Становлення фінансового планування в Україні в сучасних умовах

Всі державні підприємства до 1991 року розробляли річний фінансовий план (з поквартальною розбивкою) у формі балансу доходів і витрат. Методика його складання (у складі техпромфінплану) була рекомендована Міністерством фінансів СРСР у 1988 році. Фінансовий план у рекомендованій формі дозволяв порівняти всі планові доходи і витрати і забезпечити використання коштів відповідно джерел фінансування, а також визначити взаємовідносини з бюджетною і кредитною системами. Цей документ в умовах планової економіки складали на п'ять років з розподілом показників по роках, виходячи з вартісних параметрів, які доводились до кожного підприємства його вищестоящою організацією, на основі контрольних цифр і індивідуальних економічних нормативів. Баланс доходів і витрат розроблявся не для підприємства, а для його вищестоящої організації, фінансових органів і банків.

Зі зміною в 1992 р. правового статусу багатьох державних підприємств (унаслідок їхньої приватизації), лібералізації цін, значної інфляції в 1993 р., принципових змін у бухгалтерському обліку і звітності розробка балансу доходів і витрат за традиційною формою стала неприйнятною. Більшість підприємств в тих умовах (особливо знову створюваних комерційних) перестали складати перспективні і поточні фінансові плани. В нових умовах комерційні підприємства складають бізнес-плани для залучення в основному іноземних інвестицій і державної підтримки.

Бізнес-план включає такі складові (рис. 1.1):

1. Адміністративне зведення (резюме).

2. Вид продукції, опис конкуренції.

3. Опис конкуренції.

4. Характеристика підприємства.

5. Оцінка ринку збуту.

6. Маркетинг і продаж.

7. План виробництва.

8. Управління підприємством.

9. Оцінка ризику і страхування.

10. Стратегія фінансування.

11. Необхідні фінансові ресурси.

12. Фінансовий план.

Розробка бізнес-плану здійснюється на основі врахування зарубіжного досвіду та вітчизняних реалій. Вітчизняний і зарубіжний порядок розробки фінансових планів не може бути адекватним. Вітчизняний досвід фінансового планування знаходиться на початковій стадії розвитку, оскільки відсутні статистичні ряди показників для проведення глибоких розробок у даній області фінансової науки. Разом з тим учені-економісти намагаються використовуючи різні методичні підходи до розв’язання проблеми внутріфірмового фінансового планування, зменшити в подальшому відмінності між вітчизняними і зарубіжними розробниками. Механічне перенесення зарубіжного досвіду в практику діяльності підприємств бувшого Радянського Союзу є неприйнятним. Основна відмінність зарубіжного досвіду полягає в більш широкій інтерпретації терміну ”планування”. Під ним розуміють напрямок діяльності підприємства, пов'язану з прогнозуванням і бюджетуванням капіталу, доходів і витрат (складання бюджетів-кошторисів). Прогнозування здійснюють на більш тривалий, чим у нашій країні, період – 3–5 років.

В зарубіжних корпораціях фінансове планування особливо розвинуто. Воно представлено певною системою.

В зарубіжних корпораціях система фінансових планів (бюджетів) включає:

1. прогноз балансу активів і пасивів;

2. прогноз звіту про прибутки і збитки;

3. прогноз звіту про рух коштів;

4. прогноз звіту про зміни капіталу;

5. прогноз ключових фінансових показників (обсягу продажів, витрат виробництва, прибутку, рентабельності активів і власного капіталу, курсу акцій і ін.);

6. довгостроковий бюджет капітальних інвестицій і оцінку ефективності інвестиційних проектів;

7. довгострокову стратегію фінансування корпорації за рахунок власних, позикових і залучених засобів.

В системі фінансових планів особливу увагу приділяють розробці бюджету капітальних інвестицій.

Розробка такого бюджету включає:

· класифікацію інвестиційних проектів;

· оцінку альтернативних проектів за допомогою аналізу показників – чистого приведеного ефекту, внутрішньої норми прибутковості, індексу прибутковості і періоду окупності капіталовкладень;

· вибір найбільш перспективних проектів.

Реалізація бюджету капітальних інвестицій залежить від стратегії фінансування.

Сутність довгострокової стратегії фінансування полягає:

1. в установленні джерел довгострокового фінансування (банківський кредит, облігаційні позики, фінансовий лізинг, емісія власних акцій) і способів використання фінансових резервів;

2. виборі способів збільшення довгострокового капіталу;

3. визначенні обсягу і структури капіталу;

Поряд з довгостроковими бюджетами значну роль в діяльності підприємств відіграють короткострокові.

До основних короткострокових бюджетів відносять:

1. бюджет доходів і витрат;

2. бюджет руху грошових коштів (надходження і витрати готівки);

3. бюджет активів і пасивів балансу (бюджет по балансовому листу).

Процес фінансового планування включає такі етапи:

· аналіз фінансових показників за попередній період на базі бухгалтерського балансу, звіту про прибутки і збитки, звіту про зміни капіталу, звіту про рух коштів та ін.;

· довгострокове фінансове планування (на період понад один рік);

· короткострокове фінансове планування (на період до одного року);

· впровадження фінансових планів та контроль за їхнім виконанням.

Система бюджетування є найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприємства в короткостроковому періоді, що включає розробку бюджетів структурних підрозділів (філій), воно представляє собою наскрізне (комплексне) планування діяльності всього підприємства.

Система бюджетування включає:

1. процес формування бюджетів;

2. відповідальність за обґрунтованість формування і виконання бюджетів;

3. процеси узгодження, затвердження, коригування і контролю за виконанням бюджетів.

Бюджет доходів і витрат підприємства доцільно впроваджувати для забезпечення економії його грошових ресурсів, більшої оперативності управління цими ресурсами, зниження непродуктивних витрат і втрат, забезпечення нормальної платоспроможності, а також для підвищення вірогідності планових показників (з метою податкового планування).

Фінансове планування на підприємстві у формі бюджетів забезпечує такі переваги:

1. за помісячного розробки бюджетів структурних підрозділів (філій) визначають більш реальніші показники обсягу і структури доходів і витрат.

2. у межах затверджених бюджетів структурним підрозділам (філіям) надається велика самостійність у витратах коштів на оплату праці;

3. мінімізація числа показників бюджетів дозволяє зменшити витрати робочого часу персоналу економічних служб підприємства;

4. планування на підприємстві у формі бюджетів дозволяє заощаджувати грошові ресурси при виході підприємства з фінансової кризи.

Для організації ефективної системи планування діяльності структурних підрозділів підприємства на основі розробки бюджетів, доцільно створювати таку наскрізну систему бюджеті, яка охоплює весь грошовий оборот підприємства.

Сума бюджетів структурних підрозділів, кредитного і податкового бюджетів складає зведений бюджет підприємства. Доцільною є активна участь всіх структурних підрозділів у підготовці бізнес-плану і консолідованого бюджету. При складанні бюджетів структурних підрозділів і служб підприємства доцільно керуватися принципом декомпозиції. Цей принцип полягає в тім, що кожен бюджет більш низького рівня є деталізацією бюджетів більш високого рівня, тобто бюджети цехів і відділів входять у зведений (консолідований) бюджет підприємства. Оптимальним вважають такий бюджет, у якому розділ доходу дорівнює видатковій частині. При дефіциті (не співпаданні доходів і витрат) зведеного бюджету виникає необхідність його коригування за допомогою збільшення доходів чи зниження витрат. Вищевикладене дозволяє заключити, що принципи покладені в основу фінансового планування в Україні і за кордоном є ідентичними. Для визначення фінансового потенціалу на поточний і довгостроковий період підприємства доцільно розробляти декілька видів фінансових планів (бюджетів).

1.3. Види і зміст фінансових планів

Узагальнення практики фінансового планування дозволяє виділити такі їх види (рис. 1.2).

Розробка фінансового плану здійснюється за такими етапами.

Першим етапом розробки фінансового плану на наступний період (квартал, рік) є аналіз фінансових показників за минулий (звітний) період.

До таких показників відносяться:

· виручка від продажу товарів (продукції, робіт і послуг);

· собівартість проданих товарів;

· валовий і чистий прибуток;

· рентабельність активів, власного капіталу і продажів;

· обсяг капіталовкладень і джерела їхнього фінансування;

· показники фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності балансу;

· показники ділової і ринкової активності тощо.

Методика фінансового аналізу докладно викладена у спеціальній економічній літературі¹. Обґрунтованим буде фінансовий план, якщо фінансисти і аналітики будуть складати динамічні ряди зазначених показників за ряд періодів (місяців, кварталів, років) та використовуватимуть їх у фінансовому плануванні.

Другий етап фінансового планування – здійснення спеціальних розрахунків і таблиць до фінансового плану (розрахунки бухгалтерського і чистого прибутку і її розподіл за напрямками, амортизаційних відрахувань, джерел фінансування капіталовкладень, планової потреби в оборотних коштах тощо). Обґрунтованим фінансовим планом буде той, при розробці якого здійснювали кілька варіантів фінансових розрахунків та вибирали оптимальний.

Третій етап в фінансовому плануванні є розробка звітів про виконання фінансових планів (бюджетів). Їх використовують для фінансового аналізу та розробки фінансових планів на майбутній період. В фінансовому плануванні доцільним є складання перспективних (на 2–5 років) і короткострокових (на місяць, квартал, рік) планів (бюджети). Відповідно до економічної ситуації в Україні складання перспективних планів на довгий період є досить проблемним. Необхідно обмежитись розробкою оперативних фінансових планів (на місяць, квартал, рік). За всіх умов складання фінансового плану він має бути предметом обговорення загальних зборів підприємства. Розглянемо призначення та зміст окремих видів фінансових планів.

Однією із складових бізнес-плану підприємства є графік беззбитковості. Він необхідний також при створенні нового підприємства, при розробці інвестиційного проекту за участю іноземного інвестора чи спонсора. У процесі планування обсягу реалізації продукції (обсягу продажів) виникає необхідність визначення мінімальної величини цього показника по підприємству в цілому як первісної критичної точки, нижче якої буде отримано збиток.

Аналіз беззбитковості представляє собою частину управлінського обліку, ключовими елементами якого є операційний важіль, поріг рентабельності (точка беззбитковості) та запас фінансової міцності підприємства. Застосування такого аналізу беззбитковості забезпечує пошук та вибір найвигідніших комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Передумовою здійснення цього аналізу є поділ витрат на постійні та змінні.

Практична цінність використання аналізу беззбитковості полягає в тому, що на основі використання вказаних вище інструментів фінансові менеджери можуть відповісти на такі важливі питання, зокрема:

· як можна збалансувати рентабельність та ліквідність?

· чи вигідна реалізація продукції за ціною, нижчою ніж її собівартість?

· як можна знизити рівень підприємницького ризику?

· як впливає обсяг реалізації на величину фінансового результату?

· що вигідніше для підприємства – покупка комплектуючих виробів у постачальника чи самостійне виробництво. Обчислення необхідних показників здійснюють за певним алгоритмом.

Алгоритм обчислення показників, які розраховують для подальшого аналізу беззбитковості, наведено в табл. 1.1.

Аналіз беззбитковості надасть можливість керівництву заздалегідь визначати, наприклад, за якого обсягу реалізації підприємство не матиме ні прибутків, ні збитків, або яким повинен бути обсяг реалізації продукції, щоб отримати бажану величину прибутку. На основі поділу витрат на постійні та змінні можна обчислити ”мінімальну собівартість”.

Облік витрат за постачальниками та видами ТМЦ з використанням АВС- і XYZ-аналізу дає змогу оптимізувати процес постачання.

А за ринками збуту і групами продукції – вирішити такі актуальні завдання:

· визначити найбільш вигідні ціни на експортну продукцію та на внутрішньому ринку;

· оптимізувати ціни згідно з допустимою нижньою межею для розширення ринків збуту;

· визначити кількість продукції, яку підприємство додатково має можливість виготовити та реалізувати на внутрішньому й зовнішньому ринках;

· застосовувати різноманітні варіанти зменшення цін, які дадуть змогу не зменшити, а навіть збільшити величину прибутку внаслідок реалізації продукції тощо.

Для цілей аналізу рекомендують будувати графік беззбитковості (як самостійний фінансовий розрахунок) – рис. 1.3.

Примітки. 1. ВР – виручка від реалізації продукції в грошовому вираженні (виручка – нетто від продажів). 2. ЗВ – загальні витрати. 3. ПВ – постійні (стабільні) витрати. 4. ЗВ – змінні витрати (витрати на сировину і матеріали, оплата праці робітників). 5. У точці беззбитковості ВР = ЗВ + ПВ. Прибуток = 0.6. Після проходження точки беззбитковості підприємство починає діставати прибуток. 7. Маржинальний доход (МД = ВР – ЗВ чи МД = ПВ+ Прибуток).

Графік беззбитковості показує вплив на прибуток обсягу виробництва і собівартості реалізованої продукції (у розбивці на умовно змінні й умовно постійні витрати). За допомогою такого графіка можна знайти точку беззбитковості, тобто такий обсяг виробництва, за якого загальна виручка від реалізації (при заданому рівні цін, покриває усі витрати, а прибуток дорівнює нулю). При проходженні підприємством точки беззбитковості (критичної точки в результаті зростання обсягу виробництва буде, нарешті отриманий прибуток).

У фінансовому менеджменті операційний аналіз тісно зв'язаний з поняттям виробничого важеля, розрахунок якого оснований на визначенні сили впливу даного важеля:

де СВВВ – сила впливу виробничого важеля, що показує, у скількох разів маржинальний доход (МД) перевищує прибуток (П).

Чим вище значення СВВВ, тим більше підприємницький ризик, пов'язаний з даним підприємством.

Дата добавления: 2014-11-16