Грошова політика України у світлі монетаризму

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського.

На першому етапі ( 1991-1994рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У цей період явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність і ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося.

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

* в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

* у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

* у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ "грошового правила" М. Фрідмена, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів.

Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

* поступове (протягом 1994-1995 pp.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996р.) рівня;

* помітна стабілізація валютного курсу гривні;

* формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур;

* утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою.

Отже, в сучасних умовах відбувається певний синтез двох найбільш відомих у ХХ і нинішньому століттях економічних поглядів: кейнсіанства і монетаризму. Саме ця теоретична основа й повинна стати базою для розробки і реалізації сучасної політики нашої держави в грошовій сфері. Реалізація такої політики передбачає наступні дії:

1. Створення і розвиток незалежної банківської системи (Україна в цьому напрямку діє достатньо успішно: створена законодавча база, розгалужена мережа комерційних банків і їх філій, зростає довгострокове банківське кредитування).

2. Забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення (в Україні сформоване вільне ринкове ціноутворення, але ще не створені умови для вільної конкуренції).

3. Зменшення податкового тиску на економіку (наша держава ще не відмовилася від втручання в економіку, і насамперед, від зменшення перерозподільної функції, яка здійснюється переважно через податкову систему і державний бюджет).

4. Зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу (цей напрямок реалізації монетаристської політики необхідно втілювати в життя обережно, виважено, аби не завдати шкоди матеріальному становищу основних верств населення).

5. Контроль за обсягом грошової маси (цей контроль здійснює НБУ).

6. Стримування інфляції (в Україні інфляція зменшилася після того, як на озброєння було взято монетаризм спочатку в грошовій сфері, а згодом і в функціонуванні економіки).

7. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності (перші кроки в цьому напрямку було зроблено ще в колишньому Радянському Союзі, коли з 1989 р. було дано дозвіл усім господарюючим суб’єктам займатися зовнішньоекономічною діяльністю, а Україна отримала в спадок цей початковий ступінь лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і зосередила зусилля на розробленні відповідної правової бази і розбудови митної системи).

8. Структурна перебудова економіки (це важливо для виникнення можливості ефективного застосування монетаризму, бо найбільш ефективно він може бути застосований тільки за умов високорозвиненої ринкової економіки).

Дата добавления: 2014-11-16