁ +1,0 К₂ + 0,054К₃ + 0,63К₄,   де К 1 – відношення оборотного капіталу до суми активів; К 2 – відношення чистого прибутку до власного капіталу; К 3 – відношення валового доходу до суми активів; К 4 – відношення чистого прибутку до собівартості

1. Оцінка ризику банкрутства підприємства:

R =

2. Побудована для економіки Росії

Етапами порушення справи про банкрутство є:

встановлення факту неплатоспроможності боржника;

документальне підтвердження вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство;

оцінка майна боржника;

виявлення всіх можливих кредиторів;

обґрунтування можливості реструктуризації або санації;

реструктуризація підприємства або санація (якщо можливі);

визнання боржника банкрутом.

Процедура порушення справи про банкрутство включає подання письмової заяви про банкрутство до господарського суду за місцем перебування боржника, яку можуть подати: кредитор (крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою); органи державної податкової служби; органи державної контрольно-ревізійної служби; сам боржник. Водночас до господарського суду подається заява тих осіб, які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника. Після прийняття заяви господарським судом здійснюється провадження справи про банкрутство, суд виносить рішення і оголошує про нього в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

Судовими процедурами, які застосовують стосовно боржника, можуть бути:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація з поновленням платоспроможності боржника;

ліквідація банкрута.

Важливою у справі про банкрутство є мирова угода – домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки або розстрочки, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути прийнята на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У цій угоді описуються умови, за яких прощаються або повертаються частинами старі борги.

Новим у згаданому законі є введення мораторію на за­доволення вимог кредиторів, тобто припинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань зі сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня вве­дення мораторію, і зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств можуть бути такими:

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватись і немає ніякої можливості її відновити;

2) відсутні заяви про проведення реструктуризації або санації від юридичної або фізичної особи;

3) жодний із поданих планів реструктуризації або санації не був схвалений кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства з кризи неможливо реалізувати з тих чи інших причин.

Ліквідація підприємства за юридичними підставами може бути добровільною або примусовою.

Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами об­ставини.

Примусово діяльність підприємства припиняєтьсяна підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпоря­дження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З початком ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, ке­рівник підприємства-банкрута звільняється з роботи у зв'язку із банкрутством підприємства, про що робиться за­пис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника майна банкрута. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора.

Протягом трьох днів з призначення ліквідатора органи управління підприємства-банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника юридичної особи-банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені у господарському суді власником майна банкрута, особою, яка відповідає за зобов'язання банкрута, кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оскаржує правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси .

Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського володіння на дату відкриття ліквідаційної процедури, оцінюються господарським керуючим.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Майно, стосовно обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок у банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.

Кошти, одержані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у законодавчо визначеному порядку.

Черговість задоволення вимог кредиторів:

У першу чергу задовольняються:вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, утому числі відшкодування кредиту, одержаного на дані цілі; витрати, пов'язані з упровадженням справи про банкрутство у господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняють вимоги, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед своїми працівниками (крім внесків у статутний фонд та акцій).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства (акцій).

У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

Наслідки ліквідації підприємства-банкрута:

припиняється підприємницька діяльність боржника;

терміни боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, що минули;

до ліквідаційної комісії переходить право розпоря­джатися майном банкрута та всі його майнові права та обов'язки;

припиняється нараховування пені і відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута.

Дата добавления: 2014-11-16