КУРС ЛЕКЦИЙ 2 страница

Отже, 2.8-2.6 млрд років тому утворився найнижчий архейський шар земної кори натериторії щита.

На початку протерозою архейський фундамент роздробився на ряд тектонічних блоків, що зміщувалися як по вертикалі, так і по горизонталі. Наслідками таких переміщень були глибинні розломи, синкліналі та западини, в яких розпочалося інтенсивне нагромадження осадово-вулканогенних товщ. Морські басейни раннього протерозою були неглибокими, а ділянки суходолу, які їх розділяли, були рівнинами або горбистими плато чи невисокими горами. Уламковий матеріал з них зносився у прилеглі водойми.

Рубіж 2 млрд років тому ознаменувався на планеті підвищенням теплового режиму. Теплові потоки по глибинних розломах проникали у нижньопротерозойські товщі, перетворюючи їх на метаморфічні утворення. В цей же час утворився Кіровоградсько-Житомирський комплекс гранітів та мігматитів. Одночасно сформувалась і складчастість Українського щита.

Уже близько 1.9-1.7 млрд років тому на щиті встановився режим нестабільної платформи. На початку пізнього протерозою (1.7-1.5 млрд років тому) щит становить стабільну, сильно еродовану структуру. На вирівняній поверхні платформи сформувався потужний осадовий покрив і, напевно, рельєф плоскогір’я. У північно-західній частині структура покриву була ускладнена інтрузіями типу Овруцького плутону. З цього часу та до початку палеозою на південному заході платформи процеси денудації переважали над акумуляцією. З кінця протерозою схили щита почали занурюватись по крайових розломах.

У мезо-кайнозойський час на поверхні щита формувалася потужна кора вивітрювання та осадовий чохол, представлений відкладами палеогену, неогену, алювіальними та делювіальними осадами антропогену.

«Розвиток території України у фанерозої»

КАЛЕДОНСЬКИЙ ЕТАП. Палеозойська ера ознаменувала новий етап розвитку геологічної структури території України. Відклади нижнього палеозою відомі в Україні лише в західних та південно-західних областях. Вони тягнуться смугою шириною до 200 км від Волинської до Одеської області. Східна ж частина України в ранньому палеозої входила до складу Сарматського суходолу, де переважали процеси розмивання.

Перикратонні опускання південно-західної околиці Східно- Європейської платформи призвели до розвитку в каледонському циклі Дністровського перикратонного прогину, який виповнювався осадами венду, кембрію, ордовику, силуру та нижнього девону. На захід від ньго, в межах сучасних Карпат, у цей час розміщувалась Галицька геосинкліналь.

Верхньовендські та кембрійські товщі в Дністровському прогині утворили морську теригенну платформну формацію. Морська трансгресія тривала до середини кембрію, а потужність осадів які в цей час відклалися досягала 600 м. море трансгресувало з боку Галицької геосинкліналі. У другій половині пізнього кембрію осадконакопичення на південній околиці Східно- Європейської платформи повністю припинилося. Загалом же кембрійський період для території України був геократичним. Більша її частина, за винятком Волино-Поділля та Прикарпаття, була невисоким континентом з дещо вищими позначками, ніж, скажімо, в межах сучасних Подільської та Придніпровської височин.

В ордовику переважна частина України залишалась суходолом. Мілководне ордовицьке море поширювалось лише на південний захід від лінії Рівне – Хмельницький – Одеса, вздовж околиці Східно- Європейської платформи. Глибоководні осади могли відкладатися в пра-Карпатах та пра-Добруджі, які скоріше за все розташовувались у межах Сереньоєвропейського палеобасейну – перехідної ланки між Палеотетісом та Япетусом.

Протягом силуру Східно-Європейська платформа перебувала в приекваторіальній частині північної півкулі. Клімат тут був тропічний аб теплий, помірно зволожений. Рівнинний суходіл був прорізаний повноводними річками, які приносили до мілководних шельфових та лагунних ділянок прісну воду, необхідну для осадження доломітових та доломітово-уламкових мулів.

Силурійські осади на території України відкладались у зоні зчленування Фенно-Сарматського суходолу, який повільно підіймався, та Середньоєвропейської герцинської геосинклінальної області, що занурювалась. Відкладались типові осади шельфової зони (аргіліти, доломіти, домерити, вапняки з тропічною фауною), відомі в Середньому Придністров’ї, та пелагічні (гр. - морські) осади материкового схилу, представлені товщею мергелів і невелики верствами вапняків, аргілітів, алевролітів, скупчених у Львівському палеозойському пригині. На схід від лінії міст Костопіль – Хмельницький – Могилів-Подільський – Одеса в силурі був суходіл.

У ранньому девоні морський басейн поступово мілів, берегова лінія відступала на захід, і моські осади в Придністров’ї змінились червоноколірними пісковиками, аргілітами, алевролітами – відкладами, сформованими в умовах низовинної акумулятивної рівнини з добре розвинутою річково-озерною мережею.

На рубежі раннього і середнього девону завершилась перебудова структурного плану південного заходу Східно-Європейської платформи, що призвело до відмирання Дністровського перикратону та поділу його на окремі прогини: Львівський та Придобруджинський. На сході України почала формуватися Дніпровсько-Донецька западина. Це свідчить, очевидно, про завершення каледонського та початок герцинського циклу геологічної території України.

ГЕРЦИНСЬКИЙ ЕТАП. В середньому девоні на території Львівського прогину утворився залишковий Львівсько-Люблінський прогин, який проіснував до середини карбону, заповнюючись уламковими та вугленосними осадами. З кінця середнього карбону Волино-Подільська плита пережила обширні підняття. Континентальні умови зберігалися тут аж до середини мезозойської ери.

З пізньої юри й до наших днів на плиті синхронно відбивалися рухи в сусідній Карпатській геосинкліналі, тобто чергувалися підняття та опускання і, відповідно, розподілялись на її території мезокайнозойські відклади. Зокрема, можна виділити значні крейдову та неогенову трансгресії, осади яких тут дуже поширені.

Пізньопалеозойський етап розвитку структури території України найяскравіше проявився в центральній частині платформи, де у цей час формувалися Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) та Донецька складчаста область.

За метеріалами глибинного сейсмічного зондування можна припустити, що в розвитку Дніпровсько-Донецької западии основну роль відігравали пульсаційні розширення і стискання мантійного діапіру. Розширення останнього почалося ще до середини девону. Починаючи з середнього девону, область набуває рифтогенної стадії свого розвитку. На дні рифта відкладаються потужні товщі глинисто-карбонатних та ефузивних порід (місцями до 1700 м і більше), а також поклади кам’яної солі. При цьому максмальний об’єм вулканогенних продуктів формувався в період максимальних занурень брил земної кори в межах рифта.

У ранньому карбоні ДДЗ вступає в синклінальну стадію розвитку. У гумідному кліматі при чергуванні морських і континентальнх умов відкладаються вугленосні утворення, теригенні та карбонатні породи. В аридному кліматі пермського періоду вдруге склалися умови, сприятливі для нагромадження солей (зокрема, в Бахмутській улоговині).

Донецький басейн, який у ранньому палеозої був гірською складчастою країною, в середньому девоні разом із ДДЗ був втягнутий у занурення та покрився морем. Вважають, що з цього часу він вступив у режим геосинкліналі. Стійкий морський басейн з переважно карбонатним накопиченням утримувався до середини раннього карбону, коли на тлі загального занурення в ньому розпочалися ритмічні коливальні або пульсаційні рухи незначної амплітуди, що спричинило нагромадження дуже потужної вугленосної товщі. У ній морські осади чергуються із континентальними, що безперечно вказує на часту зміну фізико-географічних обстановок у цей час – морське мілководдя змінювалося низовинним заболоченим суходолом з річками, приморськими озерами тощо. Клімат того часу був вологим, тропічним. Такі умови зберігались у Донбасі до кінця кам’яновугільного періоду.

Зміна клімату розпочалась у пізньому карбоні і тривала у напрямі аридизації і в пермі. Змінився характер басейнів – поряд з морськими із нормальною солоністю виникли й почали переважати водойми, в яких відклались хемогенні осади: гіпси, ангідрити, доломіти, кам’яна сіль. Протягом пермі відбувалося поступове осушення Донбасу.

Горотвірні процеси герцинського тектонічного циклу розпочалися ще в пізньому карбоні та особливо посилились у середині та наприкінці пермського періоду, приблизно 260-225 млн. років тому. Як наслідок, потужна товща нагромаджених геосинклінальних відкладів карбону-пермі була інтенсивно пофалдована, піднята й перетворена на гірську країну. Магматизм проявився тільки на початкових фазах горотворення.

МЕЗОКАЙНОЗОЙСЬКИЙ ЕТАП. У мезокайнозої територія Донбасу була переважно суходолом (за винятком околиць). Остання трансгресія проникла на цю територію в міоцені.

На межі палеозойської та мезозойської ер на території України протягом тривалого часу (пермський та тріасовий періоди) переважають континентальні умови, процеси денудації. В аридному кліматі формувалися потужні товщі строкатоколірних відкладів, які, очевидно, мали повсюдне поширення, а зараз збереглися в Донбасі, ДДЗ та інших місцях.

В юрському періоді проявилися значні опускання та пов’язані з ними морські трансгресії. Зокрема, значні занурення спостерігались у межах Причорноморської западини, південна частина якої в цей час розвивалась як геосинкліналь, у якій нагромаджувався фліш таврійської серії (кінець тріасу – рання юра). В пізній юрі тут починається гороутворення, яке супроводжувалося потужним вулканізмом. Кіммерійський орогенний етап завершив формування різновікового фундаменту молодої Скіфської платформи і, починаючи з крейдового періоду, на ній нагромаджуються горизонтально-верствуваті відклади чохла. З того часу й до нині платформа переживала лише епейрогенічні коливання земної кори, що зумовлювали на ній періодичні трансгресії та регресії морів з області Тетісу.

Крейдовий період в історії розвитку геологічної структури України був новим етапом розширення морських умов. Моря покривали майже всю її територію, причому відкладались переважно карбонатні осади – вапняки, мергелі, писальна крейда, що може вказувати на тропічний характер тодішніх морів. Потужні товщі цих осадів покривають такі території, як Волино-Поділля, Причорномор’я, Північний Крим, ДДЗ.

У палеогеновому періоді площі, зайняті морями, скорочуються. В середині еоцену Український щит підіймається над рівнем моря, в його межах створюються обстановки, сприятливі для вивітрювання, а також для формування буровугільних родовищ Дніпровського басейну. Морські умови в палеогені утримувалися в Карпатській та Кримській геосинкліналях.

Гірський Крим інтенсивно занурювався в пізньому тріасі і ранній юрі. Вже з середини юрського періоду тут починаються підняття, підводні вулканічні виверження та утворення потужних ефузивних товщ (мис Фіолент). Водночас утворюються великі інтузивні тіла: гори Аюдаг, Карадаг, Кастель, Урагу та ін. У палеогені, як уже згадувалось, значна частина сформованого Кримського мегаантиклінорію вкривалася морськими водами. Орогенна (завершальна) стадія розвитку цієї території припала на олігоцен – початом міоцену. Отже, починаючи з пізнього тріасу і до нашого часу область Гірького Криму перебувала на геосинклінальній стадії розвитку. До початку олігоцену тут переважали низхідні рухи, нагромадження осадів значної потужності, вторгнення магматичних інтрузій. Це була перша фаза (етап) геосинклінального розвитку. Починаючи з олігоцену і до нашого часу продовжується орогенна, завершальна фаза розвитку, з висхідними тектонічними рухами, складкоутвореннями тощо.

Чорноморська западина, розташована поряд з Гірським Кримом, продовжує поглиблюватися й заповнюватися теригенними осадами, потужність яких уже перевищує 7000 м. Вважають, що вона переживає початкову фазу геосинклінального розвитку.

У Карпатах до виникнення геосинклінального флішового басейну існувало пізньоюрське море, у значній частині якого відкладались карбонатні породи, здебільшого вапняки. Зародження геосинкліналі та осадження флішових товщ почалося в ранньокрейдову епоху та тривало далі протягом крейдового та палеогенового періодів. В історії розвитку флішової Карпатської геосинкліналі умовно виділяють чотири основні стадії: ранньокрейдову, пізньокрейдову, палеоцен-еоценову та олігоценову. В цей час відбувалося формування флішових трогів, розділених підняттями (кордільєрами). В трогах відкладались потужні товщі одноманітних, переважно теригенних, осадів. Басейн поступово поглиблювався і заповнювався осадами. Занурення мало осциляційний характер, тобто на тлі загального прогинання відбувалися дрідні коливальні рухи, що, очевидно, зумовило ритмічність флішових товщ.

Перша карпатська фаза складчастості проявилася наприкінці олігоцену. Це був переломний момент в історії Карпат – розпочалася орогенна стадія їх розвитку. Одночасно із підняттям складчастих Карпат відбувалося занурення сусідньої з ними області – Передкарпатського передового прогину. Він почав заповнюватись потужною товщею молас. У прогині вирізняється Внутрішня зона, що прилягає до Карпат, та Зовнішня, яка межує з Волино-Подільською плитою. Як наслідок другої міоценової фази складчастості виникає сучасна структура Карпат: Карпати були насунуті на Передкарпатський прогин. Відклади внутрішньої зони інтенсивно дислокувались і, в свою чергу, насунулись на Зовнішню зону, причому амплітуда насувів перевищила 20 км.

На останній неотектонічній стадії відбувалося загальне підняття власне складчастих Карпат, перерізаних численними долинами, а також області Передкарпатського прогину.

Формування Закарпатського прогину, на відміну від Передкарпаття, супроводжувалось інтенсивними вулканічними процесами. Верхні моласи відкладались там ще в міоцені та пліоцені, а наприкінці орогенної стадії відбувалися потужні виливи базальтів, андезито-базальтів, сформувалися туфи і туфобрекчії, якими складений Вигорлат-Гутинський (Вулканічний) хребет. У цей час відбувалося і вторгнення інтрузій, з якими пов’язані металічні корисні копалини Закарпаття. На неотектонічнму етапі пройшло загальне підняття території.

У неогеоновому періоді морем вкривалися лише південно-західна та південна частини території України, де відкладались переважно теригенні (піски, пісковики, глини), карбонатні (вапняки) породи та гіпси. Інколи із узбережною зоною неогенових морів повязувалося утворення рифів, як це можна спостерігати на Поділлі на прикладі Товтр (Медоборів). Товтровий кряж сформувався в неглибокому тропічному морі з решток літотамнієвих водоростей, черепашок двостулкових та черевоногих молюсків, червів роду Serpula та коралів і після відступу останнього сарматського моря (орієнтовно 14 млн. років тому) залишився у рельєфі у вигляді невисокого горбкуватого пасма, яке з північного заходу на південний схід перетинає дві області України – Тернопільську та Хмельницьку.

Розвиток геологічної структури території країни завершився у неогені встановленням континентального режиму на всьому її просторі.

АНТРОПОГЕННИЙ ЕТАП – ознаменувався різкою зміною фізико-географічних умов, пов’язаною зі зволоженням та похолоданням клімату. Із центрів наземного зледеніння, які розміщувались на півночі Євразії, на Україну насунулися маси материкової криги. Епохи потеплінь чергувалися з епохами похолодань. У міжльодовикові епохи встановлювався теплий клімат, у ранньому антропогені – близький до субтропічного. Епохи похолодань супроводжувались наступом льодовикових мас, які на рівнинну територію України поширювались, очевидно, двічі.

У середньому антропогені льодом покривалися значні площі Придніпров’я, де розвивався так званий дніпровський льодовиковий язик. Під час покривних зледенінь існувала кліматична зональність, яка зумовила формування специфічної морфоскульптури: льодовикової, водно-льодовикової і лесової. В такий спосіб формувалися моренно-зандрові, зандрові та лесові рівнини. Утворення їх відбувалося в умовах льодовикових та перигляціальних зон, які простягалися вздовж переднього краю льодовика далеко на південь. У перигляціальних зонах основними процесами були морозне вивітрювання, еолова діяльність (нагромадження потужних лесових товщ), соліфлюкція та формування річкових долин, які поглиблювали русла в льодовикові епохи та розширювались в епохи потеплінь. Чергування таких умов призводило до утворення терасових рівнів таких річок, як Дніпро, Дністер та ін.

Ритм кліматичних змін спричинив евстатичні коливання рівнів Чорного та Азовського морів. Порівняно із сучасним ці рівні знижувалися на 70-80 м. Чорне море то перетворювалось на озеро (Чаудинське та Давньоевксинське раннє) в льодовикові епохи, то знову ставало морем і з’єднувалось із Середземним за рахунок опускання суходолу на місці Егейського моря з утворенням Босфору та Дарданелл. Приблизно 30 тис. років тому рівень водойми різко знизився, й утворилося Новоевксинське море. Саме тоді зникло Праазовське море, і лише близько 5 тис. років тому утворилися сучасні Чорне та Азовське моря.

У післяльодовиковий час фізико-географічні умови території України поступово наближаються до сучасних.

«Корисні копалини України»

Особливості геологічної будови території України, зокрема розташування в її межах таких різнорідних структур як древня платформа, епіпалеозойські плити та молоді альпійські утворення, складених породами магматичного, метаморфічного та осадового походження, визначили дуже велику різноманітність приурочених до цих структур корисних копалин. За обсягом запасів та якістю багатьох видів мінеральної сировини Україна посідає провідне місце не тільки серед країн Європи, але й світу.

Надра України багаті на: металічні корисні копалини (руди заліза, марганцю, титану, нікелю, ртуті, алюмінію); неметалічні - сировину для чорної металургії (вогнетривкі глини, вапняки, доломіти), сировину для хімічної промисловості (сірка, полімінеральні солі, барит, апатит, фосфорит, солі йоду і брому, мінеральні фарби), будівельні матеріали; паливно-енергетичні (горючі) (кам'яне вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

«Металічні корисні копалини»

ЗАЛІЗО. Промислові поклади заліза в Україні сформувалися на протязі декількох металогенічних епох - в докембрії та кайнозої.

Докембрійська залізорудна провінція в Україні охоплює Криворізький залізорудний басейн, Кременчуцький, Білозерський залізорудні райони та Приазовську залізорудну область. Провінція приурочена до метаморфічних утворень Українського щита і формувалася в археї та ранньому протерозої. Залізні руди представлені тут в основному двома генетичними групами: метаморфічною і гіпергенною (поверхневою). До першої групи відносяться залізисті кварцити (тонке перешарування кварциту з гематитом чи магнетитом), магнетитові руди, до другої - залізні руди мартитового та гематитового складу, утворені переважно в глибинних зонах окислення, чи, частково, в процесі формування кори вивітрювання.

Криворізький залізорудний басейн розташований у Дніпропетровській області, на правобережжі Дніпра і займає площу біля 300 км². Залізорудні формації пов'язані із так званою криворізькою серією нижнього протерозою. В басейні відомо біля 300 рудних покладів, при цьому не менше 90 % запасів багатих залізних руд розвинуті на Саксаганському (Головному) рудному полі. Розвідано цілий ряд родовищ (Інгулецьке, Скелеватсько-Магнетитове, Валявкинське, Новокриворізьке, Аннівське, Первомайське та ін.). Розвідані запаси басейну - близько 18 млрд. тонн.

Кременчуцький залізорудний район знаходиться у Полтавській області на лівобережжі Дніпра і займає площу 150 км². Продуктивною, як і в Кривбасі, є криворізька серія нижнього протерозою. Відомі великі родовища залізистих кварцитів та багатих залізних руд - Горішньоплавненське, Лавриковське, Мануйлівське, Броварківське, Галещинське і ін. Розвідані запаси оцінюються у 4,5 млрд. тонн.

Білозерський залізорудний район розміщений у Запорізькій області, на південному схилі Українського щита і займає площу 1300 км². Залізні руди пов'язані із породами білозерської серії верхнього архею. В районі відомі три родовища багатих залізних руд: Північно-Білозерське, Південно-Білозерське і Переверзівське, з яких розробляється лише друге. Загальні запаси до глибини 1500 м складають 1,4-1,5 млрд. тонн, в тім числі промислові - близько 0,7 млрд. тонн.

У Приазовській металогенічній області, розташованій в межах Запорізької і Донецької областей, виділені три залізорудні райони (Гуляйпільський, Західно- і Східно-Приазовський), в яких розвинуті промислові родовища залізних руд. Поклади заліза приурочені до архей-нижньопротерозойських метаморфічних утворень Приазовського тектонічного блоку. На даний час не експлуатуються. Найбільш перспективними є Гуляйпільське, Куксунгурське та Маріупольське родовища, загальні прогнозні запаси на яких оцінюються більше як у 7 млрд.тонн.

Кайнозойська Азовсько-Чорноморська залізорудна провінція сформувалася у неогені і охоплює рудоносні площі Керченського півострова, Присивашшя, Херсонської області, Приазов'я, а також, можливо, рудні поклади в Азовському і Чорному морях. Основні запаси залізних руд концентруються в Керченському басейні і приурочені до великих брахісинклінальних складок (мульд) Керченського півострова. Промислові запаси залізних руд концентруються у таких родовищах як Яниш-Такильське, Катерлезьке, Комиш-Бурунське, Ельтиген-Ортельське, Чегене-Салинське, Чегерчинське та ін. Руди представлені в основному бурими залізняками (оолітовими) осадового походження. Запаси їх у перерахованих родовищах складають біля 18 млрд. тонн. Перспективи приросту запасів залізних руд на Керченському півострові пов'язують із подальшим вивченням так званих вдавлених синкліналей, яких відомо біля 40. Розвідані в них запаси оцінюють у 200 млн.тонн (родовища Новоселівське, Узунларське, Реп'євське та ін.). Перспективним у плані рудоносності вважається також Азовське море, яке є географічним центром Азовсько-Чорноморської залізорудної провінції.

МАРГАНЕЦЬ. Процеси концентрації марганцю в окремих районах України відбувались на протязі майже всієї геологічної історії, однак промислові запаси відомі лише у Нікопольському марганцево-рудному басейні. Басейн розміщений на території Дніпропетровської і Запорізької областей і займає площу понад 5 тис. км². Рудна площа поділяється на окремі поклади, об'єднані у родовища: Зеленодольське, Орджонікідзевське, Марганецьке і Великотокмацьке. Формування родовищ відбувалось у палеогені в умовах морського мілководдя (шельф). Руди представлені великою різноманітністю мінеральних видів: піролюзит, манганіт, псиломелан, манганокальцит тощо. Генетичний тип марганцеворудних покладів - осадово-діагенетичний. Сумарні запаси обчислюються у 2,2 млрд.тонн.

Серед інших осадово-діагенетичних родовищ марганцю можна відмітити Бурштинське родовище неогенового віку, розташоване у Івано-Франківській області. Руди представлені тут монганокальцитом, родохрозитом, вернадитом. Родовище потребує подальших досліджень.

В Азовсько-Чорноморській залізорудній провінції, яку часто називають також марганцево-залізорудною провінцією відбувалось спільне нагромадження заліза, марганцю і інших хімічних елементів (миш'яку, фосфору, ванадію, нікелю, кобальту тощо). В Керченській групі родовищ середні кларки концентрації марганцю складають 20-30, а в окремих рудах - 60-70.

Осадово-метаморфізоване Чивчинське родовище палеозойського віку розташоване у верхів'ях рік Білий і Чорний Черемош (Карпати). Руди представлені в основному родонітом та родохрозитом. Промислове значення родовища - невстановлене.

Хощеватське родовище розташоване на лівому березі р.Південний Буг у Вінницькій області і приурочене до кори вивітрювання архейських порід. За деякими оцінками запаси його можуть складати біля 3 млн. тонн. Родовище потребує детального вивчення.

З корою вивітрювання архейських кристалічних порід пов'язані також численні рудопрояви марганцю у Побужжі, Приазов'ї, Середньому Придніпров'ї.

ТИТАН. Титанові руди в Україні мають значне поширення на Українському щиті і його схилах. Відомі магматичні, залишкові і розсипні родовища та рудопрояви титану. Магматичні родовища титанових руд сформувалися у протерозої. Розташовані у Житомирській області (Стремигородське, Торчинське і ін.). Руди комплексні - апатит - ільменітові. Залишкові родовища титану знаходяться на Волині та в Приазов'ї і пов'язані з корою вивітрювання основних та ультраосновних порід щита. Розсипні родовища (іршанське) також відомі у Житомирській області і сформувалися за рахунок розмиву магматичних порід Коростенського плутону. Рудоносний титано-цирконієвий район відомий у Дніпропетровській області (Середньопридніпровське родовище).

НІКЕЛЬ. Рудні концентрації нікелю в Україні генетично пов'язані із магматичними, гідротермальними та гіпергенними процесами. Нікелева мінералізація розвинута в ультраосновних породах Українського щита, а також в аналогічних породах Лужансько-Тереблянського рудного району Закарпаття. Десять відносно невеликих за запасами родовищ зосереджені на Середньому Побужжі та Середньому Придніпров'ї. Із шести побузьких родовищ, більшість яких розташовані у Кіровоградській області, розробляється лише єдине Деренюське родовище. Родовища Середнього Придніпров'я (Дніпропетровська область) знаходяться у стані вивчення. Найбільші з них Девладівське, Терновське, виявлені також Ново- і Південно-Нікопольське, Сухохутірське родовища. Попередні дослідження вказують на можливість їх промислового освоєння.

РТУТЬ і СТИБІЙ (сурма). Ці метали утворюють, як правило, парагенетичні асоціації, формуючи спільні родовища. В Україні найбільшим є сурм'яно-ртутне Микитівське родовище, яке разом із іншими дрібнішими покладами складає Микитівське рудне поле, розміщене в межах Головної антикліналі Донбасу. Ртутні зруднення відомі і в інших районах Донецького басейну - вони разом із Микитівським рудним полем утворюють Донецьку ртутно-рудну провінцію. Походження ртутних і сурм'яних руд гідротермальне. Представлені вони такими мінералами, як кіновар, антимоніт, арсенопірит. Формування їх відбувалось у герцинську епоху рудоутворення.

Певні рудопрояви ртуті відомі у межах Вишківського рудного поля, яке входить у Закарпатську металогенічну провінцію. Тут промислове значення має родовище Боркут. У північно-західній частині Закарпаття відомі Перегинський і Свалявський, а в центральній - Углянський рудні райони. Рудопрояви і родовища ртуті у Закарпатті генетично пов'язані із молодим кайнозойським вулканізмом.

АЛЮМІНІЙ. Поклади бокситів, пов'язаних із корою вивітрювання метаморфізованих вулканічних порід, виявлені в інгулецько-Дніпровському бокситоносному районі. Промислові запаси тут встановлено у Високопільському родовищі Дніпропетровської області.

Перспективними для майбутньої експлуатації можна розглядати запаси алунітів в Беганьському та Берегівському родовищах Закарпаття, а також нефелінові сієніти Приазов'я, які, як і алуніти, вважаються високоякісною сировиною для виробництва алюмінію.

Слід сказати, що Беганьське та Берегівське родовища, окрім алунітів, містять такі компоненти як руди свинцю, міді, а також барит, каолін, тобто експлуатація їх може бути комплексною.

ЗОЛОТО. Золоторудна мінералізація в Україні формувалася у різний час - від архею до кайнозою (неогену).

Особливо перспективним на золото є Український щит де золотоносними є зелено-кам'яні структури архейського віку у Середньому Придніпров'ї (Дніпропетровська, Кіровоградська області) та в Приазов'ї. Рудопрояви золота виявлено на деяких залізорудних родовищах (Північно-Білозерське та Переверзівське). Значне за запасами Савранське родовище відкрите на північному сході Одеської області. Родовище приурочене до південно-західної околиці Українського щита і синхронне за часом формування із Завалівським родовищем графіту, розташованим неподалік. Перспективи Савранського родовища оцінюють дуже високо.

Друга головна золотоносна провінція (герцинська) приурочена до Нагольного кряжу Донецького басейну. Золото тут асоціює із поліметалами і перспективи його промислового освоєння поки що не з'ясовані.

Дата добавления: 2014-11-16