Види металевих грошових систем

У процесі історичного розвитку металеві грошові системи набували певних ознак і особливостей. Можна виділити два основних види металевих грошових систем:

- біметалічна;

- монометалічна.

При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, – як правило, золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

• система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі;

• система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

• система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу (золото або срібло) виконує роль грошей.

Металеві грошові системи панували, починаючи з сивої давнини. При цьому вже з раннього середньовіччя і практично до середини ХІХ ст.. переважали біметалічні системи, хоча в окремих країнах у певні періоди існування мав місце й срібний монометалізм. Наприклад, він існував у Росії з 1843 по 1852 р., в Індії – з 1852 по 1893 р. Однак панівною системою у період з XVI до кінця XIX ст. був біметалізм.

Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за своєю вартістю, спричинила існування двох цін товарів: у золоті й у сріблі, що створювало деяку незручність у процесі обміну. Але цей недолік не був істотною перешкодою для розвитку товарно-грошових відносин. Глибинним недоліком, який зрештою привів до заміни цієї системи монометалічною, виявилось те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було викликано тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, а це призводило до зміни вартості цих металів. У цих умовах один метал стосовно до іншого виявлявся недооціненим, а другий – переоціненим, що спонукало розраховуватися переоціненим грошовим металом, а недооцінений – скуповувати.

Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон Грешема-Коперника, суть його зводиться до того, що «гірші гроші» витискують з обігу «кращі».

Дія закону особливо чітко виявляється в умовах біметалізму. Однак він діє і в грошових системах, в яких є вільний обмін паперових грошей на золото. Особливо це помітно під час інфляції, коли гірші гроші (паперові) витискають з обігу кращі (золоті монети), які перетворюються в скарби.

З розвитком товарного виробництва зазначене протиріччя, об’єктивно закладене в біметалічній грошовій системі, стало гальмувати товарний обмін і привело до заміни її монометалізмом.

Однією з перших держав, що перейшла до золотого монометалізму, була Англія. Це відбулося десь у середині ХІХ ст. Єдиним грошовим металом визнавалося золото. Монети із срібла переходили в розряд неповноцінних. Після цього, а саме у 1867 р., міждержавною угодою, яку укладено в Парижі кількома країнами, золото визнавалося єдиною формою світових грошей. Ця система дістала назву Паризької валютної системи. Росія перейшла до золотого монометалізму після грошової реформи 1895-1897 рр.

Монометалізм, заснований на використанні золота як єдиного грошового металу, привів до формування грошової системи, що дістала назву золотого або золотомонетного стандарту.

Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, допомагав розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. Цей стандарт характеризується наступними загальними рисами:

• у внутрішньому обігу країни знаходиться повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції грошей;

• дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб (звичайно на монетному дворі країни);

• неповноцінні гроші, що знаходяться в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежене обмінюються на золоті;

• допускається вільне вивезення та ввезення золота та іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявність золотих запасів в центральних емісійних банках, які служили резервом монетного обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей.

В роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та зростаючим випуском грошей призвели до збільшення грошової маси в обігу, яка значно перевищувала за своїм обсягом золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети. В цей період золотомонетний стандарт припинив своє існування в країнах, що воювали, а пізніше і в більшості інших країн (крім США, де він протримався до 1933 р.): було припинено розмін банкнот на золото, заборонено вивезення його за кордон, золоті монети вийшли з обігу і перетворились на скарб. Після закінчення Першої світової війни, в умовах розвитку загальної кризи капіталізму, жодна капіталістична держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі відновлення золотомонетного стандарту.

В ході грошової реформи 1924-1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено у двох урізаних формах – золотозлиткового і золотодевізного стандартів.

При золотозлитковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їх чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті злитки. Іншими словами, можливість такого обміну могла реалізуватися тільки тоді, коли сума банкнот була достатньою для придбання стандартного злитка золота. Так, в Англії вартість стандартного зливку вагою в 12,4 кг дорівнювала 1700 фунтів стерлінгів, у Франції вартість зливку 12,7 кг дорівнювала 215 тисяч франків.

В країнах, де державні запаси золота відносно невеликі (Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та ін.) був встановлений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, при якому також відсутні золоті монети та вільна чеканка. Обмін неповноцінних грошей на золото проводився за допомогою обміну на девізи, тобто валюту країн із золотозлитковим стандартом. Таким шляхом зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом. Підтримання стійкості курсу національної валюти здійснювалось методом девізної політики, тобто за допомогою купівлі та продажу національних грошей за іноземні в залежності від того, знижується чи підвищується курс національної валюти на ринках. Таким чином, при золотодевізному стандарті валюти одних країн ставились в залежність від валют інших. Золотодевізний стандарт, закріплений міжнародною угодою в Генуї в 1922 р., отримав назву Генуезької валютної системи.

В результаті світової економічної кризи 1929-1933 рр. (велика депресія) золотий стандарт був скасований в усіх країнах світу (наприклад, у Великобританії в 1931 р., в США – 1933 р., у Франції – 1936 р.) і встановилася система нерозмінного банкнотного обігу. Декілька країн на чолі з Францією спробували утримати золотий стандарт і утворили в 1933 р. золотий блок. Однак цей блок проіснував недовго і в 1936 р. розпався.

Створення у 1944р. Бреттон-Вудської світової валютної системи представляло собою встановлення системи міждержавного золотодевізного стандарту, по суті золотодоларового стандарту, для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що він був встановлений лише для центральних банків, причому тільки одна валюта – долар США зберігала зв'язок із золотом. В зв'язку із скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

Крах системи золотого стандарту аж ніяк не означає, що золоті монети цілком зникли з обігу. У ряді країн їх випускають, приурочив до визначних подій (в Україні випущено декілька: «Оранта», «Т.Шевченко», «Києво-Печерська лавра», «Київський псалтир») або на регулярній основі (в Австралії – коала, в Канаді – кленовий лист, у США – золотий орел, в Англії – соверен, у Франції - наполеондор).

Дата добавления: 2014-11-16